Підготовка вихідних даних і початкове орієнтування машиним

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Вихідними даними для орієнтування за допомогою координатора повинні бути: повні прямокутні координати вихідного пункту xвих і yвих, пункту призначення xпп і yпп, різниця координат між пунктом призначення і вихідним пунктом Δx і Δy, геодезична широта місцезнаходження машини В, значення коректури шляху К, дирекційний кут напрямку поздовжньої осі машини на вихідній точці aвих, дирекційний кут напрямку з вихідного пункту на пункт призначення αпп. Від точності визначення вихідних даних залежить правильність роботи координатора.

Тому визначення кутів і координат виконується за великомасштабною картою дуже ретельно, а отримані дані перевіряють ще раз. Так, кути визначаються на карті за допомогою хордокутоміра, а координати – циркулем за допомогою поперечного масштабу.

Маршрут руху обирають за картою такий, щоб найкращим чином використати маскувальні та захисні властивості місцевості. На маршруті намічають контрольні орієнтири, визначають і підписують їхні координати і дирекційні кути орієнтирних напрямів на віддалені місцеві предмети. Все це значно полегшить контроль за роботою апаратури під час маршу.

Вихідним пунктом обирають точковий орієнтир, який добре помітний на місцевості і нанесений на карту з достатньою точністю, причому це повинен бути такий орієнтир, на який можна наїхати машиною, або під’їхати дуже близько. Це можуть бути перехрестя доріг або просік, мости або труби на дорогах, геодезичні знаки, чіткі повороти доріг, лісу тощо.

Початкове орієнтування машини означає визначення безпосередньо на вихідному пункті маршруту дирекційного кута поздовжньої осі машини і встановлення на відповідних шкалах апаратури вихідних даних. Дирекційний кут αвих. визначають на карті циркулем за допомогою хордокутоміра у такій послідовності.

На вихідній точці машину встановлюють приблизно в напрямку орієнтира, який є і на карті, і на місцевості. На рис. 15.15 таким орієнтиром є башта. На карті циркулем за допомогою хордокутоміра вимірюють дирекційний кут напряму з вихідної точки на башту. Для цього через центри умовних знаків вихідного пункту (перехрестя доріг) і башти проводять пряму лінію до перетину з вертикальною лінією координатної сітки. Потім встановлюють за хордокутоміром розхил циркуля, який дорівнює 10-00, з точки перетину вертикальної лінії з проведеною прямою (точка А) відкладають цей відрізок і отримують точки С1 на вертикальній лінії координатної сітки і С2 на лініії від вихідної точки на башту.

Після цього розхил циркуля, який дорівнює відстані С1С2 прикладають до хордокутоміра і пересувають ліву голку циркуля доти, поки права голка не співпаде з яким-небудь перетином горизонтальної і нахиленої ліній. У наведеному прикладі кут за хордокутоміром дорівнює 3-68. Це буде дирекційний кут напряму з вихідної точки на башту.

Визначення курсового кута по карті циркулем за допомогою хордокутоміра15.15. Визначення курсового кута по карті циркулем за допомогою хордокутоміра

Якщо машину встановити точно у напряму обраного орієнтира неможливо, тоді за допомогою баштового кутоміра визначають кут між напрямом поздовжньої осі машини і напрямом на орієнтир (башту), тобто кут візування β. В нашому прикладі β = 55-88. Дирекційний кут поздовжньої осі машини обчислюють за формулою

αвих. = αор. – β,

звідси αвих. = (3-68) + (60-00) – (55-88) = 7-80.

Якщо αор. менше β, то до αор. додають 360° (60-00). За допомогою хордокутоміра визначаються кути до 90°. Якщо кут більше 90° (15-00), вимірюють доповнення до нього, а потім обчислюють дирекційний кут. Точність визначення кутів за допомогою хордокутоміра дорівнює 0-01–0-02.

Визначення дирекційного кута aвих. за допомогою бусолі ПАБ-2А виконується в такій послідовності (рис. 15.16). Бусоль установлюють на відстані не менше 50 м від машини і орієнтують за магнітною стрілкою; монокуляр бусолі наводять на центр оптичного візиру кутомірного приладу машини, водночас з цим перехрестя ниток оптичного візиру машини наводять на центр бусолі; зчитують зі шкали бусолі величину магнітного азимута Ам напряму на оптичний візир машини, а зі шкали кутомірного приладу машини – величину кута візування b між поздовжньою віссю машини і напрямом на бусоль.

Визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини за допомогою бусолі15.16. Визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини за допомогою бусолі

Дирекційний кут поздовжньої осі машини обчислюють за формулою

αвих. = Ам + ( ± ПН) + ( ± 30-00) – β,

де   Ам – магнітний азимут напряму бусоль-машина;

    ПН – поправка напряму (визначається з карти);

      β – кут між поздовжньою віссю машини і напрямом на орієнтир.

Кут 30-00 вводять у  формулу зі знаком плюс, якщо Ам менше 30-00, і зі знаком мінус, якщо Ам більше 30-00.

Наприклад:     Ам = 40-12, ПН = -(2-29), β = 15-18,

                          αвих. = (40-12) + (-2-29) + (30-00) - (15-18) = 57-23.

Для контролю точності визначення вихідного дирекційного кута магнітний азимут Ам і кут візування β визначають тричі і за остаточний результат приймають середній із трьох вимірів. При цьому різниця між вимірами не повинна перевищувати 0-02.

Введення вихідних даних у координатор виконується після визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини в такій послідовності (див. рис. 15.7):

  • Ввімкнути апаратуру, перемикач масштабів поставити у положення “10 м”.
  • Перемикач РАБОТА-КОНТРОЛЬ 18 поставити у положення РАБОТА.
  • Ручкою УСТАНОВКА КОРРЕКТУРЫ 14 встановити значення коректури шляху. Повертати ручку можна як за ходом, так і проти ходу годинникової стрілки; значення коректури може вводитись як під час стоянки машини, так і під час руху.
  • За 10 хвилин після запуску координатора встановлюють координати вихідного пункту xвих. і yвих. за допомогою важільців 1, 2, 3 і ручки 9. Значення координати Х встановлюють послідовним переводом важільців 1, 2, 3 у верхнє положення і одночасним обертанням ручки 9 за ходом або проти ходу годинникової стрілки. Координату Y встановлюють так, як і координату Х, тільки важільці 1, 2 і 3 необхідно перевести у нижнє положення.
  • Встановлюють приріст координат Δx і Δy з урахуванням їхніх знаків за допомогою важільця 4 і ручки 9. Для встановлення Δx важілець переводиться у верхнє положення, а для встановлення Δy – у нижнє. При цьому індекс покажчика курсу на пункт призначення автоматично встановлюється навпроти відповідного відліку на курсовій шкалі ГО 11.
  • На покажчику курсу перед механіком-водієм поворотом рухомого індексу встановлюють значення дирекційного кута курсу з початкового на кінцевий пункт маршруту.
  • Значення дирекційного кута поздовжньої осі машини (курсу) на шкалах ГО і ТО встановлюють повертанням ручки УСТАНОВКА КУРСА 19 за ходом або проти ходу годинникової стрілки. Встановлювати курс доцільно перед початком руху, оскільки під час стоянки машини відхід головної осі гіроскопа впливає на точність роботи координатора.

Початкове орієнтування машини і введення вихідних даних у координатор можна виконувати роздільно. В залежності від обстановки, а також від місцезнаходження на місцевості визначають і вводять у координатор дирекційний кут поздовжньої осі машини. Потім виїжджають на вихідну точку маршруту і на нетривалій зупинці записують значення дирекційного кута, вводять у координатор значення вихідних координат, їхній приріст, коректуру шляху і, перед початком руху, значення дирекційного кута, який був записаний на вихідній точці.

Роздільне початкове орієнтування машини виконується найчастіше на геодезичних пунктах. У тих випадках, коли до пункту під’їхати близько неможливо, машину встановлюють у створі геодезичного знака і орієнтира, запускають координатор, виписують із каталога координат геодезичних пунктів значення дирекційного кута напряму геодезичний пункт – орієнтирний пункт і, якщо машина встановлена точно за цим напрямом, установлюють дирекційний кут цього напряму на шкалах КУРС.

Якщо машину встановити неможливо за даним напрямом кутомірними приладами визначають кут візування і обчислюють дирекційний кут поздовжньої осі машини.