Методика проведення занять по вивченню топографічних карт і використанню аерофотознімків

Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Топографічна карта – основа творчої, організаторської та бойової діяльності командирів і штабів усіх рівнів. По карті вивчається й оцінюється обстановка, приймається рішення на бій, ставиться завдання підлеглим, організується взаємодія, ведеться управління військами у бою.

Вивчення топографічних карт – один із найважливіших розділів предмета військової топографії, який складається з наступних тем:

  • геометрична сутність, класифікація, розграфлення і номенклатура топографічних карт;
  • виміри за топографічною картою;
  • читання топографічних карт;
  • вивчення рельєфу за картою.

Результатом вивчення топографічних карт повинно бути уміння читати карту, яке неможливо ототожнювати з читанням книги, хоча в цих поняттях є багато спільного. Так само, як і при читанні книги у нашій свідомості відтворюються певні образи, так і за певним взаємним розташуванням умовних знаків і горизонталей на карті відтворюється образ реальної місцевості.

Для цього необхідно добиватися того, щоб зображення місцевих предметів і рельєфу розглядалися не ізольовано одне від другого, а у сукупності та зв’язку, оскільки лише таким чином можна скласти достатньо повне уявлення про місцевість, що зображена на карті. Зрозуміло, що розвивати таке мислення у підлеглих неможливо, якщо воно не буде базуватися на твердих знаннях умовних знаків та сутності зображення рельєфу горизонталями.

Вивчення топографічних карт доцільно розпочати з геометричної сутності, класифікації та номенклатури топографічних карт. Спочатку необхідно ознайомити з формою і розмірами Землі та математичними елементами топографічних карт, оскільки карта являє собою просторову математично точну і наочну зорову модель місцевості. Головна мета полягає у засвоєнні того, що для складання карти земну поверхню проектують на площину по шестиградусним зонам. Класифікація топографічних карт надається у вигляді таблиці, що є у підручнику.

Розграфлення і номенклатура топографічних карт тісно пов’язана з проекцією топографічних карт і тому для пояснення розграфлення і системи номенклатур використовується плакат, який достатньо повно розкриває ці питання.

Для перевірки засвоєння системи номенклатур рекомендується видати кожному військовослужбовцю сітку з дев’яти квадратів, в одному з яких номенклатура відома (рис.18.1), а інші треба підписати. Контрольні картки для визначення номенклатур суміжних аркушів необхідно підготувати завчасно для всього масштабного ряду топографічних карт.

                Зразок контрольної картки для визначення номенклатур суміжних аркушів карт18.1. Зразок контрольної картки для визначення номенклатур суміжних аркушів карт

Наступним кроком вивчення топографічних карт повинні бути питання визначення відстаней і площ за картою, визначення координат, дирекційних кутів та азимутів.

Для цих занять кожен військовослужбовець повинен мати карти різних масштабів, циркуль-вимірювач, офіцерську лінійку, лінійку довжиною 40см, курвіметр.

Визначення відстаней за картою. На початку занять необхідно дати масштабний ряд топокарт, види і величини масштабів, викреслити лінійні масштаби топокарт, а також показати способи визначення відстаней на карті.

Оскільки на заняттях використовуються карти різних масштабів, для кращого запам’ятання рекомендується пояснити наступне. Наприклад, на карті масштабу 1:100 000 відстань, яка виміряна в міліметрах, помножується на 100, в результаті чого ми отримаємо дійсну відстань в метрах.

Приклад. Відстань на карті дорівнює 48 мм; на місцевості вона відповідатиме 4 800 м  (48100). При роботі з картами 1:25 000, 1:50 000 і 1:200 000 виміряну відстань у міліметрах необхідно в першому випадку поділити на 4, у другому – на 2, а у третьому – помножити на 2.

Визначення відстаней за допомогою поперечного масштабу, зазвичай, супроводжується показом на плакаті, де повинно бути відображена шкала масштабу у збільшеному вигляді.

Водночас з визначенням відстаней циркулем та лінійкою необхідно показати спосіб визначення відстаней на карті окомірно, використовуючи кілометрову сітку. Для перевірки точності визначення відстаней цим способом необхідно використовувати курвіметр.

Визначення площ за картою. Для визначення площ доцільно рекомендувати два способи. Перший спосіб: площу фігури, яку необхідно визначити на карті окреслюють рівновеликим прямокутником, визначають його довжину і ширину в сотнях метрів, отримують площу фігури в гектарах за відомою формулою. Другий спосіб – окомірно. Площу фігури, що визначається, порівнюють з квадратом (квадратами) кілометрової сітки карти.

Для прискорення роботи по визначенню площ об’єктів на карті рекомендується виготовити 2 палетки, у яких сторони квадратів нанесені через 4 мм для карт масштабів 1:25 000 і 1:50 000 і через 5 мм – для карти масштабу 1:100 000. В цьому випадку кожен квадрат палетки відповідатиме для карти масштабу 1:25 000 – 1 га, для 1:50 000 карти  – 4 га, а для 1:100 000 карти – 25 га. Палетку досить просто і швидко виготовити власноруч нанесенням на аркуш прозорого пластику або кальки сітки квадратів через відповідні інтервали.

Визначення координат за топографічною картою. Географічні координати в Сухопутних військах застосовуються рідко і тому при вивченні координат необхідно приділити увагу, головним чином, прямокутним координатам.

Геометрична сутність прямокутних координат полягає в тому, що в геодезії і топографії кути відраховують від північного (вертикального) напрямку осі координат за ходом годинникової стрілки, а в математиці – від горизонтального напрямку проти ходу годинникової стрілки. Це пов’язано з тим, що в топографії і геодезії була можливість користуватися тригонометричними функціями і таблицями тригонометричних величин, що і в математиці; необхідно тільки поміняти напрямки осей абсцис (Х) і ординат (У).

У топографії за вісь абсцис (Х) приймають осьовий меридіан зони. В цьому випадку всі точки ліворуч від осі Х будуть від’ємними, що незручно у використанні координат. Тому осьовий меридіан зони переносять ліворуч за межі зони на 500 км, а при такому положенні осі Х ординати точок (У) зони будуть додатними. Теоретична частина заняття закінчується поясненням сутності побудови основної і додаткової кілометрової сітки.

Однак, основна частина заняття повинна бути присвячена не теорії питання, а практиці у використанні кілометрової сітки по визначенню прямокутних координат об’єктів (цілей) і нанесення на карту точок за відомими координатами. При цьому доцільно навчити користуватися повними прямокутними координатами, оскільки вони являють собою конкретні величини відрізків у кілометрах і метрах від відповідних осей. У подальшому необхідно навчити користуватися скороченими координатами, які в основному і застосовуються у військовій практиці.

Визначення дирекційних кутів і азимутів. Топографічна карта являє собою зменшене і докладне зображення місцевості. Всі кути між місцевими предметами на карті практично рівні відповідним кутам місцевості. Подібність карти до місцевості дозволяє за визначеними на місцевості кутами визначати місцеположення різних об’єктів на карті.

Для визначення кутів на місцевості використовують компас і бусоль, які дозволяють визначати магнітні азимути. Проте на карті неможливо відкласти безпосередньо магнітний азимут і тому його величину переводять у дирекційний кут, який і відкладають на карті від вертикальної лінії кілометрової сітки. Для переходу від дирекційного кута до магнітного азимута необхідно пояснити взаємозв’язок азимутів, тобто сутність магнітного схилення, зближення меридіанів та поправки напряму і показати способи переходу від дирекційного кута до магнітного азимута і навпаки.

Зображення місцевих предметів на карті. Місцеві предмети зображують на топографічних картах умовними знаками. Умовні знаки – це азбука карти, яка складається з графічних символів для позначення на картах різноманітних об’єктів і явищ, а також їхніх якісних і кількісних характеристик. Система умовних знаків складається із площинних, позамасштабних і лінійних знаків відповідних кольорів та пояснювальних підписів до них, які у своїх сполученнях найкращим чином дозволяють відобразити місцевість на карті. Знаючи умовний знак, можна прочитати не тільки найменування місцевого предмета, але і його характеристику.

Умовні знаки топографічних карт достатньо прості й легко запам’ятовуються. У більшості випадків вони мають накреслення, яке нагадує зовнішній вигляд самого предмета на місцевості. Деякі умовні знаки настільки прості та зрозумілі, що приступаючи до їх вивчення на карті, можна зразу ж назвати їх і не сплутати ні з якими іншими. Складніше запам’ятати літерні та цифрові скорочення, що характеризують місцевий предмет. Такі скорочення необхідно вивчати одночасно з вивченням самих умовних знаків.

При цьому для кращого запам’ятання складних скорочень і цифрових позначень того чи іншого об’єкта необхідно насамперед встановити його найважливіші характеристики за призначенням. Наприклад, для бродів найважливішими характеристиками є глибина і довжина броду (ширина ріки) в метрах, характеристика ґрунту дна і швидкість течії ріки в м/с; для поромної переправи – ширина ріки (довжина поромної переправи) в метрах, розмір порому (довжина і ширина) і вантажопідйомність в тоннах. Так само визначають найважливіші показники, які характеризують, наприклад, ліс (його склад, висоту дерев, товщину стовбурів і середню відстань між деревами) або тунелів (довжину, висоту і ширину тунелю в метрах). Заняття по вивченню умовних знаків проводяться, зазвичай, у класі, але можуть проводитись і у полі, при цьому відпрацьовують питання вивчення рельєфу, орієнтуванню на місцевості по карті тощо.

Тверде запам’ятання умовних знаків топографічних карт досягається тоді, коли доповненням до планових занять добре організована самостійна робота по вивченню і запам’ятовуванню знаків. Заняття проводяться з використанням плакатів „Умовні знаки топографічних карт” та навчальних карт. Найкращим чином для цього підходить навчальна карта У-34-37-В-в (Снов), на якій надається більшість умовних знаків. Вивчення умовних знаків проводиться за підручником. З метою контролю запам’ятання умовних знаків виготовляють контрольні картки для виконання нормативу №2. Варіант картки показано на рис.18.2.

Варіант контрольної картки для вивчення умовних знаків18.2. Варіант контрольної картки для вивчення умовних знаків 

Зображення рельєфу на картах є одним із найскладніших питань військової топографії, оскільки треба усвідомити сутність зображення рельєфу на картах горизонталями та навчитись „читати” рельєф, тобто уявляти об’ємні форми рельєфу за плоским зображенням його на картах.

Заняття по вивченню рельєфу розпочинаються, зазвичай, у класі з вивчення сутності зображення рельєфу горизонталями, на яких рекомендується використовувати серію плакатів „Зображення рельєфу на топографічних картах”, а також посібники та макети місцевості.

Для визначення стрімкості схилів за картою окомірно необхідно довести, що за стандартної висоти перерізу на карті будь-якого масштабу відстань між горизонталями, що дорівнює 1 см відповідатиме стрімкості схилу в 1,2°, а відстань в 1 мм – 12°. Для цього треба запам’ятати формулу

α =12/d, де α – стрімкість схилу в градусах; 12 – постійне число; d – закладання в міліметрах (визначається на карті окомірно).

Для удосконалення навичок у читанні рельєфу за картою необхідно показати способи визначення взаємовидимості між точками, проте особливу увагу необхідно звернути на сутність побудови повних та скорочених профілів місцевості, які найкращим чином дозволяють визначити взаємовидимість між точками. При цьому треба довести, що при їх побудові вертикальний масштаб завжди більший горизонтального, тому що відстані між паралельними лініями на папері неможливо нанести в масштабі карти, що не відповідає дійсному перерізу рельєфу на карті.

Використання аерофотознімків у військах. Аерофотознімки у військах використовуються для вивчення противника, місцевості та орієнтування на ній, а також для складання і оновлення топографічних карт. Проте головна мета курсу військової топографії – навчити підлеглих використовувати аерознімки для вивчення місцевості та орієнтування на ній. З іншими питаннями військовослужбовці повинні лише ознайомитись.

Основними питаннями вивчення аерознімків можуть бути: призначення аерознімків, види аерознімків та аерофотознімання, масштаб планового аерознімка, властивості аерознімка, види фотодокументів, переваги та недоліки аерознімків у порівнянні з картою, нанесення кілометрової сітки на аерознімок, перенесення цілей з аерознімка на карту та дешифрування аерознімків.

Основними практичними питаннями, якими повинні володіти військовослужбовці, повинні бути: прив’язка аерознімка до карти, визначення масштабу аерознімка, нанесення на аерознімок магнітного меридіана та кілометрової сітки і перенесення цілей з аерознімка на карту.

Після підготовки аерознімка до роботи рекомендується провести на місцевості практичне заняття, на якому відпрацювати наступні прийоми роботи: орієнтування аерознімка та визначення точки стояння за аерознімком, нанесення на аерознімок нових об’єктів або непомітних на знімку місцевих предметів, визначення відстаней за аерознімком, орієнтування за аерознімком під час руху на місцевості.