План города Смела

 План города СмелаСкачать «План города Смела»

Скачать «Карты городов и областей Украины»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Сміла - місто обласного значення Черкаської області. Розташоване на річці Тясмин та його притоці Сріблянці.

Дата утворення міста: 1542 р. (на сьогодні проводяться наукові дослідження щодо уточнення дати утворення міста).

Відстані віл м. Сміли до м. Черкаси: залізницею - 23 км, автошляхом - 30 км.

Територія міста утворена об'єднанням стародавнього центру із залізничним вузлом станції Бобринська (нині ім. Т. Шевченка) та приєднанням поселень Загребля, Гречківка, Мала Яблунівка.

Територія міста - 3985 га.

Населення (01.01.2016) - 68,536 тис. осіб 

День міста - друга субота вересня.

Сторінка історії. Перше поселення на річці Тясмин згадується в історичних джерелах між 1533-м і 1544 рр. Офіційною датою народження міста вважають 1542 рік. Однак, археологічні дослідження виявили на території сучасного міста та його околиць поселення пізнього палеоліту, неоліту. В чисельних курганах виявлено поховання доби бронзи, доскіфських, ранньоскіфських, сарматських часів, що доводить проживання людей на цій території здавна.

З писемних джерел відомо, що на початку XVI ст. землі в басейні ріки Тясмин належали знатній родині черкаських землевласників Жубриків. У 1536 р. король Сигізмунд І передав землі над річками Тясмин та Сріблянка у володіння Юську Тимкевичу, який заклав на місці урочища хутір при впадінні річки Мідянки в Тясмин. Бояри Жубрики також вважали цю місцевість своєю власністю, тому між ними та Тимкевичами велися постійні свари. Татари кілька разів спустошували ці землі, але поселення відновлювалось.

У «Сказании о населенных местностях Киевской губернии» за 1864 р. Лаврентій Похилевич пише: "...Смела считалась местечком еще при Казимире, но неизвестно, когда она основана. К остаткам глубокой стариных должно причислить уцелевшие укрепления так называемго замка. Это четыреугольное земляное укрепление, с четырьмя шансами по углам... О древности местечка свидетельствуют также названния окрестных урочищ и соединенные с ними народные придания о каких-то княжеских детях: Юрие, Матроне и Домне. Первый, по рассказам жителей, построил дом на горе, по сю пору называемой Юрьевой горою. Матрона выстроила Матроненский монастырь, а Домна насыпала Смелянскую плотину..."

Протягом віків місто змінювало свої назви: селише Яцьково-Тясмино, слобода Тясмин, містечко Тясмин і, нарешті - Сміла.

Походження сучасної назви міста пов'язують з давньою красивою героїчною легендою про сміливу дівчину, яка провела козаків через непрохідні Ірдинські болота в тил ворогів. У кривавій січі було здолано багато татар. Однак мужня дівчина також загинула. З того часу містечко Тясмине почали називати Смілою. Невідома дівчина стала символом сміливості і патріотизму, а її образ вдячні нащадки увіковічили в гербі міста Сміли.

1633 року польський гетьман Станіслав Конешюльський за 24 тисячі злотих купив у спадкоємиці Жубриків ці землі.

Під час визвольної війни 1648-1654 рр. діл керівництвом Богдана Хмельницького Сміла стає сотенним містечком Чигиринського полку під проводом сотника Миська Стринджа. Тут знаходилася резиденція сина Б. Хмельницького - Тимоша.

У 1658-1659 рр. містечком володів полковник Данило Виговський. Після Анлрусівсь кого перемир'я (1667 р.) Сміла залишилася під владою Речі Посполитої у володінні Конешюльських.

Друга половина XVII ст. стала для Смілянщини тяжким випробуванням. Часті набіги татар і турків, свавілля, жорстокість панів призвели до спустошення краю. Значна кількість населення переселялась на Лівобережну Україну. За умовами "Вічного миру" між Росісю і Польщею (1686 р.) землі між правим берегом Дніпра і лівим берегом Тяс мина не повинні були заселятися. Але в 1709 р. російсько-польська угода була розірвана. Смілянщина дісталась Ксаверію Любомирському. "...ОниІ, желая обеспечить безопасное для себя пребывание в Смелой ...построили в местечке деревяный замок, кроме того все местечко окопали кругом валом и обнесли частоколом...". Однак всі ці заходи не забезпечили безпеки превілейованій шляхті. Згодом ця територія стала осередком гайда-ацького руху. В 1759 р. кінний загін гайдамаків захопив Смілу. Найбільшого розмаху боротьба набула весною та літом 1768 р. під час Коліївщини. Саме в цей час був спалений замок та знищено багато шляхти.

Щоб приборкати народні виступи, король Станіслав Август у 1773 р. надава Смілі привілей на магдебурзьке право.

На 1741 рік у Смілі було до 300 дворів, в яких мешкало близько 2,5 тисяч осіб, існувало 4 православні церкви: Миколаївська, Покровська, Успенська, Спаська. Всі церкви були дерев'яні, мали досить убогий вигляд. У найпривабливішому місці Сміли розмішувався латинський костьол, кам'яний, чотирикутної форми з баштами та ротондою, збудований у 1818 р. поміщиком Савицьким.

Згодом Сміла стає власністю князя Потьомкіна, відомого російського воєначальника, а з 1793 р. - власністю його племінника графа Олександра Самойлова.

У цьому ж році Правобережна Україна входить до склалу Російської держави. Сміла стає повітовим містечком, але через рік установи переводять до Черкас.

Якісно новий період у розвитку містечка починається з 1838 р., коли воно, разом з прилеглими селами та 24,151 десятинами землі, стає валасністю графині Софії Олександрівни Бобринської. Стрімко розвивається торгівля та промисловість. Цього ж року граф Олексій Олексійович Бобринський будує тут одну з перших на півдні України цукроварню. Розвиток промисловості потребував великої кількісті працівників. Тому О.О. Бобрииський у 1840 р. переселяє до Сміли селян з інших губерній, що різко збільшило населення. На 1864 рік в містечку мешкало: православних - 4850 осіб, розкольників – 290, римських католиків - 526, лютеран – 42,. євреїв - 6906; всього - 12614.

У Смілі знаходилась поштова станція, громадська лікарня, працювали два шкіряні заводи, три цегельні, 10 млинів, дві винокурні. Працював механічний завод, який виготовляв сільськогосподарські машини та обладнання для цукроварень.

Графи Бобринські були багатими землевласниками і цукрозаводчиками, власниками та акціонерами борошняного виробництва, гірничозаводських об'єднань. Хоча юридично життєдіяльністю міста опікувалась міська управа, фактично розвивалась Сміла за кошти Бобринських. У Смілі завдяки зусиллям графа збудовані пивоварний завод (1838), механічний завод (1840), головний завод з переробки цукрового піску на рафінад.

У 1842 р. почала приймати хворих найбільша в повіті безкоштовна лікарня на 100 ліжок, відкрито парафіяльну школу при рафінадному заводі.

У 1876 р. через місто пройшла залізниця, було відкрито станцію Бобринську.

На 1910 рік у місті мешкало понад 29 000 осіб. Працювало три лікарні, шість аптек, дві гімназії, три середніх та 8 нижчих навчальних закладів, приватна бібліотека, друкарня.

Історичні потрясіння початку XX ст. не обійшли місто стороною. Перша світова війна, революційні виступи, інтервенція, збройні змагання 1918-1919 рр. згубно вплинули на подальший економічний розвиток міста.

З 1923 р. Сміла - адміністративний центр однойменного району. У місті налічувалось 29 селянських господарств, об'єднаних у три сільськогосподарські артілі. На станції Бобринська було відкрито робітничу школу. Після встановлення радянської влади технічні класи цукрової промисловості реорганізовані у хіміко-технологічне училище, а в 1921 р. на його базі утворили хіміко-техналогічний технікум. До 1925 р. в Смілі працював кооперативний технікум.

З 1920 р. до 1922 р. Сміла входила до складу Кременчуцької губернії, а згодом до 1925 р. - знову до Київської губернії.

У 1929 р. на території цукрокомбінату організовано машинно-кінно-тракторна станція (МКТС). У 1930 р. в Смілі відкрито МТС.

Наприкінці 20-х і на початку 30-х рр. у місті працював Інститут цукрової промисловості (нині Національний університет харчової промисловості в Києві). Після переведення його до Києва відновив роботу технікум цукрової промисловості. У 1936 р. було відкрито медичне училище. У районі залізничного вузла виросло нове робітниче селище.

У 1932-1933 рр. Сміла, як і вся Україна, пережила найжорстокіший голод. За статис-тнчними даними Державного архіву Черкаської області, на 1933 р. в Смілі померло 798 осіб. Пізніше містом прокотилися дві хвилі політичних репресій, які забрали тисячі життів смілян.

У 1939 р. Сміла була віднесена до числа міст обласного підпорядкування.

Попри всі випробування місто відроджувалось і розквітало. До початку Великої Вітчизняної війни Сміла - розвинене місто обласного підпорядкування з 35-тисячним населенням. У ньому працювало 14 промислових підприємств, 11 артілей промкооперації, 2 лікарні, поліклініка, 5 амбулаторій і ФАПів, пологовий будинок, 4 середніх та 5 неповних середніх і початкова школи, механіко-технологічний технікум, 2 школи фабрично-заводського навчання. Культурно- просвітницькою роботою опікувалось 7 клубів, 5 бібліотек та 6 стаціонарних кіноустановок.

4 серпня 1941 р. Сміла була окупована гітлерівськими військами. В роки війни в місті та районі діяла підпільна організація, партизанський загін ім. Пожарського. За мужність і героїзм, проявлені на фронтах, жителі міста Н.К. Ткаченко. Г.М. Штерн та В.Т. Сенатор удостоєні звання Героя Радянського Союзу. М.В. Величко став повним кавалером ордена Слави, а згодом, в повоєнний період, удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

1540 уродженців Сміли нагороджені орденами і медалями.

Близько 12000 смілян не повернулося з фронтових доріг до рідних домівок.

Свого нового розквіту місто набуло у 80-х роках XX ст.

У 1972 р. розпочато будівництво радіоприладного заводу. Роком пізніше проведено природний газ. У 1980-1990 рр. забудовано багатоповерхові житлові мікрорайони, відкрито новий шляхопровід через залізничну колію Знам'янка-Миронівка.

З 2005 р. Сміла - місто обласного підпорядкування. Районний центр з населенням 68,6 тис. осіб.