Львівщина туристична

Львівська область - карта автошляхів

Скачать «Львівська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей Украины»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Львівська область. Найбільша область Західної України утворена 1939 p., після при­єднання цих земель за радянсько-німецьким договором до Україн­ської PCP. Львівщині, що межує з Польщею, притаманне розмаїття природних умов. Північні низинні простори Малого Полісся посту­пово змінюються горбкуватою поверхнею Подільської височини і Розточчя, що у південно-західній частині області переходить в під­несену поверхню Передкарпаття і гористу — Карпат.

Найбільша природнича принада регіону — Розточчя — головний Європейський вододіл, звідки починаються ріки, що впадають як у південне Чорне, так і в північне Балтійське моря. На Львівщині на­роджується одна з головних водних артерій країни — Дністер. Красу її надзвичайно мальовничої долини стильно, на будь-який смак, до­повнюють заворожливі ландшафти інших великих річок області — Західного Бугу, Стрия і Стиря.

Перші поселення з’явилися на берегах Західного Бугу в пізньому палеоліті (близько 20 тис. років тому). IX—XI ст. на Львівщині фор­муються кілька невеликих удільних князівств. Згодом вони входять до складу Галицького князівства, а з 1199 р. — Галицько-Волинського. Після завзятого опору спустошливій татаро-монгольській навалі в середині XIII ст. князівство було змушене визнати залежність від Золотої Орди, але ще деякий час зберігало свою державність.

У XIV ст. суперництво за ці землі між Литвою, Угорщиною і Поль­щею виграла остання, яка контролювала їх майже чотири століття.

Після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. сучасні землі об­ласті відійшли до Австрії. Між світовими війнами минулого століття Львівщина входила до складу відродженої Польщі, а потім була возз’єднана з Українською PCP і стала неформальним центром при­єднаних західних земель.

Територія Львівщини є чи не найнасиченішим архітектурними визначними пам’ятками регіоном сучасної України. Тут зберегли­ся замки королів Речі Посполитої та знатних хазяїв краю, чимало католицьких, православних, греко-католицьких та юдейських куль­тових споруд XVI—XX ст. Багатющий спадок світської архітектури відтворено в адміністративних будинках, палацах, паркових бу­дівлях, різноманітних особняках та історичних пам’ятках XVIII— XX століть.

Львів — найбільше місто Західної України, її неформальна сто­лиця — розташований на берегах річок Полтва і Зубр. Первісне міс­то засноване у середині XIII ст. на краю пасма Розточчя галицько- волинським князем Данилом Галицьким і назване ім’ям його сина. На пагорбі, що піднімається над округою, постала фортеця, названа Високим Замком. Уперше поселення згадується 1256 р., а згодом (1272) стає центром князівства. Про ці далекі часи у Львові нага­дують руїни фортеці і найстаріша архітектурна пам’ятка міста — Миколаївська церква, побудована в XIII столітті.

1349 р. місто захопив польський король Казимир III Великий, за наказом якого заснували Новий Львів, названий на латинський ма­нер — Леополіс. 1356 р. новобудові надаються міські права, Леополіс поступово стає великим ремісничим (майже ЗО цехів) і торговим центром та перетворюється на головний «базар східної Європи». Тут жили русини, поляки, запрошені ще Данилом Галицьким німці, вірмени і євреї, які вже у XVI ст. складали чверть міського населен­ня. Про вірменів нагадує Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (1370), а про винищених нацистами євреїв — залишки синагоги «Золота Роза» (1582).

Наприкінці середніх віків з’явилася безліч міських споруд, які (хай і мозаїчно) створюють дивний архітектурний вигляд історич­ного серця сучасного Львова, що не має аналогів в Україні. 1998 р. центральна частина міста була включена в Список світової культур­ної та природної спадщини ЮНЕСКО.

Старе місто розбудовувалося та існувало до першого поділу Речі Посполитої 1772 р. Воно поставало за західноєвропейськими кано­нами — центральну частину займали ринкова площа, оточена житловими кварталами, храмами та лініями укріплень (загальною площею близько 50 га). У середині 1527 р. Леополіс був повністю знищений жахливою пожежею і рада міста (з 1540 р.) зобов’язала всередині міських мурів будувати лише кам’яниці. Система форти­фікаційних споруд Леополіса склалася до середини XV ст. і проіс­нувала близько трьох віків, витримавши десятки облог. Іноді міська громада відкуповувалася від агресорів і лише одного разу Леополіс був захоплений шведським королем Карлом XII (1704).

Площа Ринок створювалася в середині XIV ст. і відповідала се­редньовічним традиціям європейського містобудування. Її архітек­турний ансамбль сформувався у другій половині XVI — початку XVIII ст. Центральну частину площі займає обов’язковий компонент середньовічного міста — ратуша. Перша з’явилася тут ще напри­кінці XIV ст., а нинішня своєю вежею розрізала львівське небо 1835 р. Площу щільним каре оточують 44 будинки, що належали в минуло­му купцям та іменитим городянам. Найвідоміший з них — Чорна кам’яниця, первісно створена 1589 р. італійськими майстрами і облицьована згодом почорнілим вапняком.

Після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. Леополіс відійшов Австрії, дістав назву Лемберг і перетворився на столицю великого регіону. Місто миттєво змінило свій вигляд (укріплення розбирають), його прикрасили чарівні будівлі у стилі віденського класицизму: театру Скарбека (1842, нині театр ім. М. Заньковецької), Оссолінеум (1830, нині наукова бібліотека ім. В. Стефаника), Галицького сейму (1881, нині головний корпус університету ім. І. Франка), театру опе­ри і балету ім. С. Крушельницької (1900), Львівського залізничного вокзалу (1903) та багато інших. У ці часи сформувався архітектурний ансамбль центру Львова, що й сьогодні приголомшує гостей міста.

Дрогобич — друге за чисельністю населення місто Львівщини, відоме з XIV ст., коли було центром королівських маєтків Дрого­бицького староства. 1392 р. в центрі Дрогобича почали будувати костел Святого Бартоломія, який разом з масивною похмурою обо­ронною вежею (згодом перебудованою у дзвіницю) досі є головними спорудами. Завдяки видобутку солі Дрогобич швидко розвивався [1] був значним центром краю.

XVII ст. залишило у спадок місту два чудових дерев’яних храми із дзвіницями — церкви Воздвиження Чесного Хреста і Святого Юра. Вважається, що їх зведено ще в XVI ст., але першу до невпізнаннос­ті перебудовано 1661 р., а Другу розібраною перевезли у місто 1657 р. з сусіднього села. У церквах, відреставрованих в 1970-х роках, збе­реглися розписи XVII—XVIII ст., а в храмі Святого Юра — унікаль­ний іконостас (1659). Після приєднання західноукраїнських земель до СРСР Дрогобич протягом двох десятиліть (1939—1959) був об­ласним центром — столицею однойменної області, яку згодом по­глинула Львівщина.

Сучасна Львівська область — край королівських і магнатських резиденцій (що досить пристойно збереглися дотепер), найбільш відомі з яких розташовані у Олеську, Жовкві, Золочеві, Підгірцях і Свіржі.

З першої згадки про Олеський замок (1327) відомо, що вже тоді на крутому самотньому пагорбі, оточеному з усіх боків непрохід­ними болотами, стриміла в небо фортеця з могутніми стінами. Фортифікація на кордоні між Литвою і Польщею була понад сторіч­чя жаданим добутком кожної сторони. У XVI ст. замок, що втратив стратегічне значення, перебудовують у шляхетську резиденцію. В Олеську народилися два майбутніх польських королі Ян III Собєський (1629) і Міхал Корибут Вишневецький (1639). У відреставрованому в 1965—1975 рр. маєтку був створений музей-заповідник «Одеський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв. Його екс­позиція, частково розташована у сусідньому монастирі капуцинів (1739), являє собою широку ретроспективу творів мистецтва, врято­ваних із численних зруйнованих у Західній Україні костелів, замків і палаців.

На Львівщині багато природних див, деякі з них презентують го­ловні резервати краю — природний заповідник Розточчя (утворений 1984 р. на площі 20,84 км2), Яворівський національний природний парк (1998, площа 70,79 км2) і національний природний парк Сколівські Бескиди (1999, площа 356,84 км2).

Lviv oblast

The Lviv region, the largest in western Ukraine, was formed in 1939. It was reunited with the rest of Ukraine as part of the Molotov—Ribbentrop pact between the Soviet Union and Germany. Due to its geographic features, the area, which borders on Poland in the west, produces a remarkable diversity of weather conditions. The plains of Male (Ukr. Little) Polissia in the north rise towards the undulating surface of the Podillia Upland and Roztochchia in the south-west, which grows into the Pre-Carpathian spurs and finally the Carpathians. The absolute altitudes in that direction gradually grow to reach a four-fold difference.

A special natural attraction of the area is the Roz­tochchia, Europe’s key water divide, which is the source of rivers flowing either into the Black Sea in the south or the Baltic Sea in the north. It is here that one of the most important waterways of the country, the Dniester, starts. The beauty of the Dniester River valley can only be rivalled by the spellbinding landscapes of the other rivers of the area, the Zakhidnyy (Western) Buh, Stryi and Styr.

The first known settlements on the Zakhidnyy Buh appeared in Later Paleolithic era (ca 20,000 years ago). The 9th—10th c.c. saw the formation of the Halych Prin­cipality, and, in 1199, the Halych-Vblyn Principality. After the devastating Mongol invasions in the 13th c., the principality had to accept suzerainty to the Golden Horde and was held under tribute.

In the 14th c., the battle for the control over these lands among Lithuania, Hungary and Poland was fi­nally won by Poland, which governed for almost 4 cen­turies to come. After the 1772 Partition of Poland the area passed to Austria. Between the two world wars, the region was once again under the re-emergent Poland until it passed to Ukraine in 1939.

Lvivschyna is abundant in architectural relics of all times and styles. It retains the castles of Rzeczpospolita Kings, homes of the nobility, alongside an array of the 16th—20th c.c. Catholic, Orthodox, Greek Catholic and Jewish temples.

Lviv lies on the Poltva and Zubr rivers. It was found­ed on the Roztochchia Ridge in mid-1200s by Prince Danylo of Halych, who gave it his son’s name. Atop the hill stands an old fortress known as \fysokv Zamok (High Castle). The first record of the settlement dates back to 1256, and it became the principality’s capital in 1272. These events are commemorated in the ruins of the castle and the city’s oldest 13lh-c. St. Nicholas Church.

In 1349, Polish King Casimir III, aided by the Hungarians, overcame Halych resistance and seized Lviv. He ordered a new Lviv to be built and named it Leopolis. In 1356, the settlement acquired the status of a city. Soon Leopolis became a trade and craft centre with almost 30 workshops. The city was inhabited by Ruthenians, Poles, Germans, Armenians and Jews, who by the 16th c. constituted a quarter of the city’s population. The Armenian Dormition of the Blessed Virgin Cathedral is the remembrance of the Armenian presence in the area, while the Jewish 1582 ‘Golden Rose’ synagogue is rather a reminder of the Nazi ho­locaust. The Late Middle Ages left their trace in nu­merous remarkable buildings forming the unique architecture of the city centre. In 1998, Lviv’s central section became a UNESCO world heritage site.

The old city was mostly built before the First Partition of Poland, in accordance with Western European stan­dards of planning, with a market square surrounded by living quarters, temples and fortifications stretching for 50 ha. In 1527 Leopolis was reduced to ashes by a rag­ing fire, and in 1540 the municipal council ruled it that all buildings in the inner circle should be built exclu­sively of stone. Hie fortifications were completed by the 15th c. to withstand dozens of sieges for three centuries. Occasionally the city community had to pay tribute to the aggressor and only once was Leopolis seized by the Swedish King Charles XII, in 1704.

Rynok square, set up in the 14th c., complies with the medieval city planning standards. Hie architectural sur­rounding belongs to the late 16,h — early 17,h c.c. The central part of the square is occupied by the Town Hall. It was constructed here in the late 14th c., a tower was added in 1835. On all sides, Rynok is surrounded bv 44 erraced houses that once belonged to merchants and prominent citizens. The most famous of these is the Chorna Kamyanytsia (house made of black stone), which was built in 1589 by Italian master-masons.

After the 1772 Partition of Poland, Leopolis was given the Austro-Hungarian name of Lemberg and became the capital of a province. The city underwent significant changes, with a number of remarkable build­ings erected in the Viennese classic style, e.g. the 1840 Skarbek Theatre (now Mariya Zankovetska Theatre), 1881 Halych Seim (now I. Franko University main building), the 1900 S. Krushelnytska Opera and Ballet House, the Lviv railroad terminal (1903) and many others. Together with the older buildings, all these form an architectural marvel which has been captivating the visitors for many years.

Drohobych is the second largest city of Lvivschyna. First mentioned in 14th c., it was then the Princes’ residence of the Drohobych Starosstvo. In 1392, the build­ing of the main attraction of the area, St. Bartolommeo Church with its defensive tower, began. Due to the salt industry, Drohobych developed fast and soon became one of the main cities of the region.

During 17th c. two marvellous chapels were built: St. George (Yura) and the True Cross. True Cross Chapel was significantly rebuilt in 1661, whereas St. Yura was brought in pieces from another settlement to its pres­ent location. The churches have managed to preserve 17th—18th c.c. mural polychromes and a unique iconostas (St. Yura Chapel).

Today’s Lvivshyna is a land of the Princes’ and Mag­nates’ mansions, the most famous of which are situated in Olesk, Zhovkva, Zolochevo, Pidhirytsia and Svirzha.

We know from the first written record of the Olesk Castle (1327) that there had already been a fortress with mighty walls on the hill prior to that time. The fortress, on the border between Lithuania and Poland, was a long-desired target for both countries. In the 16lh c., the castle was rebuilt into a mansion, where two Polish kings, Jan III Sobieski (1629) and Michal Korybut Wisniowiecki (1639) were born. The mansion was restored in 1965—75 to house a museum, which fea­tures creative arts, saved from the destroyed churches, castles and palaces of Western Ukraine.

There are a lot of areas of natural beauty in Lviv- schyna, including the Roztochchia Nature Reserve (1984), and the Yavorivskyy (1998) and Skolivski Beskydy (1999) national parks.