селище Вишнівець – батьківщина засновника Запорізької січі

Вишнівець Вишнівець (до 1939 р. – Вишневець) - селище міського типу Збаразького району Тернопільської області, центр селищної ради, якій підпорядковане с. Загороддя. До Вишнівця приєднано село Мухавець, а також хутори Вишневий (Варшавка), Пославський і Чернявський.

Збаразький район Тернопільської області«Топографические карты масштаба 1:100 000: №91 - Вишневец и №109 - Тернополь»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Селище розташоване на лівому березі р. Горинь (права притока Прип'яті, басейн Дніпра), за 24 км від районного центру і 16 км від найближчої залізничної станції Карначівка. Через селище пролягає автошлях Брест–Тернопіль–Чернівці–Вишнівець–Ланівці.

Територія – 6 кв. км. Дворів – 1110. Населення – 3 256 осіб (2018 р.).

Сторінка історії. Перша письмова згадка – 1395 р., коли великий князь литовський Вітовт позбавив Сіверського князівства сина Ольгерда Гедиміновича Дмитра Корибута, дав йому кілька поселень на Волині, у т. ч. Вишнівець, де на правому березі р. Горинь (нині – село Старий Вишнівець) закладено земляний замок. Назва походить від слов’янського кореня “виш” – дитинець, замок. За іншими переказами, від місцевості, багатої вишнями. У привілеях польського короля Владислава ІІІ Варненчика від 9 липня 1463 р. є запис, що після смерті власника Вишнівця князя В. Несвізького місто переходить до його сина Солтана, який уперше почав іменуватися Вишневецьким. 1463 р. зі Збаразького князівства виділилась окрема волость із центром у Вишнівці – приватне володіння князів Вишневецьких. Після смерті Солтана Вишневцем володіли його брати Василь і Семен Васильовичі. Коли Василь Васильович помер, Вишнівець захопив Семен, внаслідок чого на нього поскаржився його племінник Михайло, старший син Василя Васильовича, й у 1475 р. король Казимир ІV передав Вишнівець Михайлові Васильовичу (помер близько 1517 р.). У 1494 р. князь Михайло Вишневецький звів новий замок на лівому березі р. Горинь, вибравши місце на стрімкій горі, де з півдня та із заходу він був неприступний.

Український княжий рід Вишневецьких мав дві гілки: старшу, що вела родовід від литовського князя Ольгерда Корибутовича, і молодшу – від нащадків давньоруського князя Інґвара Ярославича. Вишневецькі володіли багатьма маєтками в Україні, займали важливі державні посади в Речі Посполитій, відігравали помітну роль у  військовополітичному, господарському і культурно-освітньому житті. Від другої половини 16 ст. більшість Вишневецьких перейшла на католицизм, окремі на кальвінізм.

Найвідоміші представники: Дмитро Іванович Вишневецький (близько 1516 р., ймовірно, містечко Вишнівець, нині смт Збаразького району–жовтень 1563 р., м. Стамбул, Туреччина) – князь, староста канівський і черкаський (від 1550 р.), перший гетьман Запорізької Січі (від 1553 р.); Андрій Іванович Вишневецький (р. нар. невід.–1584 р.) – каштелян волинський (1568–1572 рр.), воєвода брацлавський (1572–1576 рр.) і волинський (1576–1584 рр.);  Костянтин Іванович Вишневецький (р. нар. невід.–1574 р.) – житомирський староста (1583 р.), противник Люблінської унії 1569 р.; Михайло Олександрович Вишневецький (1529–1584 рр.) – київський каштелян (від 1581 р.), канівський і черкаський староста; Олександр Михайлович Вишневецький (р. нар. невід.–1594 р.) – староста черкаський і канівський (1580–1594 рр.), любецький і лоєвський (1584–1594 рр.); Костянтин Костянтинович

Вишневецький (1564–1641 рр.) – воєвода белзький (1636 р.), воєвода руський (1638 р.), староста кременецький; Михайло Михайлович Вишневецький (р. нар. невід.–1615 р.) – староста овруцький (від 1603 р), полководець, оборонець православ’я; Януш Вишневецький (р. нар. невід.–1636 р.) – кременецький староста, коронний конюший; Ярема (Єремія) Міхал Вишневецький (1612 р., м. Лубни, за ін. даними містечко Вишнівець – 1651 р., біля с. Паволоч, нині Попільнянського району Житомирської області) – князь, полководець Речі Посполитої; Дмитро Вишневецький (1631–1682 рр.) – краківський воєвода, великий коронний гетьман; Міхал Корибут Вишневецький (1640–1673 рр.) – король Речі Посполитої (1669–1673 р.); Михайло-Сервацій Вишневецький (1680–1744) – волинський воєвода, засновник (1720 р.) єзуїтської колегії в Кременці. У 1744 р. рід Вишневецьких по чоловічій лінії припинився.

До відомих представників Вишневецьких належала також знана меценатка, дочка господаря Молдавії, дружина М. Вишневецького Раїна (Ірина) Вишневецька Могилянка (1589–1619 рр.).

Після смерті останнього з Вишневецьких містечко передано у володіння Огінських та Замойських, а згодом – до князів Мнішеків (донька Ельжбети Замойської була видана заміж за Мнішека і внесла як посаг Вишневецький ключ маєтків).

Від кінця 15 ст. Вишнівець користувався магдебурзьким правом; в одному з документів за 1482 р. його названо містом. 1494 татарське військо зруйнувало поселення.

1512 р. поблизу Вишнівця Костянтин Іванович Острозький разом із польським коронним гетьманом М. Каменецьким розбив 20-тисячну армію кримського хана МенґліҐірая (Ґірея).

Від 1569 р. Вишнівець належав до Речі Посполитої, був важливим торговим центром Волині. Значну частину населення становили ремісники. На торги до Вишнівця з’їжджалися з Кременця, Почаєва та інших навколишніх містечок.

1577 р. містечко зруйнували татари, у зв’язку з цим Андрій Вишневецький не зміг сплатити королівського побору. 1583 р. в населеному пункті було 126 будинків, 630 жителів. Від 1593 до 1614 р. місто належало Єжи Чарторийському, чоловікові Олександри Вишневецької. Згодом Вишнівець викупив овруцький староста Міхал Вишневецький.

29 листопада 1605 р. у Воскресенькій церкві Вишнівця майбутня російська цариця, політична авантюристка Марина Мнішек обвінчалася зі Лжедмитрієм (Гришкою Отреп’євим); ця подія мала великий вплив на подальший хід подій в історії Росії, Польщі та України.

У 1640 р. Я. Вишневецький перебудував та укріпив замок (у вигляді квадрата з чотирма бастіонами на кутах, із трьох боків оточений ровами; тоді ж було споруджено підзамче – форпост на підступах до замку), збудував оборонний монастир Кармелітів із костьолом св. Міхала, що належав до єдиної оборонної системи Вишневецького замку. Після руйнувань замку в 2-й половині 17 ст. фортифікаційні елементи відновлено у 1705 році.

У 1730-і рр. М.-С. Вишневецький перебудував розорений родовий замок за типом французьких позаміських резиденцій у пишний двоповерховий палац (за проектом архітектор Я. Бланже), який наприкінці 18 ст. реконструйовано. Паралельно до головної забудови М.С. Вишневецький за французьким проектом 1731 р. заклав парк; в останній чверті 18 ст. створення парку завершив архітектор Д. Міллєр (219 га, складався з трьох частин: нижнього і верхнього садів (італійського, автор Ф. Бургійон й англійського; алеї парку прикрашали альтанка, кам’яні лавочки, декоративні вази та скульптури; між ними на великому виступі Замкової гори був створений партер).

В архітектурі Вишневецького палацу поєднані риси пізнього бароко й класицизму. Після перебудови просторий палац набрав обрисів класичного cтилю; його видовжений у плані двох’ярусний корпус із флангами, вищими на один ярус бічними еркерами становив симетричну П-подібну композицію. Центральна частина фасаду з парадним входом оздоблена ризалітом, увінчаним трикутним щитом із пишним ліпленням. На задньому фасаді поміж ризалітами розміщені аркові галереї. Брами до резиденції величні, виконані з наслідуванням античних тріумфальних брам. Внутрішня структура палацу була симетричною, дзеркальною, з вестибюлем зі сходами і салоном. Ряд залів у партері, поєднаних широкими арковими переходами, становили дзеркальну галерею з численними предметами мистецтва (живопису, скульптури, предметів декоративно-ужиткового мистецтва, ювелірних виробів, зброї, книг, рукописів), що була однією з найвеличніших у приватних резиденціях Речі Посполитої 18 століття Оноре де Бальзак, який відвідав Вишнівець 1848 р., назвав палац і парк “малим Версалем”. Під час 1-ї світової війни Вишнівецький палац був пошкоджений, 1920-і відбудований (архітектор В. Городецький). У 1920 р. палацові споруди зазнали значних руйнувань під час перебування більшовицьких військ. Палац перекупив Кременецький сеймик за квоту 40 тис. доларів і відремонтував його, призначаючи на дитячий будинок, школу та лікарню. 1925 р. в головному корпусі палацу князів Вишневецьких відкрито музей. У березні 1941 р. з палацу

Вишневецьких вивезено до Москви (нині РФ) усі історичні та мистецькі цінності, коштовності, стародруки й цінну бібліотеку. Під час нацистської окупації у замку були розташовані ґестапо і жандармерія. Навесні 1944 р. під час бойових дій споруда зазнала значних руйнувань. У 1949 р. у палаці – пожежа. Протягом 1950-х рр. Вишнівецький палац відремонтували, в 1962–1970 рр. – відбудували.

Нині це – архітектурна пам’ятка 18 ст. загальнодержавного значення.

У 1494, 1512, 1515, 1516, 1534, 1549, 1653, 1655, 1666, 1667, 1672 та 1675 рр. містечко зазнавало руйнувань від нападів татарських і турецьких орд. Під час останнього нападу турки захопили замок, перебили його залогу, містечко спалили.

Щоб підняти Вишнівець, король Ян Собеський у 1677 р. звільнив жителів містечка від податків на 12 років. У 1648, 1649 і 1651 рр. містечко займало козацьке військо Б. Хмельницького. 1649 р. сарана знищила всі посіви навколо Вишнівця, 1651 р. був великий голод. У 1655 р. власниця Г. Вишневецька позичила 20 тис. злотих, заклавши Вишнівець.

У містечку Вишнівець польські шляхтичі Мнішеки, Потоцькі, Огінські та Вільєгорські заснували першу на західноукраїнських землях масонську ложу. Апогей її діяльності припадав на період перебування на польському престолі С.А. Понятовського, коли майже всі придворні чиновники та відомі державні діячі були членами масонських лож.

1744 р., після смерті останнього з роду Вишневецьких – Михайла-Сервація, Вишнівець передано у власність князів Мнішеків серед яких були: Єжи-Август (1715–1778 рр., м. Дукля, Польща) – польський політичний діяч, краківський каштелян (зібрав багато документів, зокрема про рід Вишневецьких та Мнішеків); Єжи-Міхал (1748 р., Вишнівець –1806 р., там само) – польський політичний діяч, ґраф, меценат, керівник королівської канцелярії (реконструював палац; його син Кароль поповнив архів, бібліотеку та колекцію); Анджей-Єжи-Філіп-Станіслав (1823 р., Вишнівець –1905 р., м. Париж, Франція) – живописець, колекціонер (продав помістя й частково бібліотеку).

У 1760 р. в містечку працювало 10 цехів. 1764 р. тут спорудили цегляний завод. У 1793 р. Вишнівець відійшов до Росії: згодом – центр волості в Кременецькому повіті Волинської губернії. 1852 – власність княгині Абамелек, 1857 – ґрафа В. Плятера (продав вишневецький палац із майном на аукціоні), 1876 – ґенерала І. де Толлі (продавав майно і твори мистецтва вроздріб), на початку 20 ст. – промисловця Демидова, згодом ґрафа Грохольського.

У другій половині 19 ст. у містечку виникло кілька дрібних підприємств для переробки овочів і фруктів. Від 1878 р. діяла однокласна школа, 1903 р. працювали приватний лікар і акушерка. 1907 р. у Вишнівецькій волості було 82 хутори.

Під час 1-ї світової війни у Вишнівці й навколишніх селах стояли війська 11-ї російської армії, в палаці розміщувався штаб 25-го корпусу цієї армії. Після проголошення УНР у січні 1918 р. належав до неї, в лютому того ж року містечко зайняли німецькі війська. В Армії УНР В. Богуславський та ін. Від вересня 1920 – під владою Польщі.

У період між світовими війнами ґміна Вишнівець належала до Кременецького повіту Волинського воєводства. Діяла філія товариства “Просвіта” та інші українські, польські та єврейські громадські організації.

1 жовтня 1933 р. з частини ґміни Вишнівець утворено нові ґміни: Катербурґ (нині с. Катеринівка Кременецького району) і Колодно (нині село в Збаразькому районі); натомість до ґміни Вишнівець приєднано села з ліквідованих ґмін Вербовець і Борсуки (нині села Лановецького району). У січні 1936 р. ґміна Вишнівець складалася з 25 громад. 1937 р. в містечку проживало близько 4 тис. осіб, більшість становили євреї. Працювали 3 млини, крупорушка, шкіряна майстерня, торгові заклади.

17 вересня 1939 р. у Вишнівець увійшла Червона армія. Наприкінці 1939–1940 рр. полизу костелу в підземеллях була катівня НКВС. В січні 1940 р. створено Вишнівецький район (існував до 1962 р., коли Вишнівець передано до Збаразького району). 1940 р. відкрито сільськогосподарський технікум, почали працювати лікарня, клуб та бібліотека. Тоді у Вишнівці проживало 3380 осіб.

Від 1 липня 1941 до 6 березня 1944 р. Вишнівець перебував під нацистською окупацією. Восени 1942 р. було ліквідовано єврейське ґетто (знищено понад 4 тис. євреїв із Вишнівця і навколишніх сіл). У серпні 1943 р. сотня УПА напала на німецький гарнізон і випустила в’язнів. У боях за Вишнівець загинули 486 воїнів Червоної армії. У Червоній армії загинули або пропали безвісти понад 90 уродженців села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, їхні симпатики – понад 60 осіб; у т. ч. сотники УПА Володимир Богуславський і Анатолій Бодасюк, районовий ОУН Данило Боценюк.

Реперсій зазнали понад 60 жителів села. 1948 р. у Вишнівці був розташований гарнізон МДБ (близько 200 осіб), який проводив у населених пунктах Вишнівеччини облави та ревізії; того ж року створено колгосп, 1950 р. реорганізований у плодорозсадницький радгосп “Вишнівецький”.

Виходили газети: орган Вишнівецького РК КП(б)У і районної ради депутатів трудящих “Сталінський промінь” (1948–1956 рр), орган Вишнівецького РК КПУ і районної ради депутатів трудящих “Колгоспний шлях” (1957–1961 рр.), орган політвідділу Вишнівецької МТС “Патріот Батьківщини” (1950–1953 рр.).

У 1960 р. Вишнівцю надали статус – селище міського типу.

1954 р. розпочав роботу плодоовочевий консервносушильний завод, від 1962 р. – цех, а згодом галантерейна фабрика, також працювали маслозавод, відділення “Сільгосптехніки”.

У 1972 р. функціонували 17 магазинів, 9 підприємств громадського харчування.

Зберігся архітектурно-ландшафтний палацово-парковий комплекс: церква Вознесіння Господнього (1530 р., мур.; реставрована 1872 р.; 1961–1980 рр. використовували як склад, відбудована 1992 р.; на церкві пам’ятна таблиця з написом: “Вознесенська церква пам’ятка архітектури ХVІ ст. – 1530 р. Тут поховані українські доброчинці, захисники православ’я князь Михайло Вишневецький і княгиня Раїна Вишневецька; палац (1731–1744 рр.; біля палацу є пам’ятний знак Дмитрові Байді-Вишневецькому); костел кармелітів (архітектор обох – Я. Бланже); пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення парк (кінець 18 ст., 8 га; частково збереглися цегляна загорожа та ворота у вигляді античної арки, ростуть понад 360 вікових дерев 17 видів); синагога (16–17 ст.; перебудована у 2-й половині 20 ст.), каплиця св. Теклі (18 ст., майстри К. Колерт і Х. Сейнер), а також – козацький (1574–1711 рр., площа – близько 0,7 га), єврейський (16–18 ст.), православний (16–18

ст.) і католицький (18–20 ст.) некрополі; будинок оранжереї (поч. 19 ст.), цегельня (19 ст.), паровий млин (початок 20 ст.).

Споруджено пам’ятники на могилах Вишневецьких та Мнішеків (початок 20 ст., впорядковані у 1990 р.), Т. Шевченку (1989 р., архітектор В. Скочиляс, скульптор В. Одрехівський); реконструйований 2013 р., жертвам фашизму (1989 р.), діячам ОУН і воякам УПА та жертвам більшовизму (1992 р.; архітектор П. Міхевич); встановлено меморіальні дошки на честь перебування Т. Шевченка (1964 р.), воїнам-інтернаціоналістам, пам’ятний знак на честь Д. Вишневецького (1995 р.; скульптор І. Душка), хрест на місці розстріляних діячів ОУН і вояків УПА (2000 р.).

У 2014 р. з нагоди 200-річчя від дня наро дження Т. Шевченка у Вишнівці відкрито меморіальну дошку, погашено ювілейний конверт присвячений Кобзареві, художник зі світовим ім'ям Іван Марчук репрезентував виставку своїх картин "Мальовнича Україна".

Є братська могила воїнів Червоної армії (близько 470 осіб) та 35 індивідуальних могил тих, які загинули у боях за Вишнівець і прилеглі до нього села в березні 1944 р. Тут встановлено пам’ятник радянському воїнові, на кожній могилі – надгробки і зазначені прізвища полеглих.

Функціонують Вишнівецьке відділення національного заповідника “Замки Тернопілля”.

Діють професійний ліцей, ЗОШ 1–3 ступ., дитячий садочок, Будинок культури, 2 бібліотеки, музична школа, районна лікарня, 4 аптеки, відділення зв’язку, станція технічного обслуговування, консервний завод – ТОВ “Інтер”, цегельний завод, ВАТ “Вишнівецький сирзавод”, 14 торгових закладів; земельні паї орендує ПАП “Добрий самарянин”.

У Вишнівці народилися громадський діяч у Канаді, меценат Никандер Буковський (1905–р. см. невід.), педагог, громадська діячка, депутат Верховної Ради УРСР Любов Гуменюк (1933 р. н.), польський вчений у галузі історії Ришард Ерґетовський (1925–2005), спортсмени (вільна боротьба) Євген (1980 р. н.) і Петро (1959 р. н.) Королі, художник, мистецтвознавець Наталія Собкович (Мороз; 1968 р. н.), вчений у галузі авіації, педагог, громадський діяч Юрій Сухенко (1951 р. н.), громадський діяч, політв'язень Фотій Володимирський (1924–2014).

Тут перебували: посол німецького імператора Рудольфа ІІ Еріх Лясота (1594 р.), Лжедмитрій І (1604 р.), архітектор Гійом де Боплан (1638 р.), гетьман Б. Хмельницький (1651 р.), князь Павло Петрович (майбутній російський цар Павло І; 1781 р.), польський король А.С. Понятовський (1781 р.; 1787 р.), історик М. Костомаров (1845 р.), поет і художник Т. Шевченко (1845 р.), французький письменник Оноре де Бальзак (1848 р.), академік В. Щурат (1905 р.), міністри Тимчасового уряду Росії О. Гучков і П. Мілюков (1917 р.), польський ґенерал В. Андерс (1939 р.), поети П. Тичина (1949 р.) і М. Рильський (1960 р.), письменник О. Гончар (1977 р.) та ін.

Навчалися прозаїк Б. Харчук, поет І. Гнатюк, учений-фізик Р. Бартосевич. Поховані: князі М. Вишневецький, Р. Вишневецька-Могилянка, М.С. Вишневецький, ґрафи Міхал і Кароль Мнішеки.

Поблизу Вишнівця є відслонення, геологічна пам’ятка природи місцевого значення Місце знахідки решток мамонта (0,1 га, встановлено меморіальний знак).