Пирятин

План міста ПирятинСкачать «План  міста Пирятин»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Пирятин – місто районного значення, адміністративний центр Пирятинського району Полтавської області, розташоване у лісостеповій фізико - географічній зоні, на правому березі річки Удай, притоки річки Сули, яка в свою чергу є притокою річки Дніпро. Ландшафт території міста включає в себе лівобережну заплаву низького рівня та декілька підвищень, які вкриті лісом або трав’янистим покривом природного походження.

Площа міста Пирятина – 1183,6 га (площа території міської ради 7228 га). До складу Пирятинської міської ради, крім міста, входять села: Верхоярівка, Голобородько, Замостище, Заріччя, Ївженки та Калинів Міст.

Чисельність населення (на 01.01.2018 р.) – 15 425 осіб (населення  міської ради складає 16907 тис. осіб, в тому числі: міського 15903 тис. осіб (94,1 % від загальної чисельності жителів міськради), сільського - 1004 тис. осіб (5,9 %).

Пирятин має вигідне економіко-географічне розташування, оскільки знаходиться на межі Полтавщини з Київською, Чернігівською та Черкаською областями. А головне - на перетині низки автошляхів, зокрема Київ-Харків, Пирятин-Чернігів та Київ-Суми, які і визначають важливість міста, як транспортного вузла. З південно-західного боку межа міста проходить вздовж міжнародної автодороги Київ-Харків-Ростов-на-Дону, яка є складовою частиною найдовшої автомагістралі європейського значення. Є залізнична станція.

Залізнична станція „Пирятин“, крім функції пасажироперевезень, має у своєму розпорядженні навантажувально-розвантажувальну дільницю.

Відстань від Пирятина до обласного центру - міста Полтави залізницею – 183 км, шосейними дорогами – 179 км.

День міста святкується  18 вересня  (день визволення міста від фашистських загарбників).

Місто Пирятин – барвистий куточок України, ворота мальовничої Полтавщини,  має давню історію та входить до трійки найстаріших міст Полтавщини після Хоролу та Лубен.

Історико-культурними пам’ятками міста є собор Різдва Богородиці (1781 р.),собор Різдва Богородиці будівлі чоловічої та жіночої гімназії ХІХ століття.

Своєобразною візитівкою міста є факт, що саме у 1963 р. на автостанції біля, всім відомої водонапірної вежі, кіностудією ім. Довженка знімався відомий радянський комедійний фільм  «Королева бензоколонки».

Сорінка історії.

Пирятин вперше згадується у Лаврентіївському літописі під 1154 роком. Це було руське укріплене місто, що належало Переяславському князівству. Воно знаходилося на високому березі річки Удай, правої притоки річки Сула. За Пирятин йшла боротьба між Мстиславом Ізяславичем, князем переяславським і волинським, та Глібом Юрійовичем, претедентом на преяславський стіл.

Ймовірно, у 1239 році Пирятин був зруйнований військами монголів, які знищили усі руські фортеці і поселення в районі Сули. Проте місто незабаром відновилося. Воно згадується під 1261 роком як великий населений пункт у складі об'єднаної Сарайської єпархії, під контролем Золотої Орди.

Після битви на Синіх Водах у 1362 році між литовським князям Ольгердом Гедиміновичем, якого підтримувала руська знать, із подільськими князями Золототої Орди, землі Південної Русі перейшли під контроль Великого князівства Литовського. Припускають, що саме в цей час район Посулля (разом із Пирятином) став складовою литовської держави.

З кінця 14 до початку 16 століття роками значна територія Лівобережжя, включно з Пирятином, належала до володінь княжого роду 7 Глинських, нащадків золотоординського темника Мамая Кіята, які прийняли православ'я. Вони обороняли кордони Великого князівства Литовського від нападів кримських татар і московитів. Саме за урядування Глинських на території Полтавщини, а значить і в Пирятині, з'являються козаки, представники руського незаможного боярства та вихрещених татар. Водночас, зменшується розміри Пирятина та його стратегічне значення — він, зокрема, не згадується у „Списку городів руських, дальніх і ближніх“.

Після укладання у 1568 році Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Короною Польською, Полтавщина, яка з 1471 року входила до Київського воєводства, перейшла під контроль польського короля. Рід Глинських занепав, а Пирятин був переданий Стефаном Баторієм у 1578 році Михайлу Грибуновичу-Байбузі, шляхтичу русько-татарького походження, на прохання старости канівського і черкаського Михайла Вишневецького.

У 1592 році значну роль в історії міста відіграло запроваджене Магдебурзьке право. Пирятин отримав власний герб і печатку. 9 лютого 1592 р. король видав привілей Вишневецькому для впровадження магдебурзького права „на урочишу Пирятине, а тепре названом Михайлове“. Назва Михайлів була дана Пирятину на честь батька Олександра Вишневецького, але не прижилася. На місці давньоруського городища Олександр Вишневецький звів замок (у ході перепланування міста укріплення перестало існувати наприкінці XVIII століття) і розбудовував місто. Пирятин отримав власний герб — стрілу з натянутим луком, і міську печатку. У королівській грамоті, якою дарувалося магдебурзьке право, говорилося, що король відміняє всі інші права, які б суперечили дарованому праву. Пирятин звільнявся від судів і влади воєвод, панів, старост, суддів і підсудків, намісників і інших урядників. Міщани не були зобов'язані відповідати перед ними у будь-чому, хто б на них не скаржився. У місті встановлювався свій власний суд. Жителі міста звільнялися від військової повинності і були зобов'язані були поставляти лише обоз для війська. Також Пирятин отримав право володіти земельною власністю, тоді як раніше цим правом користувалося лише шляхетство. У такому юридичному статусі місто перейшоло у першій половині 17 століття у володіння сина Олександра — Яреми Вишневецького.

У 2-й чверті XVII століття на карті французького інженера Г. Л. Боплана Пирятин значиться як населений пункт, а у „Книге Большому Чертежу“ (1627) згадується як місто. З 1648—58 роках Пирятин — сотенне місто Кропивненського полку. Містечко мало 2 сотні — Пирятинську 1-у і Пирятинську 2-у. 1658 року сотенне містечко Пирятин віднесено до Лубенського полку.

Навесні 1683 року пожежа знищила значну частину міста. Тоді в місті було 2 церкви — Спаська і Пречистинська (у XVIII столітті в Пирятині діяло вже 4 храми). У листопаді 1708 року козаки під керівництвом старшини Леонтія Свічки відзначилися в боротьбі проти шведсько-українських військ і не здали міста. За виявлену стійкість і хоробрість цар Петро І пожалував пирятинцям грамоту.

Згідно з указом Катерини ІІ Пирятин став повітовим містом Київського намісництва.У місті на кошти полкового осавула Андрія Ільченка зведено мурований Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

1782 року затверджено герб Пирятина - на червоному щиті туго натягнутий лук зі стрілою, що існував до 1917 року, і був відновлений 7 квітня 2004 року; у тому ж (1782) складено перший план забудови Пирятина. 1796 року Пирятин з повітом віднесено до Малоросійської губернії.

У 1802 році Пирятин, як повітове місто, увійшов до складу новоствореної Полтавської губернії. У цьому ж (1802) році губернською креслярнею під керівництвом М. Амвросимова розроблено і затверджено план міста. 1810 року до складу 2-верстової міської дистанції навколо Пирятина включено село Заріччя, що належало поміщиці Марії Ограновичевій, та хутір Гуленків колезького реєстратора Андрія Гуленка. Пирятин складався з 2 кварталів — передмістя Слобідка і Броварки.

У 1864 році засновано Пирятинське земство, виконавчим органом якого була повітова управа (ліквідовано у лютому 1918 року). Пирятинська виборна Дума з виконавчим органом — міською управою почала діяти у Пирятині в 1874 році (її також було ліквідовано у лютому 1918 року).

У 1900 році в Пирятині було 57 забудованих кварталів, 914 будинків, з них 6 двоповерхових мурованих, 75 одноповерхових мурованих, решта — глинобитні та дерев'яні під солом'яною стріхою, базарний і ярмарковий майдан. Соціальний склад населення: міщани — 62%, козаки — 16%, селяни — 12%, привілейовані — 10%.

1 вересня 1907 року в Пирятині була відкрита жіноча гімназія (нині приміщення школи № 4 по вулиці Червоноармійський, 2-а ). 1 липня 1912 року була відкрито пирятинська чоловіча гімназія (нині одне з приміщень філії бізнес-коледжу Європейського університету, по вулиці Червоноармійська, 2). У 1913 році в Пирятині освячено мурований новий собор (закритий 1937 року, а з 4 листопада 1967 року на цьому місці введено в експлуатацію районний будинок культури). 1914 року в Пирятині відкрито вище початкове училище (нині приміщення буд. № 4 по вулиці Леніна).

У 1922 році у Пирятині стала до ладу перша електростанція потужністю 16 кінських сил. 7 березня 1923 року утворено Пирятинський, а також Березоворудський та Харківецький райони, що входили до складу Прилуцького округу.

1926 року утворено Пирятинську міську раду. 17. У 1937 році Пирятинський район увійшов до складу новоствореної Полтавської області.Станом на 1939 рік у Пирятині проживало 13 918 чоловік. 18. 18 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Пирятин і район. 6 квітня і 18 травня 1942 року у Пироговій Леваді під Тарасівкою відбувався масовий розстріл гітлерівцями мирних жителів Пирятинського і сусідніх районів.18 вересня 1943 року заудайські села Пирятинського району визволено від німецько-фашистських загарбників, а 19 9 вересня 1943 року 309-й і 237-й стрілецьким дивізіям генерал-майора Д.Ф. Дрьоміна і полковника П.М. Мароля, які відзначилися при визволенні Пирятина від німецьких загарбників, наказом Верховного Головнокомандуючого присвоєно почесне найменування „Пирятинських“.

У 1946 році свою роботу відновили практично всі підприємства Пирятина, що працювали до війни.

У 1971 році почалась газифікація Пирятина……

…….За роки Незалежності місто Пирятин залишається важливим промисловим і транспортним осередком Полтавської області. Тут розташовані підприємства харчової промисловості, аграрні фірми. Флагманами економіки міста є підприємства, продукція яких відома в Україні та за її межами , а саме: АТ «Пирятинський сирзавод» (виробництво твердих та плавлених сирів, цільномолочної продукції, сухої демінералізованої молочної сироватки та масла вершкового), ТОВ „Пирятинагроконсерв“ (консервація зеленого горошку, огірків, кукурудзи, натуральних соків), ТОВ „Баришівська зернова компанія“ (зберігання і переробка зернових культур), ТОВ „СП „Комбікормовий завод“ (виготовлення сумішей для годівлі тварин, свиней та великої рогатої худоби), ТОВ „Пирятиндрев“ (виготовлення паркету та паркетної дошки), УВП УТОС (виробництво фільтрів), ТОВ „Оріон“ (виробництво меблів), ТОВ „Спецбурмаш“ (виготовлення бурильних установок та відвалів).

На сьогодні Пирятин подальше розвиває свою інфраструктуру, а наявність доброї транспортної розв’язки та  залізничної станції дає поштовх до  активного розвитку малого і середнього бізнесу, машинобудівної, та переробної галузей. Змінюється зовнішній вигляд Пирятина, але місто при цьому залишається неповторним, самобутнім, затишним і гостинним.