Політико-адміністративна карта України

Політико-адміністративна карта УкраїниСкачать «Політико-адміністративна карта України»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Адміністративно-територіальний устрій України. Україна унітарна держава. Це означає, що управління країною здійснюється з одного центру – столиці, діє єдина для всієї території Конституція, існує єдина система найвищих органів влади, єдине правове поле. Але кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями.

Територія України поділяється на Автономну Республіку Крим і 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська. Вони є найбільшими адміністративно-територіальними одиницями. Автономна Республіка Крим має значну самостійність у вирішенні місцевих питань, має власну Конституцію, Верховну Раду та Раду міністрів. До областей прирівнюються два міста з окремим статусом – Київ (як столиця України) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Середню ланку в адміністративно-територіальному поділі України складають райони і міста обласного (а в АР Крим – республіканського) підпорядкування. Найбільшими містами України є Київ, Харків, Дніпро (Дніпропетровськ), Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів. Нижчою ланкою в адміністративно-територіальній системі є міста районного значення, селища міського типу і села. Такі населені пункти мають свої місцеві органи управління: міські, селищні або сільські ради, останні можуть охоплювати одне або декілька сіл.

Адміністративний поділ. Відповідно до Конституції, Україна є унітарною державою.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Одиницями вищої ланки в адміністративно-територіальному поділі України є Автономна Республіка Крим та 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. АР Крим має значну самостійність у вирішенні місцевих питань, має власну Конституцію (затверджену 23 грудня 1998 р. Верховною Радою України), вищі представницький (Верховна Рада Автономної Республіки Крим) та виконавчий (Рада міністрів Автономної Республіки Крим) органи.

Крім того, до областей прирівнюються два міста із спеціальним статусом - Київ (як столиця країни) і Севастополь (як місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Середню ланку в адміністративно-територіальному поділі України складають райони і міста обласного (а в АР Крим - республіканського) значення.

Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної системи є міста районного значення, селища міського типу та села.

Всього в Україні нараховується 490 районів, 93 об'єднаних територіальних громад, 460 міст, у тому числі 187 міст спеціального статусу, республіканського та обласного значення, 855 селищ міського типу та 28 385 сільських населених пунктів.

Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на міські райони.

Кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями.

Згідно зі ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

Символіка. Згідно з Конституцією державними символами України є:

  • Державний Прапор України
  • Державний Герб України
  • Державний Гімн України

Державний Прапор України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Жовто-блакитні кольори символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. З часів нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького найчастіше вироблялися із блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносилися хрест, зорі, зброя, постаті святих.

Процес розробки зовнішньої атрибутики продовжував тривати і в ХХ столітті. 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор був затверджені Центральною Радою. За гетьманського уряду П.Скоропадського порядок кольорів у прапорі було змінено на синьо-жовтий.

28 січня 1992 року постановою Верховної Ради Державним Прапором незалежної України було затверджено синьо-жовтий стяг.

Державний Герб України. Згідно з Конституцією великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України, як його головного елемента, та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого - тризуб (малий Державний Герб України).

З найдавніших часів тризуб шанувався як магічний знак, свого роду оберіг. Він символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського - священних начал, трьох природних стихій - повітря, води й землі. Це зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка у літописах про ці знаки належить до Х століття.

Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком - його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб.

У грудні 1917 року Українська Центральна Рада прийняла тризуб в якості герба УНР. З 22 січня 1919 року згідно з законом про Злуку тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської держави П.Скоропадського, а також Директорії. Уперше тризуб як державний герб конституційно був оформлений у травні 1920 року Всеукраїнською Національною Радою. У 1939 році тризуб став державним гербом Карпатської Русі, що проголосила самостійність після розпаду Чехословацької республіки.

У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом національно-визвольного руху.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про Державний Герб України", якою було затверджено тризуб як малий Державний Герб України i як головний елемент великого Державного Герба України.

Великий Державний Герб України ще не затверджено, нині триває розробка його концепції, в основі якої лежать елементи, що відображають історичний шлях української державності. Основними складовими великого Державного Герба мають стати елементи герба Війська Запорізького та герба Галицько-Волинського князівства: козак з мушкетом і золотий лев, які тримають щит та виступають охоронцями і спадкоємцями державного герба великокняжої доби. Вибір саме цих фігур пояснюється прагненням об’єднати в одному державному символі історично тривалий час роз’єднані частини України – Східну і Західну.

Державний Гімн України. Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького та слова Павла Чубинського. Урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Створення українського гімну бере початок з 1862 року, коли український етнограф, фольклорист та поет Павло Чубинський написав вірш "Ще не вмерла Україна". Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося миттєво. Патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), будучи ще й знаним композитором свого часу, захопився віршем Павла Чубинського та написав музику до нього.

Вперше національний гімн з нотами був надрукований у 1865 році, а з 1917 року він почав використовуватись як державний гімн.

У 1917-1920 рр. "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був закріплений, використовувалися й інші гімни. Протягом радянського періоду української історії Національний гімн офіційно було піддано забуттю.

6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Державний Гімн України", згідно з яким в якості Державного Гімну України було затверджено Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна".

Державний Гімн України (Музика Михайла Вербицького, Слова Павла Чубинського)

Ще не вмерли України ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу, тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Громадянство. Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов’язку держави захищати права і свободи своїх громадян не тільки на території України, а й за її межами.

Згідно з Конституцією в Україні існує єдине громадянство. Україна належить до тих держав, які не підтримують ідею множинного (подвійного) громадянства, оскільки особа не може одночасно ефективно користуватися правами та виконувати обов'язки стосовно декількох держав. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він також визнається лише громадянином України. Позиція України стосовно множинного громадянства узгоджується з нормами міжнародного права.

Законом „Про громадянство України” встановлено, що незалежно від підстав набуття громадянство України є рівним і єдиним. Незалежно від того, чи мають громадяни свій статус громадянства від народження, чи вони набули його за інших підстав, всі користуються рівними правами та несуть однакові обов’язки.

Закон також встановлює підстави набуття громадянства, зокрема за народженням, за походженням, шляхом вільного обрання громадянства, поновлення в громадянстві тощо. Одночасно законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України тощо.

Цим же Законом передбачено підстави припинення громадянства та порядок виходу з громадянства України.

Вихід з громадянства України допускається лише за умови, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Ця умова спрямована на уникнення випадків безгромадянства внаслідок виходу з громадянства України. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Також громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянства України.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов’язки, як і громадяни України, що закріплено в Законі України „Про правовий статус іноземців”.

Україна дотримується міжнародних зобов ’язань щодо захисту прав людини , яка вимушено залишила країну своєї громадянської належності або країну свого постійного проживання . Зокрема іноземцям та особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, встановленим Законом „Про біженців”.

Рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні іноземним громадянам та особам без громадянства приймає Президент України.

Президент. Інститут президентства в Україні як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України.

Зародження демократичного суспільства в Україні розпочалося ще за часів козацтва. Однак бурхливий розвиток демократії, а разом з ним і становлення інституту президентства відбувалося на тлі визвольних змагань у 10-х роках ХХ століття. За часів діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали (Укази), які мали покласти основу демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1919 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

За часів перебування України у складі СРСР функції глави держави в Українській РСР до 1991 р. виконувала Верховна Рада, яка вважалась найвищим органом державної влади, її Президія, як постійно діючий орган державної влади, та її Голова.

Становлення інституту Президента України було ключовим у реформуванні державної влади, пов’язаному з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу. 5 липня 1991 р. було прийнято закони України „Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР”, „Про Президента Української РСР” і „Про вибори Президента Української РСР”.

Інститут президентства в Україні у його нинішньому вигляді склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є главою держави.

Статус Президента України. Статус Президента України визначено розділом V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також зміщення з поста та припинення його повноважень. Статус Президента як гаранта Конституції покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний Закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями. Він має право зупинити рішення органів влади, застосувати право вето до законів, за які проголосувала Верховна Рада.

Президент є гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. На Президента покладений обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України в межах існуючих кордонів.

Як гарант прав та свобод громадян, Президент наділений повноваженнями виконувати необхідні дії стосовно гілок і структур влади, рішень, які вони приймають, з метою захисту прав і свобод громадян.

Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики полягають у тому, що Президент України на основі Конституції та законів України видає укази та розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів Уряду та керівників органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях Уряду, а також мати своїх представників у Конституційному Суді, Верховній Раді.

У сфері зовнішньої політики Президент як глава держави виступає від її імені, представляє Україну в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні угоди, а також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.

Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. У разі збройної агресії проти України Президент приймає рішення щодо застосування Збройних Сил України з метою оборони держави від агресора. Президент очолює Раду національної безпеки та оборони України.

Президент здійснює свої Конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.

Порядок обрання Президента України. Порядок виборів Президента закріплений ст. 103 Конституції України. Вибори Президента України здійснюються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. В Україні Президент обирається на 5 років.

Президентом може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два строки підряд.

Нарівні з вимогами до кандидата на пост Президента існують обмеження і щодо особи Президента. Так Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента.

Вперше вибори Президента України відбулися 1 грудня 1991 р., під час яких було на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України – Леоніда Кравчука. В 1994 р. було обрано, а в 1999 р. переобрано Президентом України Леоніда Кучму. 26 грудня 2004 р. Президентом України було обрано Віктора Ющенка. 7 лютого 2010 року за результатами всенародного волевиявлення Президентом України був обраний Віктор Янукович. 25 лютого він склав присягу перед Українським народом як Глава держави.

Законодавча влада. Відповідно до Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Назва „Верховна Рада” вперше була вжита в радянській конституції 1937 року, але існування представницьких структур влади – давня українська політична традиція, яка періодично відновлювалася протягом сторіч. У давньоруських містах і князівствах Київської Русі в якості представницького органу існувало віче, в часи Запорізької Січі - козацькі ради, пізніше існували сходи по селах та повітах, у 1917-1918 роках діяла Центральна Рада Української Народної Республіки.

Верховна Рада незалежної України розпочинає свій відлік від 16 липня 1990 року. У цей день Верховна Рада Української РСР 12-го скликання проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України. Згідно з цим документом було скасовано ст. 6 Конституції УРСР про керівну роль Комуністичної партії та проголошено розмежування влади на законодавчу, виконавчу та судову як принцип побудови державного механізму.

З 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада одностайно підтримала "Акт проголошення незалежності України", почалося відродження парламенту в нових умовах суверенної держави. У лютому 2000 року Верховною Радою України було прийнято рішення про зміну обчислень її скликань. Відтепер 12-е скликання парламенту, яке працювало на постійній основі з 1990 року по 1994 рік, стало іменуватися першим скликанням Верховної Ради України.

Структура

В Україні запроваджено однопалатний Парламент, що в цілому на сучасному етапі відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави.

Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування.

Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. У Голови Верховної Ради України є два заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови. Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.

Основними галузевими органами Верховної ради є її комітети, які здійснюють законопроектну роботу. Комітет, визначений головним розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки та висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може організовувати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Для контролю за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради створюється Рахункова палата.

Депутати

Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги на вірність Україні. Відмова скласти присягу призводить до втрати депутатського мандата.

Народним депутатам гарантується депутатська недоторканість.

Повноваження і діяльність

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові, народним депутатам, Кабінету Міністрів і Національному банку України.

Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менше двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада України працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народними депутатами особисто.

Парламент України розпочинає свою діяльність з обрання зі свого складу Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України і заступника Голови Верховної Ради України. Також парламент затверджує перелік комітетів, які здійснюють законодавчу роботу.

Закони, прийняті Верховною Радою України, підписує Президент України, який має право вето щодо них.

До основних повноважень і завдань Верховної Ради України належить внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму з визначеного кола питань, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, призначення виборів Президента України, надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладання миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

Верховна Рада за пропозицією не менш третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від її конституційного складу.

Судова влада. Згідно з Конституцією правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, будь-яке делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, що виникають у державі. Конституція вказує на неприпустимість створення надзвичайних та особливих судів.

Загальну структуру судової системи визначає стаття 124 Конституції України, згідно з якою судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Конституційний Суд України є особливим судовим органом конституційного контролю.

Правосуддя здійснюється професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями й присяжними. Гарантіями незалежності суддів є їх недоторканість та обрання Верховною Радою професійних суддів безстроково, що здійснюється після завершення терміну дії першого призначення їх на посаду Президентом України строком на п'ять років.

Виконавча влада

Кабінет Міністрів України. Вищим органом виконавчої влади України є уряд - Кабінет Міністрів України. До його складу входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, два віце-прем'єр-міністра і двадцять міністрів.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Уряд у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр.

У разі відставки Прем'єр-міністра або прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів у відставку відправляється весь склад уряду.

Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики, а також політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Кабінет Міністрів розробляє проект закону про Державний бюджет України, який затверджується Верховною Радою, та забезпечує його виконання.

Від часу прийняття „Декларації про державний суверенітет України” (16 липня 1990 року.) склад керівництва Кабінету Міністрів змінювався дванадцять разів. Зараз працює дванадцятий уряд України.

Докладніше про роботу Кабінету Міністрів України можна дізнатися у розділі VI Конституції України, який регламентує роботу українського Уряду, а також на офіційному веб-порталі Кабінету Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади. Крім Кабінету Міністрів, до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один з віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює голова.

Гроші

Грошовою одиницею сучасної України є гривня.

Першим еквівалентом грошей на території сучасної України вважають наконечники стріл, які використовувалися у Північному Причорномор’ї ще до нашої ери. А першими монетами, з якими ознайомились наші далекі предки, були грецькі монети, що зустрічаються у скарбах і одиничних знахідках на узбережжі Чорного та Азовського морів. У Київській Русі наприкінці X ст. князь Володимир почав чеканити монети зі срібла й золота - "срібники" і "златники". А згодом у Давньоруській державі випускають литу срібну монету - гривню, що стає основною грошовою одиницею Русі.

Обставини склалися таким чином, що територія України довгий час входила до складу інших держав і користувалася їх грошима. Лише зі створенням Української Народної Республіки (УНР) почалися зміни. За час існування УНР, Гетьманату і Директорії в 1917 – 1920 роках в обіг було випущено 24 види грошових знаків – карбованців, гривень, шагів.

Проголошення незалежності України створило можливість запровадження повноцінної національної валюти. Грошовою реформою 1996 року в Україні було введено гривню (згідно з традиціями Київської Русі й визвольними змаганнями 1917—1920 років) та її розмінний варіант – копійку.

Національному банку України, створеному 1991 року, належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Для друку банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір, який обладнаний найсучаснішим устаткування.

Літерний код гривні - UAH, цифровий код - 980, скорочена назва - грн.

Гривня захищається такими засобами:

  • Водяний зна
  • Захисна стрічка
  • Рельєфні елементи
  • Суміщений малюнок
  • Райдужний друк
  • Антисканерна сітка
  • Кодоване латентне зображення
  • Мікротекст
  • Видимі захисні волокна
  • Невидимі захисні волокна
  • Флуоросцентний номер
  • Магнітний номер
  • Прихований номінал
  • Флуоресцентний друк
  • Високий друк
  • Орловський друк

В обігу знаходяться банкноти номінальною вартістю: 1 гривня, 2 гривні, 5 гривень, 10 гривень, 20 гривень, 50 гривень, 100 гривень, 200 гривень, 200 гривень та

розмінні монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійокі обігова монета номінальною вартістю 1 гривня.