Карта участка реки Горынь: Тучин – Оржев – Збуж

Карта участка реки Горынь: Тучин – Оржев – ЗбужСкачать  карту «Участок реки Горынь №4: с.Тучин – с.Александрия – с.Хотын – пгт Оржев – с.Дюксин – с.Звездовка – с.Злазное – с.Збуж»1:50 000 

Скачать «Карты и атласы водных объектов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Басейн р. Горинь має неправильну грушовидну форму при довжині 300 км, середній ширині 92 км, при найбільшій ширині, в середній частині басейну, близько 200 км. Басейн Горині на заході межує з басейном р. Стир, на сході - з басейном річок Ствига, Уборть, Уж і Тетерів, а на півдні - з басейнами Південного Бугу і Дністра.

Територія басейну р. Горинь представлена своєю східною частиною гідрогеоло­гічною областю Українського щита, що складає близько 40% території басейну і Волино-Подільським артезіанським басейном (відповідно 60% території).

річка Горинь біля с.Олександрія

річка Горинь біля с.Олександрія

Верхня частина басейну Горині до впадання р. Устя розташована на Волинь-Подільській височині і являє собою плато з висотами 385,5-215 м, сильно розчленоване долинами річок і балок.

Середня й нижня частини сточища лежать в області значно заболоченої низинної рівнини Полісся, що характеризується плоским рельєфом з піщаними пагорбами.

Річкова мережа добре розвинена, чому сприяють кліматичні умови і характер ґрунтів. Коефіцієнт густоти річкової мережі без обліку річок, завдовжки до 10 км, становить 0,26, а з врахування останніх — 0,46.

У верхній та середній течії річки на обох схилах (чергуючись по берегах) на висоті 3-8 м над річкою розташовуються тераси, завширшки від 0,3 до 4 км, із крутим уступом, заввишки 5-10 м. Їхня поверхня переважно рівна, розорана, рідше покрита сосновими або мішаними лісами. У верхів'ї річки біля підніжжя схилів є витоки ґрунтових вод.

Протягом усього року Горинь живиться водами джерел та боліт. Долина у верхній течії ріки вузька і має тут високі уривчасті береги з базальтових порід.

У нижній течії на заболочених ділянках заплава Горині розширюється, береги низькі. Подекуди заплава прорізана протоками і старими річищами, русло покручене, розчленоване затоками та островами.

Основною притокою Горині є р. Случ (довжина 451 км, площа водозбору 13 800 км2), яка з правого берега впадає в неї ближче до кордону з Білоруссю. Важливими притоками Горині, у верхній і середній частині, є р. Вілія, з площею басейну 1815 км2, р. Стубла (довжина 86 км, площа басейну 1350 км2) та р. Устя (довжина 68 км, площа басейну 762 км2). Ці притоки впадають в р. Горинь відповідно на 448, 302 та 286 кілометрах від гирла.

Русло р. Горинь помірно звивисте у верхній течії, а в середній і нижній - сильно звивисте (радіус кривизни звивин місцями досягає 20-40 м), переважно нерозгалужене. Ширина річки до гирла р. Полква переважно 3-10 м, а нижче - значно більша, 25-60 м. Найбільша ширина річки, до 190 м, спостерігається біля с. Ворона. Глибини річки коливаються від 0,3—1,0 м (на перекатах) до 1,4-2,5 м, а місцями - до 5-11 м (на плесах). Швидкості течії відповідно зменшуються від 0,5—1,3 м/с на перекатах до 0,1—0,3 на плесах. Дно русла в основному піщане, на плесах замулене, а на окремих ділянках у верхній течії дно русла кам’янисте.

Береги річки Горинь висотою від 1 до 6 м, переважно круті або обривисті, на звивинах чергуються з пологими. У верхів’ї вони часто торфянисті, задерновані, рідше скелясті чи суглинисті, а нижче за течією піщані чи піщано-глинисті, підмиваються водою і, руйнуючись, обвалюються в річку разом з чагарниками. В багатьох місцях береги зливаються із схилами долини.

Сама долина річки звивиста, до смт Степань шириною від 0,4 до 7,0 км, переважно трапецеподібна, місцями У-подібна, з крутими і помірно крутими схилами висотою від 10 до 45 м. Нижче долина виражена не чітко, схили похилі, висотою 4-10 м. Заплава переважно двостороння, заболочена, ширина заплави у верхній течії становить 0,1-0,7 км, у середній — 1,0-1,5 км, у нижній — 2,0-4,0    км.

Басейн р. Горинь відносно рівномірно покритий мережею метеорологічних станцій, що дає змогу об’єктивно оцінити кліматичні умови. Клімат басейну р. Горинь у цілому помірно теплий і вологий. Середня річна температура повітря по території басейну змінюється від 6,9 до 7,0°С. Найбільш холодний місяць - січень (-5,4- -5,7°С), а найтепліший - липень (17,6-18,9°С). Максимальна зареєстрована температура становить 37,0°С на мст Рівне у серпні, а мінімальна —  - 34,5°С, також спостерігалася на мст Рівне у січні. Перехід середньодобової температури повітря через 5°С, який зазвичай приймається за початок і закінчення вегетаційного періоду, настає весною в першій декаді квітня, а восени - в кінці жовтня. Тривалість вегетаційного періоду становить 201-203 дні, а тривалість безморозного періоду 152— 165 днів.

Відносна середньорічна вологість повітря становить 79-80%, а число днів з відносною вологістю менше 30% досягає одинадцяти на рік.

В басейні Горині переважають вітри західного, північно-західного та південного напрямків. Середня річна швидкість вітру змінюється від 3,1 до 4,2 м/с, а максимальна перевищує 34 м/с.

Льодостав найчастіше настає в середині грудня, на перекатах нерідко залишаються ополонки, що місцями зберігаються протягом усієї зими. Річка скресає у верхів’ї наприкінці лютого — початку березня, у середній й нижній течії на 1—2 тижні пізніше.

Бувають роки, коли стійкий льодостав не утворюється. Особливо це сталося після 1970 року, коли в кліматі відбулися глобальні зміни. У зв'язку з потеплінням і зменшенням опадів змінився і водний режим річок.

Щорічно в період весняного водопілля й дощових паводків заплава затопляється на глибину від 0,5 до 3,3 м на 1-2 тижні; на знижених ділянках вода втримується протягом 1-3 місяців.

Максимальний стік. Максимальні витрати води на річках басейну Прип'яті формуються під час весняної повені та дощових паводків. На більших ріках максимальні витрати бувають навесні, а на малих та на тимчасових водотоках - улітку під час зливових паводків.

Часті щорічні відлиги на правобережжі р. Прип'яті нерідко приводять до зимових паводків, які найбільш чітко виражені на малих річках. Як правило, ці паводки не перевищують весняну повінь. Винятком є паводок, який спостерігався в кінці січня на початку лютого 1948 року. Цей паводок, викликаний різким і тривалим сніготаненням, супровод­жувався випаданням рідких опадів і перевищував весняну повінь на згаданих ріках у 2,0-2,3 рази.

Мінімальний стік. Мінімальний стік характеризує найменшу водність річок. Він буває в період літньо-осінньої і зимової межені, коли річки переходять в основному на підземне живлення.

Літньо-осінній меженний період починається з дати закінчення весняної повені закінчується в жовтні - грудні. Початок зимової межені відноситься до третьої декади листопада та першої і другої декади грудня.

Досить великий вплив на формування низького стоку має рельєф. Найбільш характерною рисою рельєфу Прип'ятського Полісся, яка впливає на формування стоку, в тому числі і мінімального, є східчаста будова поверхні. В рельєфі відносно чітко виділяються три гіпсометричні сходини: перша з них простягається вздовж Прип'яті має абсолютні висоти від 120 до 150 м; друга - південніше р. Прип'яті в центральній частині її правих приток - з висотами 150-175 м, третя в підніжжі Волино-Подільської височини з відмітками 200-300 м і вище.

Однією причиною зменшення стоку річок стала масова меліорація невеликих річок і струмків, боліт і озер, які були акумуляторами вологи. У зв'язку зі зміною клімату зменшився сніговий покрив, а це призвело до того, що весняні повені стали не повноводними.

Річкова мережа басейну р. Горинь добре розвинена, цьому сприяють рельєф, кліматичні умови, характер ґрунтів.

Горинь Площа водозбору річки 27700 км2, основні гідрографічні характеристики головних приток басейну р. Горинь наведені в таблиці. Приведені дані  свідчать, що для малих річок-приток р. Горинь спостерігається наростання площ водозборів по території басейну у напрямку з півночі на південь.

Середній похил річки та водозбору зменшується у напрямку півночі, що пов’язано з рельєфом.

Клімат як багаторічний режим погоди є складовою частиною географічного середовища. Він постійно взаємодіє з іншими елементами геосфери, впливаючи на них і зазнаючи їхнього впливу. Будівництво гідротехнічних споруд, штучних каналів, роботи по зрошенню, осушенню змінюють тепловий та водний режими досліджуваної території. Суттєво вплинула на клімат басейну господарська діяльність урбанізованих територій (міста). Одним із наслідків змін є негативний вплив на водний режим річок басейну р. Горинь, який особливо виражений в умовах посушливих років.

Басейн р. Горинь, знаходиться в зоні помірно-континентального клімату. Середньорічна температура повітря змінюється на території басейну від 6,7 до 7,2°С. Абсолютна максимальна температура повітря за-реєстрована 38°С, мінімальна - мінус 35°С. Тривалість безморозного періоду по території басейну коливається в межах від 152 до 165 днів. Вегетаційний період, звичайно, розпочинається в першій декаді квітня і закінчується в останній декаді вересня, тривалість періоду близько 201-204 днів. У басейні р. Горинь здебільшого переважають західні повітряні потоки влітку та восени, а в зимовий період - південні та східні.

Річні суми опадів на території басейну коливаються в межах 601-691 мм. У посушливі роки в період вегетації випадає 260-360 мм. Місячна кількість опадів знаходиться в межах 35-91 мм.

Сніговий покрив з’являється у другій половині листопада, сходить весною у кінці березня. Середня із найбільших декадних висот снігового покриву складає близько 20 см і спостерігається у лютому. Відносна середньорічна вологість повітря складає 77-79%. Нестача насичення змінюється від 3,2 до 3,7 років. Число днів з відносною вологістю менше 30% досягає близько 20-25 у році.

Глибина промерзання ґрунту доходить до 56...73 см. Середня багаторічна величина випаровування з поверхні суші складає 540-550 мм, з водної поверхні - 550-570 мм.

Територія басейну річки Горинь, згідно з агроґрунтовим районуванням Української PCP, розміщена в межах двох агроґрунтових зон:

  • зони мішаних лісів дерново-підзолистих типових і оглеєних ґрунтів Українського Полісся;
  • лісостепової зони типових чорноземів і сірих опідзолених ґрунтів.

Різноманітність геоморфологічних, кліматичних, ґрунтових умов та історія розвитку території басейну р. Горинь зумовили багатство видового складу її флори та рослинного. Розподіл і зміна рослинного покриву для басейну р. Горинь підлягає явищу широтної зональності.

Лісистість території басейну складає близько 18%, ліси розповсюджені в основному в північній частині басейну. Загальна площа боліт складає приблизно 6%, які також, в основному, розповсюджені в північній частині.

У межах басейну, згідно з геоботанічним районуванням УРСР, можна виділити дві підпровінції у складі Східноєвропейської провінції: Поліська і Подільсько Середньопридніпровська. Поліська представлена північною і центральною частинами басейну, складає близько 70% площі басейну. Подільсько-Середньопридніпровська представлена південною частиною басейну. Для Поліської підпровінції у басейні р. Горинь характерне переважання соснових та широколистяно-соснових лісів. Залісненість та заболоченість зменшується, а розораність, багатство та різноманітність лісів збільшується у напрямку з півночі на південь.

Лучна рослинність представлена заплавними луками, болотистими, менше торф’янистими та справжніми, а також материковими - переважно торф’янистими.

Серед боліт переважають евтрофні відкриті осокові та мохово-осокові, значно менше лісових в основному вільхових.

У межах басейну для Подільсько-Середньопридніпровської підпровінції характерно те, що природна рослинність зберіглася на невеликих площах. Підпровінція характеризується поширенням дубово-грабових та дубових лісів, які не набули такого поширення, як у Поліській підпровінції басейну. Невеликі лісові масиви чергуються з розораними площами. Степові простори майже всі розорано. До їх розорювання тут були поширені лучні степи й остепнені луки. Болота формуються в заплавах річок, де вони за незначної ширини можуть тягнутися на кілька кілометрів.

З правих приток Горині слід відзначити невелику річку Замчисько. Довжина її лише 28 км, а площа басейну - 336 кв.км, падіння - 1,6 м/км. У басейні річки багато лісів. Вони займають четверту частину площі басейну (85 кв.км). На цій річці розташоване місто Костопіль.

Лісистисть та  заболоченість зменшується у напрямку з півночі на південь.

Зменшення площ лісів, створення різноманітних сільськогосподарських угідь, осушення заболочених земель, створення штучних водойм, що характерно для басейну р. Горинь, призвело до зменшення одних видів диких тварин і поширення інших.

Для фауни Поліської частини басейну характерні види, які пов’язані з лісовими та лучно-болотними біотопами. В цій частині басейну водяться: лось, кабан, козуля, білка, борсук, лісова куниця, лісові та польові миші, кріт та багато інших тварин. Часто зустрічаються зайці, вовки і лисиці. Внаслідок збільшення площ польових угідь з’явився хом’як звичайний та ховрах крапчастий. Для орнітофауни характерні шпаки, синиці, рябчик, дрізд, чорний дятел, дикі качки, лиска, кулики, дикі голуби, журавель. Плазуни представлені гадюкою звичайною, ящіркою прудкою, болотяною черепахою. З комах поширені комарі, гедьзі, вусачі, короїди.

У фаун лісостепової частини басейну переважають види, які пристосувалися до лісостепових ландшафтів. В лісах водяться кабани, козулі, білки, борсуки. Для відкритих просторів найбільш характерними є хом’як звичайний, крапчастий і європейський ховрах, сліпак звичайний, полівка.

Орнітофауна представлена куріпкою сірою, іволгою, сорокопудом, горлицею кільчастою, строкатим дятлом, лелекою білим.