План-схема міста Чернівці

ЧернівціСкачать карту «План-схема міста Чернівці»

Скачать «План-схема міста Чернівці» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

ЧЕРНІВЦІ - адміністративний центр однойменної області, яка також як історичний топонім називається Буковина, розташована у південно-західній частині України і межує з Молдовою та Румунією. Це також один із головних промислових, туристичних і культурних центрів західної частини України.

Населення -  253,8 (на 01.01.2011 р.)тис. осіб. Площа - 154 кв. км. День міста святкуєтся в першу суботу-неділю жовтня.

Перша письмова згадка про Чернівці датується 8 жовтня 1408 року в Митних уставах молдавського господаря Олександра Доброго

Територія Чернівців за багато років належала до різних історичних і географічних формувань: Буковина, Бессарабія, Покуття, Галичина, Гуцульщина, та різних держав: Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Молдовська держава,Османська імперія, Австро- Угорська монархія (1774-1918 рр.), Румунія (1918-1940 рр.), СРСР (1940-1991 рр.) та незалежна Україна.

Чернівці отримали муніципальне право у 1876 р. і перший магістрат було обрано того ж року. 8 березня 1864 року місту було надано право повного самоврядування (автономії) з виборною радою. Першим виборним бургомістром Чернівців став Яків рицар фон Петрович.

Чернівці є відомим адміністративним, економічним, науковим, культурним та освітнім центром з унікальним комплексом міської архітектури, пам'ятками мистецтва і природи. Місто налічує близько 700 різноманітних історичних і культурних пам'яток і меморіалів, 25 з яких пам'ятки містобудування та архітектури України національного культурного надбання.

Історію та славу Чернівцям зробили відомі поети і письменники: Ю. Федькович, О. Кобилянська, І. Франко, Роза Ауслендер, М. Емінеску, С. Воробкевич, П. Целан, Е. Штейнберг та ін; всесвітньо відомі тенори: І. Руснак, Йозеф Шмідт та сопрано Віоріка Урсуляк. У Чернівцях гартувалися і творили: Д. Гнатюк, В. Івасюк, Н. Яремчук, С. Ротару, І. Бобул, Я. Табачник, П. Дворський.

Чернівці є містом студентів. Тут функцюнує 8 вищих навчальних закладів, 6 технікумів, 9 професійно- технічних училищ, які налічують понад 40 тис студентів.

Серед них - Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича (заснований у 1875 р.), Буковинський державний медичний університет,Торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Буковинська державна фінансово-економічна академія.

Місто має також високу наукову репутацію. Тут є ряд науково-дослідних інститутів: термоелектрики, приклад¬ої механіки і математики, медико-екологічних проблем, світової економіки та міжнародних відносин.

У місті діють багато культурних і мистецьких закладів: драматичний і ляльковий театри, обласна філармонія, органний зал, художній та краєзнавчі музеї.

В економічному комплексі міста домінують легка, деревообробна (виробництво меблів), харчова та машинобудівна галузі промисловості

У Чернівцях відкрито Генеральне Консульство Румунії. Чернівці мають партнерські зв'язки з містами - Солт Лейк Сіті (США), Саскатун (Канада), Клагенфурт (Австрія), Конін (Польща), Назарет Ілліт (Ізраїль), Сучава (Румунія), Подольськ (Росія).

Історичний нарис

Наприкінці X ст. територія у межах сучасної Чернівецької області, яка тоді була заселена племінними об’єднаннями тиверців і хорватів, увійшла до складу Київської Русі, а зі створенням в XI ст. Галицького князівства – до складу останнього і перебувала у ньому до середини XIV ст. Саме у цей час, імовірно в середині XII ст. (1153 р.), на лівому березі р. Прут було засновано фортецю для охорони торгового Берладського шляху, який вів із нижнього Подунав'я до Галича. Навколо дерево-земляної фортеці з часом виріс ремісничий посад з будинками зрубної конструкції. Це місто згадується серед інших в «Списку городів руських дальніх і ближніх» як Черн на Пруті. Можливо, ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці. Очевидно, від слова Черн походить й назва міста Чернівці.

У середині XIII ст. (1259 р.) ця фортеця була знищена на вимогу монгольського воєводи Бурундая, а мешканці перебралися на правий берег р. Прут, де заснували нове поселення в районі сучасних вулиць Сагайдачного і Барбюса. На правому березі річки, на горі Цецина, було споруджено фортецю–кам'яну вежу (донжон).

З середини XIV ст. край увійшов до складу новозаснованого Молдовського князівства. У грамоті молдавського господаря Олександра Доброго «Уставництво о митах» від 8 жовтня 1408 р. Чернівці згадуються як митний пункт. На той час через місто проходив торговий шлях, що сполучав Львів з Північним та Західним Причорномор'ям. З 1457 р. Чернівці стали центром волості. Вперше як місто Чернівці згадані в грамоті господаря Штефана Великого від 15 березня 1490 р. У 1538 р. місто у складі Молдовського князівства потрапило під зверхність Османської імперії.

За часів Хмельниччини до Чернівців навідувалися козацькі й татарські загони, опришки під проводом Дитинки. У січні 1657 р. до Чернівців прибув козацький корпус у складі Київського, Переяславського та Білоцерківського полків на чолі з наказним гетьманом А. Ждановичем. У Чернівцях до корпусу приєдналися молдовські та валаські загони, які вирушили спільно на Польщу.

За правління короля Яна III Собеського Чернівці перебували переважно під владою Речі Посполитої. З 1709 по 1714 рр. в околицях міста хазяйнували шведи та польські конфедерати. У 1714-1719 рр. у Чернівцях стояв турецький гарнізон. З того часу в старій частині міста знаходиться Турецька криниця – найдавніша комунальна споруда міста.

Найкращий опис Чернівців тих часів залишив чернець–єзуїт Й. Боскович, який супроводжував англійського посланця Портера і зробив у липні 1762 р. запис у своєму щоденнику. Він відзначав, що населення міста складалося з православних та євреїв, які мешкали у 200 хатинах. У Чернівцях було три православні церкви: Успіня Пресвятої Богородиці, Св. Миколая, Св. Параскеви, споруджені з дерева. Діяла у місті дерев’яна синагога, а самі євреї жили власною общиною (кагалом).

Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. у північні волості Молдови було введено австрійські війська, які зайняли й Чернівці. У 1774 р. згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором місто і вся Буковина увійшли до складу Австро-Угорської імперії. У «габсбурзький» період своєї історії (до листопада 1918 р.) Чернівці власне й отримали свій образ центральноєвропейського міста з характерним для Австро-Угорщини типом архітектури та міської інфраструктури. У цьому найвіддаленішому на схід місті імперії сформувався космополітичний, поліетнічний склад населення. Клімат «габсбурзьких» Чернівців творили різноманітні релігійні та культурні традиції українців, румунів, поляків, євреїв, німців (німецький вплив був особливо сильним).

Чернівці почали процвітати у 1778 р., коли герцог Карл фон Енценберг був призначений другим главою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців для того, щоби вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Нового імпульсу розвитку міста надав Петрівський ярмарок, який проводився 1-15 липня починаючи з 1786 року (сьогодні традиція Петрівського ярмарку відновлена). На початку XIX ст. Чернівці вже нагадували справжнє місто.

26 лютого 1861 р. після проголошення Буковини автономним коронованим краєм (герцоґством) Чернівці стають його столицею. 8 березня 1864 р. місту було надано право повного самоврядування і були обрані перші члени міської ради. Першим автономним бургомістром міста було обрано Якова фон Петровича.

Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив другий автономний бургомістр Антон Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 рр.). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу. У 1866 p. місто з'єдналося з Європою (через Львів) залізницею. З середини ХIХ ст., коли залізницю подовжили до румунського міста Ясси, Чернівці стали прикордонною вузловою станцією, яка працювала на економіку міста і краю. Потяги везли на Північ і Південь, Схід і Захід ліс, цукор, худобу, вовну, сіль. В місті були відкриті товарна біржа, палата торгівлі і ремесел, поштамт, телеграф, Буковинський ощадний та філії іноземних банків. В Чернівці прийшов європейський капітал, почався будівельний бум. Прокладені і вимощені нові вулиці, побудований водопровід і каналізація. 4 жовтня 1875 р. Чернівці стали науково-освітнім центром, тоді указом цісаря Австро-Угорщини Франса Йосифа було відкрито університет. Святом для всіх чернівчан став пуск у 1897 р. першого трамваю. Великого розмаху набуло житлове будівництво, з’являються будівлі для адміністративно-громадських потреб: лікарні, школи, готелі, клуби з бальними залами, народні доми. У 1908 році споруджується нова ошатна будова залізничного вокзалу, щоби показати гостям міста, що вони приїхали не в якусь провінцію, а до «маленького Відня над Прутом».

У роки Першої світової війни Чернівці потрапили в центр бойових дій, у результаті чого в місті тричі за роки війни змінювалася влада і лише 3 серпня 1917 р. остаточно відновилася влада австрійського імператора. Внаслідок поразки у війні розпочався розпад Австро-Угорщини і 3 листопада 1918 р. українці Буковини прийняли ухвалу про створення Західно-Української держави та побажали «прилучення української часті австрійської землі до України». Проте 11 листопада 1918 р. Чернівці були окуповані румунською армією. 30 грудня 1918 р. король Румунії Фердинанд І підписав законо-декрет про об'єднання Буковини з Румунією.

З 1920 р. в місті спостерігаються ознаки господарської стабілізації: відкриваються банківські відділення, з’являються нові промислові підприємства. У роки економічної кризи 1929-1933 рр. з метою забезпечення безробітних роботою міська влада розгортає житлове будівництво. Тоді змінився архітектурний стиль міста: якщо в ХІХ ст. характерним був класицизм, а на початку ХХ ст. модерн, то в 30-х роках XX ст. місто забудовувалося будівлями в стилі конструктивізму. У ряді громадських будівель використовувався стиль «неороминеск».

28 червня 1940 р. згідно з нацистсько-радянським пактом Молотова-Ріббентропа Північна Буковина з Чернівцями відійшла від Румунії до Радянської України. Відповідно до цього пакту з Чернівців було репатрійоване майже усе етнічне німецьке населення, що нанесло місцевому поліетнічному колориту непоправної шкоди. 2 серпня 1940 р. було створено Чернівецьку область у складі УРСР.

У роки Другої світової війні під час німецької окупації 1941-1944 рр. до Чернівців повернулась румунська влада (Румунія тоді була союзником фашистської Німеччини). Війна не принесла значних руйнувань місту: були зруйновані кілька будинків на Центральній площі та Поштовій вулиці, підпалено Темпль. 29 березня 1944 р. до міста повернулась радянська влада.

Протягом радянських часів місто розвивається і майже подвоює своє населення. У Чернівцях з’являється чимало промислових підприємств, будуються нові мікрорайони. Проте майже повністю втрачається унікальний місцевий колорит, а новозбудована архітектура – це типові зразки радянського містобудування. Завдяки тому, що Чернівці зростали за рахунок нових мікрорайонів, стара частина міста не була зачеплена новобудовами й тому зберегла свою недоторкану красу та цілісність.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. місто поступово відновлює свій старий урбаністичний колорит та повертається до історичних коренів.

Архітектура

Чернівці – одне з небагатьох міст України, яке по праву вважається перлиною архітектури. На державному обліку в історичній частині столиці Буковини знаходиться 706 пам’яток архітектури, 20 з яких загальнонаціонального значення. Історична забудова старого міста – це цілісний, майже недоторканий ансамбль XIX – початку XX століть, відомий своїми стильними сецесійними будовами, створеними представниками віденської школи модерну Отто Ваґнера. Архітектурною перлиною Чернівців по праву вважається ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, включений до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

У розвитку архітектури Чернівців XIX століття чітко виділяються два періоди, межею яких є 1840-і роки. Перший період характеризується, як і в усій європейській архітектурі, стійким пануванням класицизму. Починаючи з 1840-х років, в образі деяких споруд міста простежуються риси, пов'язані з відходом від принципів класицизму і зверненням до архітектурних прийомів італійського Ренесансу. Цей перехід прослідковується у художньо-естетичному образі міської ратуші Чернівців: фасад споруди вирішений у традиціях класицизму, тоді як у вежі проглядаються ренесансні мотиви.

Із середини XIX століття в архітектурі міста починається другий період, який характеризується пануванням еклектики, зокрема запізнілого класицизму, неоренесансу та необароко. Найбільш яскравою пам’яткою цього періоду є архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, збудований у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів. Творцем цього символу міста був видатний чеський архітектор Йосеф Главка.

На зламі ХІХ-ХХ ст. у європейській архітектурі запанував стиль модерн, який в Австро-Угорщині, до складу якої входила й Буковина, був відомий під назвою віденська сецесія. Історичне середмістя Чернівців просто неможливо уявити без стильних сецесійних будівель, створених за проектами учнів і послідовників видатного австрійського зодчого Отто Ваґнера. Серед них: дирекція ощадних кас, залізничний вокзал, готелі «Брістоль» і «Золотий лев» та багато інших споруд. Починаючи з 20-тих років ХХ ст. Чернівці забудовуються архітектурою в стилі ар-деко і конструктивізм.

До семи чудес Чернівців належать:

- колишня Резиденція митрополитів Буковини і Далмації – архітектурна перлина міста, збудована у 1864-1882 рр., включена до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО;

- музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської – творіння віденських архітекторів Фельнера і Гельмера, що з 1905 року прикрашає Театральну площу;

- Вірменська католицька церква, збудована у 1875 році за проектом Йосефа Главки, нині тут знаходиться органний зал Чернівецької обласної філармонії;

- міська ратуша, яка з 1847 року височіє на Центральній площі й відтоді незмінно є резиденцією міського самоврядування;

- художнього музею, збудована у 1901 р. як дирекція ощадних кас, вважається однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну;

- Кафедральний собор Святого Духа – головний храм православних Буковини, освячений митрополитом Євгеном Гакманом у 1864 р.;

- дерев’яний храм Святого Миколая, збудований у 1607 році, є найстарішою пам'яткою архітектури Чернівців.