Карта реки Сейм №2: Корбутовка – Вербовка – Обмачев – Слободка – Батурин

Карта реки Сейм №2: Корбутовка - Вербовка - Обмачев - Слободка - Батурин

Скачать «Карта реки Сейм №2:  Корбутовка - Вербовка - Обмачев - Слободка  - Батурин»

Скачать «Карты рек: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Сплавляючись по Сейму на ділянці біля Батурина Вам  випадає можливість відвідати Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” та ознайомитись з частинкою історії України.

Селище міського типу Батурин розташоване у північній частині Бахмацького району Чернігівської області, на відстані до районного центру шосейними шляхами – 25 км.

Протягом свого становлення Батурин  пройшов  різні етапи історичного розвитку.

Соціально-економічне становище Батурина в першій половині XIX століття. Річки Сейм і Десна протікають паралельно південному кордону Чернігівщини, пересікаючи всі шляхи краю, що йдуть з півдня на північ. Між 55° і 50° північної широти й 50° і 55° південної довготи вони перетинають головний шлях з Києва до Москви. Саме в цьому місці на горі, розташованій на лівому березі р. Сейм, у 1576 р. було збудовано фортецю. Вона стала одним з ключових пунктів оборонної лінії проти армій, які могли рухатися з півдня в центральні райони Росії. Невдовзі біля фортеці виросло містечко Батурин. Із набуттям у 1669 р. статусу гетьманської столиці воно отримало значні привілеї у розвитку промисловості та торгівлі. На початку ХІХ ст. містечко було частиною Конотопського повіту Чернігівської губернії і розташовувалось за сім верст від Батуринського Крупицького монастиря, за 25 верст від Конотопа і за 120 від Чернігова.

Річка Сейм протікала в східній частині Батурина між двома його передмістями Городищенським і Матіївкою, які з навколишніми хуторами входили до окремого приходу. Розкинувшись на три версти в довжину, містечко на початку ХІХ ст. мало досить привабливий вигляд: зліва в оточенні великого парку, закладеного за проектом архітектора А. Ринальді, потопав палац Розумовського, зведений у стилі класицизму, згідно з проектом архітектора Ч. Камерона в 1799-1803 рр., справа виднілися будинки міщан, селян і козаків, оточені садами, за якими стояли дві кам’яні церкви з дзвіницями. Містечко мало три церкви: дві кам’яні й одну дерев’яну. Батурин складався з десяти частин: Побожівки, Горбанівки, Мохновки, Гончарівки, Трощину, Охматівки, Могилок, Машин, Теплівки, Кочубейщини . У 1803 р. на кошти Розумовських у стилі класицизму збудували Воскресенську церкву, дзвіницю якої звели в 1828-1830 рр. (до цього часу дзвони висіли на стовпах). У 1853 р. завдяки клопотанню священика Беглевського дах церкви було покрито залізом. На території Воскресенської церкви розміщалася богадільня (шпиталь), у якій постійно перебувало від п’яти до шести чоловік. Визначними пам’ятками Іоанно-Богословської церкви були срібна чаша і старовинне постове Євангеліє, привезене в середині ХVII ст. з Миргорода. Над входом у церкву до 1856 р. висів портрет Федора Кочубея. У Батурині діяли три цвинтарі: один на території с. Матіївки і два – безпосередньо в містечку. На кошти К.Г. Розумовського наприкінці ХVIII ст. тут відкрили лікарню на 15 ліжок. Протягом тривалого часу це була єдина сільська лікарняна установа в Україні. При ній постійно мешкав повітовий лікар, працювала аптека. Після переходу маєтку князя Розумовського до казенного відомства лікарню передали у відання Приказу громадського піклування. Відомим було містечко і завдяки Сіверянський літопис 53 своїм лазням: окремим для християн і для євреїв. У Батурині працювали дві поштові установи: поштова контора і станція (їх віддавали під опіку приватним особам). Прокладений заштатний шлях з’єднував містечко з Катюшею, Коропом, Оболоньєм, Орлівкою і Семенівкою.

У Чернігівській губернії в першій половині ХІХ ст. працювали п’ять постійних поромних переправ через р. Сейм, одна з яких була в м. Батурині. Через останню пролягав великий поштовий шлях із Києва до Москви. У 1837 р. на р. Сейм звели 15 шлюзів із обхідними каналами. Три шлюзи були на Чернігівщині (в Камінці, м. Батурині й Нових Млинах), 12 – у Курській губернії. Всі вони були однокамерні. Довжина їх становила 16 сажнів, а ширина – 10 аршин.

На рубежі ХVIIІ-XIX ст. переважна частина мешканців Батурина, як і раніше, складалася з козаків. У 1781 р. тут нараховувалося 228 козацьких дворів (269 хат) і 89 дворів підсусідків (128 хат). Крім того, у містечку було 210 дворів (257 хат) кріпаків графа Розумовського і сім дворів монастирських селян (9 хат). Згідно з даними конотопської управи, у 1801 р. у Батурині загалом проживав 1831 чоловік. Однак при підрахунку, напевно, було допущено помилку, адже рахували тільки кріпаків, бо, за переписом 1808 р., у містечку вже мешкали 1 531 козак і 1 944 кріпаки. У 1846 р. налічувалось 3 000 чоловік, які жили в 475 будинках. На початку 1860 р. у Батурині було 559 дворів, які населяли 2 580 чоловік. Основними причинами зменшення чисельності жителів містечка стали занепад економії Розумовських та міграція населення до інших регіонів країни. 30 вересня 1832 р. імператор затвердив положення, яке дозволяло переселення на Кавказ та вступ до лінійних козацьких військ і полків державним селянам та козакам Чернігівської губернії. У Батурині цим правом першими скористалися три козацькі родини (11 чоловіків і три жінки). Протягом першої половини ХІХ ст. чимало батуринських козаків переселилися до Таврійської губернії...

читать далее>>>>