Київська область

Київська область

Карта Київської області з декомунізованими населеними пунктами

Скачать карту  «Київська область» (аркуш 1)

Скачать карту  «Київська область» (аркуш 2)

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Київська область - історично сформований центр України і східнослов’янського світу, один з найдавніших ареалів розселення людності у Подніпров’ї.

Область розташована на межі двох головних природних зон – лісу і степу, по обидва береги могутнього Дніпра. Саме тут, прийнявши води своїх найбільших приток - Прип’яті й Десни, Дніпро перетворювався на широку й повноводну транспортну артерію, і саме це віддавна приваблювало людей на його береги. Приваблював і клімат - помірно м’який, з тривалою теплою зимою і вологим літом. І не меншою мірою рельєф місцевості: високий дніпровський берег, долини рік, балки, яри створювали надійний захист.

Горбиста рівнина, на якій розташована область, лежить переважно у межах Поліської і Придніпровської низовин. Узвишшя висотою 273 м створює Придніпровська височина. Родючі чорноземи здавна сприяли землеробству, а розвинута водна система - рибальству й полюванню.

Довжина Дніпра на Київщині становить 246 км; каскад гідроелектростанц ій, споруджених у 1960-1970-х роках, невпізнанно змінив обласний ландшафт. Він виключив можливість сезонних повеней, хоч і створив чимале навантаження на екологію. Невигойна рана Київщини - Чорнобиль і мертве місто Прип’ять. Про них нині знає увесь світ, і це далеко не найкращі "візитні картки" України.

Київщина - чудовий мальовничий край. На її території 177 річок і понад 750 озер. Далеко за межами України відомі курорти Київщини - Ворзель, Конча-Заспа, Ірпінь, Миронівка, дендропарк "Олександрія" у Білій Церкві. Заповідні мисливські господарства, заказники приваблюють туристів з усього світу.

Нині територія Київської області займає 28,9 тис. кв. км, що складає 4,7 % від території України, межує на півночі з Республікою Білорусь (Гомельська область), на півдні - з Черкаською областю, на заході - з Вінницькою та Житомирською областями, на сході - з Чернігівською і Полтавською областями.

Київ до її складу не входить - столичне місто має спеціальний статус.

Статус історичних населених місць мають Київ, Біла Церква, Богуслав, Васильків, Вишгород, ПереяславХмельницький, Ржищів, Фастів, Яготин.

Перші поселення на території області з’явилися за часів пізнього палеоліту, близько 20 тис. років тому. Свідченням цього може бути Кирилівська стоянка (у межах Києва), відкрита в 1893 р. відомим археологом Вікентієм Хвойкою. У залишках її нижнього шару (близько 19 тис. років тому) знайдено уламки бивнів мамонта із гравіруванням. Але світову славу В. Хвойці принесли розкопки пам’яток енеолітичної культури 4-3 тис. до н.е. в районі с. Трипілля (нині Обухівського району). Ця культура землеробсько-скотарських племен мідного віку, поширена на великому просторі від Прикарпаття до Дніпра, дістала назву трипільської. Про вигляд трипільських поселень, розташованих по колу, можна створити уявлення, відвідавши археологічний музей у Трипіллі.

Загалом на території області виявлено понад 120 поселень і курганних могильників бронзової доби (3-1 тис. до н.е.), близько 90 пам’яток скіфських часів. В. Хвойці ми завдячуємо ще й відкриттям у 1900-1901 рр. на Київщині, біля с. Черняхів, пізнішої археологічної культури, яка дістала назву черняхівської. У добре дослідженому черняхівському могильнику III-IV ст. на території Переяслава-Хмельницького розкопано близько 40 поховань.

Із плином часу територію області почали активно освоювати слов’янські племена. Споруджений на Старокиївській горі "град Кия" став ядром формування "матері міст руських", столиці могутньої ранньофеодальної держави - Русі з центром у Києві. Адам Бременський на початку ХІ ст. називав Київ "суперником Константинополя".

Велетенські земляні вали з високими дубовими стінами й баштами, величні храми й монастирі, пишні князівські палаци, ошатні тереми знаті, гамірні ринки вражали уяву численних мандрівників і купців. За свідченням Титмара Мерзебурзького, яке, проте, часто ставиться під сумнів, місто мало 400 храмів і 8 торжищ.

Власну систему укріплень мав торгово-ремісничий Поділ, територія якого сягала 200 га. Його центром було літописне Торговище.

Першими культовими спорудами Подолу були Іллінська церква Х ст. та церква Богородиці Пирогощі ХІІ ст.

Сьогодні Київ - окреме адміністративне утворення. Але ж водночас він є центром Київської області, тут розміщені обласні державні установи. Тому доречно згадати, що вже в ХІ ст. Київ був визнаним центром культури, головним осередком якої виступала Руська митрополія. У Софійському соборі 1037 р. було створено першу державну бібліотеку-книгосховище, яка забезпечувала книгами новозбудовані церкви в різних містах. У майстерні-скрипторії, що існувала при соборі, книги переписувалися або перекладалися з іноземних мов. Із середовища ерудитів, що групувалися навколо Ярослава, вийшов перший оригінальний літературно-церковний твір "Слово о законе и благодати". Його автор Іларіон, згодом київський митрополит, засвідчив, що "сладость книжная" була доступна досить широкому колу місцевої знаті. За підрахунками дослідників, бібліотека при Софійському соборі налічувала до 900 томів рукописних книг.

Ще два центри київської писемної школи існували у КиєвоПечерському та Видубицькому монастирях. Славнозвісна "Повесть временных лет" створювалася Нестором у Києво-Печерському монастирі. Але це був не перший київський літопис. Працями Б. Рибакова досить переконливо доведено, що в 996 р. Початковий літописний звод був підготовлений на замовлення Володимира до освячення Десятинної церкви.

Свідчення про наявність поселень доби Київської Русі стосуються багатьох міст і сіл Київщини. Одним із найстаріших міст є Переяслав-Хмельницький, вперше згаданий у джерелах під 907 р.

Резиденція княгині Ольги - Вишгород - згадана у літописі під 946 р.

У 988 р. князем Володимиром був заснований Васильків - це була фортеця із земляними валами й ровами. Одним з трьох найкраще укріплених прикордонних форпостів Русі був і Богуслав.

У другій половині ХІІ ст. Переяслав став центром величезного за площею удільного князівства. Про часи, коли русичі героїчно боронили свої міста від нападів половців, нагадує пам’ятник князю Володимиру Глібовичу у Переяславі. А в літописному свідченні про смерть переяславського князя у 1187 р. маємо першу згадку слова "Україна", щоправда, це ще не був етнонім, назва була вжита в розумінні "прикордоння Русі".

У часи Золотої Орди Київ з прилеглими містами й селами зазнав непоправних втрат від нападів татаро-монгольських завойовників.

А проте часто повторювана в літературі теза про цілковите запустіння Наддніпрянщини після 1240 р. наукової критики не витримує. Київ продовжував вважатися столичним містом Русі, зберіг своє значення церковно-адміністративного та релігійного центру. Тут у 1273 р. та 1284 р. було проведено загальноруські собори найвищих церковних ієрархів. Навіть після того, як Золота Орда перевела в 1300 р. митрополичу кафедру до Володимира, патріархія вважала Київ "головним містом" всієї Русі.

Італієць П. Кампензе у листі до папи Климента VІІ (1523 р.) писав про Київ як про одне з най-красивіших і найбагатших міст, "попри те, що був розграбований і розорений вкінець жорстокістю й навіженством татар".

Від другої половини ХІV ст. територія Київщини входила до складу Великого Князівства Литовського, після 1569 р. - Польщі. Це був час національного самоусвідомлення, формування козацтва, пошуку нової самоназви, потужних протестних рухів. В усіх цих процесах Київщина виступала як головний осередок національно-культурного відродження, що спиралося на давньоруську традицію. Відновлене в 1440 р. Київське князівство, невдовзі перетворене на воєводство, стало центром притягання для інших руських земель, і хоча після зруйнування Києва кримським ханом Менглі-Гіреєм у 1482 р. воно майже на століття занепало, Київ зберігав політичне і військовостратег ічне значення. У ХVІ ст. він складався з кількох окремих поселень, слабо пов’язаних між собою. Урбанізаційна хвиля ХVІ - першої половини ХVІІ ст. мала своїм наслідком появу на Київщині близько 200 нових міст.

З початком Національної революції середини ХVІІ ст. Київщина звільнилася з-під влади Речі Посполитої, у грудні 1648 р. кияни урочисто зустрічали Богдана Хмельницького. На теренах Київщини було створено нові адміністративні одиниці - Київський, Переяславський і Білоцерківський полки. У Переяславі 8 (18) січня 1654 р. відбулася Переяславська рада, на якій Україна прийняла протекторат російського царя. Але в ході наступних воєнних дій Речі Посполитій вдалося повернути собі контроль над правобережною частиною Подніпров’я. За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Переяславщина і Київ з невеликою прилеглою територією лишилися за Росією, а решта території Київщини відійшла до Польщі.

Поділ Київщини навпіл був узаконений "Вічним миром" 1686 р. Її лівобережна частина, а також територія між Дніпром, Ірпенем і Стугною з містами Васильково, Трипілля і Стайки закріпилася за Росією і була включена до складу Київського полку. У 1708 р. була створена Київська губернія, до складу якої увійшли 56 лівобережних міст. Решта території Правобережної Київщини залишилася під владою Польщі. Її мешканці не бажали миритися із поверненням колишніх власників міст і сіл. Біла Церква та Фастів були центрами антипольського селянсько-козацького повстання під керівництвом С. Палія (1702-1704 рр.), у 50-60-х роках ХVІІІ ст. Київщина була охоплена гайдамацьким рухом.

Кінець ХVІІ - початок ХVІІІ ст. стали часом бурхливого розвитку українського зодчества. Так, у Переяславі з’явився споруджений на кошти Івана Мазепи Вознесенський собор. До числа шедеврів фахівці відносять дерев’яну церкву 1740 р. у Фастові та барокову Миколаївську церкву 1792 р. у Василькові. А в Білій Церкві на р. Рось у 1793-1797 рр. було закладено парк "Олександрія", що нині має статус державного дендрологічного парку НАН України.

Після інкорпорації у 1793 р. до складу Російської імперії земель Правобережної України Київ став центром не лише оновленої губернії, кордони якої змістилися на захід, але й усього Південно-Західного краю. Невдовзі він перетворився у значний торговокомун ікаційний і культурний центр, до якого тяжіли всі тогочасні українські і не лише українські міста.

Колишнє Київське воєводство Польщі було включене до складу утвореного в 1781 р. Київського намісництва, перетвореного в 1797 р. в Київську губернію, до складу якої увійшла також частина повітів ліквідованих Брацлавського, Волинського та Вознесенського намісництв.

Під час Вітчизняної війни 1812 р. в Київській губернії були сформовані 3 полки народного ополчення.

На Київщині діяло Південне товариство декабристів, відбулося повстання Чернігівського полку. Кульмінаційним пунктом антикріпосницького руху стала "Київська козаччина" 1855 р.

Упродовж ХІХ ст. Київщина розвивалася як великий центр винокурної та цукрової промисловості; тут у 1824 р. було побудовано перший в Росії цукровий завод, а в 1865 р. діяли вже 72 цукрових заводи.

У 1845 р. в губернії налічувалося 101 місто й містечко, міське населення становило 10,5 %. Економічному розвитку губернії сприяло будівництво залізниць Київ - Одеса (1870 р.), Київ - Курськ (1870 р.), Київ - Полтава (1901 р.).

Перелічити бодай основні віхи бурхливої історії Київщини ХХ ст. складно - надто тісно переплелися тут інтереси різних політичних сил, гостро давалися взнаки різні форми опозиційності.

Складність полягає і в тому, що попри нинішній спеціальний статус Києва (якому в проекті відведено окремий том) його історію практично неможливо відділити від історії області. Обмежимося, отже, загальними зауваженнями про неймовірну напругу революційних потрясінь 1917-1921 рр., зумовлену, окрім геополітичних чинників, одночасними процесами радикалізації ліворадикальних сил і переходу у політичну стадію національно-визвольного руху.

На окрему розмову заслуговує і доба більшовицьких експериментів, що проводилися під гаслами модернізації, але супроводилися нечуваним насильством і величезними людськими втратами.

Київ став визнаним центром українського національного відродження. Тут у січні 1918 р. Україну проголошено незалежною й суверенною державою, з квітня по грудень того ж року Київ був столицею Української держави на чолі з гетьманом Скоропадським, а після проголошення 22 січня 1919 р. Акту злуки місто номінально стала столицею соборної України. Але закріпити цей успіх у той час не вдалося: перевага виявилася на чолі більшовицьких сил. Після багаторазових переходів влади з рук в руки Київ у лютому 1919 р. став радянським. Тоді ж радянська влада утвердилася (хоч і не остаточно) у Василькові та Білій Церкві. Надалі були випробування денікінського й окупаційного польського режимів, і лише у червні 1920 р. радянська влада утвердилася на Київщині остаточно.

Це означало відродження промисловості на рейках нової економічної політики, початок сільськогосподарського кооперування, але водночас - масове руйнування культових споруд, жахливі репресії проти діячів "українського відродження".

В адміністративному відношенні упродовж 1920-х років Київщина пережила кілька етапів адміністративно-територіальної реформи.

Чотирнадцять повітів Київської губернії спочатку були поділені на 7 округ, після ліквідації губерній у 1925 р. кількість округ скоротилася до 5 (Білоцерківська, Бердичівська, Київська, Уманська, Черкаська). У 1930 р., після ліквідації округ, на Київщині існували 2 міста, підпорядковані безпосередньо центру (Київ та Бердичів), та 58 районів.

З утворенням у 1932 р. Київської області до її складу входили 2 округи (Коростенська та Новоград-Волинська) та 78 районів.

24 червня 1934 р. до Києва перенесено столицю УРСР. У 1937 р. зі створенням Житомирської та Полтавської областей зі складу Київської області до Житомирської області було передано 28 районів, міста Коростень та Новоград-Волинський; до Полтавської області - 4 райони.

Київ був підпорядкований центру як місто республіканського значення, на території приміської зони створений Київський сільський район (з 1943 р. - Києво-Святошинський). У 1939 р. зі створенням Кіровоградської області до неї відійшли 5 районів.

На 1939 р. до Київської області входили 53 райони.

Під час Великої Вітчизняної війни окупована фашистами територія області (1 вересня 1941 р. - 10 березня 1944 р.) входила до складу Рейхскомісаріату України. В області діяли розгалужене підпілля та 54 партизанських загони, відбувалася одна з найбільших операцій Великої Вітчизняної війни - Корсунь-Шевченківська битва (1944 р.). У 1954 р. у зв’язку зі створенням Черкаської області до неї відійшли 19 районів Київської області, а з Полтавської області було передано 2 райони.

Економіка сучасної Київської області - складний багатогалузевий комплекс, спеціалізація якого визначається легкою та харчовою промисловістю і високоінтенсивним сільським господарством.

Машинобудування та металообробка спеціалізуються на виробництві обладнання для хімічної промисловості, меліоративної техніки, кондиціонерів.

На Київщині народилися: І. Мазепа (1644-1709) - гетьман України, П. Чубинський (1839-1884) - автор слів гімну України, К. Білокур (1900-1961) - художниця, П. Демуцький (1860-1927) - композитор, І. Козловський (1900-1994) - видатний співак, Л. Костенко (1930) - поетеса, О. Кошиць (1875-1944) - диригент, композитор, А. Малишко (1912-1970) - поет.

Основні історичні пам’ятки: залишки слов’янського городища (VІ-ІХ ст., с. Бушеве Рокитнянського району), Вознесенський монастир (ХVІІ-ХVІІІ ст., м. Переяслав-Хмельницький), Миколаївська церква (1706 р., м. Біла Церква), церква Різдва Богородиці (1777 р., с. Антонівка Ставищенського району), Покровська церква (1779-1781 рр., м. Фастів), Преображенський собор (1833-1839 рр., м. Біла Церква), Покровська церква (1908 р., с. Пархомівка Володарського району), Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" (м. Переяслав-Хмельницький), Биківнянський ліс - місце масового поховання жертв репресій, Державний історикокультурний заповідник у м. Вишгород, Національний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році" (с. Нові Петрівці), меморіальний комплекс "Букринський плацдарм" (с. Балико-Щучинка Кагарлицького району).

Про історичні події, пов’язані з Київщиною, визначні пам’ятки та видатних людей області написані сотні книг. А той, хто захоче безпосередньо ознайомитися з непересічною історією області, має можливість долучитися до безцінних скарбів десятків музеїв, на власні очі побачити вцілілі під натиском часу архітектурні споруди, побудовані на честь визначних подій пам’ятники.