План міста Ірпінь

План міста Ірпінь 

Скачать  «План міста Ірпінь»

Скачать  карту  «Околиці Ірпіня»

Скачать «Карты и атласы городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Ірпінь - місто обласного значення, розташоване між р. Ірпінь та її притокою р. Буча за 30 км від обласного центру м. Київ. У межах міста знаходиться залізнична станція Ірпінь.

Площа населеного пункту  становить 3705,1 га на якої проживає  44,0 тис. осіб (01.01.2014). До складу Ірпінської міської ради входять селища Ворзель, Гостомель, Коцюбинське.

День міста - третя неділя вересня.

Своєю появою місто зобов'язане будівництву залізниці Київ - Ковель, яке розпочалося в 1899 р.

З різних історичних документів відомо, що з давніх часів по Ірпеню, нині тихій та спокійній річечці, а колись судноплавній, існувала природна межа, одна із ліній оборони стародавнього Києва від спустошливих набігів кочових племен. Як відомо, у 1240 р. Київ не вистояв перед Золотою Ордою, але дещо пізніше на території нинішнього Ірпеня відбулися вирішальні для українського народу історичні баталії.

Як свідчить твір української національно-політичної думки кінця XVIII ст. "Історія Русів або Малої Росії О. Кониського. "...Гедимін Князь року 1320-го, прийшовши в межі Малоросійські з воїнством своїм Литовським, з’єднаним з Руським, що перебувало під орудою воєвод Руських Пренцеслава, Світольда і Блуда та Полковників Громвала, Турнила, Перунада, Ладима й інших, вигнали з Малоросії Татар, перемігши їх у трьох битвах і на останній, головній, над р. Ірпінь, де убиті Тимур і Дивлат, Князі Татарські, Принци Ханські. По тих перемогах поновив Гедимін правління Руське під начальством вибраних од народу осіб, а над ними поставив намісником своїм з Руської породи Князя Ольшанського..."

Тобто сталося це за шістдесят років до битви на Куликовому полі, яка в офіційній історіографії вважається початком визволення усіх східних слов’ян від монголо-татарського iгa.

Події сивої давнини, що стосуються Приірпіння, згадано і в інших писемних джерелах - літописах.

У 1362 р. Приірпіння в складі Київського князівства потрапило під владу Литви, а після об’єднання Литви й Польщі у Річ Посполиту увійшло до складу цієї держави.

У 1686-1793 pp. по р. Ірпінь пролягав кордон між московськими та польськими володіннями в Україні.

У 1793 р. у зв’язку з другим поділом Речі Посполитої Правобережна Україна, включаючи Приірпіння, увійшла до складу Російської імперії.

По р. Ірпінь пролягав кордон між володіннями двох сусідніх східнослов'янських племен - полян та древлян.

Гарні природно-кліматичні умови здавна вабили на ці землі людей. У лісах вдосталь водилося дичини, росли ягоди, гриби. У ріках, які слугували також зручними шляхами сполучення, було безліч риби. На звільнених від лісу ділянках культивувалося рільництво, розвивалися бортництво й різноманітні ремесла. Залізні плуги, сокири й коси, мечі, наконечники стріл та списів виготовлялися з металу, який виплавляли з місцевої болотної руди. Про це свідчать залишки плавильних печей, знайдені археологами на території давнього поселення Хлопачі (поблизу залізничного мосту через р. Ірпінь).

Красномовно висвітлюється характер занять місцевих жителів і в назві іншого старовинного поселення - Рудня.

На початку XIX ст. тут було засновано шкіряний завод, винокурню з кам'яною крамницею, пивоварню та цукровий завод. У 1868 р. в долинах між річками Ірпінь та Буча розпочалося будівництво цегельного заводу, водяного та парового млинів. Тоді ж з'явилося поселення, назване Северинівкою. Тут селилися колоністи - німці та чехи.

Економічний та культурний розвиток Приірпіння значно пожвавився на початку XX ст., коли було збудовано і введено в дію залізницю Київ - Ковель. У 1902 р. на залізниці розпочався регулярний рух потягів. Виник Ірпінськнй роз'їзд (пізніше селище Ірпінь), а потім - полустанки Буча та Ворзель, які згодом стали дачними селищами.

Селище Ірпінь забудовувалося без чіткого архітектурного плану. У лісі прорубували просіки. Так виникали вулиці, які називали лініями.

Теплий клімат, зелені лісові масиви, чисте повітря створили усі передумови для організації розгалуженої санаторно-курортної зони.

Ірпінь на час заснування мав кілька лісових складів, 2-3 дрібні крамниці, базари.

Для вирішення культурно-побутових проблем селища громадськість організувала товариство благоустрою Ірпеня. У 1909 р. з ініціативи цього товариства в Ірпені було відкрито школу. Кошти для будівництва зібрали самі жителі селища. При школі заснували бібліотеку.

У 1910 р. виникло Ірпінське товариство аматорів сценічного мистецтва, яке піклувалось організацією "аматорських спектаклів, літературно-музичних і танцювальних вечорів, читань лекцій та рефератів з питань драми, сценічного мистецтва й літератури". Згодом в Ірпені було створено театр, який мав окрему будівлю.

Приірпіння - край митців. Тут жили й творили художники Ф.Г. Кричевський, М.О. Донцов, Б.М. Піаніда. М.М. Балясний, П.Є. Сабалиш, В.В. Заболотний, скульптор В.В. Климов. Чимало картин створили в Ірпені В.Ф. Сидорук і Я.О Koлацюк.

До Ірпеня свого часу приїжджали видатні українські та російські письменники Леся Українка, Панас Мирний, І.К. Карпенко-Карий, С.В. Васильченко, О.І. Купрін; корифеї театру М.К. Саловський, П.К. Саксаганськнй. М.К. Заньковецька та ін. В Ірпені минули ранні дитячі роки російського письменника Миколи Носова.

У місті, на колишній дачі київського фабриканта Чоколова, в 1936 р. створено Будинок творчості Спілки письменників України. Тут жили й творили Олександр Довженко, Остап Вишня, Павло Тичина. Микола Бажан, Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Олесь Бердник,Максим Рильський, Павло Загребельний, Олександр Твардовський, Микола Ушаков, Микола Асєєв, Григорій Кочур,Костянтин Паустовський, Ольга Форш та багато інших. Тут у Володимира Сосюри гостював французький письменник П'єр Гамарра.

Ірпінь, оспіваний у віршах відомих поетів, стало відомим на літературній карті України і завдяки лицарям українського перекладу Григорію Кочуру, Дмитру Паламарчуку, Миколі Лукашу.

Г. Кочур та Д. Паламарчук познайомилися в концтаборі, де опинилися на десять років ув'язнення за звинуваченням в українському націоналізмі. У 1957 р. вони були реабілітовані, а на початку 1960-х років оселилися в Ірпені за допомогою М. Рильського. Письменники були друзями і в житті, і в творчості, з головою поринули в роботу, дивуючи всіх с воно працелюбністю і рідкісною творчою наснагою.

Г. Кочур - лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (посмертно) та літературної премії ім. М. Рильського. Знав близько 30 мов, зробив переклади із 25 мов світу. Його скромний будиночок по вул. Баумана (нині Кочура) мав неофіційну назву Ірпінського університету, де навчалося чимало українських перекладачів з        колишнього СРСР та з-за кордону.

Також мали дачі у цьому місті М. Стельмах, В. Собко, И. Рибак, П. Северов., В. Александров.

Мальовничий куточок Приірпіння - Ворзель - також став близьким і рідним для багатьох українських письменників. Тривалий час тут жили і творили Ю. Збанацький, В. Бичко, О. Новицький, М. Рудь (похований у Ворзелі).

У Приірпінні знаходиться цивільне летовище виробниче об’єднання ім. O.K. Антонова, де проходять іспити нові надпотужні літаки.

На території Приірпіння розташовані Економічний коледж Національного аграрного університету та Національна академія ДПС України - один з               наймолодших в Україні ВНЗ.

В 1962 р. Ірпеню надано статус міста обласного підпорядкування, а в 1967 р. йому були адміністративно підпорядковані селища міського типу Буча, Ворзель, Гостомель і Коцюбинське.

У 1977 р. вчитель історії середньої школи № 3 О.М. Передерій заснував Ірпінський історико-краєзнавчий музей. Того ж року завершено будівництво першого в Ірпені дев'ятиповерхового будинку.

У 1986 р. споруджено перші в місті два чотирнадцятиповерхових будинки, обидва заселялися людьми, евакуйованими з району, що постраждав внаслідок аварії на ЧАЕС.

Завершення будівництва автодороги Ірпінь - Київ з мостом через р. Ірпінь зняло безліч проблем, пов'язаних з проживанням, роботою, навчанням, відпочинком.

Приірпіння відоме як оздоровниця державного значення. Сьогодні тут діють близько двох десятків санаторіїв і профілакторіїв, будинки відпочинку, більше десяти таборів дозвілля та відпочинку.

Місто має широку мережу охорони здоров'я, освітніх та культурних закладів.