Берегова зона Чорного та Азовського морів

Берегова зона Чорного та Азовського морів

Берегова зона є першою структурною ланкою морів з боку суходолу у єдиній природній системі морського басейну і характеризується двома основними складовими: надводною і підводною. Надводна частина називається берегом, підводна – підводним схилом моря. Така структура обумовлюється прикордонним положенням на контакті «суша­-море». Обидві частини складають генетичне ціле, вони взаємопов’язані між собою, спільно розвиваються під впливом одного й того ж типу і джерела енергії, основні елементи берегової зони взаємопов’язуються через однорідні потоки речовини. У береговій зоні панує механічна енергія морських хвиль і хвильових течій. Завдяки надзвичайно високій її концентрації сліди дії решти типів енергії (світлової, теплової, хімічної, гравітаційної та ін.) пригнічуються.

Внаслідок цього, головними процесами розвитку берегової зони є морфодинамічні і літодинамічні, головними компонентами, відповідно, є форми рельєфу, кількість і склад речовини літосфери (наноси). Висока концентрація механічної енергії зумовлює досить високу динамічність форм рельєфу і рухливість наносів.

У береговій зоні Чорного та Азовського морів поширені абразійні форми і їх типи та акумулятивні форми і їх типи.

На нинішній стадії переважають абразійні.

Оскільки на різних ділянках берегової зони режим різний, то межі і ширина її також неоднакові, наприклад, у бухтах, затоках, під прикриттям відмілин і кіс, на рівнинних і гористих ділянках тощо. Там, де з різних причин вплив морських хвиль послаблений, сліди дії нехвильових процесів зберігаються, що підсилює різноманітність компонентів берегової зони. Зазвичай нехвильові фактори підсилюють чи послаблюють дію хвиль у береговій зоні.

Ширина берегової зони залежить від нахилу поверхні берега і підводного схилу. Форма поперечного профілю різноманітна: найперше, форма профілю залежить від фізико­-механічних властивостей і ступеня опірності абразії відкладів і порід. Серед інших причин – хвильовий режим і запаси наносів у береговій зоні. Закономірності розподілу наносів проілюстровано графіками і схемами на картах. Загалом до 75% протяжності абразійних та акумулятивних форм в обох морях зазнають під час штормів змін (відступають), про що свідчать дані спостережень за останні 150 років.

Береги Чорного моря майже на всій протяжності піддаються постійним змінам. Хвилювання моря в одних місцях руйнує берег і вирівнює його обриси, в інших – накопичує наноси, утворюючи нові ділянки суходолу та змінюючи рельєф материкової обмілини.

Значного руйнування зазнають миси та ділянки берега, що виступають у море; хвилювання моря і прибійний потік постійно намагаються вирівняти берегову лінію.

Загальне розмивання і відступання берегів уповільнюються у районах гирл річок, де відбувається інтенсивне стікання твердих наносів; у дельтах великих річок (Дунай, Дніпро, Псоу, Бзиб, Інґурі, Ріоні, Чорох) у період паводків висота наносів може сягати близько 10 метрів.

У північно­-західній частині Чорного моря найбільш інтенсивно руйнуються береги на ділянці від мису Бурнас до світного знака Будаки – 3­6 м на рік, у районі маяка Санжійський – до 2 м на рік, на ділянці від Дністровського лиману до Одеської затоки і далі на схід від Одеської затоки до входу у гирло річки Південний Буг – 0,5­1 м на рік, у районі селища Залізний Порт і у південно-­східній частині Джарилгацької затоки – 2,5­3 на рік, у районі маяка Євпаторійський – 2­2,5 м на рік (на ділянці від міста Саки до входу у Севастопольську бухту – 1,5­2 м на рік).

Південний і південно-­східний береги Кримського півострова, складені із кристалічних і твердих порід, за винятком зсувних ділянок, руйнуванню морськими хвилями піддаються менш відчутно (до 0,2 м на рік). У районі зсувів біля берега лежать кам’яні брили, які захищають берег від розмивання. У районах курортних пляжів берег постійно укріплюється і нарощуються пляжі, в результаті чого берегову лінію стабілізовано.

Південні береги Керченського півострова, хоч і складаються з порівняно м’яких порід, руйнуються повільно (0,2­0,3 м на рік); тут відсутні сильні шторми південних напрямків, а берег облямовує мілководдя з підводними рифами і камінням.

Північно-­східний берег Чорного моря від порту Анапа до порту Новоросійськ здебільшого облямований скелястим підводним пасмом, тому розмивається не так інтенсивно. У районі порту Анапа біля берега спостерігається постійне переміщення підводних піщаних валів. Берег між мисами Дооб і Кодош, складений міцним білим і сірим флішем, руйнується внаслідок вивітрювання (2­3 см на рік).

Ділянка берега між портами Туапсе і Сочі, що складається з різних за міцністю порід, носить вирівняний характер; під дією морських хвиль берег тут постійно руйнується. Його облямовують галькові наноси, які переміщаються при західних штормах. Руйнуванню піддаються переважно південні береги мисів. У портах, біля курортних пляжів і вздовж прибережної залізниці берег укріплюється.

Від порту Сочі до портового пункту Очамчира берег складають різні породи; місцями його облямовують галькові пляжі різної ширини. Матеріалом для пляжів є тверді наноси багатьох гірських річок і струмків. Частина цих наносів поглинається підводними каньйонами. На березі між мисом Піцунда і затокою Сухумі є декілька районів зі зсувами (селище Мюссера, місто Новий Афон, селище Ешера). Найбільш піддаються руйнуванню береги в районі портових пунктів Адлер і Очамчира та порту Сухумі (1­1,5 м на рік). Низинний берег між гирлами річок Інґурі й Ріоні облямований мілководдям, утвореним виносами цих річок; він практично не розмивається. На ділянці між гирлами річок Ріоні і Чорох ступінь руйнування берега морськими хвилями різний: південніше порту Поті – 0,5 м, а в районі міста Кобулеті – 1,5­2 м на рік. На північ від входу у порт Поті та в районі Батумської бухти спостерігається скупчення наносів.

Розмивання берегів Чорного та Азовського морів за останні десятиріччя систематично зростало і на деяких ділянках ставало причиною значного їх руйнування. Для захисту берегів від морської абразії і схоронності споруд, розташованих у прибережній смузі, у перші повоєнні роки, після 1945 р., постійно велися роботи з укріплення берега. Починаючи з кінця ХХ ст. (з 1985 р.) планові роботи майже припинилися, вживалися лише «рятувальні» заходи. За таких умов періодично кориговані генеральні схеми захисту берегів не виконувалися зовсім, або виконувалися не в повному обсязі.

Береги Чорного моря. На ділянці Анапа – Туапсе із загальної 230 ­кілометрової протяжності берегової смуги майже 25 км піддаються обвалюванню і зсувам. Зустрічаються вони на таких ділянках: м. Абрау – 7 км, м. Дооб – м. Тонкий – 1 км, м. Товстий – Джубґа – 7 км, Джубґа – Туапсе – 10 км. Протяжність скельнообвалистих ділянок становить 186 км. При цьому слід враховувати, що при обмеженій ширині пляжів і навіть при їх розширенні до розмірів, визначених вилегасінням, більшість з них є небезпечними для відпочиваючих через можливе обвалювання і падіння окремих каменів.

На ділянці Туапсе – Псоу із загальної протяжності берегової смуги, яка становить 113,3 км, майже 40 км берега піддається зсувам і до 20 км – скельно-обвалистим явищам.

Безпечними вважаються пляжі протяжністю приблизно 40 км (35%), де ширина їх перевищує понад 25 м.

Виняток становлять ділянки між річками Мзимта і Псоу, де необхідна ширина пляжу повинна бути не менше ніж 50-­60 м.

На решті 73 км (65%) ширина пляжу до 25 м, але це не забезпечує необхідного гасіння енергії штормових хвиль. Для повного їх гасіння при проходженні піку шторму розрахункового забезпечення надводна ширина пляжу відносно середнього багаторічного рівня моря повинна становити не менше 30­35 м. Ось чому на усіх тих ділянках, де ширина пляжу менша за 25 м, під час сильних штормів можуть виникати ускладнення, в результаті чого матиме місце розмивання берега і деформування споруд, наявних у зоні ударної дії хвиль.

Ще більш складних ситуацій, що переходитимуть у критичні, слід очікувати на ділянках, де ширина пляжу до 15 м.

Протяжність таких ділянок майже 38 км (34%), з них 12 % (13 км) – це ділянки, де ширина пляжу менше ніж 5 м. Тут руйнівна сила хвиль безпосередньо діє на хвилевідбивні стіни, що робить їх аварійними. Саме тому на цих ділянках слід вживати негайних заходів з виправлення становища, що склалося.

У прибережній залізничній зоні узбережжя Ґрузії також є 7 районів значної протяжності, що піддаються зсувам.

Це, зокрема, такі:

1. Чорно-­Амбарський, довжина 54 км, площа 5 га;

2. Петропавловський, довжина 81 км, площа 30 га;

3. І Ново-­Афонський, довжина 88 км, площа 15 га;

4. ІІ Ново-­Афонський, довжина 92 км, площа 6,8 га;

5. ІІІ Сухумський, довжина 95­96 км, площа 28,7 га;

6. ІІ Сухумський, довжина 97­98 км, площа 44,8 га;

7. І Сухумський, довжина 99 км, площа 9,3 га.

Крім цього, ділянки, де можливі зсуви, є у селищі Ешера і місті Батумі.

До гідротехнічних споруд, що негативно впливають на потік прибережних наносів, належать:

– портові споруди у містах Очамчира, Поті та Батумі, що з одного боку акумулюють наноси, а з іншого – розмивають перешкоди;

– затримуюча наноси гребля через річку Жове­Квара в районі міста Ґаґра, яка перешкоджає винесенню твердого стоку річки у море;

– водоскид річки Ріоні у нове русло північніше порту Поті, який спричиняє розмивання берегової смуги південніше порту. Обсяги вилучення пляжного матеріалу для господарських цілей та будівництва, як і раніше, є найбільшою складовою у витратній частині балансу наносів, що призводить до сильного виснаження наявних пляжів і річок, які їх живлять. Офіційні заборони не дають бажаних результатів.

Наведені в Атласі карти типів берегів можуть бути використані спеціалістами освіти, науки, проектних і дослідницьких організацій для природного обґрунтування портового, берегозахисного, курортного, навігаційного й інших видів будівництва, для потреб прибережного мореплавства і рибальства, освоювання мінеральних ресурсів.

Береги Азовського моря. Розмивання берегів Азовського моря за останні десятиріччя посилилося, що обумовлено низкою причин. Основними з них є дві: вивезення піску із кар’єрів, організоване майже на всіх акумулятивних формах, і зниження біопродуктивності моря внаслідок регулювання стоку річок і забруднення вод. За неповними даними із азовських кіс для будівельних та інших цілей вивезено мільйони кубометрів піску, що суттєво підірвало баланс наносів берегової зони. Більшу частину кар’єрів закрито, але окремі продовжують функціонувати.

Крім того, існує й несанкціоноване відбирання пляжного матеріалу для господарських потреб.

Встановлено, що від 20 до 90 % об’єму акумулятивних піщаних кіс азовського берега біологічного походження.

Це – черепашковий пісок детрит. Регулювання стоку річок Дон, Кубань та інших призвело до різкої зміни солоності моря та зниження продуктивності, що також стало причиною розмивання пляжів.

Особливість морфологічної будови північного берега Азовського моря – наявність системи акумулятивних піщаних кіс, розміри яких збільшуються зі сходу на захід. У цьому ж напрямку зростає і частка біогенної складової у складі матеріалу кіс. Складна будова берегової лінії визначає й складну динаміку берега. Дистальні частини кіс, зазвичай, нарощуються, а прикоренева навітряна частина їх і корінний берег між ними піддаються розмиванню.

Генеральне переміщення уламкового матеріалу у береговій зоні біля північних берегів Азовського моря відбувається у напрямку з північного сходу на південний захід. Із матеріалу вздовж берегового потоку і сформовано піщані коси. Джерелами живлення потоку наносів є продукти руйнування абразійних кліфів і надходження черепашкового матеріалу з дна. У хвильовому затишші кіс, як правило, є обмежені ділянки берега, де потік наносів має протилежний напрямок, а самі коси отримують двостороннє живлення, хоч об’єми останнього і незначні.

Коса Арабатська Стрілка, що простяглася більш як на 100 км уздовж західного берега моря, сформована переважно за рахунок поперечного надходження матеріалу з дна. Хоч уздовж берегове перенесення піску і має місце, але воно не є таким, що визначає морфологію та динаміку коси.

Берегозахисні заходи на цій ділянці берега, проводилися, як правило, у населених пунктах або рекреаційних зонах. Ті з них, що проектувалися без урахування особливостей динамічних процесів конкретної ділянки берегової зони, виявилися невдалими (Бердянськ, коса Крива, коса Бирючий Острів).

*** «Океанографический атлас Черного и Азовского морей»