Київ – план Оболонського району

Оболонський район м. Києва – план містаСкачать «Київ – план Оболонського району»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Оболонський район
Масиви: Оболонь, Мінський, Вишгородський, Пріорка, Куренівка (північно-східна частина), Пуща-Водиця.

Оболонський район Природні ресурси району. Оболонський район м. Києва займає площу 11,02 тис. га або 17% території столиці, з населенням 310 тисяч чоловік, або 11,5 % населення Києва – є одним з найбільш промислово розвинених районів міста.

Разом з тим, природні ресурси в розрізі району представлені великою кількістю та різноманітністю.

Зелені насадження району займають площу 2615 га, що складає 23 % від загальної, з них 65 га – зелені насадження Пущі – Водиці. Водні об’єкти на території району займають площу 1091 га, що складає 10% від загальної.

Характерною структурною особливістю Оболонського району є те, що поруч із щільною будівельною забудовою існують незабудовані території – навколо водних об’єктів та периферійні, які вкриті рослинністю лісових або лучних формацій. Ці землі мають виключне рекреаційне, оздоровче, екологічне значення і потребують охорони та збереження.

Водний басейн Оболонського району складають: річка Дніпро з затоками – Верблюжа, Волковата, Собаче гирло, Наталка; малі річки – р. Сирець, р. Катурка, р. Горенка, 2 струмки, 2 канали, 28 водоймищ.

Більшість внутрішніх водойм району використовуються в рекреаційних цілях – купання, рибальство, крім того води р. Дніпро, а також артезіанська вода, використовуються для водопостачання на питні, господарські та промислові потреби міста.

Всі внутрішні водоймища складають одну водну систему, яка безпосередньо зв’язана з басейном р. Дніпро.

Коротка характеристика основних водних об’єктів:

  • Затока Верблюжа – штучного походження, площа дзеркала води 96,2га, використовується в рекреаційних цілях для відпочинку населення. Затока утворена на місці кар’єру піску, з’єднана з р. Дніпро штучною протокою.
  • Затока р. Дніпро – Собаче гирло – штучного походження, колишній кар’єр піску, площею 83,0га. Використовується в рекреаційних цілях, з’єднана з р. Дніпро штучною протокою.
  • Затока р. Дніпро – Наталка – штучного походження, колишній кар’єр піску, площею 57,1га. Використовується в рекреаційних цілях, з’єднана з р. Дніпро штучною протокою.
  • Затока р. Дніпро – Волковата – площа водної поверхні - 4,8 га, природного походження, розташована у межах комунальної зони. Не може використовуватись як зона відпочинку населення в зв’язку з тим, що східну частину прибережно-захисної смуги та акваторії р. Дніпро відведено під влаштування автомобільної магістралі „Набережно-Рибальська”.
  • Річка Сирець – природного походження, загальна довжина 8,5 км, в межах Оболонського району – 2.12 км.
  • озеро Редьчине (Міністерка) – штучного походження, колишній кар’єр піску, площа дзеркала води 40,8га. Використовується в рекреаційних цілях. На західному та північному березі організовані пляжі, завдяки чистій воді та цілющій синій глині, яка вкриває дно озера, користується популярністю серед киян та гостей міста.
  • озеро Центральне – штучного походження, утворена на місці стариці Дніпра внаслідок намиву для житлової забудови території урочища Наталка. Площа озера – 2,6га. В даний час використовується як декоративне.
  • озеро Вербне – штучного походження, колишній кар’єр піску, площа дзеркала 16,4га. Використовується в рекреаційних цілях – на берегах озера розташовано пляж з відповідною інфраструктурою. В 1994 р. рішенням Київради (№14 від 17.02. 1994 р.) озеро Вербне було оголошено іхтіолого-ботанічним заказником. В озері зустрічається папороть сальвінія плаваюча – вид, занесений до Червоної книги України. Також тут нараховується більше 20 видів риб озерно-річкового комплексу.
  • Водойми системи каскаду озер Опечень – штучно створені у 1970-1973 роках як кар’єри піску для гідронамиву промислової зони та житлового масиву. Система водойм, розташована у західній частині району Оболонь, передбачена для акумуляції дощового, талого та підземного стоку нагірної частини міста у процесі проходження високих паводків на р. Дніпро та служать для пониження рівня ґрунтових вод на прилеглій території. Водойми системи з’єднані перепускними трубами і є відкритими водостоками, які приймають дощові зливні води з трьох районів м. Києва –Подільського, Шевченківського, Оболонського, з водозабірних басейнів р. Сирець, струмків Коноплянка, Куриний брід, Реп’яхів Яр, Бабин Яр та інших. Загальна площа водойм та територій каскаду озер системи Опечінь складає 153,5 га.
  • Річка Катурка протікає в селищі Пуща - Водиця – довжина 4,1 км, в тому числі в межах району 2,96 км. У межах русла організовано два ставки штучного походження. Використовується як рекреаційна курортна зона. Вздовж обох берегів річки розташована територія Святошинського лісопаркового господарства.
  • Річка Горенка протікає в селищі Пуща - Водиця – довжина 7,95 км, в тому числі у межах району – 4,13 км. В межах русла організовано 5 ставків штучного походження. Використовується як рекреаційна курортна зона. Вздовж обох берегів розташована територія Святошинського лісопаркового господарства.

У межах району зелені насадження займають площу 2615 га, що складає 23 % від загальної, з них: 65 га – зелені насадження Пущі – Водиці, 38 га – парки; 129 га – сквери; 138 га – зелені зони проспектів та бульварів; 172 – паркова зона; 161 – зелені насадження водного басейну; 220– зелені насадження вздовж вулиць; 711 – зелені насадження захисних смуг водойм, 981 – зелені насадження підприємств та організацій.

До системи зелених насаджень району належать ліси, які є Державним лісовим фондом України.

На території Святошинського лісопаркового господарства знаходяться:

  • Заказник державного значення „Пуща-Водицький лісопарк”, загальна площа 350 га. Статус Заказника державного значення наданий Колегією Державного комітету Української ССР від 26.07. 1972 р., № 22.
  • Ландшафтний заказник місцевого значення „Пуща –Водиця”, загальна площа 563 га. Статус заказника місцевого значення надано рішенням Київради від 24.10. 2002 р. № 96/256.
  • Межигірсько-Пуща-Водицький лісовий заказник місцевого значення, загальна площа 1987 га. Статус заказника місцевого значення наданий рішенням сесії Київради від 27.10. 2005 р. № 255/3716.

Лісові насадження найбільш ефективно підтримують природний стан біосфери сприяючи біологічному очищенню повітря і води. Один гектар лісу щорічно споживає від 3 до 6 тонн вуглекислого газу, виділяючи в атмосферу від 2,5 до 5 тонн кисню. Крім того, дерева очищають повітря від пилу не лише внаслідок затримання його кронами і зменшенням швидкості вітру, а й через виділення в навколишнє середовище великої кількості вологи. За 1 рік 1 гектар лісу очищає 18 млн. куб. м. повітря.

Пріоритетними напрямками екологічної політики в Оболонському районі, як адміністративної одиниці м. Києва, є поліпшення екологічного стану атмосферного повітря, водного басейну, земельних ресурсів, зелених насаджень, а також раціональне використання земельних, водних та інших природних ресурсів.

Подорож в минуле (з книги "Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва")

Навпроти Вигурівщини-Троєщини на правому березі Дніпра розташована Оболонь, відома з давніх часів.

Оболонь — історична місцевість на північ від Подолу. В давнину «болоньє» — це заплавні луки, які заливалися Дніпром під час повеней, це сіножаті, що тягнулися майже до Вишгорода.

Археологічні експедиції 1967—1974 рр. виявили на Оболоні велику кількість залишків матеріальної культури (землянки, могильники, посуд, металеві вироби тощо), які переконливо засвідчили існування тут людських поселень, починаючи від новокам'яного віку (IV-—III тис. до н. е.), бронзового (II—І тис. до н. е.), раннього залізного віку (VII—VI ст. до н. е.) і більш пізніх часов — II—III ст. н. е.

Поселення на Оболоні кінця І тис. до н. е .— початку І тис. н.е., як вважають дослідники, було давньослов'янським поселенням зарубинецької культури і «не має собі рівних на всій території Східної Європи. Тому його справедливо визначають як еталонну пізньозарубинецьку пам'ятку, котру навіть називають унікальною».

Отже, пам'ятки зарубинецької культури належали стародавнім слов'янам, і мають важливе значення для висвітлення питання виникнення самого Києва.

За часів Київської Русі «Болоньє» згадується в літопису під 1096, 1151, 1161, 1169, 1174 роками. Тут відбувалися битви з ворогами Києва — кочівниками, а під час князівських міжусобиць — сутички між князями. На Оболоні розташовано було Волосове капище часів поганства.

Соковиті оболонські сіножаті протягом століть були предметами запеклої боротьби між містом і київськими монастирями.

Ще 1494 р. великий литовський князь Олександр дозволив міщанам «на болоньи сено косити». Приналежність Оболоні до Києва неодноразово підтверджувалася київському магістрату і грамотами гетьманів Хмельницького, Виговського, Мазепи, царів Олексія Михайловича, Івана, Петра, Софії, Федора Олексійовича під час боротьби міста з домініканським монастирем за Оболонь.

Особливості Оболоні як великої рівної місцевості і в пізніші часи визначили використання її з військовою метою: тут проходили «екзерциції» (вправи) озброєного міщанського корпусу; в 1651 р., під час наступу князя Радзивіла на Київ тут розташувалися війська Гонсевського. В 1706 р., під час першого при'і іду Петра І до Києва, на Оболоні знаходились полки Меншикова. Під час російсько-турецьких війн та заворушень в Україні на Оболоні (XVIII ст.) будували укріплення у вигляді палісадів. У вересні 1911 р. на частині Оболонського поля було відкрито цивільний Куренівський аеродром, що відіграв значну роль у розвитку вітчизняної авіації та повітроплавання. Тут здійснювали свої польоти видатні авіатори: Сікорський, Свєшшков, Васильєв, Гейне, Сціпіо дель Кампо, Габер-Влинський та ін.

У другій половині XIX ст. Оболонь являла собою брудну околицю, яка щорічно заливалася повеневими водами, місце, де мешкав бідний люд в житлах, влаштованих на палях, місце, насичене жебраками, шахраями, п'яничками, взагалі злочинним елементом. Тут часто відбувалися пограбування, вбивства.

На Оболоні було розміщено головний міський дров'яний склад (1878 р .— 10 тис. саженів дров), цілий рік тут проїжджала велика кількість підвід в обох напрямках, а мощена вулиця була тільки одна. Звалище нечистот, відсутність водопостачання, непролазне багно, жахливий санітарний стан — все це призводило до частих епідемій. Сильна повінь Дніпра 1888 р. ще більше погіршила умови... Лукова ж, сінокісна частина Оболоні до 1917 р. здавалася в оренду приватним особам і монастирям.

У 1974—1980-х рр. відбулась забудова житлового масиву Оболонь, яка перетворила непривабливу місцевість у сучасний впорядкований район міста.

Пуща-Водиця. За 20 км на північний захід від Киева розташований лісопарк Пуща-Водиця, який здавна служив киянам місцем полювання, заготівлі деревини тощо. Ця місцевість згадується в 1571 р. у грамоті польського короля Сигізмунда II Августа, де йдеться про право київських міщан «в тие пущи... входити и дерево к потребе их на будованье и дрова добровольно брати». Це право підтверджувалося польськими королями та російськими царями в 1615, 1726 та 1743 рр. У першій половині XVII ст. територія Пущі-Водиці була захоплена ченцями Київського домініканського монастиря, а в 1651 р. передана Б. Хмельницьким Братському монастирю.

У документах XVII—XIX ст. неодноразово зустрічаємо назви річок Водиці, Горенки (Горень, Горинка, Горенька), Котурки (Котор, Котір, Котура, Котир). За ліс — «пущу», розташований між цими річками, площею понад 3 000 дес. , і  млини на р. Котурці точилася боротьба між Братським та Межигірським монастирями (Котурка з притокою Горенкою була межею між володіннями монастирів). У XVIII ст. в боротьбу з монастирями включився київський магістрат. За рішенням Сенату від 1793 р. «Міську лісну дачу» було віддано Києву, а в 1798 р. за наказом Павла I — виміряно. Площа її становила 3180 дес. 1148 кв. саж.

Назву «Пуща-Водиця» пояснити неважко: «пуща» — це густий ліс, а «Водиця» — назва річки, що протікала в цьому лісі. Раніше обидві назви не були поєднані, а вживались окремо: «пуща», «магістратська пуща», «Котурська пуща», «міський ліс», «лісна дача Пуща». У документах другої половини XVIII ст. з'являється назва «земля Пущи, называемой Водицы», а в 60-х роках XIX ст.— «Київська міська лісна дача Пуща-Водиця».

Загальне економічне піднесення, що розпочалося в країні на початку XVIII ст. внаслідок здійснення реформ Петра І, сприяло розвиткові Києва. Так, за наказом Петра І, на р. Водиці побудували салотопний завод, а в 1724—1725 рр. у Пущі-Водиці було закладено лісове господарство, однак, за умов відсутності охорони природного середовища, економічно доцільного ведення лісового господарства, слабкого єгерського нагляду відбувалось хижацьке знищення лісу, самовільні порубки, лісові пожежі.

Все це призвело до поступового занепаду унікального природного комплексу Пущі-Водиці.

Про катастрофічне становище міського лісу йдеться у повідомленні лісничого губернатору в 1834 р.: «Дача сия найдена совершенно в расстроенном состоянии... Восточная сторона опустошена так, что во многих местах сквозят площадки истребленного леса..., а с западной — довольно уже лесной земли обращено в распашки». У 1840 р. управління лісом перейшло до міської Думи, яка лише через 30 років почала вживати заходів щодо збереження Пущі.

Подальший економічний розвиток Києва і пов'язане з ним забруднення міського середовища зумовили необхідність створення дачних селищ у приміській зоні, користуватися якими мали тільки заможні верстви населення: буржуазія, дворяни, підприємці, чиновництво, купецтво, військові тощо. Так, наприкінці XIX ст. виникли деякі селища в Боярці, Святошині, Новій Дарниці.

У 1893 р. член міської управи М. І. Чоколов запропонував Думі створити дачне селище в Пущі-Водиці. Протягом кількох років питання гальмувалося проблемами транспортного зв'язку Пущі-Водиці з містом. Лише у 1899 р. територію між річками Котуркою і Горенкою площею 220 дес. поділили на 600 ділянок і здали в оренду. Було прокладено 7 вулиць, які перетиналися 16 лініями. Так виникло дачне селище Пуща-Водиця. До 1901 р. в ньому було забудовано 126 ділянок, до 1904 — 246. Річку Котурку запруджено і перетворено на озера, налагоджено транспортний зв'язок з містом.

Незважаючи на те, що Дума одержувала за оренду значні суми, вона найменше турбувалася про оздоровлення населення, тому цілющі властивості Пущі-Водиці як курорту майже не використовувалися. Селище мало лише один дитячий санаторій та санаторій для хворих на легені. Із 125 ліжок 85 були платними, причому навіть найменша плата — 22 крб. 50 коп. на місяць — була доступною далеко не всім....

В наш час Пуща-Водиця — це величезний інгаляторій, створений природою. Відома всій Україні вона стала всенародною здравницею, кліматологічним курортом, де щороку відпочивають та оздоровлюються десятки тисяч людей. Нині тут величезний лісопарк площею 4000 гектарів, 750 з них зайнято десятками лікувально-оздоровчих закладів: санаторіями, пансіонатами, будинками відпочинку, турбазами, дитячими таборами тощо. Тут створено найбільший в Україні курортний парк з озерами, пляжами, соляріями, місцями для відпочинку та розваг. В 1981 р. Пуща-Водиця одержала статус селища міського типу у складі Подільського району м. Києва.