План міста Миргород

Миргород«План міста Миргород», 1:10 000

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

<<<<<<<<< початокТериторія нинішнього Миргорода входила до складу Київської Русі (Переяславське князівство). Великий князь Володимир Мономах у XI ст., зміцнюючи східні кордони держави для захисту від половців, будував сторожові пункти. Згідно з однією з версій істориків, ворогуючі сторони в цей час збиралися в таких пунктах для вирішення торгівельних питань мирним шляхом. Тому і назвали населений пункт Мир-містечком. Народна ж легенда свідчить: тут влаштовувалися часті ярмарки «всім миром», тобто це було місто, де збирався весь світ - Миргород.

Вперше Миргород згадується у 1575 р. в грамоті польського короля Стефана Баторія, в якій монарх дає йому статус полкового міста Миргородського козацтва, тобто адміністративно-територіальної і військової одиниці. Це означає, що на той час місто вже було досить великим, а отже його вік набагато старше дати, зазначеної в королівській грамоті. Є й інші джерела, які відносять першу згадку про Миргород у 1530 р., коли йому було присвоєно магдебурзьке право і герб: на блакитному полі щита у верхній частині - золотий

Миргород – мирне місто на цілющій воді

План міста Миргород«План міста Миргород»1:3 500

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Мирне місто на цілющій воді. Ці слова по праву адресовані одному з найчудовіших і наймальовничіших міст Полтавщини - Миргороду та його всесвітньо відомому курорту «Миргород».

Миргород – місто обласного значення Полтавської області.

Площа міста становить 2859 га, на якої проживає  39 836 мешканців (на 01.01.2018).

Природні умови на території міста визначаються тим, що він розташований  у лісостеповій географічній зоні лівобережної частини Придніпровської низини. Це обумовило м’який, без різких коливань температури, клімат. Геоморфологічна будова місцевості - поєднання низин та височин, наявність різноманітних форм рельєфу, - створюють неповторні у своїй мальовничості краєвиди.

Миргород Розташоване місто на квітучих і багатих берегах річки Хорол в центрі України, а якщо точніше - в 105 км від обласного центру - Полтави.

Місто має вигідне транспортно-географічне положення, знаходиться на залізничному шляху державного значення Київ-Харків та має пряме автомобільне сполучення з великими містами України. Залізнична станція Миргород являється великим залізничним вузлом, через який проходять понад 30 потягів різного сполучення, а також курсує столичний експрес Київ – Харків. Від столиці України м. Києва Миргород розташований на відстані 250 км шосейними дорогами та  246 км залізницею. Із заходу на схід по північній межі проходить регіональна автодорога державного значення Р-42 Лубни-Миргород-Опішня, яка забезпечує головні транспортні зв’язки міста з населеними пунктами Полтавської області. З південно-західного напрямку до міста підходить територіальна автодорога державного значення Т-17-15 Миргород-Хорол. Крім того, транспортні зв’язки міста забезпечують обласні автомобільні дороги місцевого значення.

Сьогоднішня соціально-економічна ситуація в місті є прямим віддзеркаленням стану економіки України: демонструє активізацію підприємницької діяльності, динаміку зростання обсягів виробництва та послуг, що забезпечується пожвавленням інвестиційної діяльності. Економіка міста представлена в основному малими та середніми підприємствами.

Пирятинський район

пирятинСкачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №66 - Прилуки, №81 - Пирятин»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Пирятинський район розташований у лісостеповій фізико - географічній зоні західної частини Полтавської області.

Площа району складає  0,9 тис. кв. км, що становить 3,1 % від загальної території області. На території району розташовані 42 сільські населені пункти.

Адміністративний центр - місто районного значення Пирятин, яке розкинулось на правому березі річки Удаю за 197 км на північний захід від Полтави та за 155 км від Києва.

Межує з Гребінківським, Лубенським, Чорнухинським районами Полтавської області, Варвинським та Прилуцьким – Черніговської, Яготинським – Київської, Драбівським – Черкаської областей.

Чисельність населення (на 01.01 2018р.) - 30982 особи (2,2 % від населення Полтавської області), у тому числі: міського – 15 425 осіб (49,2 %) ,сільського – 15 557 осіб  (50,8 %). Щільність населення на кв. км. - 29 особи.

Гідрогафічна мережа: по території району протікає 5 річок, найбільша з них Удай - довжина річки по району 50,5 км. Площа водних об’єктів району становить 1214 га.

Пирятин

План міста ПирятинСкачать «План  міста Пирятин»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Пирятин – місто районного значення, адміністративний центр Пирятинського району Полтавської області, розташоване у лісостеповій фізико - географічній зоні, на правому березі річки Удай, притоки річки Сули, яка в свою чергу є притокою річки Дніпро. Ландшафт території міста включає в себе лівобережну заплаву низького рівня та декілька підвищень, які вкриті лісом або трав’янистим покривом природного походження.

Площа міста Пирятина – 1183,6 га (площа території міської ради 7228 га). До складу Пирятинської міської ради, крім міста, входять села: Верхоярівка, Голобородько, Замостище, Заріччя, Ївженки та Калинів Міст.

Чисельність населення (на 01.01.2018 р.) – 15 425 осіб (населення  міської ради складає 16907 тис. осіб, в тому числі: міського 15903 тис. осіб (94,1 % від загальної чисельності жителів міськради), сільського - 1004 тис. осіб (5,9 %).

Пирятин має вигідне економіко-географічне розташування, оскільки знаходиться на межі Полтавщини з Київською, Чернігівською та Черкаською областями. А головне - на перетині низки автошляхів, зокрема Київ-Харків, Пирятин-Чернігів та Київ-Суми, які і визначають важливість міста, як транспортного вузла. З південно-західного боку межа міста проходить вздовж міжнародної автодороги Київ-Харків-Ростов-на-Дону, яка є складовою частиною найдовшої автомагістралі європейського значення. Є залізнична станція.

Залізнична станція „Пирятин“, крім функції пасажироперевезень, має у своєму розпорядженні навантажувально-розвантажувальну дільницю.

Відстань від Пирятина до обласного центру - міста Полтави залізницею – 183 км, шосейними дорогами – 179 км.

День міста святкується  18 вересня  (день визволення міста від фашистських загарбників).

Місто Пирятин – барвистий куточок України, ворота мальовничої Полтавщини,  має давню історію та входить до трійки найстаріших міст Полтавщини після Хоролу та Лубен.

Історико-культурними пам’ятками міста є собор Різдва Богородиці (1781 р.),собор Різдва Богородиці будівлі чоловічої та жіночої гімназії ХІХ століття.

Своєобразною візитівкою міста є факт, що саме у 1963 р. на автостанції біля, всім відомої водонапірної вежі, кіностудією ім. Довженка знімався відомий радянський комедійний фільм  «Королева бензоколонки».

Сорінка історії.

Пирятин вперше згадується у Лаврентіївському літописі під 1154 роком. Це було руське укріплене місто, що належало Переяславському князівству. Воно знаходилося на високому березі річки Удай, правої притоки річки Сула. За Пирятин йшла боротьба між Мстиславом Ізяславичем, князем переяславським і волинським, та Глібом Юрійовичем, претедентом на преяславський стіл.

Ймовірно, у 1239 році Пирятин був зруйнований військами монголів, які знищили усі руські фортеці і поселення в районі Сули. Проте місто незабаром відновилося. Воно згадується під 1261 роком як великий населений пункт у складі об'єднаної Сарайської єпархії, під контролем Золотої Орди.

Після битви на Синіх Водах у 1362 році між литовським князям Ольгердом Гедиміновичем, якого підтримувала руська знать, із подільськими князями Золототої Орди, землі Південної Русі перейшли під контроль Великого князівства Литовського. Припускають, що саме в цей час район Посулля (разом із Пирятином) став складовою литовської держави.

З кінця 14 до початку 16 століття роками значна територія Лівобережжя, включно з Пирятином, належала до володінь княжого роду 7 Глинських, нащадків золотоординського темника Мамая Кіята, які прийняли православ'я. Вони обороняли кордони Великого князівства Литовського від нападів кримських татар і московитів. Саме за урядування Глинських на території Полтавщини, а значить і в Пирятині, з'являються козаки, представники руського незаможного боярства та вихрещених татар. Водночас, зменшується розміри Пирятина та його стратегічне значення — він, зокрема, не згадується у „Списку городів руських, дальніх і ближніх“.

Після укладання у 1568 році Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Короною Польською, Полтавщина, яка з 1471 року входила до Київського воєводства, перейшла під контроль польського короля. Рід Глинських занепав, а Пирятин був переданий Стефаном Баторієм у 1578 році Михайлу Грибуновичу-Байбузі, шляхтичу русько-татарького походження, на прохання старости канівського і черкаського Михайла Вишневецького.

У 1592 році значну роль в історії міста відіграло запроваджене Магдебурзьке право. Пирятин отримав власний герб і печатку. 9 лютого 1592 р. король видав привілей Вишневецькому для впровадження магдебурзького права „на урочишу Пирятине, а тепре названом Михайлове“. Назва Михайлів була дана Пирятину на честь батька Олександра Вишневецького, але не прижилася. На місці давньоруського городища Олександр Вишневецький звів замок (у ході перепланування міста укріплення перестало існувати наприкінці XVIII століття) і розбудовував місто. Пирятин отримав власний герб — стрілу з натянутим луком, і міську печатку. У королівській грамоті, якою дарувалося магдебурзьке право, говорилося, що король відміняє всі інші права, які б суперечили дарованому праву. Пирятин звільнявся від судів і влади воєвод, панів, старост, суддів і підсудків, намісників і інших урядників. Міщани не були зобов'язані відповідати перед ними у будь-чому, хто б на них не скаржився. У місті встановлювався свій власний суд. Жителі міста звільнялися від військової повинності і були зобов'язані були поставляти лише обоз для війська. Також Пирятин отримав право володіти земельною власністю, тоді як раніше цим правом користувалося лише шляхетство. У такому юридичному статусі місто перейшоло у першій половині 17 століття у володіння сина Олександра — Яреми Вишневецького.

У 2-й чверті XVII століття на карті французького інженера Г. Л. Боплана Пирятин значиться як населений пункт, а у „Книге Большому Чертежу“ (1627) згадується як місто. З 1648—58 роках Пирятин — сотенне місто Кропивненського полку. Містечко мало 2 сотні — Пирятинську 1-у і Пирятинську 2-у. 1658 року сотенне містечко Пирятин віднесено до Лубенського полку.

Навесні 1683 року пожежа знищила значну частину міста. Тоді в місті було 2 церкви — Спаська і Пречистинська (у XVIII столітті в Пирятині діяло вже 4 храми). У листопаді 1708 року козаки під керівництвом старшини Леонтія Свічки відзначилися в боротьбі проти шведсько-українських військ і не здали міста. За виявлену стійкість і хоробрість цар Петро І пожалував пирятинцям грамоту.

Згідно з указом Катерини ІІ Пирятин став повітовим містом Київського намісництва.У місті на кошти полкового осавула Андрія Ільченка зведено мурований Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

1782 року затверджено герб Пирятина - на червоному щиті туго натягнутий лук зі стрілою, що існував до 1917 року, і був відновлений 7 квітня 2004 року; у тому ж (1782) складено перший план забудови Пирятина. 1796 року Пирятин з повітом віднесено до Малоросійської губернії.

У 1802 році Пирятин, як повітове місто, увійшов до складу новоствореної Полтавської губернії. У цьому ж (1802) році губернською креслярнею під керівництвом М. Амвросимова розроблено і затверджено план міста. 1810 року до складу 2-верстової міської дистанції навколо Пирятина включено село Заріччя, що належало поміщиці Марії Ограновичевій, та хутір Гуленків колезького реєстратора Андрія Гуленка. Пирятин складався з 2 кварталів — передмістя Слобідка і Броварки.

У 1864 році засновано Пирятинське земство, виконавчим органом якого була повітова управа (ліквідовано у лютому 1918 року). Пирятинська виборна Дума з виконавчим органом — міською управою почала діяти у Пирятині в 1874 році (її також було ліквідовано у лютому 1918 року).

У 1900 році в Пирятині було 57 забудованих кварталів, 914 будинків, з них 6 двоповерхових мурованих, 75 одноповерхових мурованих, решта — глинобитні та дерев'яні під солом'яною стріхою, базарний і ярмарковий майдан. Соціальний склад населення: міщани — 62%, козаки — 16%, селяни — 12%, привілейовані — 10%.

1 вересня 1907 року в Пирятині була відкрита жіноча гімназія (нині приміщення школи № 4 по вулиці Червоноармійський, 2-а ). 1 липня 1912 року була відкрито пирятинська чоловіча гімназія (нині одне з приміщень філії бізнес-коледжу Європейського університету, по вулиці Червоноармійська, 2). У 1913 році в Пирятині освячено мурований новий собор (закритий 1937 року, а з 4 листопада 1967 року на цьому місці введено в експлуатацію районний будинок культури). 1914 року в Пирятині відкрито вище початкове училище (нині приміщення буд. № 4 по вулиці Леніна).

У 1922 році у Пирятині стала до ладу перша електростанція потужністю 16 кінських сил. 7 березня 1923 року утворено Пирятинський, а також Березоворудський та Харківецький райони, що входили до складу Прилуцького округу.

1926 року утворено Пирятинську міську раду. 17. У 1937 році Пирятинський район увійшов до складу новоствореної Полтавської області.Станом на 1939 рік у Пирятині проживало 13 918 чоловік. 18. 18 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Пирятин і район. 6 квітня і 18 травня 1942 року у Пироговій Леваді під Тарасівкою відбувався масовий розстріл гітлерівцями мирних жителів Пирятинського і сусідніх районів.18 вересня 1943 року заудайські села Пирятинського району визволено від німецько-фашистських загарбників, а 19 9 вересня 1943 року 309-й і 237-й стрілецьким дивізіям генерал-майора Д.Ф. Дрьоміна і полковника П.М. Мароля, які відзначилися при визволенні Пирятина від німецьких загарбників, наказом Верховного Головнокомандуючого присвоєно почесне найменування „Пирятинських“.

У 1946 році свою роботу відновили практично всі підприємства Пирятина, що працювали до війни.

У 1971 році почалась газифікація Пирятина……

…….За роки Незалежності місто Пирятин залишається важливим промисловим і транспортним осередком Полтавської області. Тут розташовані підприємства харчової промисловості, аграрні фірми. Флагманами економіки міста є підприємства, продукція яких відома в Україні та за її межами , а саме: АТ «Пирятинський сирзавод» (виробництво твердих та плавлених сирів, цільномолочної продукції, сухої демінералізованої молочної сироватки та масла вершкового), ТОВ „Пирятинагроконсерв“ (консервація зеленого горошку, огірків, кукурудзи, натуральних соків), ТОВ „Баришівська зернова компанія“ (зберігання і переробка зернових культур), ТОВ „СП „Комбікормовий завод“ (виготовлення сумішей для годівлі тварин, свиней та великої рогатої худоби), ТОВ „Пирятиндрев“ (виготовлення паркету та паркетної дошки), УВП УТОС (виробництво фільтрів), ТОВ „Оріон“ (виробництво меблів), ТОВ „Спецбурмаш“ (виготовлення бурильних установок та відвалів).

На сьогодні Пирятин подальше розвиває свою інфраструктуру, а наявність доброї транспортної розв’язки та  залізничної станції дає поштовх до  активного розвитку малого і середнього бізнесу, машинобудівної, та переробної галузей. Змінюється зовнішній вигляд Пирятина, але місто при цьому залишається неповторним, самобутнім, затишним і гостинним.

Карта країн-членів Європейського Союзу

Карта країн-членів Європейського СоюзуСкачать «Карта країн-членів Європейського Союзу»

Скачать «Карты стран, материков, континентов, океанов» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Європейський Союз створено на основі Римського договору, підписаного 25 березня 1957 р. шістьма європейськими державами, які вважаються його засновниками. Це – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція.

Європейський Союз побудований за інституційною системою, яка є винятковою у світі. Держави-члени делегують суверенне право на вирішення певних справ незалежним інституціям, які представляють інтереси Союзу в цілому, його країн та громадян.

Мета Європейського Союзу – створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також упровадження спільного громадянства.

Країни-члени Європейського Союзу – країни, що приєднались до Європейської економічної спільноти, залишаються незалежними суверенними державами, що утворили спільні інституції, яким делегували деякі зі своїх законотворчих повноважень, наприклад у таких галузях, як транспортна, комерційна та аграрна. У 1973–2013 рр. відбулось п’ять етапів послідовного розширення ЄС. 1 травня 2004 р. до ЄС приєднались 10 нових членів, що стало

Сучасна карта автомобільних шляхів Європи

Сучасна карта автомобільних шляхів ЄвропиСкачать «Сучасна карта автомобільних шляхів Європи»

Скачать «Карты стран, материков, континентов, океанов» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Країни Європи. Регіональний поділ частини світу Європи найдинамічніший і найменш усталений. Для Європи взагалі впродовж століть і навіть тисячоліть притаманними були швидкі і кардинальні зміни політичної карти. Не є винятком і наш час. Розпад СРСР, Югославії та Чехословаччини, демонтаж структури комуністичного блоку ще раз довели, що "кухня політичної погоди світу знаходиться в Європі". Це тут готуються геополітичні "страви" для всього світу. В Європі знаходяться найдинамічніші соціально-економічні та військово-політичні інтеграційні об'єднання планети ЄС і НАТО. Враховуючи всю суму чинників, нині в Європі можна виділити такі субрегіони — країни Західної, Центральної та Східної Європи.

Західна Європа — найдавніший історично і соціально-економічно сформований цивілізаційний субрегіон Європи й світу. В наш час ці країни є в усіх сенсах основою формування ЄС і НАТО. Це чотири із семи найрозвиненіших держав світу: ФРН, Франція, Велика Британія й Італія. Інші ж держави невеликі або карликові за площею чи населенням, однак за показниками ВНП на душу населення належать до найбагатших держав світу. Крім названих чотирьох країн до субрегіону Західна Європа належать Іспанія, Португалія, Андорра, Ірландія, Ісландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Ліхтенштейн, Австрія, Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Мальта, Греція, Монако, Сан-Марино, Ватикан. Отже, цей регіон охоплює 24 незалежні держави, а також Гібралтар (британське володіння на Іберійському півострові, спірна територія з Іспанією).

До субрегіону держав Центральної Європи належать колишні соціалістичні держави. Вони в минулому були сателітами СРСР. Хоча деякі з них уже увійшли до ЄС і НАТО, а всі інші мріють про це, відгомін соціалістичного минулого ще довго буде даватися взнаки. Отже, ці держави близькі не лише географічно, а насамперед ментально. До них належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Албанія, Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія та Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Румунія і Болгарія. Всього 13 країн.

Субрегіон Східна Європа утворюють колишні пострадянські держави, які в минулому входили до складу СРСР. Тут негативний вплив командно-адміністративної системи на економіку і ментальність людей особливо сильний. Тому це найбідніші країни Європи. Намагаючись відновити імперію, екстремістсько налаштовані політичні сили Росії намагаються всіляко дестабілізувати ситуацію в державах Східної Європи, діючи за принципом — чим гірше, тим краще. Намагаючись вирватися з-під нав'язливої опіки Росії, країни Балтії вже увійшли до ЄС і НАТО. Це останні європейські країни, східний форпост найцивілізованішої частини світу. До цього регіону входять Україна, Молдова, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія.

Карта Світового океану

Карта Світового океану«Карта Світового океану» (настінна) 

Скачать лист №1

Скачать лист №2

Скачать лист №3

Скачать лист №4

Скачать «Карты морей и океанов» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

У звичайних умовах більшість людей, які живуть далеко від моря, океану, забуває про те, що на сушу нашої планети припадає трохи більше, ніж 29 % земної поверхні. Усі континенти, по суті, є великими островами в неосяжних просторах Світового океану. Загальна площа Землі становить 510 млн км2, при цьому Світовий океан займає 360,67 млн км2, а суходіл — 49,33 млн км2. Інакше кажучи, на кожен квадратний кілометр суші припадає 2,4 км2 води. У північній півкулі океан займає 61 % всієї поверхні, у південній — 81 %.

Світовий океан, хоч він і єдиний, проте ділиться на більш­менш самостійні частини. У 1650 р. голландський географ Бернгард Вареніус уперше у своїх працях запропонував поділити Світовий океан на п’ять океанів: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий, Південний Льодовитий. У 1845 р. Британське королівське географічне товариство прийняло той самий поділ. Зазначений поділ був суто формальним, тому що ґрунтувався на зовнішніх географічних ознаках, на обрисах материків, які порушують цілісність водної оболонки. Пізніше почали висувати нові принципи поділу океану, що базувалися на океанологічних характеристиках: температурі, солоності, густині, течіях тощо.

Видатний океанограф Ю. М. Шокальський у 1917 р. у класичній праці «Океанографія» пропонував виділити три океани: Тихий, Атлантичний та Індійський. Північний Льодовитий океан він відносив до Атлантичного океану як море.

Рішенням Міжнародної гідрографічної організації, прийнятим навесні 2000 р. визначено межі п'ятого світового океану - Південного, утвореного із південних частин Атлантичного, Індійського та Тихого океанів. Новий океан простягається від узбережжя Антарктиди на північ до 60 ° ю. ш., що є межею Антарктики. Південний океан тепер є четвертим за величиною з п'яти океанів світу (після Тихого, Атлантичного, Індійського, але крупніше Північного Льодовитого).

Світовий океан в цифрах і фактах

Найбільший і найглибший океан — це Тихий. Площа його з морями — 178,7 млн км2, перевищує площу усіх материків. Так, на його акваторії досить вільно розмістилися б усі