Карпати. Міжгірський район – туристські маршрути

Карпати. Міжгірський район - туристські маршрутиСкачать карту «Карпати. Міжгірський район - туристські маршрути», 1:75 000

Скачать «Карпати. Міжгірський район -  туристські маршрути» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Міжгірський район утворено район 22 січня 1946 року (до 1953 року — Волівський округ), розташований у північно- східній частині Закарпатської області, у центрі Українських Карпат.

Межує: на півночі зі Сколівським районом Львівської області і Долинським районом Івано-Франківської області, а на Закарпатті — із п’ятьма районами: Тячівським, Хустським, Іршавським, Свалявським, Воловецьким.

Міжгірський район

Таке географічне положення відкриває кілька шляхів, якими можна потрапити до гірського краю: із Прикарпаття — через Торунський (Ви шківський) перевал по шосе Долина — Міжгір’я, на півдні автошлях прямує із Хуста, а з північного заходу — через Воловець.

Територія — 1,2 тис. кв. км, на якій розташовано 44 населених пункта (1 селище міського типу - Міжгір’я та 43 сільських населенних пункта).

Населення (на 01.01.2015 р.) — 48,1 тис. осіб.

Районний центр — селище Міжгір’я (9 631 жителів) .

Відстань від Міжгір'я до обласного центру м. Ужгород - 152 км, до найближчої залізничної станції - селища Воловець - 42 км.

Вперше поселення на місці сучасного районного центру Міжгір'я згадується в історичних джерелах в 1415 році. В 1947 році радянська влада зробила село Волове окружним центром, а в 1953 році уже селище Волове було перейменоване у смт Міжгір'я. Відтоді ця назва використовується для районного центру означення районного центру.

Клімат. Район знаходиться у помірному кліматичному поясі. Позитивна щомісячна температура утримується з другої половини квітня по першу декаду жовтня. Тривалість періоду з температурою вище 10 С становить 135-155 днів. Зима помірно-морозна, сніжна і довга, продовжується близько 5-5,5 місяців, максимальна температура взимку буває – 32-35 0С. Річні суми опадів досить великі і в зв'язку з цим та зниженим температурним режимом територія гірського району характеризується надмірним зволоженням.

Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні картоплі, м’ясо-молочному тваринництві та вівчарстві.

Більше половини території (66 %.) вкрито лісами, сільськогосподарські угіддя складають 28%, в тому числі рілля - всього 6,9 %.

Район володіє значними природними ресурсами дикоростучих плодів і ягід. Щорічно в районі заготовлюється близько 200 тонн грибів, 150 тонн ягід.

Ліси Міжгірщини надані в постійне користування державному підприємству „Міжгірське лісове господарство”, лісогосподарському підприємству „Міжгір'ядержспецлісгосп” та національному природному парку „Синевир”. За породами лісоутворюючих видів найбільша територія бука – 50% та смереки – 34%.

Майже половина території Міжгірського району відноситься до природно-заповідного фонду України. Найбільшим природоохоронним об'єктом є Національний природний парк “Синевир”, що займає 40400 гектарів, з яких половина, це покрита лісом площа.

Промисловість. Основними галузями народногосподарського комплексу району є деревообробна промисловість та сільське господарство. Найбільш потужна і життєздатна галузь промисловості – заготівля і переробка лісу. Провідними підприємствами цієї галузі є ДДСА “Продакшн” та державне підприємство „Міжгірське лісове господарство”, які виробляють основну частину промислової продукції району.

У районі є сировинні матеріали для дорожньо-будівельної галузі (піщаник, гравій), є незначні поклади торфу.

Транспорт. Населені пункти Міжгірського району пов’язані з містами і селами Закарпаття низкою автомобільних доріг (найближча залізнична станція за 30 км. - смт. Воловець). Автобусне з'єднання з обласним центром здійснюється в двох напрямках: Міжгір'я - Хуст - Мукачево - Ужгород і Міжгір'я - Свалява - Мукачево - Ужгород. З'єднання з м. Львів у напрямку Міжгір'я - Долина - Стрий - Львів. До м. Івано-Франківськ слід їхати у напрямку - Міжгір'я - Долина - Калуш - Івано-Франківськ.

Протяжність автомобільних доріг загального користування в районі дорівнює 246 км, з яких 90% покриття на дорогах загального користування асфальтне і чорне щебеневе, 10% - біле щебеневе і гравійне.

Через район проходить два газопроводи високого тиску на Ужгород та за кордон, загальною протяжністю 42 км.

Освіта та культура. На території району діють 23 дошкільних закладів, 49 шкіл, 1 ліцей, 1 училище, 66 клубних та бібліотечних установ, 45 лікарських установ, 1 санаторій, 73 культові споруди, понад 50 туристичних закладів.

На території району нараховується 14 старовинних церков – пам'яток архітектури. Всі вони побудовані в період XVІІІ-XІX століть. Найстаріша з них - Миколаївська церква та дзвіниця в с. Подобовець. Вона побудована в 1751 році. У Введенській церкві (1759р.) в с. Розтока збереглися фрагменти іконостасу XVІІ століття, а ікона Благовіщення датується 1709 роком.

Серед інших слід виділити церкву Різдва (1780 рік) в с. Пилипець, Миколаївську церкву та дзвіницю в с. Присліп, Святодухівську церкву та дзвіницю в с. Колочава.

До історично-архітектурних пам'яток слід віднести лінію „Арпада”. Це оборонна споруда часів другої світової війни, значна частина якої збереглася в межах Тереблянської долини району. Крім того, в селі Колочава створено музеї : «Стара школа», «Старе село», «Бункер Штаєра» та ряд інших.

Неподалік від Синевирського озера на Чорній ріці розташований єдиний у Європі музей лісу і сплаву. Тут можна побачити знаряддя праці лісорубів і плотогонів, речі їхнього побуту, макети плотів, тощо. Відвідувачі музею дізнаються чимало цікавого про минуле і сучасне у розробці лісових багатств Карпат.

Рекреаційні ресурси та туризм

Територія району - одна з найбільше екологічно чистих територій України. Відсутність екологічно шкідливих підприємств, значна площа заповідних територій сприяли збереженню природних екологічних систем.

Кліматичні умови району надзвичайно сприятливі для рекреаційних і туристичних цілей завдяки мальовничим видам, цілющому повітрю і наявності перепаду висот (для гірськолижного туризму). Природа району - ландшафт, клімат, джерела мінеральних вод, гірське повітря - це ресурси, що мають великий потенціал для розвитку галузі туризму в цілому.

Район багатий цілющими мінеральними джерелами, яких в районі близько 50. Найвідоміші з них - Соймівське, Келечинське, Вучківське, Верхньобистрянське та Колочавське.

На відстані трьох кілометрів від райцентру, в с. Сойми, у 1960 році збудовано санаторій „Верховина”, де кожного року своє здоров'я покращують тисячі відпочиваючих. Мінеральна вода „Сойми” належить до типу „Єсентуки” №4 і №7. Вона прозора, кислувата на смак, з незначним запахом сірководню. Температура на витоці + 120С. Вода є ефективним засобом при лікуванні шлункових захворювань, особливо при хронічних гастритах з пониженою кислотністю та колітах. Вживається підігрітою та холодною. Санаторій „Вкрховина” одноразово приймає 200 осіб влітку та 150 – взимку.

Поряд із санаторієм працює українсько-німецьке підприємство „Сойми-ЛТД” по розливу мінеральної води. Розлив води з Колочавського родовища здійснює підприємство „Бінако”.

У заказнику «Голятин», площею 42 га., на висоті 700-844 метри над рівнем моря охороняється найбільше в Закарпатті місцезростання реліктової сосни звичайної. На 35 га. заказника «Великий Яворовець» та «Обнога» під охороною знаходяться насадження ялини та ялиці з біогрупами тиса ягідного. Частина збереженого природного комплексу Верховинських Карпат охороняється в ландшафтному заказнику місцевого значення “Грабовець”.

До пам`яток природи відносяться водоспад “Шипіт”, болота “Глуханя” та “Замшатка”, оз. “Озірце” і 500-літній дуб в смт. Міжгір`я.

Гордість Міжгірщини – Синевирське озеро. Ця водна перлина знаходиться на висоті 989 метрів над рівнем моря. Озеро виникло внаслідок обвалу гірських порід у давні часи.

Рельєф гірський. Високо підносяться хребти Пішконя, Квасний Верх, Палений Грунь, Смерек, а поміж горами лежать Міжгориста та Колочавська улоговини. Найвища точка Міжгірщини — вершина Стримба (1719,2 м . Назва її походить від румунського слова strimba — кривий, перекошений.

Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Ріка, Рипинка, Теребля та Озерянка. Район належить до найбільш водозабезпечених в області. За 10 км від с. Колочави є штучне Тереблянське водосховище, а в північно-східній частині району, біля підніжжя гори Озерної — знамените озеро Синевир. Район багатий на цілющі мінеральні джерела, яких у районі розвідано 53. Найвідоміші — Соймівське, Келечинське, Вучківське, Верхньобистрянське та Колочавське.

Природа Міжгірщини. Найбільшим багатством району є ліси. Вони займають 790 кв. км (близько 60 % території). Це переважно хвойні ліси (ялина, ялиця), рідше — мішані, хвойно-букові. Міжгірщина — одна з найбільш екологічно чистих територій України. Відсутність шкідливого виробництва, значна площа заповідних територій сприяють збереженню природних екологічних систем краю.

Тутешня флора представлена 914 видами рослин. У районі росте 94 рідкісні і зникаючі види рослин, із яких до Червоної книги України занесено 38. Це — підсніжник звичайний, шафран Ґейфелів, лілія лісова, арніка гірська, плаун-баранець, коручка болотна, ключ-трава, язичок зелений та інші.

Фауна району нараховує 543 види. З них до Червоної книги України занесені: широколапий рак, жук-олень (рогач), розалія альпійська, сатурнія руда, мінога угорська, харіус європейський, ялець-андруга закарпатський, лосось дунайський, тритон карпатський, тритон гірський, саламандра плямиста, жаба прудка, полоз лісовий, мідянка, лелека чорний, беркут, глухар, пугач, сова довгохвоста, бурозубка альпійська, кутора мала, горностай, борсук звичайний, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна.

На території району водяться тварини, що занесені до Європейського червоного списку: вовк, ведмідь бурий (звичайний), видра річкова, рись звичайна, мурашка руда.

Майже половина території Міжгірщини — це природоохоронний заповідний фонд.

У верхній частині мальовничої Те реблянської долини розкинувся Національний природний парк Синевир.

НПП Синевир — один із найкращих музеїв України просто неба, де на площі 404 кв. км за експонати правлять унікальні ландшафти, лісові масиви, швидкоплинні потічки та озера.

Створення національного природного парку пов’язане з гірським озером Синевир. Для збереження цього унікального творіння природи в 1974 році було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Синевирське озеро”, а згодом, у 1989 році — національний природний парк “Синевир”. Природні умови парку є типовими для Ґорґан. Важко уявити, що ця місцевість у межах Вододільно-Верховинської геоморфологічної зони колись була морським дном, а нині уособлює переважно два ландшафти: низькогірні флішеві крутосхилі хребти з бурими гірсько-лісовими та дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами, а також середньогірські давньольодовикові флішеві крутосхилі хребти з полонинами, бурими гірсько-лісовими щебенюватими та гірсько-торф’яно-буроземними ґрунтами.

Найвищими вершинами на території парку є Стримба (1719,2 м) та Негровець (1707,3 м). Характерною особливістю гір є наявність великих кам’яних розсипів, що називаються у народі “ґреґотами” або “ґорґанами”.

Озеро Синевир знаходиться на висоті 989 метрів над рівнем моря. Озеро виникло внаслідок гірського обвалу в давні часи. Площа озера 0,07 кв. км, середня глибина — 16—17 м, максимальна — 24 м. Посередині — крихітний острівець, схожий на зіницю величезного ока. Звідси й народна назва озера — Морське око. Живиться Синевир водою декількох потічків. Витокові перешкоджає гірський обвал, в основі якого з озера просочується вода, утворюючи шумливий гірський потік — початок річки Тереблі.

Не менш мальовниче за озеро Синевир є Озерце, або Дике озеро, що знаходиться на північно-східному схилі хребета Пішконя, на висоті 1040 м над рівнем моря. До нього від Музею лісу і сплаву веде екологічна стежка.

Озерце завглибшки до 10 м — дивовижний витвір природи, оскільки може бути еталоном перетворення озера на верхове болото.

В урочищі Голятині охороняється найбільше в Закарпатті місцезростання реліктової сосни звичайної на висоті 700—844 м над рівнем моря. Ще однією пам’яткою природи є заказник Великий Яворовець та Обнога, де під охороною перебувають насадження ялини та ялиці з біогрупами тиса ягідного. Частина збереженого природного комплексу Верховинських Карпат охороняється в ландшафтному заказнику місцевого значення Грабовець.

Водоспад Шипот, один із найкрасивіших на Закарпатті, знаходиться на річці Пилипці, за 25 км від Міжгір’я, на околиці села Пилипця. Струмок починається на північному схилі полонини Боржави. Водоспад утворився в результаті розмивання породи гірською річкою.

Найцікавішим витвором природи з огляду на науку є оліготрофне зі сферичною поверхнею болото Глуханя. Ця гідрологічно-ботанічна пам’ятка природи входить до складу національного парку і розташована між селами Синевиром та Негровцем. Подібних до нього в Карпатах уже майже не залишилося. На болоті ростуть 15 рідкісних і зникаючих видів рослин — журавлина дрібноплідна, шейхцерія болотна, осока малоквіткова, лікоподієла заплавна, що занесені до Червоної книги України. З-поміж них кілька північних видів, мешканців тайги і тундри, які дуже рідко трапляються в Карпатах.

До цікавих об’єктів природи належать також болото Замшатка, урочища Песся та Квасовець, у якому струменіє джерело з вуглекислою гідрокарбонатно-хлоридною натрієвою маломінералізованою водою. А в самому Міжгір’ї росте знаменитий 500-річний дуб.

Міжгірщина — регіон, який має великий туристично-рекреаційний потенціал. Гостей регіону обслуговують туристичні бази, готелі, приватні садиби. Для відпочинку на лоні природи туристам пропонують мисливські будиночки. До послуг шанувальників відпочинку в домашній атмосфері відкрито десятки мальовничих, затишних котеджів з усіма вигодами, розташованих коло туристичних маршрутів і гірськолижних витягів, природних, архітектурних та історичних пам’яток. Зупиняючись у приватному секторі, ви знайомитеся з повсякденним життям, звичаями і традиціями гостинного закарпатського села.

Міжгірщина є також центром гірськолижного спорту. Тепер працюють витяги в селищі Міжгір'ї, біля сіл Синевирська Поляна, Синевир, Подобовець, Верхній Студений. Є прокатні пункти гірських лиж. Санаторно-курортний комплекс базується на цілющих джерелах мінеральних вод, із яких 2 використовують санаторно- курортні заклади, а 2 — заводи для розливу мінеральних вод (Соймівське та Колочавське джерела).

У районі розвинені пішохідний, кінний, водний і велосипедний види туризму. Для кожного з них розроблено маршрути, які прив’язані до транскарпатських, у тому числі до Закарпатського Туристичного Шляху (ЗТШ). Вони охоплюють найвизначніші місця Міжгірщини. Також існує мережа облаштованих екологічно-пізнавальних стежок і історико-етнографічних марш-рутів із відвідуванням музеїв, пам’яток архітектури та культури, ознайомленням із народними традиціями та побутом.

Міжгірщина приваблива і своїми архітектурними пам'ятками.

Тут збереглися 33 дерев’яні церкви, а також дві каплиці та 27 дзвіниць.

Збудовано сім нових дерев’яних церков. Загалом 40 сіл мають принаймні по одному об’єкту сакральної дерев’яної архітектури.

На території району нараховується 14 старовинних церков — пам’яток архітектури. Всі вони збудовані у XVIII—XIX століттях.

Найстаріша з них — Миколаївська церква та дзвіниця у с. Рекіти (1751 р.). У Введенській церкві (1759 р.) в с. Розтока збереглися фрагменти іконостасу XVII ст., а ікона Благовіщення датується 1709 роком. До шедеврів української сакральної архітектури належить церква Різдва Пресвятої Богородиці (1780 р.) у Пилипці. її збудували зі смерекових брусів у другій половині XVIII століття, а нинішнього вигляду храм набув після перебудови у 1841 році. Суворі й величні монументальні форми споруди. Нижня частина вежі покрита ґонтом, а верхня — вертикально обшита дошками з фігурно обробленими нижніми краями. Барокові форми бані та вишукана аркада надають храмові декоративності. Поряд височить монументальна двоярусна дзвіниця, збудована в 1758 році. Дерев’яну двозрубну, тридільну Свято-Духівську церкву в селі Колочава згідно з написом на одвірку збудував у 1795 році майстер Ференц Текка. Церква струнка і досконала в пропорціях. Висока вежа над бабинцем завершена бароковою банею. Дерев'яну двоярусну каркасну дзвіницю, що височіє поряд, оббито бляхою. Обидві пам'ятки були відреставровані в 1969—1970 роках.

Цікаві й інші церкви:

Дмитрівська церква з дзвіницею (1780 р.) у с. Репинне;

Миколаївська церква з дзвіницею (кінець XVII ст., 1785 р.) у с. Подобо- вець;

Миколаївська церква з дзвіницею (1797 р.) у с. Присліп;

Миколаївська церква з дзвіницею (XVII ст. — 1798 р.) у с. Ізки;

Миколаївська церква з дзвіницею (1804 р.) у с. Верхній Студений;

Введенська церква з дзвіницею (1809 р.) у с. Торунь;

Введенська церква з дзвіницею (1808 р.) у с. Буковець;

Покровська церква з дзвіницею (1817 р.) у с. Синевирська Поляна;

Михайлівська церква з дзвіницею (XVIII ст., 1818 р.) у с. Негровець;

Благовіщенська церква з дзвіницею (1820 р.) у с. Негровець.

До історично-архітектурних пам’яток треба віднести інженерні споруди "Лінії Арпада”, значна частина цієї оборонної лінії збереглася в межах Тереблянської долини. її збудовали угорці під час Другої світової війни (1939—1944 рр.). Залишки фортифікаційних споруд можна побачити у селах Синевир, Синевирська Поляна, Подобовець, у селищі Міжгір’я та інших населених пунктах.

В урочищі Чорна Ріка на річці Озерянці є єдиний в Європі Музей лісу і сплаву. Поруйнований паводками 1998 та 2001 років, музей реставрується, а експонати розміщено в уцілілій частині греблі.

З історією краю можна ознайомитися, відвідавши музеї в селах Колочава, Синевир, Новоселиця та Пилипець….