Стратегія вирішення еколого-економічних проблем в Україні

Екологічна географіяСкачать «Еколого-географічний атлас України» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Нинішню екоситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природних геосистем України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Внаслідок цього територія України відзначається надмірним техногенним навантаженням на природне середовище, високим ступенем його забруднення та природно-техногенної небезпеки.

Тому необхідна нова модель суспільного розвитку, яка базується на одержанні максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому збереженні динамічної рівноваги геосистем, що досягається неперевищенням техногенним навантаженням гранично-допустимої межі стійкості природного середовища і збереженням балансу між соціально-економічними та природними їх складовими. Таким чином, рівновага і збалансованість повинні знаходитись в основі сталого (збалансованого, гармонійного) розвитку регіонів України.

Така модель розвитку має чітко виражений еколого-географічний зміст, обумовлений: інтегральним і системним підходом до вивчення основних взаємодіючих компонентів території -господарства, населення і природного середовища; територіальністю, що допускає вивчення збалансованості з урахуванням територіальних розходжень у природі, населенні, господарстві і відповідного територіального поділу праці; комплексністю як основною закономірністю у територіальній організації суспільства.

Географічність моделі передбачає також створення і розробку відповідних територіальних показників, систем індикаторів, які б дозволяли досить точно і коректно аналізувати та досліджувати суть всіх процесів та взаємозв'язків, які в сукупності визначають параметри розвитку суспільства і його життєдіяльності в природі та ступінь "збалансованості" зазначеного розвитку.

До таких показників можна віднести інтегральний еколого-економічний потенціал території, який характеризує ступінь екологічної рівноваги в інтегративній геосистемі "суспільство-природа" і можливість її виконувати виробничу, антропоекологічну, естетичну та інші функції. Низький еколого-економічний потенціал створює погіршені екологічні умови життєдіяльності населення.

Аналіз і оцінювання названого потенціалу території ми виконали в межах природно-сільськогосподарських районів за формулою: Кзб =Е+Р+С-Т, де: Кзб - оцінка еколого-економічного потенціалу регіону; Е -природно-екологічний потенціал; Р - природно-ресурсний потенціал; С- потенціал стійкості природних ландшафтів; Т - величина техногенного навантаження на природне середовище.

На основі еколого-географічних досліджень створено серію карт, які відтворюють складові еколого-економічного потенціалу України. Це карти оцінки техногенного навантаження на природне середовище, яке складається з показників соціально-економічної освоєності території і забрудненості природного середовища (атмосферного повітря, природних вод і ґрунтів); стійкості природного середовища і його складових до техногенного навантаження; природно-екологічного та природно-ресурсного потенціалів території; інтегральної оцінки еколого-економічного потенціалу території України. На основі оцінки еколого-економічного потенціалу проведено нами еколого-економічне зонування території України, в результаті якого виявлені територіальні відмінності в рівнях збалансованості розвитку в країні. Серед групи областей з рівнем збалансованості розвитку нижче середнього слід відзначити поліські області, центральні райони Полтавської, західну частину Донецької, північні частини Луганської, Кіровоградської, Вінницької, Харківської областей та Черкаську область, а низьким - північні території Житомирської, Київської, окремі райони Дніпропетровської, Запорізької, південні території Луганської та значну частину Донецької областей. Зазначені області сьогодні потребують особливо значних структурних змін у виробництві з урахуванням екологічних вимог, використання і охорони природних ресурсів, особливої уваги вимагає соціальна сфера тощо. Вище середнього та високим рівнем збалансованості характеризуються Одеська та західні області України, серед яких виділяються Івано-Франківська та Закарпатська.

Отже, виділені регіони України характеризуються певним рівнем збалансованості еколого-економічних проблем, які є важливою передумовою переходу регіону на модель гармонійного розвитку природи і суспільства.

До інших чинників такого розвитку можна віднести: вигідне геополітичне розташування в центрі Європи, на перетині комунікаційних зв'язків "захід - схід" та "північ - південь"; достатньо сприятливі природно-кліматичні умови; наявність територій з природним станом ландшафтів; якісний стан та високу продуктивність земельних угідь; значні запаси мінеральних ресурсів; розвинутий інтелектуальний та науково-технічний потенціал; потужну багатогалузеву виробничу базу; розвинуту мережу населених пунктів; наявність територій з високим потенціалом соціально-економічного розвитку; наявну інженерно-транспортну інфраструктуру та значну її щільність; унікальний історико-культурний, туристичний та рекреаційний потенціали; формування єдиної територіальної системи національної екологічної мережі тощо.

Названі чинники збалансованого розвитку України реалізуються через вдосконалення територіальної організації суспільства та його взаємодії з природою. На основі досягнення збалансованого розвитку окремих регіонів України потрібно усунути існуючі диспропорції в рівнях соціально-економічного розвитку території країни, забезпечити її комплексний розвиток на основі стратегічних пріоритетів.

До останніх можна віднести (Національна доповідь України..., 2003):

  • в економічній сфері: утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання; опанування новітніми методами управління, як головним чинником економічного розвитку (зміна моделі виробництва і споживання); здійснення активної аграрної політики; зміцнення економічних передумов для глибокої перебудови соціальної сфери; забезпечення сталого ресурсозберігаючого економічного зростання, створення конкурентоспроможної ринкової економіки; поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку; інтеграція в європейські структури та світову економічну систему;
  • в соціальній сфері: зростання інтелектуального потенціалу нації, інтенсивний розвиток освіти, особливо екологічних знань; запобігання збіднінню населення шляхом перебудови соціальної сфери, реформування системи оплати праці, скорочення безробіття, вдосконалення механізмів надання державної соціальної допомоги, запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування; поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї; здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров'я населення, подовження тривалості життя та зниження смертності; зміцнення позицій середнього класу; подолання бідності та підвищення рівня життя громадян України;
  • в екологічній сфері: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та навколишнього середовища, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС та небезпеки інших АЕС; поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону та інших територій; будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; зменшення техногенного навантаження на природні екосистеми; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи, поліпшення екологічного стану агро-ландшафтів.

Виконання зазначених стратегічних пріоритетів полягає в реалізації чітко окресленого курсу на впровадження принципів збалансованого розвитку через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, через активну і послідовну екологічну та соціальну політику. Для цього в Україні підготовлено Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) на 2003-2015 роки, яка схвалена Національною комісією сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України.

Виконання завдань Програми стане важливою складовою стратегічного плану переходу України до сталого розвитку та інтеграції в європейське і світове співтовариство. Для досягнення основної мети й виконання завдань Програми передбачається сформувати науково-методичне та організаційно-інституційне забезпечення впровадження засад збалансованого розвитку.

Реалізація Програми забезпечить комплексний системний підхід при формуванні державної політики України, яка засновуватиметься на принципах збалансованого розвитку і буде зорієнтована на забезпечення економічного зростання, соціального розвитку, створення безпечних умов життя людини та відновлення навколишнього середовища.

В разі успішного виконання основних завдань Програми очікуються зменшення масштабів бідності, підвищення рівня життя та забезпечення продуктивної зайнятості населення, стабілізація соціального становища в державі та злагода в суспільстві, підвищення енергоефективності виробничих процесів, кардинальна структурна перебудова економіки, технологічне переоснащення виробництва, розвиток наукоємних галузей, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, відтворення і підтримання екологічної рівноваги на території України.

Впровадження принципів збалансованого розвитку має здійснюватися на основі виконання цієї Програми з урахуванням інших державних, галузевих, регіональних та місцевих програм у межах коштів, передбачених в державному, обласних та місцевих бюджетах, а також за рахунок коштів господарюючих суб'єктів усіх форм власності.

Напрями вирішення еколого-економічних проблем. У Законі України "Про Генеральну схему планування території України" (2002) визначені пріоритети використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення збалансованого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. Розглянемо деякі із названих пріоритетів.

Для створення повноцінного життєвого середовища та сприятливих умов соціально-економічного розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природної та історичної самобутності на підставі результатів оцінки природних і антропогенних чинників визначено за видами та режимами переважного використання:

  • території з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), в тому числі: з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння (центральна частина Донбасу, міста з населенням понад 500 тис. чоловік, а також міста Севастополь, Сімферополь та Херсон, їх приміські зони); з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння (приміські зони Києва, Черкас, Чернігова, Житомира, Вінниці, Полтави, Сум і Кіровограда; райони, що оточують центральну частину Донбасу); з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння (Красноперекопський, Керченський промислові райони Автономної Республіки Крим, Нікопольський марганцеворудний басейн та Західний Донбас; території, що прилягають до решти обласних центрів та розвинених промислових центрів з населенням понад 50 тис. чоловік, які відіграють роль переважно міжрайонних центрів розселення);
  • території переважно агропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства);
  • території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (зона національної екологічної мережі);
  • території (зона) радіаційного забруднення, в тому числі відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю.

Передбачаються на територіях:

  • зони урбанізації, в тому числі: з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння -жорстке регулювання містобудівного розвитку з першочерговою реструктуризацією економічної бази та екологічним оздоровленням територій; з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння - регулювання містобудівного розвитку з модернізацією економічної бази та екологічним оздоровленням територій; із середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння – регламентація містобудівного розвитку із стимулюванням розбудови сучасної економічної бази та стабілізацією техногенних навантажень;
  • зони сільського господарства - забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу та сільських населених пунктів, створення нових робочих місць шляхом організації малих підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, підвищення рівня забезпеченості соціальною та інженерною інфраструктурою, розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції, створення інтегрованих структур з виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції, виведення з інтенсивного використання малопродуктивних земель, здійснення заходів з консервації та охорони земель;
  • зони національної екологічної мережі - забезпечення формування єдиної територіальної системи природоохоронних територій і додержання їх режиму, невиснажливого використання рекреаційних, оздоровчих та інших ресурсів;
  • зони радіаційного забруднення, в тому числі: відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення - заборона всіх видів господарської діяльності, забезпечення додержання суворого природоохоронного режиму та безумовного відселення жителів; гарантованого добровільного відселення - заборона будівництва нових та розширення діючих підприємств, курортно-рекреаційних об'єктів, обмеження сільськогосподарського виробництва; посиленого радіологічного контролю - заборона будівництва нових та розширення діючих екологічно небезпечних підприємств, запровадження обмеження на будівництво закладів відпочинку.

Реалізація Генеральної схеми розвитку території забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному законодавством.