Архив рубрики: Современные карты

Устье Ворсклы

Скачать карту «Участок реки Карта реки ВорсклаВорскла: № 16-17» /Гарбузовка - Перегоновка - Правобережная Соколка - Ольховатка - Кишеньки - Светлогорское - устье Ворсклы/

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Звіт про сплав Ворсклою мандрівників: Від села Правобережна Сокілка починається, мабуть, найбільш мальовнича частина сплаву. Течія річки тут сповільнюється, ширина русла збільшується, відчувається підпір Дніпра. Звідси починаються плавні – місця, унікальні по своїй красі та по своєму тваринному світу, - сотні очеретяних островів з звивистими протоками між ними. Окинути поглядом це неоглядне очеретяне море можна, наприклад, забравшись на знамениту Зміїну гору неподалік від села Лучки. Зміїної гора названа, бо ніби тут в радянську епоху був зміїний розплідник, а потім, згідно з легендою, розплідник прийшов у занепад, а змії розповзлися. Зараз тут біосферний заповідник Лучки, трохи нижче за течією – острівне соснове урочище Біловодьє. І, нарешті, дельта Ворскли біля села Кишеньки. Дельта має в ширину близько Устье Ворсклыкілометра, по ній в нижній течії і в самому водосховищі розкидані десятки островів, багато з яких дуже великі, красиві і нежилі. Просто справжній «Загублений світ»! Якось ми з друзями тиждень жили на одному з таких островів, самому великому і лісистому. У

Карта реки Ворскла №16-17: Гарбузовка-Перегоновка-Правобережная Соколка-Ольховатка-Кишеньки-Светлогорское- устье Ворсклы

Карта реки ВорсклаСкачать карту «Участок реки Ворскла: № 16-17» /Гарбузовка - Перегоновка - Правобережная Соколка - Ольховатка - Кишеньки - Светлогорское - устье Ворсклы/

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Недосліджена сторінка історії Поворскля. Ми знаємо про битву 300 спартанців у Фермопілах у 480 р. до н. е., Льодове побоїще 1242 р. російського війська Олександра Невського з німецькими лицарями, Куликовську битву 1380 р., нарешті, Полтавську битву 1709 р. та багато інших відомих битв.

Карта реки ВорсклаОднією з найбільш великих і в той же час незаслужено забутих битв в історії Золотої Орди є битва на р. Ворсклі  у 1399 році, адже це була битва об'єднаних військ великого князя Литовсько-Руської держави Вітовта з золотоординцями, і відбулася вона на українській, а саме на полтавській землі.

Як і битві на Калці, їй присвячено набагато менше досліджень, ніж битви на Куликовому полі  та на Синіх Водах.

Щоб краще усвідомити роль і місце цієї битви в нашій історії, повернемося назад на кілька десятиліть від цієї дати. Після татаро-монгольської навали у 1238-1240 роках і

Карта реки Ворскла №14-15: Новые Санжары-Забродки-Жуки-Белики-Кустоловы Кущи-Гали Горбатки-Гали Горбатки-Комаровка-Куновка-Кобеляки-Гарбузовка

Карта реки ВорсклаСкачать карту «Участок реки Ворскла: № 14-15» /Новые Санжары - Забродки - Жуки - Белики - Кустоловы Кущи - Гали Горбатки - Гали Горбатки - Комаровка - Куновка - Кобеляки - Гарбузовка/

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Поворскля - селище Білики, місто Кобеляки

Селище міського типу Білики знаходиться на правому березі річки Ворскла, вище за течією на відстані 0,5 км розташоване село Жуки, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Галі-Горбатки, на протилежному березі - села Кустолові Кущі та Жирки. Через селище проходить залізниця, станція Ліщинівка на лінії Полтава-Кременчук.

В селищі діє цукровий завод, музей мистецтва, є свої “Золоті Ворота”, які було

Карта реки Ворскла №11: Полтава-Копылы-Терешки-Нижние Млыны-Лукищина-Буланово

PoltavaСкачать «Карты реки Ворскла для водного туризма»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Звіт про сплав Ворсклою мандрівників: "Кротенкии, Патлаївка... Мені важко розповідати про ці місця - перехоплює дихання. Адже це місця мого дитинства, дитячої риболовлі, затягненої серпанком спогадів, коли ми з братом і батьком ночували на дачі, прокидалися з першими трелями птахів і спускалися до річки, струшуючи росу з прибережних кущів. Здається, на все життя я запам'ятав чарівний дух квітучої черемхи, аромати водяної м'яти. Зараз багато що, занадто багато що змінилося на цих берегах. Навіть сама Ворскла відтоді уповільнила свій біг, - після будівництва греблі у Вакуленцях річка стала тут повільною і глибоководною. Не видно більше веселих перекатів, де ми колись вудили в детинстві піскарів.... Від греблі перед селом Вакуленці річка деякий час тече " вільно". Але десь від села Крутий Берег починається засилля приватних забудов, які тісняться до самої берегової зони, не залишаючи інший раз навіть стежини для вільного проходу по берегу. І чим ближче до Полтави, тим витонченіші та помпезніші стають ці забудови по лівому березі. І - Карта реки Ворскла дивна справа! - риба теж не дуже-то полюбляє такі місця, тому не буде відвертістю, що зона "приватного капіталу" для рибалки - зона малоперспективна. Чи погано, чи добре, біжить Ворскла далі, пірнає під залізничний міст, огинає міські пляжі, і, врешті-решт, прибуваємо в Полтаву прямо до Південного залізничного вокзалу.

Карта реки Ворскла №12-13: Буланово-Старые Санжары-Баловка-Кунцево-Клюсовка-Новрые Санжары

Карта реки ВорсклаСкачать карту «Участок реки Ворскла: № 12-13» /Буланово - Старые Санжары - Баловка  - Кунцево - Клюсовка - Новрые Санжары/

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Поворскля - с. Старі Санжари, с.Кунцеве, смт Нові Санжари   

Село Старі Санжари  (з 1946 по 1992рр. - село Решетники) знаходится на правому березі річки Ворскла, нижче за течією від обласного центру міста Полтава. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Стара Ворскла) и заболочені озера. Село традиційно поділене на дві частини (Гору й Низ).

Найближча залізнична станція Мала Перещепинська знаходиться за 6 км на лівому березі Ворскли.

Біля села в урочищі Городок розташоване слов’янське городище VIII—X ст. н. е.

Стара назва села — Санжари (з тюркської — брід). У цьому місці через р. Ворсклу був брід, тут проходив чумацький шлях. Про це згадує Т. Г. Шевченко у своїй повісті «Наймичка». У 1946 р. село було перейменоване на честь Героя Радянського Союзу І.Г. Решетника.

Згідно з переказами, 1243 на березі річки Ворскли на зимівлю влаштовувалася орда татар саме там, де тепер розташовано селище. А оскільки урочищ і бродів тут могло бути багато, то була й підстава для назви Санжари.

Перше згадка про Санжари (згодом Старі Санжари) датується 1636 роком.

Старі Санжари відомі ще тим, що у 1709 р. поблизу села на території фортеці, шведи створили перший концтабір для утримання російських солдат, узятих в полон під Веприком.

За доби Гетьманщини Старі Санжари мали статус сотенного містечка Полтавського козацького полку. За даними на 1859 рік у власницькому та козачому містечку Полтавського повіту Полтавської губернії, мешкало 4636 осіб,  існували 6 православних церквов, козаче приходське училище, завод та сільська управа, відбувалось 3 ярмарки на рік.

Село Кунцеве — розташоване на правому березі річки Ворскли, за 7 км від районного центру смт Нові Санжари.

Село Кунцеве відоме своєю ГЕС, яку відкрили 1953 року, деякий час вона не працювала, але зараз діє та забезпечує електроенергією частину Новосанжарського району. В центрі села височить пам’ятник, що увіковічнює вічну славу героїв-воїнів.

Поблизу села та в селі виявлено рештки поселення скіфських часів (V—III ст. до н. е.) та двох ранньослов’янських поселень Черняхівської культури (II—VI ст. н. е.). На одному з них (у центрі села) є сліди життя XI—XIII століть.

Нові Санжари —  районний центр розташований на березі р. Ворскла, за 7 км від однойменної залізничної станції, за 2 км від автотраси Суми — Олександрія. Поселення під сучасною назвою було засновано вихідцями із Старих Санжар.

В селищі є районна лікарня, автостанція діє краєзнавчий музей.

Сторінка історії.

Як свідчать археологічні розкопки, заселення території, де розташовані Нові Санжари, почалося в глибоку давнину. Тут виявлено поселення доби неоліту — нового кам'яного віку, на околиці селища, на правому березі Ворскли, знайдено рештки поселення скіфського часу та сарматське поховання.

На північний захід від селища археологи виявили поселення черняхівської культури III — IV століть нашої ери. Знайдено керамічні, гончарні та інші вироби, римські монети перших століть нашої ери — вони свідчать, що давньослов'янські племена, які тет проживали, були осілими, землеробськими, займалися ремеслами, вели торгівлю з сусідніми народами.

У другій половині XIV століття ці землі потрапили під владу Великого Князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року, з утворенням Речі Посполитої, їх захопили польські магнати.

З джерел ближчого часу відомо, що назва «Санжаров» тюркського походження.

У 1243 році на березі Ворскли зимувала орда татар. Урочище, Де вона розташувалась, називали Сан-Чаров. Урочище Сан-Чаров згадується у другій половині XVI століття у скарзі, яку кримський хан подав Івану Грозному — один з двох торгових шляхів, яким турецькі і кримські купці возили товар до Москви, пролягав через пусті, незаселені землі, урочище Сан-Чаров.

Хан скаржився, що на караван купців, котрі, аби не платити мита, направились через урочище Сан-Чаров, напали спершу московські, а потім королівські козаки, відібравши товари.

В історичних джерелах 1636 року вперше згадується «Санжаров» — королівська маєтність, що підпорядковувалась тодішньому Черкаському староству. Цю місцевість вкривали густі незаймані ліси з річками — це були королівські угіддя, місця для полювання та розваг.

На карті французького інженера Гійома Левассера де Боплана (друга чверть XVII століття) вони значаться як населений пункт Санжаров Новий Черкаського староства. У той час тут була земляна фортеця, обнесена валом, який існував до кінця XIX століття. Про те, що до середини XVII століття Нові Санжари були невеликим поселенням, можна судити з того, що серед занесених у реєстр 1649 року 19 міст і містечок Полтавського полку вони не значаться.

Як відомо, Богдан Хмельницький своїми універсалами від 1650 і 1651 років дозволив утікам з Правобережної України, яка перебувала під владою Речі Посполитої, селитися на землях, що належали до «гетьманської булави», мати тут «борті, і млини, і всякі угіддя». Саме тоді Нові Санжари прийняли багато переселенців з Брацлавщини й Поділля.

Населення займалося селітроварінням, різними промислами, особливо тканням ряден. Нові Санжари були одним з центрів чинбарства на Лівобережжі.

У «Розпису» міст і містечок, якими володіло Військо Запорізьке, складеному у 1653 році, згадується слобідка Нові Санжари у складі Полтавського полку.

Нові Санжари мали неабияке стратегічне значення як передовий військовий пост. Про це можна судити з поданої жителями цареві Олексію Михайловичу у 1658 році скарги на Івана Виговського, який із своїми союзниками напав на поселення і пограбував його. «Новый город Санжаров стоит на краю на бродах от татар, и нам, государь, Богдан Хмельницкий в том городе велел селитца, чтоб татарам заступить дорогу...». Від тих давніх бродів пішла й назва села Забрідки, що розташоване поруч з  Новими Санжарами.

Новосанжарці не підтримали зрадника українського народу гетьмана Івана Виговського, який був одним з ініціаторів підписання польським урядом Гадяцького договору, за яким Лівобережна Україна повинна була знову повернутися під владу шляхетської Польщі. В одній із «чолобитних» розповідалося, як 12 грудня 1658 року три полки Івана Виговського напали на Нові Санжари, порубали двісті чоловік. Але жителі не виконали вимоги видати десять російських послів з Чугуєва, які перебували в містечку, і героїчно захищалися. Зламавши їх опір, ворог все пограбував і спалив селище, «поотдал в неволю душ христианских множество и малых детей татарам и бусурманам и ляхам».

У 1668-1672 роках вся Лівобережна Україна переживала страхіття міжусобної боротьби, в якій одні старшинські групи спиралися на султанську Туреччину, другі — на шляхетську Польщу, інші залишалися щирими прихильниками Росії.

У зоні бойових дій опинилися Нові Санжари і тоді, коли війська Карла XII вдерлися в Україну. Свій внесок у захист Полтави, забезпечення перемоги під її стінами зробили і ново-санжарці. Вони нападали на шведів, відволікали на себе частину сил ворога від обложеної Полтави.

Захопивши Нові Санжари весною 1709 року, шведи розташували тут свій гарнізон. Не бажаючи прислужувати ворогу, жителі тікали в ліси до партизанів, убивали або захоплювали в полон ворожих солдатів. Коли війська Карла XII форсували облогові роботи під Полтавою, козаки в районі Нових Санжар лише за один день 16 травня 1709 року знищили 215 і взяли в полон 45 шведських солдат. У наступні дні козаки знищили та полонили ще кількасот ворогів.

Після поразки під Полтавою 27 червня 1709 року рештки шведської армії тікали через Нові Санжари. Щоб відірватися від переслідувачів, шведи тут палили вози, закопували або й просто кидали зайві речі, які награбували в Україні, і втікали Далі до Дніпра. Ще й сьогодні в народі живуть легенди про те, як шведи буцімто заривали в землю й кидали в колодязі бочки із золотом та іншим багатством. Навіть називали місця, де знаходяться скарби, час від часу появлялися скарбошукачі.

Все більше зростало класове розшарування жителів Нових Санжар. Маєтки, млини, великі пасіки зосереджувалися в руках козацької старшини, духовенства. Величковські, Магденки, Маджари та інші власники поступово перетворювали у своїх кріпаків значну частину колись вільного населення. У 1760 році останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський із санкції царського уряду віддав Нові Санжари, Кобеляки, Білики та навколишні землі у спадкове і довічне володіння російському генералові Роману Воронцову, який намагався поширити свою владу і на вільних козаків.

З ліквідацією гетьманства Нові Санжари у 1765 році було віднесено до складу Новоросійської губернії, переведено в ранг повітового міста з утворенням тут пікінерського полку. Таким чином, Нові Санжари стали військовим поселенням, жителі якого, позбавлені колишніх козацьких прав, мусили не тільки брати безпосередню участь у війнах, а й давати для царської армії підводи, коней, фураж, провіант, підпорядковуватися всім вимогам тодішньої тяжкої царської муштри.

З 1784-го по 1794 рік Нові Санжари належали до Катеринославського намісництва як повітове місто, потім як поселення Алексопольського (Царичанського) повіту. 30 листопада 1796 року волосне містечко Нові Санжари увійшло до складу Чернігівської (пізніше Малоросійської) губернії.

Скасування кріпацтва, розвиток капіталістичних відносин у країні майже не відбилися на економіці містечка. До кінця століття в ньому працювали два невеличких воскових заводи, 31 цегельня, шість шкіряних заводів та винокурня, ряд олійниць, кузень, бондарень, чоботарських та кравецьких майстерень, де було по 1-5 робітників. Основна маса населення не мала можливості працювати у містечку. Недостатньо було й землі. Малоземелля, неврожаї, стихійні лиха були постійним важким бичем для бідноти, яка, щоб якось проіснувати, влітку ходила жати від снопа. Ішли на далекі заробітки в Таврію чи до місцевих куркулів. Багато бідняків були змушені шукати кращої долі в чужих краях, переселятися до Сибіру чи на Далекий Схід. Протягом 1861-1893 років з Новосанжарської волості переселилися 888 чоловік. Відсутність промисловості, обмаль землі змушували населення займатися кустарними промислами, що особливого розвитку набули в другій половині XIX століття. За даними переписів 1898 та 1900 років у Новосанжарській волості, до складу якої, крім Нових Санжар, входили село Лелюхівка та хутір Забрідки, 232 чоловіка займалися безпосередньо ремеслами. У 1910 році тут було вже більше трьохсот ремісницьких господарств. Це були теслярі, пічники, кравці, шапошники, чоботарі, шевці, бондарі, позолотники, ковалі, слюсарі, чинбарі, ткачі. Матеріал ремісники купували в різних місцях: ковалі — у Полтаві, Кобеляках, Кременчуку, шкіряники — в Полтаві та на місцевих і навколишніх ярмарках. Вироби свої продавали на ярмарках та скупникам а міст. Працювали ремісники та кустарі і на замовлення. Багато з них були в кабалі у місцевих лихварів. Вигідне географічне положення Нових Санжар (на шляху між Полтавою і Кременчуком, у межиріччі Ворскли та Орелі) сприяло розвитку торгівлі. Щороку тут відбувалося чотири ярмарки, на які з'їжджалися купці не тільки з російських губерній, а навіть з турецьких міст. Торгували худобою, хлібом, шерстю, рибою, чорноморськими оселедцями, дьогтем, тканинами, персидськими килимами, дорогоцінними прикрасами, ремісничими виробами. На початок XX століття у Нових Санжарах було 534 господарства, 2518 чоловік разом з найманими робітниками. …

… В січні 1918 р. проголошено радянську владу. З 1923 р. Нові Санжари – центр Новосанжарського району, а з липня 1925 р. Нові Санжари віднесено до категорії селищ міського типу…

В наш час Нові Санжари, без перебільшення, називають мальовничими. Гості від’їжджають з Нових Санжар зачарованими від неповторного спілкування з багатою природою. Спеціалісти підрахували, що на березі Ворскли щорічно буває дві тисячі сонячних годин, тому сьогодні в селищі на березі Ворскли діють здравниці – Медичний центр внутрішніх військ МВС України «Нові Санжари» та санаторій-профілакторій «Антей». Здравниці використовують новосанжарську лікувальну воду, яка належить до гідро-карбонатно-хлоридно-натрієвих джерел, найближчим її аналогом є вода «Кримська».

В селищі Ботанічною пам’яткою природи є Парк відпочинку, а на території Новосанжарського лісництва знаходяться пам’ятки природи: Новосанжарський ландшафтний заказник (по р. Ворскла, площа 1112 га) та Мазанка – загальнозоологічний заказник (191 га).

Карта реки Ворскла №10: Петровка-Терновщина-Кротенки-Патлаевка-Вакулинцы-Крутой Берег-Полтава

PoltavaСкачать карту «Участок реки Ворскла: № 10-11» /Петровка - Терновщина - Кротенки - Патлаевка - Вакулинцы - Крутой Берег - Полтава - Копылы - Терешки - Нижние Млыны - Лукищина - Буланово/

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Туризм. На питання, що ж це таке, більшість відповість за схемою: турагентство - путівка - комфорт - пам'ятки - відпочинок. Але є меншість, яку в народі називають просто, - дикуни. Так, у багатьох думка про ночівлю в наметі, інших поневіряннях викликає саме таке формулювання, і логіки тут не відняти.

Карта реки ВорсклаДикуни. Можливо вчинок, зібрати групу, що взагалі досвіду подібних походів не має, поїхати за сотні кілометрів на два тижні, та ще і з дітьми, можна назвати диким наміром.

Але для багатьох по-справжньому дико дивитися, коли сім'я приїжджає за тридев'ять земель на

Карта реки Ворскла №9: Михайловка-Слиньков Яр-Глоды-Гавронцы-Петровка»

Карта реки Ворскла Скачать карту «Участок реки Ворскла: № 9» /Михайловка - Слиньков Яр - Глоды - Гавронцы - Петровка/

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Поворскля - село Гавронці  

Гавронці — село в Диканському районі Полтавської області, розташоване на правому березі Ворскли, за 20 км на північ від Полтави. 3 км нижче за течією — село Петрівка, на протилежному березі річки — село Глоди.

Село Гавронці знамениті тим, що тут 24 листопада 1858 р. народилася і провела свої юні роки художниця зі світовим ім'ям Марія Башкирцева. Майбутня французька художниця, майстер жанрового живопису у 1870 р. з батьками переїхала за кордон. Нині її твори зберігаються в музеях Франції, Голландії, США, Росії та України.

І хоча велику частину свого короткого, але яскравого життя провела вона за кордоном, але тут був маєток її батька, тут досі збереглася пам'ять про неї. У наш час Гавронці стали місцем паломництва художників, у тому числі з Москви і Петербургу. Художники викупляють тут дачі і довго живуть в літній час, так що не дивуйтеся, якщо побачите на березі бородатого метра з мольбертом.

О реке Ворскла из "Военно-статистического обозрения Полтавской губернии,1848 г.":

Ворскла берет свое начало в Курской губернии, и протекая по уездам: Зеньковскому, Полтавскому и Кобеляцкому; недалеко от м. Переволочна изливается в Днепр. Правый берег Ворсклы  холмисто-возвышен и состоит большею частью из грунта сулинистого; многие места