З історії вивчення Чорного та Азовського морів

З історії вивчення Чорного та Азовського морів

Історично океанографічні роботи у Чорному та Азовському морях можна умовно поділити на шість основних періодів (етапів): до 70­-х рр. XVIII ст.; 1770-­1870 рр.; 1870-­1917 рр.; 1917­-1941 рр.; 1946­-1995 рр.; з 1995 р. і по теперішній час.

Період до 70­-х рр. XVIII ст. характеризується наростанням загального інтересу до Азово­Чорноморського басейну. Результатом перших обстежень гідрографії узбережжя стала карта Чорного та Азовського морів, видана у 1701­-1702 рр. У наступному столітті у цьому регіоні А. Сенявіним, П. Пустошиним, І. Берсенєвим, Й. Біллінґсом, І. Будіщевим, Ф. Беллінсґаузеном, Є. Манганарі, Г. Бутаковим та іншими було проведено численні гідрометеорологічні і гідрографічні роботи, що значно оновили відомості про Чорне море. За одержаними у ході цих робіт даними було підготовлено і видано у Росії і за рубежем атласи та карти, в яких істотно уточнено положення берегової лінії, вказано глибини до 500 м і більше, а також ґрунти морського дна. Результатом цих робіт став також складений І. Будіщевим у 1808 р. опис «Лоція або путівник по Чорному та Азовському морях».

У 1801 р. у Миколаєві було відкрито першу в Азово­Чорноморському басейні гідрометеорологічну станцію; пізніше такі станції з’явилися у Херсоні (1808 р.), Одесі (1821 р.), Севастополі (1824 р.). З цього періоду розпочинаються регулярні гідрометеорологічні спостереження, які в окремі роки з тих чи інших причин переривалися, але знову поновлювалися.

У 1803 р. для збору та зберігання креслень кораблів флоту, журналів з описами моря і навігаційних карт Чорного та Азовського морів, а також для складання та виправлення карт у м. Миколаєві було створено Депо карт Чорноморського флоту. У ньому під керівництвом кращих чорноморських гідрографів того часу І. М. Будіщева та М. М. Кумані було зібрано досить повну колекцію карт Чорного та Азовського морів, частина з яких навіть гравіювалася та друкувалася самотужки.

Атласом І. М. Будіщева та картою 1829 р. користувалися при плаванні в Азово­Чорноморському басейні аж до видання в 1842 р. нового атласу, підготовленого за роботами експедиції Є. П. Манганарі 1825­-1836 рр.

В 1847­-1850 рр. лейтенанти І. І. Шестаков і Г. І. Бутаков на тендерах «Поспешный» та «Скорый» зібрали необхідні відомості для складання лоції. За цими даними, а також за роботами експедиції Манганарі Депо карт Чорноморського флоту в 1851 р. опублікувало першу лоцію Чорного моря.

Історії вивчення Чорного та Азовського морів1Новий етап вивчення Чорного моря припадає на 70-­і роки XIX ст. Початок найдокладнішому і систематизованому дослідженню басейну поклала Гідрографічна експедиція Чорного та Азовського морів під керівництвом капітана I рангу В. Зарудного, організована у 1871 р. Ця експедиція заклала міцний фундамент для картографування і вивчення вод Чорного моря. За її результатами у 1889 р. було видано, а в 1903 р. перевидано лоцію Чорного моря, яка містила окремі розділи лоції Азовського моря. Також отримали свій подальший розвиток і достовірні дані про підвищення у Чорному морі густини води зі збільшенням глибини, які раніше було одержано В. Лапшиним у ході виконання у 1868 р. промірів між Феодосією і Сухумі на корветі «Львица». Створена у гідрографічній експедиції спеціальна гідрологічна партія під керівництвом Ф. Ф. Вранґеля провела значні за обсягом океанографічні роботи у північно­ західному районі моря, Керченській протоці, а також біля берегів Криму і Кавказу.

Проаналізувавши одержані матеріали, Вранґель дійшов висновку, що течії у Керченській протоці залежать від згінно­нагінних вітрів, а температура і густина води обумовлюються напрямом течії. Також проведені ним дослідження показали, що густина чорноморських вод є нижчою за густину вод океану .

У цей же період (1881­-1882 рр.) С. О. Макаровим виконано основні роботи з дослідження динаміки вод протоки Босфор, зокрема досліджено різні за напрямком течії (верхньої – з Чорного моря у Мармурове, і нижньої – навпаки, із Мармурового моря у Чорне), а також теоретично обґрунтовано причини цього явища і дано непрямі оцінки водного обміну. Висновки, зроблені цим дослідником, і сьогодні ніким не спростовано, вони лише знаходять своє підтвердження, уточнюються і доповнюються новими даними.

Остання чверть XIX ст. стала періодом, коли було отримано перші відомості про поверхневі течії у Чорному морі (Ф. Ф. Вранґель, 1879; Е. Майдель, 1884 та ін.).

Основну причину переміщення вод вбачали у стоках річок, що впадають у море, а також вітрах, які зумовлювали перенесення вод на півночі моря зі сходу на захід, а на півдні – із заходу на схід.

Починаючи з кінця XIX – початку ХХ століть знання про гідрологію Чорного та Азовського морів систематично накопичуються. Для вивчення регіональної гідрології організовуються спеціальні суднові експедиції, регулярні спостереження за течіями на плавучих маяках, відкриваються нові гідрологічні станції.

Найбільше значення для вивчення загальної гідрології Чорного моря мала організована у 1890­1891 рр. перша океанографічна Чорноморська експедиція під керівництвом Й. Б. Шпіндлера, силами якої було виконано комплексні глибоководні дослідження. В її роботі брали участь відомі вчені А. А. Лебедінцев, М. І. Андрусов, А. А. Остроумов, Ф. Ф. Вранґель. Головним результатом робіт стало виявлення повсюдно у морі сірководневої зони на глибинах нижче 200 м і відсутність там фауни. Ґрунтуючись на цих даних, Й. Б. Шпіндлер помилково вважав, що циркуляції між глибинними і верхніми шарами моря немає. Твердження про цілковитий застій глибинних вод у Чорному морі протрималося практично до 30-40 рр. ХХ століття.

Експедиція також визначила найбільшу глибину моря (до 2244 м) і вивчила рельєф його дна. Всі проведені експедицією роботи і одержані в результаті цього матеріали мали важливе наукове значення, перш за все для вивчення особливостей структури моря. В той же час вони поставили перед дослідниками моря низку нових проблем, які вимагали свого вирішення.

Окремі експедиційні роботи в різних районах Азово-Чорноморського басейну проводилися і в наступні роки. Так, у 1900 р. у Керченській протоці працював А. П. Лоїдіс, у 1903-1909 рр. в Одеській затоці проводили дослідження А. Поздняков, А. Іґнатьєв, В. Лебедєв та ін.

Зібрані у цей період матеріали аналізувалися, узагальнювалися і частину їх було видано. У роботах Й. Б. Шпіндлера, А. Н. Скаловського, М. І. Андрусова, Ф. Ф. Вранґеля, А. П. Лоїдіса, Л. Ф. Рудовіца, С. О. Зернова та інших розглядалася низка питань з гідрології Чорного моря, зокрема про циркуляцію і схеми поверхневих течій, вплив обміну вод через протоку Босфор на вертикальне перемішування, причини виникнення течій і обміну вод у Керченській протоці та ін.

З початком першої світової війни планові гідрографічні роботи були припинені.

Новий етап у дослідженнях басейну розпочався після Жовтневої революції 1917 року. У 1921 р. В. І. Ленін підписав декрет РНК РРФСР «Про організацію метеорологічної служби РРФСР», який і започаткував радянський етап Чорноморських досліджень. Раніше на Азово-Чорноморському басейні вже булла мережа морських гідрометеорологічних станцій, покликаних здійснювати комплекс стандартних прибережних спостережень. Дослідження у відкритому морі проводилися у той час окремими промисловими чи військовими кораблями, найчастіше попутно – при переході з одного порту в інший.

Відразу після закінчення громадянської війни (1918-1921 рр.) почалися планомірні наукові дослідження басейну.

У період з 1920 по 1940 рр. Чорноморською гідрографією та низкою наукових організацій були проведені сучасні на той час гідрографічні й океанографічні дослідження Чорного та Азовського морів.

У 1920 р. для проведення систематичних гідрографічних робіт було створено гідрографічний загін під керівництвом А. Я. Орлова, який впродовж двох десятиліть здійснював опис узбережжя та виконував гідрографічні дослідження в акваторії Чорного та Азовського морів.

Вивченням морів займалися також і наукові установи.

У 1922 р. почала працювати Азово-Чорноморська науково-промислова експедиція на суднах «Сухуми» і «Бесстрашный» під керівництвом одного з найбільших дослідників моря почесного академіка М. М. Кніповича. Не дивлячись на важкі умови, відсутність обладнання та інші труднощі післяреволюційного періоду, експедиція успішно пропрацювала до 1926 р. За цей час було детально вивчено фізико-хімічний режим морських вод, його вплив на формування промислової бази басейну, оцінено рибні запаси чорноморського басейну. Зібрані матеріали дозволили уточнити схему течій та розподіл кисню і сірководню у Чорному морі.

Історії вивчення Чорного та Азовського морів2Приблизно у цей же період (1924-1928 рр.) за ініціативи академіка Ю. М. Шокальського було організовано Чорноморську океанографічну експедицію, яка стала вагомою подією в історії дослідження Чорного моря. Про маcштаби робіт експедиції свідчать одержані нею матеріали. Якщо за усі роки дореволюційних досліджень Чорного моря було виконано близько 400 глибоководних станцій, то за чотири роки роботи цієї експедиції було взято понад 1000 глибоководних станцій із широкою програмою спостережень за температурою і солоністю води, вмістом кисню, концентрацією фосфору, азоту й інших океанографічних, гідрохімічних і метеорологічних елементів. Цій експедиції вперше у світовій океанографічній практиці вдалося дістати колонку ґрунту завдовжки 1,5 м.

Одержані в результаті цих робіт дані про біологічний і гідрологічний стан вод, а також про вертикальний і горизонтальний обміни у морі мали величезне значення як для рибопромислових цілей і навігації, так і для вивчення особливостей структури вод і фізики процесів у Чорному морі.

Однак, слід зазначити, що і М. М. Кніпович, і Ю. М. Шокальський, по суті, поділяли погляди Й. Б. Шпіндлера про майже повну відсутність вертикальної циркуляції вод у глибинних шарах моря. За їхніми оцінками, перемішування між глибинними і поверхневими шарами відбувається настільки повільно, що період повного оновлення вод усього моря становитиме 1500-2500 років.

Зі створенням у 1924 р. при гідрометеорологічному центрі (Гімецентрі) у м. Феодосія Бюро погоди, а потім і Гідрометеорологічного інституту (далі – Гімеін) значно розширювалася програма вивчення басейну Гідрометео службою. Регулярно почали проводитися спеціальні дослідження районів портів і окремих ділянок узбережжя.

У період з 1928 по 1938 рр. регулярні океанографічні дослідження у Чорному морі проводилися Севастопольською морською обсерваторією (СМО) під керівництвом Е. Ф. Скворцова, а потім В. А. Снежинського. Тоді ж почали виконуватися щомісячні синхронні 50­мильні розрізи по нормалі до берега.

Взимку 1932 р. експедицією Гімеін за участю Севастопольської біологічної станції під керівництвом В. В. Шулейкіна на г/с «Гідрограф» було проведено суттєві океанографічні дослідження у східній частині Чорного моря. Результатом цих робіт стали динамічна карта циркуляції вод і опис характеру розподілення холодних вод у морі. Під керівництвом Н. І. Чиґиріна неодноразово проводилися гідрохімічні роботи.

Результати широких експедиційних досліджень у 20­х рр. знайшли своє відображення у першій монографії з гідрології Чорного моря М. М. Кніповича (1932 р.). На думку багатьох дослідників , ця робота і сьогодні не втратила своєї актуальності з багатьох питань. Практично всіма визнано розроблену М. М. Кніповичем схему поверхневих течій.

Майже у цей само період Севастопольська морська обсерваторія спільно з Морським відділенням Державного гідрологічного інституту (ДГІ) провели перші синхронні зйомки хвилювання, а у 1935 р. вперше було виконано повну океанографічну зйомку Чорного моря у зимових умовах.

У 1935­-1936 рр. обсерваторією зроблено спробу узагальнити весь накопичений матеріал спостережень як на морських, так і на берегових станціях.

Усі дані було зведено у каталоги і в 1937 р. на їх базі підготовлено і видано гідрометеорологічні довідники під загальною редакцією професора К. М. Дерюґіна. У роботі взяли участь такі відомі вчені як М. М. Кніпович, В. В. Шулейкін, Л. Л. Соколовський, В. А. Снежинський та ін. Видання цих праць стало підсумком здобутих знань з гідрології Азово­Чорноморського басейну за багаторічний період, включаючи і 1935 р.

Історії вивчення Чорного та Азовського морів3Кінець 30-­х – початок 40­-х рр. характеризуються подальшим накопиченням гідрометеорологічних знань про море і переглядом основних уявлень і поглядів щодо його структури і процесів вертикального і горизонтального обміну вод.

Аналізуючи нові матеріали, В. А. Водяницький (1937, 1941), Н. І. Чиґирін (1938), Нейман (1942, 1943) запропонували свої фізичні гіпотези і схеми процесів обміну вод у Чорному морі. Не дивлячись на істотні відмінності у їхніх твердженнях, усі вони визнавали факт наявності вертикального обміну між поверхневими і глибинними шарами моря.

Колишні уявлення про Чорне море як про басейн, що складається з двох різних і не пов’язаних між собою шарів, було заперечено, а підтверджено факт, що «…вся товща вод моря динамічно є єдиним цілим і в ній відбувається горизонтальне і вертикальне переміщення вод від поверхні до дна. Можна говорити лише про різну інтенсивність цих процесів на різних глибинах, але не можна заперечувати їх існування взагалі».

Друга світова війна тимчасово перервала радянські наукові дослідження Азово­-Чорноморського басейну.

Діяльність Гідрометеорологічної служби було спрямовано на оперативне обслуговування армії і флоту. Кількість морських гідрометеорологічних станцій і постів скоротилася із 70 до 13. Морська гідрометеорологічна обсерваторія (головний дослідницький осередок басейну) у період війни готувала і видавала спеціалізовані довідкові посібники на окремі райони театру воєнних дій.

Відразу, як тільки узбережжя Чорного та Азовського морів було звільнено від ворога, почала відновлювати свою нормальну діяльність Гідрометеорологічна служба. Так, уже в 1946 р. кількість морських станцій і постів збільшилася до 40, починають проводитися експедиційні дослідження спочатку у вигляді рейдових робіт у районах великих портів, а потім регулярно і у відкритому морі.

Якщо протягом століть основним засобом для виробництва промірних робіт були ручні та механічні лоти, то в другій половині 40­х рр. на озброєнні гідрографів з’явилися ультразвукові ехолоти. Це було революційною подією у виробництві гідрографічних робіт, що визначило основний зміст діяльності Чорноморської гідрографії на наступні десятиліття – зйомка рельєфу дна із застосуванням ехолотів і перевидання морських навігаційних карт.

У кінці 40­-х рр. з’являються теоретичні роботи, в яких море розглядається з точки зору загальних гідробіологічних і океанографічних аспектів. Професором В. А. Водяницьким (1948) на базі попередніх досліджень створено і опубліковано нову модель вертикальної структури, загальної циркуляції і біологічної продуктивності вод Чорного моря. Основні положення цієї теорії, зокрема ідея про існування вертикального обміну вод в усій товщі моря, були підтверджені даними безпосередніх спостережень у морі .

Історії вивчення Чорного та Азовського морів4У п’ятдесяті роки гідрологія моря вивчалася ще детальніше. Спільними зусиллями басейнових установ Гідрометслужби і Гідрографії, а також науково-­дослідних інститутів Академії наук СРСР, Міністерства рибного господарства та інших відомств Чорне море було покрито густою сіткою синхронних комплексних океанографічних зйомок. Кількість виконуваних океанографічних станцій за рік досягла тисячі. І якщо перші синхронні сезонні зйомки проводилися протягом чотирьох років, то у 1957 р. вперше протягом одного року було виконано всі чотири повноцінні сезонні зйомки Чорного моря на шести суднах. Кожна з цих зйомок проводилася у стислі терміни (не довше 5­7 діб) і досліджувала практично всі гідрометеорологічні умови моря.

Аналіз цих матеріалів дозволив прослідкувати сезонний і міжрічний хід основних фізичних процесів у морі.

Міжнародний геофізичний рік (1957-­1959 рр.) на Чорному морі став роком проведення великомасштабних міжвідомчих експедицій під керівництвом професора Н. А. Бєлінського. У цих роботах взяли участь практично всі великі відомчі і академічні науково­-дослідні установи країни. Основна мета цих експедицій – перевірка теоретичних методів розрахунку течій і температури води на значних глибинах.

Одночасно під час цих досліджень відпрацьовувалися нові методи океанографічних досліджень (Е. Н. Альтман, 1962), зокрема, було досліджено глибинні течії за допомогою парашутів. Уперше у практиці океанографічних робіт впродовж тривалого часу на невеликій ділянці моря (полігоні) було зосереджено багато суден з новітньою вимірювальною апаратурою. Завдяки такому комплексному підходу вдалося дослідити мінливість неперіодичних течій, температуру і солоність води як у часі, так і у просторі. У ході цих експедицій на глибині 500 м у Чорному морі вдалося інструментально зареєструвати течії зі швидкістю до 15 см/с (Е. Н. Альтман, 1962). Це ще раз підтвердило, що в глибинних шарах моря відбуваються процеси обміну і циркуляції води.

У ці ж роки Басейновою гідрометеорологічною обсерваторією було проведено перші на Чорному морі численні інструментальні вимірювання параметрів хвилювання відкритого моря за допомогою хвилеграфів.

Зібрані матеріали стали основою для перевірки методів розрахунку хвиль і складання навігаційних посібників.

Обсерваторія, ДОІН (Державний океанографічний інститут) і Лабораторія аерометодів АН СРСР спільно виконали з літаків перші на Чорному та Азовському морях експериментальні роботи з вивчення течій. Під час польоту спеціалізованого літака відпрацьовувалася методика такого роду досліджень, і було зібрано цікаві дані про течії у районі кавказького узбережжя, Керченської протоки і в Азовському морі. Пізніше узагальнені матеріали цих «миттєвих зйомок» дозволили одержати нові відомості про мінливість і структуру течій Азово-Чорноморського басейну.

Застосування в 60­х рр. радіонавігаційних систем координування дозволило почати вивчення центральної та південної частин Чорного моря.

З 1961 р. Гідрометеорологічна служба почала проводити регулярні систематичні сезонні експедиційні роботи на постійних, так званих «вікових розрізах». Розташування цих розрізів вибиралося з урахуванням особливостей гідрології басейну в різних його районах, а самі розрізи перетинали усі характерні з точки зору гідрометеорології зони: прибережні зони, шельф та відкрите море. На Чорному морі було закріплено шість таких розрізів: мис Великий Фонтан – мис Тарханкут; мис Тарханкут – острів Зміїний; мис Херсонес – протока Босфор; мис Сарич – мис Інеболу; мис Кодош – Уньє; порт Ялта – порт Батумі. На кожному розрізі намічено від 9 до 20 океанографічних станцій. Матеріали, одержані в результаті виконання вікових розрізів, послужили підставою для твердження про багаторічну і сезонну мінливість режиму моря.

У 50­-70 роки ХХ ст. Басейновою гідрометобсерваторією та іншими інститутами Гідрометслужби було підготовлено і видано за матеріалами багаторічних спостережень такі важливі для народного господарства гідрометеорологічні посібники:

«Кліматичний і гідрологічний атлас Чорного та Азовського морів» (1956);

«Атлас льодів Чорного та Азовського морів» (1962);

«Каталог рівневих спостережень Чорного та Азовського морів» (1965);

монографія «Гідрометеорологічний режим Південного берега Криму» (1966);

«Атлас хвилювання і вітрів Чорного моря» (1969);

«Довідник з гідрологічного режиму морів і гирл річок» (1970), у чотирьох томах якого узагальнено основні гідрологічні характеристики прибережної зони Чорного та Азовського морів;

«Довідник з клімату Чорного моря» (1974) та ін.

Важливе значення для вивчення особливостей гідрології Чорного моря мали монографії А. К. Леонова «Регіональна океанографія» (1960) і Д. М. Філіппова «Циркуляція і структура вод Чорного моря» (1968), в яких автори висунули низку оригінальних гіпотез з теоретичним обґрунтуванням особливостей структури Чорного моря.

У 70­-80 роки ХХ ст. роботи з вивчення гідрометеорології Чорного моря продовжувалися. Так, у 1971­-1972 рр. були проведені гідрографічні роботи у Керченській протоці та Азовському морі.

У наступні роки досліджувався північно­-західний район Чорного моря від гирла Дунаю до Кримського півострова. У цей період на Чорному морі вперше для вивчення підводних небезпек було застосовано гідрографічні ехотрали ГЕТ­-1, ГЕТ-­2 та ехографи бічного огляду ГЕБО-­І00.

На початок 90­х рр. у результаті цих гідрографічних досліджень було отримано великий матеріал про рельєф і ґрунти дна, що дозволило створити актуальну колекцію навігаційних карт, керівництв і посібників для плавання на всю акваторію Чорного та Азовського морів.

Характерною особливістю тих досліджень була комплексність, участь у них, як правило, кількох установ, використання нової автономної і дистанційно керованої техніки, неконтактних методів спостережень (з літака, супутника) і т. ін. Частина досліджень проводилася у рамках міжнародної співпраці.

Результати виконаних робіт знайшли своє відображення у публікаціях:

1978 р. – збірник з дослідження динаміки і гідрохімії Чорного моря під редакцією А. С. Саркісяна;

1980 р. – збірник результатів Міжнародного експерименту «КАМЧІЯ­77» «Взаємодія атмосфери,

гідросфери і літосфери у прибережній зоні моря»;

1981 р. – збірник результатів теоретичних і експериментальних досліджень у сфері охорони навколишнього середовища «Питання гідрології і гідрохімії південних морів» під ред. Ю. С. Осипова і Х. Т. Маркова.

Ці праці знайомлять із новими відомостями про циркуляцію вод і турбулентний обмін у Чорному морі, про хімічний склад і забруднення його вод, про перенесення домішок у прибережні райони і т. ін.

Історії вивчення Чорного та Азовського морів5Із середини 60-­х років Гідрометслужба почала застосовувати новий метод регулярних досліджень поверхні моря за допомогою неконтактних методів – авіаційних спостережень. Спочатку спостереження велися за течіями, потім – за температурою води і станом забруднення, а в зимовий період – за станом крижаного покриву. На початок 80­-х рр. було накопичено значний обсяг матеріалу, одержаний завдяки авіаспостереженням, корисний як для забезпечення оперативних потреб народного господарства, так і для вивчення особливостей режиму моря.

З 1976 р. у Чорному морі установами Державного комітету з гідрометеорології під керівництвом і за участю Севастопольського відділення ДОІН почала діяти Загальнодержавна служба спостережень і контролю за рівнем забруднення середовища (ЗДССК). Згідно з цією програмою щорічно чотири рази на сезон проводилася гідролого­гідрохімічна зйомка всього моря. Спочатку (до 1980 р.) вона охоплювала 19 меридіональних розрізів з 95 океанографічними станціями, а з 1980 р. мережу станцій було переглянуто, і кількість їх скорочено до 54 з тим, щоб раціональніше досліджувати основні, найдинамічніші райони моря.

Регулярний контроль за станом середовища відповідно до цієї програми й досі проводять морські гідрометеорологічні станції.

У середині 70­-х років Морський гідрофізичний інститут і Інститут біології південних морів АН УРСР, Севастопольське відділення ДОІН, служба Гідрографії Військово­Морського Флоту та інші організації об’єднали свої зусилля для дослідження змін у гідрології Чорного моря, розробки методів розрахунку і прогнозування можливих наслідків активної діяльності людини на режим моря.

Так, у 1976­-1978 рр. було проведено спільні комплексні океанологічні дослідження Чорного моря (програма «СКОДЧ»), у ході яких за допомогою автономних самописців течій, установлених на буях, іншої апаратури вивчалися динаміка вод і основні фактори, що визначають головні її особливості. Узагальнені результати досліджень знайшли своє відображення у колективних монографіях МГІ АН УРСР під редакцією Б. А. Нелепо: «Комплексні дослідження Чорного моря» (1979) і «Комплексні океанографічні дослідження Чорного моря» (1980).

Історії вивчення Чорного та Азовського морів6Значна увага у ці роки приділялася роботам, які проводив Держкомгідромет (Гідрометслужба) спільно з іншими організаціями по обґрунтуванню великих народногосподарських проектів у басейні моря. Специфіка цих робіт вимагала проведення досліджень у мілководних районах проток, гирл річок і т. ін. зі складними гідрологічними та гідрографічними характеристиками. При дослідженні було відмічено значну мінливість у часі і просторі усіх характеристик. Це спонукало до розробки спеціальних методів досліджень і розрахунків режиму регіонів.

Після активного вивчення різними організаціями тонкої структури і особливостей динаміки вод моря, впливу внутрішніх хвиль, вітру, водного, теплового і сольового балансів, конвективного і турбулентного перемішування тощо Держкомгідрометом було узагальнено усі одержані матеріали спостережень. Для цього було використано інформаційну базу Регіонального банку гідрологічної інформації по басейну, розроблену Севастопольським відділенням ДОІН, необхідну для укладання атласу, каталогів і написання довідково­-монографічних посібників для народногосподарських потреб. До інформаційної бази було занесено дані спостережень за температурою і солоністю вод Чорного моря з понад 50 000 океанографічних станцій (385 000 горизонтів) і 3 500 масивів спостережень за течіями на автономних буйкових станціях (АБС). Сюди увійшли дані усіх морських організацій басейну, одержані за весь період досліджень по всьому морю. До бази також внесено дані спостережень за температурою води, її солоністю і рівнем моря за матеріалами основних гідрометеорологічних станцій басейну.

Аналіз і узагальнення матеріалів інформаційної бази дозволили провести розрахунки, підготувати до друку і видати довідкові посібники «Кліматичні поля солоності і температури води Чорного моря» і «Типові поля вітру і хвилювання Чорного моря», чиї дані можуть розглядатися як фонова кліматична основа гідрометеорологічного режиму моря.

У середині 80-­х років на Чорному морі функціонувала мережа з більше як 40 гідрометеорологічних станцій, обсерваторій і постів, що вели регулярні спостереження за цілим комплексом метеорологічних, гідрологічних і гідрохімічних елементів режиму. Найбільші з них (обсерваторії і станції першого розряду) проводили також експедиційні дослідження.

Активним теоретичним і експериментальним вивченням гідрометеорології Чорного моря займалися понад тридцять басейнових установ різних відомств, зокрема таких як АН УРСР, АН СРСР, Держкомгідромет, служба Гідрографії ВМФ, Мінрибгосп. У регулярних експедиційних дослідженнях Чорного моря було задіяно понад 20 великих і багато малих науково­дослідних суден.

Історії вивчення Чорного та Азовського морів7Подальший розвиток досліджень гідрометеорології Чорного моря з метою раціонального використання його природних ресурсів став можливим завдяки об’єднанню зусиль учених і обладнанню різних інститутів та організацій.

Підтвердженням цього є виконання програми «Експериментальний моніторинг Чорного моря», розробленої Державним океанографічним інститутом, Севастопольським відділенням ДОІН і Морським гідрофізичним інститутом (МГІ) . У роботах з її виконання було задіяно близько 10 наукових установ і 15 науково­дослідних суден, які протягом трьох місяців провели багатократні синхронні зйомки всієї акваторії моря і виконали роботи на динамічному полігоні із встановленням різних автономних самописних приладів. До робіт були залучені і морські гідрометеорологічні станції, які проводили систематичні спостереження; низку досліджень виконано за допомогою літальних і супутникових засобів. В результаті цих робіт було поглиблено знання про фізичні процеси у Чорному морі, розроблено нові і вдосконалено вже відомі методи розрахунку і прогнозування параметрів режиму моря з урахуванням антропогенного впливу.

Історії вивчення Чорного та Азовського морів8Для періоду з 1990 по 1995 рр. характерна подальша кооперація зусиль у дослідженнях Чорного моря не тільки на міжвідомчому рівні у країнах колишнього СРСР, але й у міжнародному масштабі. Квазісинхронні океанографічні зйомки всього моря, або його великомасштабних фрагментів (західна, східна, північно­-західна частини моря) виконувалися на кількох суднах ученими України, Росії, Болгарії, Румунії, Туреччини, США у рамках програм HydroBlack, CoMSBlack, NATO TU Black Sea. При цьому використовувалася найсучасніша зондуючи апаратура, притягувалися дані берегових станцій і ШСЗ. Результатом досліджень стали нові масиви інформації, які дозволяють удосконалити чисельні моделі гідродинаміки з урахуванням впливу морських вихорів і екологічних процесів, що відбуваються у водах моря.

Основні зусилля вчених різних відомств спрямовуються нині на аналіз і опрацювання всього масиву даних, одержаних на попередніх етапах, і накопичених у сучасних базах даних та інформаційних системах. Наявна інформація використовується для вивчення характерних особливостей, притаманних різним процесам у морі, зокрема виявлення довгоперіодних змін в екосистемі моря або його окремих регіонах.

Поодинокі глибоководні міжнародні експедиції носять комплексний характер, але спрямовані, перш за все, на вирішення завдань з екологічного моніторингу. Свідченням цього можуть бути дослідження, що проводилися під егідою МАГАТЕ у 1998­-2004 рр.

Історії вивчення Чорного та Азовського морів9Нині все ширше впроваджуються супутникові дистанційні методи спостереження за морем і картографування на їх базі різних параметрів – температури поверхні моря, біооптичних властивостей, динамічного рівня морської поверхні тощо. Застосовувані у багатьох сучасних моделях, вони є чи не єдиним регулярним засобом стеження за станом і динамікою моря, який дозволяє ставити і вирішувати нові завдання з оперативного обслуговування зацікавлених користувачів.

З кінця 90­-х років в Україні проводяться міжнародні дослідження за Рамковими програмами Європейського Союзу. Метою проектів MEDAR/MEDATLAS II, ARENA, ASCABOS, Sea­Search, Black Sea SCENE, SeaDataNet є розширення доступних для усіх учасників існуючих і створення нових баз даних і мета­даних, а також розробка нових підходів і демонстрація сучасних можливостей міжнародної взаємодії в галузі океанографії.

*** «Океанографический атлас Черного и Азовского морей»