Підготовка аерознімка до роботи

9.3. Підготовка аерознімка до роботи

Щоб використати переваги аерознімка, його необхідно підготу-вати до роботи, тобто ознайомитися з вихідними даними і ”прив’язати” аерознімок до карти, визначити масштаб і зорієнтувати знімок (нанести напрям магнітного меридіана) і, якщо необхідно, нанести координатну сітку (як правило, у війська аерознімки надходять з нанесеною кілометровою сіткою).
Разом з аерознімками у війська надходять, як правило, всі дані про аерофотографування: тип АФА і його фокусна відстань, дата, час і масштаб аерофотографування, місце зальоту тощо. Якщо місце зальоту і масштаб аерофотографування не вказані, здійснюють прив’язку знімків до карти і визначають їх масштаб.
Для п р и в ’ я з к и а е р о з н і м к і в до карти роблять накидний монтаж, визначають на знімках найбільший об’єкт (місто, річку, озеро, дорогу) і знаходять його на карті. Потім детально співставляють аерознімок із картою, знаходять на ній всі об’єкти, розташовані на межах маршруту, і окреслюють на карті ділянку, зображену на знімку.
М а с ш т а б планового аерознімка визначають за картою. Для цього на карті і аерознімку вибирають чотири точки, керуючись наступними вимогами: точки повинні бути контурами, які є і на знімку, і на карті, але не повинні бути ближче сантиметра від краю знімка; крім цього, точки повинні бути поблизу діагоналей знімка, а лінії, які з’єднують точки, повинні бути максимально довгими на знімку (не коротше 5 см).

Геометрична сутність і масштаби аерофотознімання

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Геометрична сутність аерофотознімання полягає в тому, що формування зображення в площині аерознімка відбувається за законами центральної проекції.

Центральною проекцією називається зображення предмета на площині, яке отримане проектуванням точок предмета променями, що виходять з однієї спільної точки – центра проекції. Центр об’єктива АФА (див. рис.10.1а) S і є центром проекції, а площина аерознімка – площиною проекції. Головна оптична вісь оSO складається з двох частин: OS – висота аерофотознімання (Н), оS – фокусна відстань (f) АФА.

Аерознімок плоскорівнинної місцевості при прямовисному положенні оптичної осі АФА відповідає плану місцевості. Масштаб аерознімка визначається відношенням фокусної відстані АФА до висоти зйомки.

Ця залежність виводиться з подібності трикутників (див. рис.10.1а) Sao і SAO:

10-4f

Таким чином, чим більша фокусна відстань f, тим у більшому масштабі можна виконати аерофотознімання з даної висоти польоту.

Масштаб аерофотознімання вибирають у залежності від детальності даних, які необхідно отримати

Аерофотознімки та їх використання у військах

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Призначення та види аерофотознімання.

Аерофотозніманняце фотознімання місцевості та окремих об’єктів земної поверхні з літальних апаратів (літаків, вертольотів, повітряних куль), за допомогою аерофотоапаратів (АФА). В результаті аерофотознімання і обробки плівки на фотопапері отримують аерофотознімки (скорочено аерознімки).

Аерознімки разом із топографічними картами широко застосовуються у військах, особливо в ракетних, артилерійських, аеромобільних, інженерних частинах і спеціальних підрозділах, як найважливіші розвідувальні документи, які детально і наочно відображають сучасний стан місцевості та об’єкти противника.

Досвід другої світової війни показав роль і значення аерознімків при здійсненні важливих операцій: по ним виявлялись система оборони противника та його угруповання, вивчались його комунікації, переправи, аеродроми, визначались координати цілей для ведення артилерійського вогню та бомбардування.

Складання схеми і таблиці руху за азимутами

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Схему складають у такій послідовності (рис. 9.1):

  • На чистий аркуш паперу з карти переносять вихідну точку, орієнтири на точках поворотів і кінцеву точку маршруту.
  • Орієнтири нумерують і з’єднують прямими лініями.
  • Навпроти кожної лінії виписують дані: в числівнику – магнітні азимути, в знаменнику – відстань у метрах (або в парах кроків). Крім того, у знаменнику вказують час у хвилинах, необхідний для проходження ділянки маршруту.
  • Наносять на схему стрілку північ-південь і додатково показують у стороні від маршруту орієнтири, які можуть бути використані під час руху як проміжні або допоміжні..Схема руху за азимутами

     9.1. Схема руху за азимутами

    Відповідно до схеми маршруту, таблиця даних для руху за азимутами буде мати такий вигляд (табл. 9.1).

    точки

    Ділянка маршруту

    Магнітний

    азимут Ам

    Відстань Час,
    (м) (п. к.) (хв)
    1 Сарай – курган 115 1 650 1 100 19
    2 Курган – будинок лісника 66 1 995 1 330 22
    3 Будинок лісника – перехрестя доріг 103 2 040 1 360 23
    4 Перехрестя доріг – міст 62 1 575 1 050 18

    Схема більш наглядна порівняно з таблицею. При складанні схеми орієнтири зображуються такими ж умовними знаками, як і на карті. Всі підписи орієнтують по північній (південній) рамці аркуша карти.

    Таким чином, підготовка даних для руху за азимутами особливої складності не становить. Але при підготовці даних інколи бувають, особливо в період початкового навчання, типові помилки, які наведені в табл. 9.2.

    Типові помилки

    Як уникнути помилки?

    1 Груба помилка у визначенні магнітного азимута (як правило, не врахована чверть, або помилка на 180°) Контроль візуальний

    (0°)

    270°                    90°

    180°

    2 Груба помилка у визначенні відстані Контроль візуальний
    3 Неправильний розрахунок поправки напряму Вивчити сполучні кути
    4 Введення поправки напряму з протилежним знаком Застосовувати графічний спосіб визначення магнітного азимута
    5 Кут виміряний у градусах, а поправка напряму введена в поділках кутоміра Величину поправки напряму брати не зі схеми, а з тексту довідки

     Рух за азимутами

     Цей спосіб руху широко використовується на місцевості, яка бідна на орієнтири: у лісі, в степу, вночі та при обмеженій видимості (дощ, туман тощо), а також на місцевості, яка зазнала значних змін під час бойових дій.

    Оскільки сутність руху за азимутами полягає у дотриманні під час руху заданих магнітним азимутом напрямів на місцевості і відстаней, важливе значення під час орієнтування має вміння рухатися прямолінійно, особливо на закритій місцевості. Через те, що крок однієї ноги людини найчастіше більше кроку другої ноги, людина непомітно для себе відхиляється в сторону, тому необхідно постійно стежити за напрямом руху.

    Перед початком руху невеликих підрозділів (груп) назначають двох-трьох осіб, які, з метою надійного дотримання напрямку руху, визначають за компасом і витримують його напрямок. Крім того, призначають двох-трьох осіб, які ведуть рахунок парами кроків.

    У зв’язку з тим, що від одного орієнтира, як правило, іншого не видно, необхідно визначити компасом напрямок руху і обрати проміжний орієнтир, від якого вибрати наступний, і так, поки не буде пройдена відстань між основними орієнтирами.

    Для надійного дотримання напрямку руху, крім проміжних, часто використовують допоміжні орієнтири: вдень Сонце, а вночі – Місяць або яскраві зірки. При їх використанні необхідно приблизно через 15 хвилин перевіряти азимут напрямку руху, оскільки небесні світила (крім Полярної зірки) переміщуються на небосхилі на 15° за годину. Якщо довго рухатися в їхньому напрямку без контролю, можна значно відхилитися від маршруту.

    На відкритій місцевості напрямок руху можна витримувати за створом (уявною лінією на місцевості, яка проходить через два орієнтири), залишаючи за собою створні позначки (тичку, кілок). Озираючись на ці знаки, стежать, щоб напрямок руху не відхилявся від створної лінії. Якщо виникне необхідність повернутися назад тим же маршрутом, всі азимути напрямків руху ділянками треба перевести у зворотні.

    Точність виходу до точок повороту маршруту залежить від характеру місцевості, умов видимості, помилок у визначенні напрямів за компасом і вимірюванні відстаней. Як правило, помилка виходу на кінцеву точку не повинна перевищувати 10% відстані, пройденої від попередньої точки повороту. Тому, якщо маршрут пройдений, а кінцевого орієнтира не видно, його треба шукати в межах радіусу, який дорівнює 1/10 відстані, пройденої від попередньої точки повороту.

    Обхід перешкод

     Під час виконання бойового завдання на шляху руху за азимутами можуть зустрітися мінні поля, завали в лісі, зони затоплення, будь-які розрухи в результаті ведення бойових дій чи стихійного лиха, які не відображені на карті та не вказані на схемі. Такі перешкоди легше обійти (досить часто швидше і надійніше), ніж подолати.

    Порядок обходу залежить від розмірів і характеру перешкоди. У тому випадку, якщо перешкода проглядається до кінця, на протилежному боці обирають орієнтир і визначають до нього відстань, як правило, окомірно. Після обходу перешкоди додають до пройденої відстані ширину перешкоди (рис. 9.2а ).

    У деяких випадках обраний за перешкодою орієнтир буває важко розпізнати при підході до нього. Тому для контролю правильності виходу до орієнтира необхідно завчасно на точці повороту перед перешкодою залишити який-небудь орієнтир (тичку, кілок, зарубку на дереві), а після обходу перешкоди на точці повороту визначити зворотний азимут на залишений орієнтир і, переконавшись, що точка повороту визначена правильно, продовжити рух до наступної точки.

    Другий спосіб обходу перешкоди – у побудові компасом на місцевості правильних геометричних фігур – прямокутника, трикутника, паралелограма (рис.9.2б). Спосіб застосовується за умов обмеженої видимості або на закритій місцевості, коли не проглядається протилежна сторона перешкоди.

    2 9.2. Обхід перешкод: а - протилежну сторону перешкоди видно; б - протилежну сторону перешкоди не видно

Рух за азимутами

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Підготовка даних для руху за азимутамиОрієнтування підрозділів на будь-якій місцевості без карти при здійсненні маршу, у розвідці, під час бою та виконанні інших завдань полягає у визначенні напрямку руху чи дії з метою своєчасного досягнення вказаних йому рубежів (орієнтирів). Уміння орієнтуватися і впевнено керувати підрозділом на незнайомій місцевості і вдень, і вночі, а також уміння  відновити орієнтування у разі його втрати на місцевості з незначною кількістю орієнтирів або на місцевості, що зазнала значних змін в результаті бойових дій є важливою складовою бойової роботи командира підрозділу.

Сутність руху за азимутами полягає у дотриманні на місцевості визначених завчасно за картою напрямків і відстаней. Напрямки руху дотримують за допомогою компаса або гіронапівкомпаса, а відстані визначають парами кроків або за спідометром.

Перехід від дирекційного кута до магнітного

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Перехід від дирекційного кута до магнітного азимута і навпаки можна виконати алгебраїчним або графічним способом.

Алгебраїчний спосіб переходу полягає у використанні формул:

  • ПН = (±Сх) – (±Зб), тобто, поправка напряму (ПН) дорівнює алгебраїчній різниці магнітного схилення (Сх) і зближення меридіанів (Зб).

Наприклад: Сх = +6º(східне); Зб = 2º(західне).

ПН = (+6º) – (2º) = +8º, тобто поправка напряму буде східна +8º.

  • Ам = ДК – (±ПН), тобто, магнітний азимут (Ам) дорівнює алгебраїчній різниці дирекційного кута (ДК) і поправки напряму (ПН).

Наприклад: ДК = 295º; Сх = + 4º30' (східне); Зб = 2º30' (західне).

                      Ам = 295º [+4º30' (2º30')] = 288º.

  • ДК = Ам + (±ПН), тобто, дирекційний кут (ДК) дорівнює алгебраїчній сумі магнітного азимута (Ам) і поправки напряму (ПН).

Наприклад: Ам = 5º; Сх = 4º50' (західне); Зб = +2º10' (східне).

                      ДК = 5º + [4º50' (+2º10')] = 2 °, тобто 360° 2° = 358.

Примітка: Оскільки в даному прикладі ДК (2º) менше ПН (7º), то необхідно до ДК додати 360º.

Визначення дирекційних кутів і азимутів

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

У сиву давнину, коли ще не було компаса, людство орієнтувалося за небесними світилами. Сторони горизонту визначали за сходом Сонця, тобто напрямок на схід вважали за основний напрямок, звідки, власне, і виникло орієнтування – „орієнс”, що у перекладі з латинської означає „схід”. Тільки починаючи з XV ст. основною стороною горизонту стали вважати напрямок на північ.

В кожній точці місцевості можна провести три напрями на північ:

  • істинний (географічний) меридіан покаже на північний географічний полюс;
  • магнітний меридіан покаже на північний магнітний полюс;
  • вертикальна лінія кілометрової сітки на північний географічний полюс за осьовим меридіаном зони.

Істинний меридіан (рис. 8.13а) лінія перетину поверхні Землі площиною, проведеною через дану точку і земну вісь.

Магнітний меридіан (рис. 8.13б) напрям силових ліній магнітного поля Землі в даній точці показує стрілка компаса.