Одеська область – карта автошляхів

Одеська область - карта автошляхівСкачать «Одеська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Одеська область - найбільша область України, утворена 1932 р. в південно-східному куті країни, межує з Румунією, Молдовою і невизнаним Придні­стров’ям. Поверхня краю — положисто-хвиляста і пласка лесова рівнина — завдячує своїми обрисами Причорноморській низовині. Вона поступово знижується в південно-західному напрямку на пів­тораста метрів і місцями глибоко порізана річковими долинами, балками і ярами.

Значна частина рівнини Північного Причорномор’я часто-густо різко уривається до моря, утворюючи високий, поцяткований чис­ленними зсувами мальовничий берег. Одещина — край лиманів, від­ділених від моря піщано-черепашковими косами (пересипами). Ці довгасті озера, переважно з пологими схилами, з півночі на південь прорізують прибережні ділянки і прикрашають нудні степові крає­види, надаючи їм своєрідності.

Історія краю. Перші поселення в межах регіону з’явилися в Наддністрянщині наприкінці пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому). У VII—II ст. до н. е. причорноморські степи населяли іраномовні племена скіфів. У VI ст. до н. е. греки-переселенці заснували багато поселень, найвідоміші з яких Тіра і Ніконій, що перебували на протилежних берегах Дністровського лиману. УІ—III ст. Північно-Західне Причорномор’я завоювали римляни, на зміну яким прийшли готи (III ст.), а згодом — гуни (IV ст.).

У VIII ст. на межиріччі Дунаю і Дністра осіли алано-болгарські племена, яких за часів Київської Русі витиснули та частково асимі­лювали слов’яни. В середині XIII ст. край прибрали до рук татаро-монголи, чиє хазяйнування поступово перетворило Північне При­чорномор’я на Дике поле. Із Золотої Орди, що розпалася в XV ст., відокремилося Кримське ханство, правителі якого контролювали територію між Дністром і Південним Бугом. Задністровська частина потрапила під владу Молдавського князівства, що з середини XV ст. поволі переходить під контроль Туреччини. 1475 р. і Кримське хан­ство стало васалом османів, а Північне Причорномор’я з того часу майже на три сторіччя перетворюється на один із плацдармів для турецько-татарських нападів на європейські землі.

Після трьох воєн з турками (1768—1774, 1787—1791 і 1806— 1812) Російська імперія повністю вичавила османів за межі сучас­ної Одещини. На причорноморських землях російський уряд заснував місто-порт Одесу, що незабаром перетворилася на головну морську браму півдня імперії. На величезні завойовані простори колишнього Дикого поля переселяли робочий люд із північних губерній і створювали пільгові умови для мігрантів-іноземців. 1918 р. південно-західна частина краю (межиріччя Дністер—Дунай— Прут) була окупована Румунією, у складі якої та й залишалася до 1940 року.

На Одещині збереглося багато православних, мусульманських, католицьких та юдейських культових споруд XIII—XX ст. Тут мож­на ознайомитися з унікальними поодинокими оборонними (XIII— XV ст.) і палацовими (XIX ст.) архітектурними комплексами, які доповнюються світськими пам’ятками (особняками, театрами, будівлями навчальних і лікувальних закладів, адміністративними спорудами тощо) та монументами двох останніх сторіч.

Одеса — найбільше місто і центр регіону — розташоване на березі Чорного моря. Ця територія обживалася з часів появи гре­цьких поселень (VI ст. до н. е.) у Північному Причорномор’ї. У XIV ст. на морському узбережжі виник порт Качибей, а коли турки за­хопили його, тут розпочалося будівництво фортеці Єні-Дуня (Нове Світло).

1789 p., підчас чергової русько-турецької війни, російські війська захопили фортецю і поселення. Після Ясської мирної угоди (1791) за указом імператриці Катерини II (1794) почало відбудовуватися нове місто. За рік воно дістало назву Одеса, яка походить від дав­ньогрецького поселення Одессоса на березі Тилігульського лиману.

Керував забудовою міста віце-адмірал І. Дерибас, якому вдячні на­щадки встановили пам’ятник (1994), два сторіччя й досі шанобливо зберігаючи його ім’я у назві головної вулиці.

Розбудова Одеси пришвидшилася після призначення новим гра­доначальником герцога А. де Рішельє. У тодішній Європі не було міста, що розвивалося б настільки стрімко, і саме його градоначаль­ник задав цей темп. Одеса незабаром перетворилася на головний порт Російської імперії на Чорному морі. Однією з перших споруд міста став палац найбагатшого польського роду Потоцьких (нині художній музей, 1810).

1817—1859 рр. Одеса мала право порто-франко, тобто була своєрідною вільною економічною зоною XIX ст., де дозволялися безмитний продаж і зберігання іноземних товарів. У ці часи на високому береговому пагорбі над морем постала архітектурна візитна картка Одеси — ансамбль споруд Приморського бульвару (1820-1840).

З боків короткий, витягнутий уздовж морського берега бульвар вінчають споруди губернаторського Воронцовського палацу (1829) і першої одеської біржі (1834, нині міської ради), перед якою згодом постав пам’ятник О. Пушкіну (1888). З боку міста бульвар оточений щільною низкою звернених фасадами до моря будинків, серед яких заслуговують на увагу готель «Лондонський» (1828) і палац княгині Наришкіної (1830, нині Палац культури моряків).

У центрі Приморського бульвару будинки перериваються напів­круглою площею, простір якої формують будівлі присутніх місць (1830) і готелю «Петербурзький» (1833). Тут встановлено пам’ятник А. де Рішельє (1828) з абсолютно слушним написом — він керував у 1805—1814 рр. Новоросійським краєм і склав засади добробуту Одеси. Від монумента градоначальникові до моря віялом пірнають 192 сходинки грандіозних Потьомкінських сходів (1841). Біля їх­нього підніжжя розташовані споруди Морського вокзалу (1967), суттєво оновленого до 200-річного ювілею міста, коли в компози­цію комплексу радикально і лаконічно встромилася будівля готелю «Одеса».

За Приморським бульваром починаються міські квартали, шлях до яких, немов у почесній варті, охороняють два прекрасних будинки колишнього Англійського клубу (1842, нині музей морського флоту України) та Археологічного музею (1883). Трохи подалі будівлі зна­менитої Одеської опери (1887), монументально-поважної міської бібліотеки (1906), Пасажу (1899) зі значним-гучним торговим про­ходом та багатьох інших архітектурних міських пам’яток.

Вулиці Пушкінська і Дерибасівська, райони Молдаванка і Аркадія — це саме та Одеса, яку її мешканці уславили на увесь світ. Тут осо­бливий дух, мова і спосіб мислення, зрозуміти та оцінити які можна лише особисто. Заради цього варто відвідати Одесу.

Білгород-Дністровський — найстаріше місто України на правому (західному) березі Дністровського лиману. Історію міста (сучасну назву воно дістало з 1944 р.) ведуть з кінця VI ст. до н. е., коли тут була заснована одна з перших давньогрецьких колоній у Північному Причорномор’ї — Тіра. Руїни міста (IV ст. до н. е. — IV ст. н. е.) понад сторіччя вивчаються археологами на березі лиману біля вхо­ду в середньовічну турецьку фортецю. Тут збереглися фундаменти і підвали будинків, фрагменти вулиць і водостоків, численні залишки знарядь праці і давніх статуй, прикраси і монети тощо.

За довгі сторіччя свого існування Тіра знала зльоти і падіння, благодатні часи вигідної торгівлі та спустошливі руйнування, але життя тут ніколи не зупинялося. Завдяки цьому Білгород-Дністровський залучений ЮНЕСКО до переліку десяти найдавніших міст світу, що існували безперервно.

Найважливішу роль в історії міста відіграє видатна пам’ятка се­редньовічної фортифікаційної архітектури, одна з найбільших і наймогутніших оборонних споруд XIII—XV ст. на українських теренах — Акерманська фортеця. Вона заснована на високому скелястому березі Дністровського лиману і будувалася протягом майже двох сторіч. Основу кріпосної нездоланності формує грізна цитадель, що нависає над урвищем, яку ще називають Генуезьким замком. Високі і міцні (завтовшки до 5 м) мури з вузькими бійницями, величезні вежі з шатровими черепичними дахами навіть крізь віки вражають своєю неприступністю.

Перед цитаделлю простягався гарнізонний двір із казармами, стайнями і складами. Міцна стіна боронила його від цивільного дво­ру, пристосованого для захисту місцевого населення під час облоги. Тут збереглися залишки, мабуть, найстарішої культової споруди Акермана (Білий камінь, або Біла фортеця — так у роки турецького панування називалося місто) — мінарету. Його ровесниками вважа­ють храми вірменської, молдавської і грецької міських громад: рідкісний зразок культової будови в Україні — церкву Успіння Пречистої Богородиці (вірменська, XIII—XIV ст.), підземну церкву Іоанна Сучавського (молдавська, XIV—XVII ст.) і конструктивно архаїчну церкву Святого Іоанна Предтечі (грецька, XV ст.).

Російські війська тричі (1770,1779 і 1806 рр.) під час воєн з Туреч­чиною захоплювали Акерманську фортецю, але тільки 1812 р. після підписання Бухарестської мирної угоди місто і вся Бессарабія уві­йшли до складу Російської імперії. Згодом фортеця над Дністровським лиманом втратила статус військово-оборонної споруди, а 1896 р. була оголошена історико-архітектурною пам’яткою. XIX століття додало барвистому архітектурному обличчю міста ще три культові споруди — найбільший в Акермані Свято-Вознесенський собор, бол­гарську Свято-Георгіївську і Свято-Миколаївську церкви. З дора дянських часів у центральних кварталах міста збереглися будівлі приватних особняків, повітової земської управи, чоловічої гімназії та військових казарм.

Formed in 1932 in the south-west of the country, the Odesa region borders on Romania, Moldova and the unrecognized Pre-Dniester Republic. The terrain is mostly steppe or forested plains that constitute the Prychomomorya Lowland, slanting south-westward by about 150 m and carved by rivers and estuaries.

Along the coastline, as the Prychomomorya plain meets the sea. Odeschyna is also known for its lemans, usually oblong lakes with slanting banks, which are com­mon in the coastal steppe and liven the otherwise dull landscapes.

The first settlements in the area appeared in late Paleolithic era (40—13 thousand years ago). From 5th—2nd c.c. BC, the Prychomomorya steppes were populated by the tribal Scythians.

The 6th c. BC saw the arrival of the Greeks, who founded several townships, e.g. Tyras and Nikony, located on the opposite banks of the Dniester Leman. In the 1st—3rd c.c. AD, the northwest Prychomomorya was conquered by the Romans, followed by the Hots (3rd c. AD) and Huns (4th c. AD).

In the 7th c., the area between the Danube and Dniester was home to Alan and Bulgar tribes, which were part­ly driven away and partly assimilated by the Slavs dur­ing the Princely times. In the 8th c. the area fell to the Tartar-Mongols, whose raids soon turned the popu­lated northern Prychomomorya into the wilderness.

With the collapse of the Golden Horde, the Crimean Khanate gained control of the territory between the Dniester and the Pivdenny Buh, whereas the Trans- dniester lands fell under the Moldovan Principality, which in the 15th c. was later absorbed by the rapidly expanding Turkish Empire. In 1475 the Crimean Khanate became a vassal of the Ottoman Empire, with its ter­ritories used as a bridgehead for devastating inland raids into Cossack and Russian towns.

The three Russo-Turkish wars of 1768—74,1787— 91 and 1806—12 brought victory to Russia, ousting the Turks out of Eastern Europe altogether. On the newly- liberated lands, the Russian government initiated an intensive port maritime build-up, making Odessa (after the Greeks’ colony Odessos) its main Black Sea gateway. The territories of what was known as the Wild Barren Land under Tatar-Mongols and the Crimean Khanate were proclaimed free for relocation. Lucrative from the North contracts were promised to immigrants from Western Europe. In 1916 the south-western part of the region between the Dniester, Danube and Prut passed to Romania, under which it remained until 1940.

The multi-ethnical Odesa region displays Orthodox, Moslem, Catholic and Jewish confessions, dating from the 13th—20th c.c., along with the remains of fortifications of the 13th—15th c.c., palaces, public buildings, man­sions, administrative houses of the last two centuries.

Odesa, the capital of the region, is conveniently located in a Black Sea harbour, which makes it both a major sea-port and a health-resort. The area was popular since antiquity, with early Greek settlements appearing in the Prychornomorya in the 6th c. BC. In the 15th c. in the locality there existed a small port of Kachybay, where, upon the seizure by the Turks the Yeni-Dunia Fortress was founded. In 1789, during the Russo-Turkish war, both the Port and the Fortress fell to the Russians. Soon after the conclusion of the 1791 Jassy Peace Treaty, by the order of the Empress Cathe­rine I, a new city was commenced here in 1794. In a year’s time the city received the name of Odessa after the antique Greek settlement. The vice-admiral De Ribas of French origin, whose name was commemo­rated in the city’s main street Deribasivska, supervised the city construction. Under and due to the new mayor, French refugee Armand-Emmanual du Plessis, Odessa became the fastest growing city in Europe, the unpre­cedented rate of construction soon making it the key Black Sea port of the Russian Empire.

One of the first grand edifices of the city was the family palace of the rich Polish Ilk Pototsky, 1810, now the Museum of Fine Arts.

In 1817—59 Odessa enjoyed a free port status, during which time Odessa’s architectural visiting-card of the sort, Prymorskyy Boulevard, was completed (1820— 40). Stretching along the coast, the boulevard is formed by a row of edifices facing the sea, including the hotel "Londonsky" (1828) and Princess Naryshkina Palace (1830), which now houses the Maritime Club. The other side of the boulevard features the 1829 Governor Vorontsov Palace, and Odessa’s first stock exchange city hall (1834), with the 1886 Pushkin monument in front of it. Half-way along Prymorskyy Boulevard there is a semi-circus formed by the Black Sea Shipping Company premises and the Hotel "Peterburzky" (1833), where the 1833 statue of the Due de Richelieu stands. The inscription says that it is to the one who led Novo­rossia in 1805—14 and laid the foundation for Odessa’s well-being.

Towards the sea descend the 192 steps of the 1841 magnificent Potyomkin stairway, immortalized in the S. Eisenstein film Battleship Potyomkin. At the foot of the stairway there are the 1967 Morsky fokzal buildings renovated to the city’s 200th anniversary, and the Odesa hotel was inserted into the Morsky Vokzal site.

Behind Prymorskyy Boulevard, begin the city blocks with the two remarkable buildings of the ex-English club, which now houses the Museum of Maritime History, and the 1883 Archeological Museum. Farther away, there stand a celebrated 1887 Opera and Ballet Theatre built in Viennese Baroque Style, the 1906 monument­like City Library and 1899 Pasazh and other architec­tural sites. Odesa’s main streets Pushkinska and Deribasivska and their districts have been glorified by the Odesites all over the world. Odesa is renowned by a uni­que spirit, inimitable accent, and paradoxical thinking, all of which take presence and involvement to be ap­preciated to the full.

Bilhorod-Dniestrovsky is Ukraine’s oldest city on the western side of the Dniester (Dnistro) estuary. The city, which has borne its present day name since 1944, dates back to antiquity, as the Greeks founded the Tyras colony here in 4th c. BC. The ruins of the colony that stood here from the 4th c. BC to the 4th c. AD have been subject of archeological research for more than a century. The excavations held here revealed fragments of old streets and drains, numerous implements, remains of statues, decorations and coins.

Throughout centuries Tyras experienced rises and falls, prosperity and mine, but life never stopped. Due to this, the city was entered to the UNESCO list of the world’s ten oldest surviving cities.

An important part in the city’s history was played by the 13th—15th c.c. Akerman Fortress on the rocky steeps of the Dniester. Apart from the deep moats, the fortress owes much of its impregnability to the Genoese castle, overlooking the river bank. The tall 5-m thick walls with narrow loopholes and bastions covered with a pavilion - like’Byzantine-type hipped dome will impress a beholder even after the ages passed. Adjacent to the citadel was a fortified garrison and court with barracks, stalls and store­houses separated from the rest by a tall interval wall. Hie ‘civil’ court was meant to give shelter to the local craftsmen and tradesmen in time of a siege. Formerly part of a Tartar Mosque, the minaret is also believed to be the oldest of the surviving Moslem religious edifices in Ukraine. Approximately of the same age are the 13th—14th c.c. Armenian St. Mary’s Assumption Church, the 14th— 16th c.c. Moldovan St. Ioann Suchavsky Cave Church, and the Greek St. Ioanne the Predecessor Church.

During the Russo-Turkish wars, the Russians took over the Akerman Fortress but it wasn’t until the 1812 Bucaresti Peace Treaty, that the fortress lost its military significance. Eventually, in 1896 it was declared a history and architecture heritage reserve. The 19th c. added a lot to the architectural looks of the city. Most impressive sites of the time are the Akerman St. Insurrection Catheral and the Bulgarian St. George and St. Nicholas Churches.

From the pre-Soviet time, in the city quarters there have remained old family mansions, the Zemstvo Assembly Hall, the male gymnasium and military barracks.