Карта реки Сейм №2: Обмачов – Слободка – г.Батурин – Мельня – Лысогубовка – Озаричи

Карты реки Сейм для водного туризма

Скачать «Карта реки Сейм №2:  Обмачов – Слободка – г.Батурин – Мельня – Лысогубовка – Озаричи»

Скачать «Карты рек: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Сплавляючись по Сейму на ділянці біля Батурина Вам  випадає можливість відвідати Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” та ознайомитись з частинкою історії України.

Місто Батурин розташоване у північній частині Бахмацького району Чернігівської області, на відстані до районного центру шосейними шляхами – 25 км.

Протягом свого становлення Батурин  пройшов  різні етапи історичного розвитку.

Соціально-економічне становище Батурина в першій половині XIX століття. Річки Сейм і Десна протікають паралельно південному кордону Чернігівщини, пересікаючи всі шляхи краю, що йдуть з півдня на північ. Між 55° і 50° північної широти й 50° і 55° південної довготи вони перетинають головний шлях з Києва до Москви. Саме в цьому місці на горі, розташованій на лівому березі р. Сейм, у 1576 р. було збудовано фортецю. Вона стала одним з ключових пунктів оборонної лінії проти армій, які могли рухатися з півдня в центральні райони Росії. Невдовзі біля фортеці виросло містечко Батурин. Із набуттям у 1669 р. статусу гетьманської столиці воно отримало значні привілеї у розвитку промисловості та торгівлі. На початку ХІХ ст. містечко було частиною Конотопського повіту Чернігівської губернії і розташовувалось за сім верст від Батуринського Крупицького монастиря, за 25 верст від Конотопа і за 120 від Чернігова.

Річка Сейм протікала в східній частині Батурина між двома його передмістями Городищенським і Матіївкою, які з навколишніми хуторами входили до окремого приходу. Розкинувшись на три версти в довжину, містечко на початку ХІХ ст. мало досить привабливий вигляд: зліва в оточенні великого парку, закладеного за проектом архітектора А. Ринальді, потопав палац Розумовського, зведений у стилі класицизму, згідно з проектом архітектора Ч. Камерона в 1799-1803 рр., справа виднілися будинки міщан, селян і козаків, оточені садами, за якими стояли дві кам’яні церкви з дзвіницями. Містечко мало три церкви: дві кам’яні й одну дерев’яну. Батурин складався з десяти частин: Побожівки, Горбанівки, Мохновки, Гончарівки, Трощину, Охматівки, Могилок, Машин, Теплівки, Кочубейщини . У 1803 р. на кошти Розумовських у стилі класицизму збудували Воскресенську церкву, дзвіницю якої звели в 1828-1830 рр. (до цього часу дзвони висіли на стовпах). У 1853 р. завдяки клопотанню священика Беглевського дах церкви було покрито залізом. На території Воскресенської церкви розміщалася богадільня (шпиталь), у якій постійно перебувало від п’яти до шести чоловік. Визначними пам’ятками Іоанно-Богословської церкви були срібна чаша і старовинне постове Євангеліє, привезене в середині ХVII ст. з Миргорода. Над входом у церкву до 1856 р. висів портрет Федора Кочубея. У Батурині діяли три цвинтарі: один на території с. Матіївки і два – безпосередньо в містечку. На кошти К.Г. Розумовського наприкінці ХVIII ст. тут відкрили лікарню на 15 ліжок. Протягом тривалого часу це була єдина сільська лікарняна установа в Україні. При ній постійно мешкав повітовий лікар, працювала аптека. Після переходу маєтку князя Розумовського до казенного відомства лікарню передали у відання Приказу громадського піклування. Відомим було містечко і завдяки Сіверянський літопис 53 своїм лазням: окремим для християн і для євреїв. У Батурині працювали дві поштові установи: поштова контора і станція (їх віддавали під опіку приватним особам). Прокладений заштатний шлях з’єднував містечко з Катюшею, Коропом, Оболоньєм, Орлівкою і Семенівкою.

У Чернігівській губернії в першій половині ХІХ ст. працювали п’ять постійних поромних переправ через р. Сейм, одна з яких була в м. Батурині. Через останню пролягав великий поштовий шлях із Києва до Москви. У 1837 р. на р. Сейм звели 15 шлюзів із обхідними каналами. Три шлюзи були на Чернігівщині (в Камінці, м. Батурині й Нових Млинах), 12 – у Курській губернії. Всі вони були однокамерні. Довжина їх становила 16 сажнів, а ширина – 10 аршин.

На рубежі ХVIIІ-XIX ст. переважна частина мешканців Батурина, як і раніше, складалася з козаків. У 1781 р. тут нараховувалося 228 козацьких дворів (269 хат) і 89 дворів підсусідків (128 хат). Крім того, у містечку було 210 дворів (257 хат) кріпаків графа Розумовського і сім дворів монастирських селян (9 хат). Згідно з даними конотопської управи, у 1801 р. у Батурині загалом проживав 1831 чоловік. Однак при підрахунку, напевно, було допущено помилку, адже рахували тільки кріпаків, бо, за переписом 1808 р., у містечку вже мешкали 1 531 козак і 1 944 кріпаки. У 1846 р. налічувалось 3 000 чоловік, які жили в 475 будинках. На початку 1860 р. у Батурині було 559 дворів, які населяли 2 580 чоловік. Основними причинами зменшення чисельності жителів містечка стали занепад економії Розумовських та міграція населення до інших регіонів країни. 30 вересня 1832 р. імператор затвердив положення, яке дозволяло переселення на Кавказ та вступ до лінійних козацьких військ і полків державним селянам та козакам Чернігівської губернії. У Батурині цим правом першими скористалися три козацькі родини (11 чоловіків і три жінки). Протягом першої половини ХІХ ст. чимало батуринських козаків переселилися до Таврійської губернії...

Сучасний Батурин – невеличке містечко (населення на 01.01.2019 р. - 2 516 осіб, статус міста - з 2008 р. ) Бахмацького району Чернігівської області, розташований на березі річки Сейм. А колись це була столиця гетьманської України, велике і добре укріплене місто. Деякі історики вважають, що територія міста була заселена ще в 12 столітті, але перша писемна згадка про Батурин датується 1625 роком. У 1648 році Батурин стає сотенним містом, а згодом і резиденцією чотирьох українських гетьманів: 1669-1672 рр. – Дем’яна Многогрішного, 1672-1687 рр. – Івана Самойловича, 1687-1708 рр. – Івана Мазепи, 1750-1764 рр. – Кирила Розумовського.

За правління Івана Мазепи Батурин досяг найбільшого розквіту. Місто мало понад 20 тис. населення, 40 церков та 2 монастирі. Батуринська фортеця займала площу майже 20 га, мала потужний оборонний вал і частокіл. Батуринський замок був тоді одним з найбільших в Україні. Місто мало потужні укріплення й ще один замок – гетьманський палац, який іноземні посли називали “маленьким Лувром”, оскільки в ньому була велика колекція мистецьких творів та бібліотека....

В 1708 році сталася найстрашніша трагедія в історії міста. Московське військо під командуванням Олександра Меньшикова захопило Батурин і повністю розорило його, знищивши за різними оцінками від 10 до 15 тисяч мирних жителів і козаків. Причина цього цілком зрозуміла - перехід тодішнього гетьмана Івана Мазепи на бік шведів. Протягом декількох десятиліть Батурин стояв порожній...

схема м.Батурин

З проголошенням незалежності України була переглянута роль Батурина в історії України. Першим кроком стало створення у 1994 році державного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”, до складу  якого увійшло 51 об’єкт – унікальні пам’ятники історії, архітектури та природи.

В 2002 р. з метою запобігання руйнуванню об’єктів культурної спадщини, поліпшення стану забудови і впорядкування історичної частини селища було затверджено програму збереження пам’яток державного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту.

З 2003 по 2009 рік у Батурині пройшла масштабна реконструкція. На місці пустирів і руїн виріс національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця", який складається з трьох основних частин: палацу К. Розумовського, будинку судді В. Кочубея й укріплень на березі річки Сейм. В 2007 р. ДІКЗ “Гетьманська столиця” надано  статус національного.

Палац Кирила Розумовського в Батурині

Головною окрасою і певною мірою символом Батурина вже понад 200 років залишається палац останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Розташований на мальовничій терасі крутого лівого берега Сейму, розкішний палац класичної архітектури викликає щире захоплення. Палац є єдиним збереженим  гетьманським  палацом та  єдиним  творінням всесвітньовідомого архітектора Чарльза Камерона в Україні,  єдиною перлиною архітектури класицизму. Він служить прикладом того, що можна зробити з руїн при належному фінансуванні та правильному керівництві. А об'єктів, які розвалюються в очікуванні реставрації, в Україні тисячі. Всередині  палацу проводяться екскурсії, у вихідні дні тут величезна кількість одружень, і відповідно гостей.

Другий мальовничий об'єкт - це реконструкція (2009 рік) частини батуринської фортеці-цитаделіЦитадель у БатуриніОригінальної цитаделі не залишилося, в 1708 році вона була повністю знищена. Проте нинішня реконструкція має такі ж розміри, як і цитадель часів козаків. На території розташований будинок гетьмана, а також пам'ятник жертвам батуринської трагедії 1708 року. Під час Північної війни, коли гетьман Мазепа став на бік шведів, цар Петро I наказав зрівняти з землею гетманську столицю. У 1708 році Батурин було взято (з допомогою зрадника) російськими військами під проводом О. Мєньшікова і знищено разом із усіма мешканцями... Нападники вирізали всіх, включаючи старих, жінок і дітей...

На Цитаделі Батуринської фортеці підростаючі патріоти зможуть  доторкнутися до історії гетьманування в Батурині   Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи  і стати  учасниками  захоплюючого квесту  “Таємниці Цитаделі".

Туристи та гості  можуть ознайомитись з  іншими архітектурно-культурними пам'ятками Батурина:

Воскресенська церква в БатуриніВоскресенська церква (1799-1803) - усипальниця гетьмана К. Розумовського

Музей археології Батурина в приміщенні Воскресенської церковнопарафіяльної школи (1904), де ознайомлять з історією Батурина і Гетьманщини  від енеоліту до трагічних подій 1708 року. В експозиції музею  представлені лише оригінальні експонати.

Гетьманська скарбниця (реконструкція, 2009) - у цій будівлі має працювати музей «Скарбниця» з експозицією монет та інших грошових знаків від гетьманського періоду до сьогодення

-  Замкова церква Воскресіння Господня (2008) - в цій, заново побудованій церкві, перезахоронили останки жертв Батурінськой трагедії. (Головним храмом гетьманської столиці був собор Святої Живоначальної Трійці, який вперше згадується у документах 1692 року. Собор був розташований в центрі колишньої фортеці. Відомо, що Іван Мазепа видав 20 тисяч золотих на будівництво і опорядження цього собору та спорудив поруч високу дзвіницю, що називалась в народі "Мазепин стовп". Церкву було пограбовано і поруйновано за московської навали. Руїни храму й дзвіниці стояли у запустінні до кінця XVIII століття, коли їх розібрали на цеглу, а місце цих будов і прилеглого цвинтаря зайняли приватними садибами та городами)

Будинок-музей генерального судді Василя Кочубея (кінець XVII століття), де дізнаєтеся про сповнену інтриг історію родини Кочубеїв, особливості  роботи генерального суду Лівобережної України

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Кочубеївський», де  стежками парку, якими  ходила на побачення до гетьмана Івана Мазепи красуня Мотрона Кочубей, помилуватися  красою  чарівних  квітів, насолодитися співом птахів! А щоб відвідувач легко  поринув у захоплюючу подорож у минуле, екскурсоводи  музею вбираються в автентичний національний одяг батуринського регіону кінця ХІХ - початку ХХ ст.

- Пам'ятник Прокоповичу Петру Івановичу (1775-1850) - славетного українського бджоляра та засновника вітчизняної науки про бджільництво, винахідника першого в світі рамкового вулика

- Пам'ятні знаки: Українським гетьманам (1999, встановлено на початку Алеї Гетьманів на території парку «Кочубеївський»), Богдану Лепкому - відомому українському письменнику, громадському діячу, автоур знаменитої трилогії романів «Мазепа», було відкрито з нагоди 125-ліття з дня його народження  (1999, парк «Кочубеївський»), Івану Мазепі та Мотрі Кочубей...

- Крупицький  Свято-Миколаївський жіночий  монастир в селі Осіч  (15 км від Батурина), де зможете прикластися до чудотворної   ікони Святого Миколи Чудотворця, біля  якої молилися  за Україну  наші славетні гетьмани  три століття  тому.