Політична карта світу

Політична карта світу

map_Mira-2Скачать «Політична карта світу» 1:30 000 000

Скачать «Політична карта світу»бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Географічне розташування. Україна розташована у Центрально-Схiдній Європі, у південно-східній частині Східноєвропейської рівнини, між 44о20' і 52 о '20' північної широти і 22 о '5' і 41 о '15' східної довготи.

Географічне розташування України достатньо вигідне. Через її територію проходять найважливіші транспортні магістралі, які зв’язують Західну Європу із країнами Закавказзя та Центральної Азії.

З півночі на південь територія України простягається на 893 кілометри, із заходу на схід – на 1316 кілометрів. Україна є найбільшою країною, кордони якої не виходять за межі Європи.

Крайні точки території України:

На півночі – с. Петрівка (Чернігівська область).

На півдні - мис Сарич (Автономна Республіка Крим),

На заході - м. Чоп (Закарпатська область).

На сході - с. Червона Зірка (Луганська область).

Загальна площа України становить 603 700 км2, що складає 5,7% території Європи i 0,44% території світу. За площею Україна перевищує Францію (544 тис. км2), Іспанію (505 тис. км2), Швецію (450 тис. км2), ФРН (356,3 тис. км2), Польщу (312,7 тис. км2).

Загальна довжина кордонів: 6992 км.

Довжина сухопутних кордонів : 5637 км .

Довжина морської ділянки кордону: 1355 км. (по Чорному морю – 1056,5 км; по Азовському морю – 249,5 км; по Керченській протоці – 49 км)

Географічний центр Європи знаходиться на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області. Це місце, яке було визначено ще у 1887 р. фахівцями Австро-Угорщини, позначене стеллою і геодезичним знаком. Латинськоюмовоютутвикарбуваніслова: "LOCUS PERENNIS. Dilicentissime cum libella librationis guae est in Austria et Hungaria confecta cum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. МD ССС LХХХVІІ " , які в перекладі означають: "Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії і Угорщині, з шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Європи. 1887".

Сусідні держави

На заході Україна межує із Польщею, Угорщиною та Словаччиною, через території яких проходить найкоротший шлях, що зв’язує Україну із країнами Західної та Центральної Європи. На сході та півночі України – кордон із Росією, на південному заході - з Молдовою та Румунією. На півночі Україна межує з Білоруссю, через яку здійснюється зв’язок із країнами Балтії. З Румунією та Росією Україна має не тільки сухопутний, а й морський кордон.

Вихід до морів

Україна має широкий вихід до Чорного і Азовського морів, що зв’язує її із країнами середземноморського басейну. Також через море Україна межує із Республікою Болгарія, Туреччиною та Грузією. Площа виключної (морської) економічної зони України становить понад 82 тис. км2. Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими - Маріуполь, Бердянськ, Керч.

Історична довідка ( перепис населення )

Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов’язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне платити податки або може бути призваним в армію.

Оскільки найдавніші держави виникли в стародавньому Єгипті, Китаї, в басейні річок Тигру і Євфрату (Месопотамія, Вавілонія, Асірія) в Індії, Японії, якраз у цих найдавніших державах проведені перші в історії людства обліки населення, зокрема, в Єгипті (близько 2800-2250рр. до н.е.), Китаї (у 2238 р. до н.е.)

Перші обліки населення мали примітивний характер. Іноді вони велися не шляхом записів, а носили символічний характер. Скіфський цар Аріанта (Скіфія була розташована переважно на території сучасної України), бажаючи знати число своїх підданних, наказав: кожному скіфові під страхом смертної кари принести мідний наконечник до стріли.

Починаючи з 435 року до Різдва Христового, регулярно проводились обліки населення в Стародавньому Римі та в усій Римській імперії. Обліки проводились за місцем народження. Маємо у Євангелії: "Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Квириній. І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета в Юдею, в місто Давида, що звется Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна." (Новий Завіт, Євангеліє від Луки, гл.2)

За доби середньовіччя (V ст. – середина XVII ст.) дрібні й роздрібнені держави не проводили систематичні обліки населення на загальнодержавному рівні. Лише у зв’язку з надзвичайними обставинами – епідеміями, голодом, війнами – по їх завершенні здійснювались спроби підрахувати, скільки людей лишилося живими. Лише після приборкання великих феодалів і формування централізованих держав в епоху середньовіччя та їх подальшого зміцнення у XVIII ст. почали проводитись обліки населення, але вони ще не стосувались усіх його верств, а лише платників податків і тих, що підлягали рекрутським наборам, тобто ще не були загальними, навіть тоді, коли охоплювали всю державу.

Із середини XVIII ст. такі обліки проводились в Австрії, Баварії, Голандії, Данії, Іспанії, а також в Японії.

У сформованій за царя Івана Грозного централізованій державі Московії для податного обкладання проводились традиційні поземельні обліки. У XVII ст. одиницею податного обкладання стає “двір” (господарство). У 1718 році цар Петро І вводить подушні обліки (на відміну від подвірних), в ході яких облікувалось тільки чоловіче населення, яке обкладалось податками і підлягало рекрутським наборам. Дворянство, державні чиновники і т.п. обліку не підлягали. Перші подушні списки, складені у 1720-1721 роках, називались “сказками”, наступні обліки називались ревізіями, а списки – “ревизскими сказками”.

Із розвитком капіталістичного способу виробництва всі ре?іони держави об’єднуються в єдиний загальнодержавний господарський комплекс, в якому позбавлені засобів виробництва, але особисто незалежні від капіталіста робітники (чоловіки, жінки і навіть діти), в пошуках роботи вимушені і мають можливість вільно мігрувати в межах усієї країни і навіть поза нею. У таких умовах обліки лише окремих категорій населення, притаманних феодальним і рабовласницьким режимам (платників податків, чоловіків для рекрутських наборів і т.п.) втрачають сенс. Постає потреба загальних переписів населення, як правило, в межах усієї держави.

Отже виникнення і подальший розвиток загальних переписів обумовлено потребою мати докладну і регулярну інформацію про чисельність, розміщення і склад населення, важливі для будь-якого періоду.

Першим у світовій практиці загальним переписом населення був перепис 1790 року в Сполучених Штатах Америки. У 1800 році провели свої перші загальні переписи населення Швеція і Фінляндія, у 1801 році – Англія, Данія, Норвегія, Франція.

Програми перших загальних переписів були дуже обмеженими. Так, за першим переписом населення США обліковували тільки ім’я глави домогосподарства, число вільних осіб, число білих жінок і число рабів; за першим переписом Франції – лише стать і шлюбний стан населення. Були відсутні чіткі правила (інструкції) проведення переписів, а строки їх здійснення дуже тривалими. Перший американський перепис тривав 18 місяців.

На першому історичному етапі розвитку переписів населення (кінець XVIIІ ст. – перша половина XIХ ст.) закладались основи їх організації, визначались програми. Разом з тим стала усвідомлюватись потреба у зіставлянні даних переписів різних країн, уніфікації єдиних рекомендацій.

Вирішення цих проблем здійснювалось на другому історичному етапі розвитку переписів населення (друга половина XIХ ст. – перша половина ХХ ст.) Рішучий крок до їх вирішення зробив видатний бельгієць Адольф Кетле (1796-1874). Сформульовані ним принципи проведення загальних переписів населення були обговорені на першій сесії Міжнародних статистичних конгресів у 1853 році, які почали скликатися з його ініціативи, згодом на четвертій - у 1860 році і зведені воєдино на восьмій сесії у 1872 році. Так був здійснений перехід до переписів населення у сучасному їх розумінні. Рекомендовані програми переписів населення і порядок їх організації не залишаються незмінними, залежно від потреб часу вони продовжують удосконалюватись, хоч основні принципи їх проведення не втрачають актуальності й досі.

Із залученням все більшої кількості країн світу до системи міжнародного поділу праці виникла потреба проведення Всесвітнього перепису населення, який являє собою сукупність переписів населення окремих держав і територій світу, що проводяться приблизно в один час і за єдиним принципом. Схвалена 1897 року на Санкт - Петербурзькій сесії Міжнародного статистичного інституту пропозиція провести Всесвітній перепис населення у 1900 році не була реалізована, як і пропозиція про Всесвітній перепис 1940 року.

Проведення Всесвітнього перепису населення стало можливим із створенням Організації Об’єднаних Націй та її статистичного апарату, з утворенням якого починається третій історичний етап розвитку переписів населення.

Статистичною комісією ООН спільно з Комісією з народонаселення за актичної участі регіональних статистичних конференцій розроблені програми перших Всесвітніх переписів населення у 1950 і 1960 роках. І надалі до початку кожного десятиріччя випускається спеціальний документ, який містить принципи й рекомендації відносно переписів населення і житла, а також макети таблиць для розробки матеріалів перепису. Цих рекомендацій дотримується нині все більша кількість країн. У більшості із них переписи проводяться один раз на 10 років у роки, які закінчуються на “0”, “1” або “9”.

Резолюцією E/2005/24E/CNJ/2005/27, прийнятою Економічною і соціальною радою Організації Об’єднаних Націй, було проголошено черговий раунд переписів населення та житлового фонду 2010 року (з 2005 по 2014 рр.).

За період з 2005 року більш ніж 100 держав та територій світу уже провели перепис свого населення. У 2011 році майже 40 країн Європи висловили намір взяти участь у проведенні нового раунду переписів.

В Україніпроведення наступного перепису населення заплановано на 2012 рік.