Карта Южного Буга №03: пгт Летичев – с.Новоконстантинов (Хмельн. обл.) – с.Гули (Винницкая обл.) – с.Березна

Карта Южного Буга №03: пгт Летичев - с.Новоконстантинов (Хмельн. обл.) - с.Гули (Винницкая обл.) - с.БерезнаСкачать «Южный Буг №03: с.Подольское - пгт Летичев (устье р.Волк) - с. Сусловцы - с.Копытинцы - с.Новоконстантинов (Хмельн. обл.) - с.Гули (Винницкая обл.) - с.Думенка - с.Чудиновцы - с.Березна» 

Скачать «Карты рек для водного туризма: Днепр, Десна, Днестр, Южный Буг и др.»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Гідрологія Південного Бугу. Південний Буг - дивовижно мальовнича річка, особливо в середній і нижній течіях, де вона продирається крізь кристалічні породи Українського щита, формуючи фантастично мальовничі скелі, пороги і перекати.

Особливістю Південного Бугу є майже повна відсутність великих приток. Найбільший з них - річка Синюха (площа її басейну становить 16 700 км2 - 26% від південнобужської).

Синюха в Південний Буг впадає на території м. Первомайська і в місці їх злиття водність становить близько 60% всього басейну. Серед інших приток виділяється 354-кілометрова річка Інгул (площа басейну - 98 90 км2), що впадає в Бузький лиман в межах м. Миколаїв.

Відмінною особливістю басейну Південного Бугу, що виділяє його серед інших великих річок, є значна зарегульованість стоку - в басейні річки створено 197 водосховищ і майже 7 000 ставків, сумарний обсяг яких наближається до 1,5 км3.

Живлення річки Південний Буг відбувається за рахунок талих вод у весняний і зимовий періоди та дощових опадів в літній. Підземний стік – незначний.

Рівневий режим річки характеризується явно вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню, яка іноді переривається дощовими паводками та осінньо-зимовими підйомами води.

Пік весняної повені сягає максимального значення в другій половині березня. Літньо-осіння межень встановлюється в середині травня на початку червня. Найнижчі рівні спостерігаються в липні-серпні, на пригирловій ділянці – в вересні-жовтні. Найнижчі рівні зимової межені спостерігаються в кінці грудня – в першій половині січня. Середньорічна витрата води р. Південний Буг біля  с. Олександрівка (в районі Південно-Української АЕС) становить 92,1 м³/с. Мінералізація води у цьому створі складає під час весняної повіні 600 мг/дм³; літньо-осінньої межені 674 мг/дм³; зимової межені 701 мг/дм³. Замерзає в другій половині грудня. Льодостав малостійкий, середня товщина льоду змінюється від 15 до 35 см, максимальна сягає 80 см. Скресання річки проходить в першій половині березня . Очищення річок басейну від льоду відбувається в кінці березня на початку квітня.

Гідрологічний режим Південного Бугу добре вивчений, завдяки десятку розташованих на річці водних постів, спостереження на яких велися з незначними перервами з 1914 року. За даними багаторічних досліджень середня річна витрата води на водному посту Олександрівка становить 89,0 м3 / с, а річне значення стоку - 2,81 км3. Найбільший середня річна витрата спостерігалася в 1980 р. (188 м3 / с), найменша - у 1921 р. (28,0 м3 / с).

На Південному Бузі відзначається і значний твердий стік, чому сприяє розчленованість рельєфу і зайнятість значних площ басейну просапними культурами. Точне визначення твердого стоку складно визначається через його перехоплення в чисельних ставках та водосховищах.

Гідрохімічна характеристика. Вміст нафтопродуктів у м.Первомайськ становить 0,005 мг / л, що значно нижче, ніж в Дунаї або Дніпрі. Це пояснюється відсутністю регулярного судноплавства і промислових підприємств, які забруднюють Південний Буг.

Природні особливості басейну Південного Бугу та інтенсивна господарська діяльність в його басейні визначають специфічні характеристики його гідрохімічного режиму. Від сусідніх басейнів Дністра і Дніпра вода у Південному Бузі відрізняється більш високим вмістом солей. У районі м.Вінниця середня мінералізація становить 475 мг / л, досягаючи свого максимуму у м.Первомайськ нижче гирла Синюхи - 716 мг / л. Зростання вмісту солей в південному напрямку (вниз за течією) спостерігається і в притоках. У деяких з них, прорізаючи вапнякові породи, мінералізація перевищує 1000 мг / л, а на півдні басейну важливим фактором її зростання є широке поширення лісовидних суглинків.

Вода Південного Бугу, завдяки наявності порожистих ділянок, відрізняється досить високою насиченістю киснем. Разом з тим у Південному Бузі порівняно невеликий вміст органічних речовин і його вода виділяється досить високою жорсткістю, чому сприяють часті виходи вапнякових порід. Концентрації забруднюючих речовин у Південному Бузі порівняно невеликі.

Риби. Південний Буг, особливо його нижня частина, протягом сторіч вважався однією з найбагатших на рибу річок. Рибальство було найважливішою галуззю всіх промислів низових козаків і поставляло їм найуживаніший продукт харчування й торгівлі, а ріка Буг вважалася одним з найкращих в Запорожжі місць для рибної ловлі. В історичних джерелах є повідомлення й про основні види місцевих промислових риб. У Бузі, Інгулі, лимані, козаки ловили стерлядь, севрюгу, білугу чорноморську, осетра російського, сома європейського, ляща звичайного , тараню та річкову камбалу чорноморську. Але протягом ХХ ст. Південний Буг було перегороджено декількома греблями, які практично перетворили річку на низку водосховищ. Однією з перших було побудовано греблю біля с. Олександрівки, яка перекрила міграційні шляхи деяким видам осетрових, тарані, вирезуба причорноморського, шемаї чорноморсько-азовської тощо, та майже залишила їх без природних нерестилищ. Створення водосховищ змінило гідрологічний режими річки, що привело до різкого скорочення чисельності реофільних видів, зокрема марени дніпровської та вирезуба причорноморського. Схоже, що останній вид зник з Південного Бугу назавжди. Значний негативний вплив на рибні запаси річки обумовлено браконьєрством, яке набуло великих масштабів.

Південний Буг звичайно поділяють на три ділянки: верхню течію — від витоків до м. Вінниці, середню — від м. Вінниця до с. Олександрівки та нижню течію — від с. Олександрівка до гирла (м. Миколаїв).

Рибам середньої і верхньої течії Південного Бугу присвячено відносно невелика кількість публікацій, причому іхтіофауна цих ділянок вивчалася переважно ще у 30-ті роки XX ст. Зокрема, Ю. П. Сластененко (1931) нараховує для верхньої і середньої течії 28 видів риб, Н. Юревич (1933) у ставках Вінницької округи і Південному Бузі біля м. Вінниці та с. Губник виявив також 28 видів, але ці списки дещо відрізняються якісно і сумарно налічують 31 таксон. С. В. Залевський (1962, 1970) повідомляє лише про склад промислових риб та ще бичків невизначених видів. Таким чином, для верхньої течії Південного Бугу загалом відзначали 28 видів, для середньої — 39.

Згідно з сучасними даними, з урахуванням літературних джерел, на верхній течії Південного Бугу загалом виявлено 34 види і підвиди риб, причому два з них потребують підтвердження фактичним матеріалом, оскільки гольян озерний згадувався лише як компонент живлення судака звичайного у ставках (Полтавчук, 1965), а тупоносий бичок цуцик, за усним повідомленням М. Кирпиченко (Белінг, 1937).

Основний видовий склад іхтіофауни ріки Південний Буг, відповідно до даних моніторингу в районі ландшафтного парку ”Гранітно-Степове Побужжя”, наступний: плітка звичайна, краснопірка звичайна, підуст звичайний, бистрянка російська, рибець звичайний, плоскирка європейська, лящ звичайний, білизна звичайна, пічкур звичайний, короп європейський, карась сріблястий, щипавка звичайна, сом європейський, щука звичайна, судак звичайний, окунь звичайний, йорж звичайний. Найпоширеніші види — плітка звичайна, карась сріблястий, короп європейський, сом європейський.

У нижній течії Південного Бугу та в Бузькому лимані до середини минулого століття були присутні 78 видів та підвидів риб (Амброз, 1956). Загалом, для нижньої течії річки зазначено більшість видів, що наведені у таблиці, а в лиман зрідка заходять ще такі види, як оселедець чорноморсько-азовський морський, шпрот європейський, змієподібна морська голка чорноморська, калкан чорноморський  та деякі інші. Також для нижньої течії Південного Бугу А. І. Амброз (1956) вказує клепця європейського та йоржа-носара, що трапляються поодиноко. Зарегульовані ділянки Південного Бугу, де течія уповільнена, представлені прісноводними рибами лімнофільного комплексу, зокрема пліткою звичайною, краснопіркою звичайною, лином звичайним , гірчаком європейським, плоскиркою європейською, лящем звичайним, щукою звичайною, окунем звичайним та ін.

На сьогодні в Південному Бузі нараховується близько 70 видів риб . Деякі види вже майже не зустрічаються, проте з’явились чужорідні види, зокрема товстолобик білий амурський, чебачок амурський, білий амур східноазіатський, сонячна риба синьозяброва (Мовчан, 2005).

До рідкісних та зникаючих видів риб Південного Бугу належать — оселедець чорноморсько-азовський прохідний, ялець європейський, бобирець звичайний, бистрянка російська, синець звичайний, білизна звичайна, вусатий слиж європейський, бичок-кніповічія довгохвостий, бичок сірман, бичок-пуголовка зірчастий чорноморський.

Ряд аборигенних видів риб майже не трапляються в уловах. Так, популяція вирезуба причорноморського катастрофічно зменшилась і вже не піддається навіть спробам штучного розведення. Даний вид має статус I категорії Червоної книги України (1994) (”зникаючі” — види, що знаходяться під загрозою зникнення). Серед інших червонокнижних видів слід відзначити марену дніпровську. В Дніпрі, завдяки якому цей вид отримав видову назву, його вже майже не залишилось через повністю зарегульований стік середньої та нижньої течії цієї великої ріки. Марена дніпровська є ендеміком і має статус II категорії (”вразливі” — види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії ”зникаючих”). Після ретельних експедиційних досліджень в районі сіл Мигія — Семенівка можна впевнено стверджувати, що в цьому регіоні на теренах парку ”Гранітно-степове Побужжя” марені дніпровській поки що вимирання не загрожує, популяція її знаходиться у відносно стабільному стані. Ці місця стали одним з останніх притулків для даного виду. Шемая чорноморсько-азовська має статус IV категорії (”невизначені” — види, про які відомо, що вони належать до категорії ”зникаючі”, ”вразливі” чи ”рідкісні”, однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони належать, — відсутня).

Загалом популяція більшості видів іхтіофауни ріки Південний Буг зменшується чи перебуває у критичному стані. Останні роки підтвердили тенденцію до зменшення популяцій таких видів, як шемая чорноморсько-азовська, рибець звичайний, ялець європейський, білизна звичайна та навіть щука звичайна і судак звичайний. Відбувається зменшення вилову промислово цінних видів риб.