План-схема м. Вінниця

винницаСкачать « План-схема м. Вінниця» (до кожного будинку)

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Вінниця — адміністративний центр Вінницької області, значний історичний (осередок східного Поділля) та сучасний економічний і культурний центр України.

Розташоване місто на річці Південний Буг у смузі лісостепу, в межах Волинсько-Подільського кристалічного масиву.

Статус міста - 1795 р.

День міста свткується в 3-ю суботу вересня.

Населення 372,5 тис. мешканців (на 01.01.2015 р.)

Площа 79,94 км²

Поділяється на 3 адміністративних райони:

  • Ленінський — правий берег Бугу
  • Староміський — південний схід міста
  • Замостянський — північний схід міста

Відстань до Києва: залізницею 221 км, автошляхами 246 км.

Cторінка історії

На території, яку займає сучасна Вінниця, людина оселялася з давніх часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, ранньо- слов'янські поселення, що належать до черняхівської культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства.

З географічної точки зору це землі, що лежать у середній течії Південного Бугу. Чудові природні умови - м'яка зима, жарке, але не посушливе літо, повноводні ріки і колись густі, суцільні ліси - дали початок людському життю в цих місцях ще в епоху палеоліту. Археологічні знахідки свідчать про заселення краю з давніх часів, одних тільки городищ на Вінниччині нараховується понад п’ятдесят.

У літописні часи (Х-ХІ ст.) «уличі та тиверці сиділи по Дністру». У "Повісті временних літ" йдеться, що київський князь Олег стягував данину і панував "над галявинами, і древлянами, жителями півночі, радимичами, а з уличами і тиверцями воював". Незабаром Середнє Побужжя ввійшло до складу Київської Русі, і вже в 907 році у відомий похід на Константинополь Олег взяв із собою "тиверців, відомих як товмачі".

У період феодальної роздробленості Київської Русі ці землі ввійшли до складу Галицько-Волинського князівства. У 1240 р. під ударами орд Батия впав Київ, монголо-татарські завойовники рушили на захід і незабаром вторглись у Поділля. Не знайшовши в західних сусідів допомоги і підтримки в боротьбі з навалою, галицько-волинський князь Данило Романович змушений був визнати залежність від Золотої Орди. Татари брали з подолян данину, а самі кочували в Дикому полі - у степах південніше річок Синюха, Тясмин.

На багате, хоч і ослаблене безперестанними поборами монголо-татар Поділля, стали заздрісно споглядати угорські, польські, литовські феодали. У 1362 р. великий князь литовський Ольгерд, зібравши значне військо, розбив у битві на річці Синюсі орди братів Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Захоплені землі Ольгерд роздав своїм племінникам: Федорові, Юрієві, Олександру і Костянтину Коріатовичам.

Уздовж кордонів Дикого поля брати звели замки для захисту від набігів неспокійних південних сусідів. Подібні замки стали основою росту таких міст, як Вінниця, Брацлав та ін. Звичайно, поселення в цих зручних для життя та оборони місцевостях існували задовго до приходу Коріатовичів, що підтверджується археологічними даними. Проте початок згаданих міст сягає до 1362-1363 рр.

Заснування Вінниці пов'язане з ім'ям племінника князя Ольгерда Федора Коріатовича. У 1363 р. він заклав дерев'яну фортецю на високій кручі, нижче впадання в Буг його лівої притоки - річки Віннички. Назва "Вінниця" зустрічається вже в документі, підписаному 13 червня 1385 р. в Кракові королем Владиславом Ягайлом. З багатьох версій, що пояснюють назву міста, мабуть, найімовірніші ті, котрі грунтуються на таких словах: "Вінниця" - винокурня; старослов'янське "въно" - посаг, придане, отримане Коріатовича- ми, і Вінничка - річка.

Невеликий дерев'яний замок не радував ординців. Упродовж 1400-1569 рр. він піддавався тридцять разів великим нападам, горів і знову вставав над Бугом. Після Кревської унії 1385 р., що об'єднала Польщу і Литву, багато польських феодалів рушило в Україну. У 1434 р. вони захопили подільські землі аж до ріки Мурафи, утворивши Подільське воєводство, і відправились на схід. Однак стійкий опір місцевого населення змусив їх відступити. Середнє Побужжя залишилося під владою Литви і називалося за головним містом Брацлавщиною.

В останній чверті XVI ст. Вінниця вже користувалася деякими положеннями магдебурзького права. Ремісники об'єднувалися в цехи. Швидкому економічному зростанню міста сприяв також торговельний шлях із Молдови в Москву.

У 1558 р. зведено новий замок на неприступних земляних валах острівця Кемпа. Той замок теж був дерев'яний, який в 1580 р. спалили татари.

За Люблінською унією 1569 р. Брацлавщина перейшла під владу Речі Посполитої і була перетворена в Брацлавськс воєводство. Шляхта почала захоплювати кращі землі.

У 1598 р. у Вінницю переведено всі урядові установи, й відтоді вона стала центром Брацлавського воєводства.

У 1640 р. король Владислав IV дав місту грамоту замість тих, які були втрачені під час пожежі в замку. Відповідно до цієї грамоти відновлювалося право магдебурзького суду, детально викладався порядок виборів посадових осіб, їхні відносини до старост та ін.

Коли в 1648 р. спалахнула національно-визвольна війна, Вінниця зайняла в ній значне місце. 7 липня 1648 р. повстанці на чолі з полковником Максимом Кривоносом звільнили Вінницю від шляхетських військ. У листопаді 1649 р. в місті зупинявся сам Богдан Хмельницький.

Після Андрусівського перемир'я 1667 р. Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Однак шляхетська Польща настільки ослабнула, шо не змогла противитися натиску Туреччини і за Бучацьким миром 1672 р. віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. Двадцять сім років, до 1699 р., володарювало на цих землях створене турками Сарматське князівство.

Через усе XVIII ст. прокотилися хвилі козацько- селянських повстань гайдамаків. Це був народний протест проти посилення магнатської колонізації і захоплення селянських земель. Незважаючи на могутні соціальні потрясіння, магнатське землеволодіння продовжувало розквітати. Справжніми некоронованими подільськими королями стали Потоцькі. Великими маєтками розпоряджалися Грохольські, Ярошинські, Свейковські. Найвищого розквіту магнатська економіка досягла в 1760-1790 рр.

Польська держава розхитувалася під ударами конфедерації власної шляхти. Вона була тричі поділена між могутніми сусідніми монархіями - Росією, Австрією і Пруссією.

За другим поділом 1793 р. Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії й утворили Подільську губернію, у західну частину губернії увійшло власне Подільське воєводство, у східну - Брацлавське. Через деякий час центром Подільської губернії стало місто Кам'янець, тому Вінниця стала повітовим містом.

Після приєднання Правобережної України до Росії і утворення Подільської губернії у 1797 р. місто стає центром Вінницького повіту, а на початку 1798 року у ньому запроваджено «Городовое положение», а по всій території Росії воно впроваджувалось лише після 1801 року. З цих часів помітне поступове зростання міста, і в 1860 році у ньому вже налічувалось 10 тис. жителів, 5 шкіл, лікарня, 190 крамниць. Працював театр.

Під скіпетром російських імператорів якийсь час ще продовжують процвітати могутні великі землеволодіння подільських магнатів, але католицизм різко обмежується, а після придушення польських повстань 1830-1832 і 1863 рр. скасовано католицькі монастирі, які перетворено на парафіяльні костели чи православні монастирі.

Розвиток Вінниці відбувався набагато швидше після будівництва в 1870 р. поблизу міста залізниці Київ-Балта- Одеса та відкриття залізничного сполучення Козятин – Здолбунів, завдяки чому відкрились можливості безпосередніх зв’язків з Києвом, Одесою, Москвою, Петербургом, а також Польщею. З'явилися фабрики і заводи, у місті стали будувати кам'яні будинки. Росли нові, правильно розплановані квартали на лівобережжі, у так званому Заваллі (за валами) або Замості, Забужжі - між рікою і залізницею. У 1897 році населення Вінниці складає понад 30 тис. чоловік, їй належало перше місце в Подільській губернії за розміром товарообігу.

У 1880 році закінчується будівництво чавунно-ливарного заводу «Молот». Почали працювати насіннєвий і суперфосфатний заводи, взуттєва фабрика «Яструб». Розвивається торгівля. У 1881 році відкрито Вінницький міський банк.

Відчутно змінювалось місто на початку XX століття.

Значною подією для Вінниці було відкриття закладів культури: Народного дому (1902 p.) та міського театру (1910 p.) У 1911 році побудовано першу чергу водогону, встановлено електроосвітлення, на Поштовій вулиці закінчується будівництво міської думи. А в 1912 році завершується спорудження однієї з найоригінальніших будов нашого міста - готелю «Савой» - нині «Україна». Він був обладнаний центральним водяним опаленням та електричним ліфтом, що на той час було рідкістю.

У 1912 році від центру до Замостя прокладено трамвайне сполучення, завершено будівництво суперфосфатного заводу.

Почала працювати телефонна станція. Було закладено міський парк.

28 жовтня 1917 у Вінниці відбулося збройне повстання під керівництвом підпоручика Зубрилін та Євгенії Бош, учасники якого спробували передати владу революційного комітету робітників і солдатських депутатів, однак вірні Тимчасовому уряду війська на чолі з В. А. Костіциним відносно легко придушили його. У ніч з 1 на 2 листопада за активної участі Бош у 2-му гвардійському корпусі був утворений Військово-революційний комітет, який направив частини корпусу в сусідні міста. 2 листопада Радянська влада була встановлена в Жмеринці, 4 листопада - у Вінниці. У грудні 1917 р. у Вінниці утвердилася влада Центральної ради. Надалі в ході Громадянської війни влада в місті неодноразово переходила з рук в руки. У місті деякий час працював уряд Української Народної Республіки. Навесні 1918 року Вінниця зайнята німецькими військами. Радянська влада була відновлена в червні 1920 року.

Починаючи з 1917 року центр Подільської губернії переміщається з м.Кам’янця-Подільського до Вінниці і перебуває тут аж до ліквідації губернії в 1925 році.

За постановою ВУ ЦВК від 31 січня 1923 року покладено початок радянській адміністративно-територіальній реформі на Поділлі. Так, постановою ВУ ЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний поділ Подільської губернії» повіти були ліквідовані, а натомість утворено 6 округів.

У 1923 році місто стає центром округу, а з 1932 року і до нинішнього часу - адміністративним центром утвореної Вінницької області.

Непоправних втрат зазнало місто у роки репресій комуністичного режиму. Та найбільш спустошливої шкоди йому завдали німецькі окупанти, які встановили у Вінниці особливий режим у зв'язку з розміщенням неподалік ставки "Вервольф". Під час війни 1941-1945 рр. кількість жителів із 100 тисяч скоротилась до 27 тис., із 50 –ти промислових підприємств вціліли лише 10, повністю було зруйновано 1880 житлових будинків. Героїчними зусиллями вінничан та посланців інших регіонів країни наприкінці 1948 року майже повністю була відбудована промисловість міста, а у подальші роки в обласному центрі потужно розвивались електронна, радіотехнічна та металообробна та інші галузі.

Сьогодення

Нині Вінниця розкинулась впродовж 12 кілометрів на обох мальовничих берегах Південного Бугу. Вона постійно зростає, стає ошатнішою, набуває європейських рис.

Сучасна Вінниця - це 76 великих промислових підприємств, які виробляють широкий спектр промислової продукції. Найбільші з них - акціонерні товариства "Вінницький завод тракторних агрегатів", "Володарка", "Поділля", "Вінниця- хліб", "Кондитерська фабрика", "Олійно-жировий комбінат", "Вінниця м'ясо".

Далеко за межами України мають попит виготовлені у Вінниці діаманти традиційних і фантазійних форм та унікальні обробні інструменти, гідравлічне й пневматичне обладнання, продукція швейного виробництва. У зовнішньоторговельному обігу товарів та послуг області питома вага міста складала 64%.

До числа унікальних можна віднести ювелірне виробництво заводу "Кристал", де здійснюється виготовлення діамантів світового рівня якості. Тут виготовляють унікальні круглі діаманти в 57 граней, діаманти форми "Маркіз" та "Принцеса". Близько 95% виготовленої підприємством продукції експортується за межі України.

У місті розвинуті хімічна галузь, машинобудування та металообробка, промисловість будівельних матеріалів, легка, харчова, целюлозно-паперова промисловість.

У місті знаходиться частка розвіданого родовища гранітів місцевого значення (Сабарівський кар'єр).

Партнерами в зовнішній торгівлі є Росія, Австрія, Молдова, Білорусь, Німеччина, Болгарія, Чехія, Бельгія, Великобританія, США тощо.

Місто Вінниця має розвинуту транспортну інфраструктуру. Довжина шосейних доріг становить 356,2 км. Через територію міста проходить 3 автомобільні траси міжміського сполучення: Хмельницьке шосе, Київське шосе та вул. Островського-Лебединського, яка переходить у Немирівське шосе, двоколійна залізниця Південно-Західної залізниці України, яка сполучає центр країни з її південними та західними областями.

Нині у Вінниці діють відомі далеко за межами України державні медичний, технічний, педагогічний та аграрний університети. У них щорічно здобувають освіту близько 900 студентів з інших країн.

Науковий потенціал міста доповнюють 5 інститутів, 10 середніх спеціальних закладів, 9 науково-дослідних інститутів, 10 самостійних проектно-конструкторських організацій та 2 науково-конструкторські підрозділи.

Вінничани пишаються тим, що в їхньому місті розпочав творчий шлях Український академічний театр ім. І. Франка, відкривав невмирущу красу української пісні славетний М.Д. Леонтович. Під патронатом ЮНЕСКО в місцевому краєзнавчому музеї зберігається найбільша колекція Подільської ікони.

З Вінницею пов'язав понад 20 останніх років життя вчений, хірург, основоположник польової хірургії, засновник Російського Червоного Хреста, автор чотиритомного видання "Топографічної анатомії" М.І. Пирогов, який у свій час врятував від гангрени знаменитого італійця Джузеппе Гарібальді. Музей-садиба М.І. Пирогова з церквою-некрополем завжди викликають велику зацікавленість гостей та місцевих жителів.

Вінничани з великою повагою згадують міського війта Яцька Палагенка, страченого польською шляхтою за відстоювання незалежності міста, гайдамацького ватажка Гриву, селянського філософа Семена Олійничука, відомого художника Натана Альтмана, знавця Поділля Йосипа-Антонія Роллета, дослідника історії м. Вінниці Валентина Огамановського, письменника Михайла Стельмаха та багатьох інших, які вписали багато славних сторінок в історію міста.

Відпочинок та туристичні місця в Вінниці та її околицях:

  • Вінницький Державний драматичний театр
  • Музей-садиба Михайла Коцюбинського
  • Музей воїнів-афганців та парк на Козицького
  • Парк ім. М. Горького
  • Католицька церква
  • Православний Собор
  • Вінницька картинна галерея
  • Вінницький краєзнавчий музей
  • Прогулянка на катері та парк на Сабарові
  • Музей-некрополь ім. Пирогова
  • Музей-садиба Миколи Пирогова
  • Православна церква Святого Миколая (1746 р.)
  • Немирівські скіфські вали
  • Вервольф (бункер Гітлера під час Другої світової війни)