Алчевск – план города

Алевск - план городаСкачать «Алчевск - план города»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

алчевск

Алчевськ (1931-1961 рр. – Ворошиловськ, 1961-1992 рр.– Комунарськ) — місто обласного значення, центр міської ради, крупний промисловий центр в Луганської області.

Розташоване за 40 км від обласного центру м. Луганськ. Найближча залізнична станція Комунарськ.

Площа населеного пункту — 4901 га. Населення (на 01.01.2016) — 109,4 тис. жителів.

Сторінка історії.

Місто Алчевськ засноване 1895 року у зв'язку з будівництвом металургійного заводу. Основою майбутнього міста було невелике залізничне селище при станції Юр'ївка, село Василівка і хутір Довжик Василівської волості Слов'яносербського повіту Єкатери- нославської губернії.

Наявність залізниці, копалень із високоякісним вугіллям, вапняку, а також близьке розташування Криворізького залізняку сприяли появі коксохімічних і металургійних підприємств. Тому за ініціативою відомого українського промисловця і банкіра Алчевського Олексія в 1895 році було створено Донецько-Юр'ївське металургійне товариство (ДЮМТ), яке побудувало в 1896 році біля станції Юр'ївка металургійний завод, на якому працювали не лише місцеві селяни, але й мешканці інших губерній. Селилися вони в селі Василівка і на хуторі Довжик.

Одночасно поблизу заводу будувалися бараки для робітників (Стара і Нова колонії) і житлові будинки для сімей керівного складу підприємства (Адміністративна колонія). Нове житлове будівництво для робітників, які прибувають, велося в безпосередній близькості від майданчика заводу. Так звана Стара колонія, побудована в основному в 1888 р., була представлена одноповерховими кам'яними будинками з дуже високою щільністю забудови. На місці колишнього села Юр'ївка в 1905—1907 рр. створювався центр міста (нині район Старого міста). Тут були зосереджені всі адміністративні та торгові установи, але забудова була, в основному, малоцінна — кам'яні будинки не перевищували 1/3 усієї забудови, інші були дерев'яні та саманні.

Найцінніший домовий фонд зосереджувався в так званій Адміністративній колонії, побудованій для інженерно-технічного персоналу й адміністрації заводу. Будинки тут зводилися, в основному, двоповерхові з електроосвітленням і теплофікацією.

Район Жиловки (нині селище ім. Горького), розпочав будуватися в 1910—1911 рр. у зв'язку з виникненням правління Жиловських шахт і представляв типове передмістя з невеликими індивідуальними будинками в основному дерев'яними і глинобитними. Ця частина міста не мала впорядкування — не лише на околицях, але і в центрі вулиці не мали мащення, водопроводу і каналізації.

У 1901 р. залізнична станція «Юр'ївка» була перейменована на «Алчевськ». Від станції одержало в майбутньому назву і місто Алчевськ.

У період з 1910 по 1914 рр. значно розширився металургійний завод, розрослася залізнична станція. На станції і в селі Василівка діяло близько 20-ти торгових закладів, приватні склади гасу і нафти, ліси. Біля Василівки відкрилися майстерні мідного і чавунного литва, при металургійному заводі — велика приватна бійня пропускною спроможністю понад 17 000 голів худоби на рік. Були відкриті церковноприходська школа і приватне середнє комерційне училище. В Алчевській лікарні налічувалося 75 ліжок. У 1913 році міський житловий фонд становив 38 тис.кв.м.

На початку 1920 р. Алчевськ став районним центром Луганського повіту Донецької губернії і був занесений до категорії міст.

За даними перепису 1926 р., чисельність населення міста Алчевська становила всього 16 тис. осіб. Житловий фонд міста досягав 90—95 тис. кв. м.

У 1929 році Київським філіалом проектного бюро НКВС УРСР був уперше розроблений генеральний проект планування міста Алчевська (тоді м. Ворошиловська). За роки довоєнних п'ятирічок Алчевськ перетворився на крупний промисловий центр Донбасу. Обличчя міста визначалося заводами-гігантами — металургійним і коксохімічним (побудований у 1929 р.). Економічне зростання міста викликало швидке збільшення його населення, яке 1939 р. досягло 52,8 тис. осіб.

З 1932 р. у місті широко розгорнулися будівництво багатоповерхових будинків, об'єктів культурно-побутового призначення, роботи щодо впорядкування вулиць, площ, прокладки водопроводу, каналізації, електроосвітлення. На місці колишнього базару виріс красивий упорядкований парк ім. 1-го Травня, з'явилися сквери біля заводоуправління металургійного заводу, главпоштамту.

У роки Великої Вітчизняної війни Алчевськ зазнав значної руйнації. Особливо постраждали найбільші промислові підприємства — металургійний і коксохімічний заводи.

Підприємства міста змушені були перейти на випуск військової продукції, а з наближенням до міста німецьких військ обладнання заводів разом із кваліфікованими працівниками було евакуйовано на Урал.

Евакуювалось найцінніше обладнання, яке можна було без особливих зусиль демонтувати і завантажити на залізничні платформи. 12 липня 1942 р. німці ввійшли в місто. За 14 місяців окупації Алчевськ зазнав значних матеріальних втрат. Із міста на німецьку каторгу і в концтабори вивезли 1232 особи, розстріляли 1200 мирних жителів і військовополонених. Відступаючи під натиском радянських військ, фашисти вчинили страшний злочин: у ямі живцем було спалено 83 мешканці міста.

2 вересня 1943 р. 315-та стрілецька дивізія 51-ї армії під командуванням полковника Д.С. Куропатенка та частини 91-ї стрілецької дивізії полковника І.М. Пашкова звільнили Алчевськ. Понад 2,5 тис. алчевців загинули від рук фашистів, 825 осіб не повернулися з поля бою. Деякі городяни отримали звання Героя Радянського Союзу, це: Н.А. Бабанін, В.І. Недбаев, В.С. Снесарев, а П.Н. Ліповенко і В.І. Кіселев — посмертно. Згодом у місті працювали Герої Радянського Союзу, такі як І.С. Депутатов, М.Е. Луговской, В.І. Чемодуров.

Одразу ж після звільнення міста було прийнято рішення про відновлення роботи металургійного заводу, директором якого призначили Гмирю Петра Арсентшовича.

Уряд прийняв рішення про мобілізацію молоді на відновлення промисловості Донбасу. На Алчевський металургійний завод приїхали сотні юнаків та дівчат із районів Луганщини, Полтавщини, Харківщини, Сумщини, Чернігівщини та інших областей України, багато з яких створили тут сім'ї та залишилися жити. їх діти й онуки і зараз працюють на металургійному заводі та інших підприємствах міста.

До кінця 1943 р. в Алчевськ з уральського міста Чебаркуль направили будівельно-монтажний загін, розгорнутий у трест «Ворошиловскстрой» (нині — «Алчевськбуд»). Керуючим трестом став Таламаненко Олексій Пилипович, а головним інженером — Котелевец Василь Прохорович. Вони негайно взялися за відновні роботи на металургійному, коксохімічному заводах і в місті.

Це були керівники високого класу, фахівці найвищого рівня, які не знали спокою і майже цілодобово перебували на будівельних майданчиках, займалися не лише відновленням та будівництвом цехів заводу, але й будівництвом кінотеатру «Металург», житлового комплексу будинків котеджного типу, прокладанням трамвайних шляхів по вулиці Кірова і багатьма іншими роботами.

Заступником директора металургійного заводу з капітального будівництва в той період працював Скорик Олександр Іларіонович, людина працелюбна та відповідальна.

Працювати доводилося по 10—12 годин без вихідних, але всі знали, що це необхідно, тому що без відновлення народного господарства в умовах, коли ще йшла запекла війна, іншого виходу не було.

У 1944 р. металургійний і коксохімічний заводи відновили випуск продукції, а в травні 1946 р. завод відсвяткував своє 50-річчя, П.А. Гмиря був нагороджений орденом Леніна, а понад 50 металургів були нагороджені різними орденами і медалями.

Щодня трудилися металурги, коксохіміки і будівельники — І. Савченко, Г. Жільцов, І. Козловскій, І. Кузнецов, І. Дегтярев, А. Лавріщев, А. Сотніков; жіночі бригади по розпалюванню батарей, які очолювали А. Кірєєва, О. Ізотова, П. Борзенко, Н. Єфименко, Г. Шевченко, А. Наливайко, Д. Щербакова, О. Снєжко та інші ударниці.

За перші 50 років свого існування завод виробив понад 10 млн т чавуну, 6 млн т сталі і 5 млн т прокату.

Після військової розрухи поряд із відновленням основних підприємств міста — металургійного та коксохімічного заводів — посилювалася потужність цих підприємств, а також будувалися об'єкти соціального, культурного та спортивного призначень. У 1946 р. був побудований стадіон «Сталь», у 1950 р. — кінотеатр «Металург» на два зали для глядачів, із чудовим залом очікування, балконами, красивими ліпними прикрасами стель і стін. Перед сеансами на подіумі грав оркестр, і можна було танцювати або послухати музику радянських композиторів, а в буфеті випити склянку ситро та скуштувати морозиво.

Дуже багато будувалося соціальних об'єктів. Фактично після війни були побудовані всі школи (окрім шкіл № 1, 2, 3, 8), дитячі садки, лікарні (окрім міської лікарні та старого пологового будинку поліклініки), кінотеатр «Мир», палаци будівельників і металургів, велика мережа магазинів і об'єктів побуту, зв'язку та комунального призначення, ресторани, їдальні, спортивні споруди і, звичайно, житло.

У процесі будівництва землі відчужувалися зсільськогосподарського землекористування, а жителі з хатинок, які зносилися, переселялися в нові квартири.

Після війни і до середини 90-х років XX ст. місто продовжувало бурхливо зростати. Поряд із будівництвом виробничих потужностей металургійного комбінату та коксохімічного заводу створювалися будівельні та спеціалізовані організації, зводилися підприємства будіндустрїї: заводи залізобетонних виробів, будівельних конструкцій та матеріалів, шлакоблоків, заводи «Кратон» та «Сигнал», га-лантерейна і швейна фабрики та ін. ...

Нинішній Алчевськ — це сучасне індустріальне місто з широкими проспектами і вулицями, зеленими парками і скверами, упорядкованими житловими будинками, культурно-побутовими і лікувально-профілактичними закладами, сучасними стадіонами.

У місті крім металургійного комбінату та коксохімічного заводу діє півтора десятка промислових підприємств.

В Алчевську працює Донбаський державний технічний університет, індустріальний технікум, 4 професійних училища, 16 середніх загальноосвітніх шкіл.

Також у місті працюють дві дитячі музичні школи, дитяча художня школа, центр дитячої юнацької творчості, дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, станції юних техніків, юних натуралістів, юних туристів, а також 25 дитячих дошкільних установ.

*** Міста і села України. Луганщина