Карта Шевченківського района м. Києва

Шевченківський район м. КиєваСкачать карту «Шевченківський район м. Києва»

Скачать «Карты областей Украины»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Шевченківський район. Масиви: Нивки, Дегтярі, Волейків, Сирець, Рип'яхів Яр, Лук'янівка, Татарка, Шулявка, Вовчий Яр, Солдатська Слобідка, Старе Місто, Бессарабка.

Площа: 2,7 тис.га (3,2 % від території м.Києва)

Шевченківський район був створений згідно з постановою ЦВК УРСР 4 квітня 1937 року ( до Шевченківський район1957 року мав назву Молотовський район ). У жовтні 2001 року район - один з центральних районів столиці - збільшився внаслідок злиття з колишніми Радянським та Старокиївським районами міста. Названий на честь Великого Кобзаря, він об'єднав у собі найкращі надбання минулих років і величні здобутки сьогодення.

Шевченківський район у його сучасних межах став справжнім серцем столиці. Якщо поглянути на карту Києва та місце розташування на ній Шевченківського району, можна впевнитись, наскільки цей район міста неповторний і самобутній. Район межує на сході - з Печерським, на заході - зі Святошинським, на півночі - з Подільським, на півдні - з Солом'янським, на південному сході - з Голосіївським районами Києва. Його територія увібрала в себе різні віки та епохи. Звідси пішов Київ, про що говорять золотоверхі куполи його соборів. Історія Шевченківського району тісно пов'язана з історією створення самого міста, що сягає до VIII-IX століть, до зародження могутньої древньоруської держави - Київської Русі. Тут збереглися найцінніші історико-архитектурні та культурні пам'ятки - Золоті Ворота, Софіївський Собор, Володимирський Собор, Покровський монастир, Михайлівський Собор та інші. Головні події історії України, пов'язані з боротьбою за створення незалежної Держави, проходили саме в межах Шевченківського району.

Ядром становлення нашої держави була Старокиївська Гора на якій Апостол Андрій поставив хреста і Святий Володимир проводив Вибір Віри та закладав основи державності, яку формували його син Ярослав та онук Всеволод. Центром Київської Русі була територія Шевченківського району, де засновано Київ - «Мати міст Руських».

Частина терену району лежить у межах давнього міста Ярослава, датується XI-XII ст. Це вулиці Ярославів Вал, Золотоворітська, Іринінська, Софіївська та Малопідвальна. Самі назви вулиць вказують на монументальність споруд: Золоті ворота, вали міста Ярослава, Софіївський та Іринінський монастир. Впродовж багатьох сторіч решта території сучасного Шевченківського району становила горбисту, прорізану глибокими ярами та струмками долину річки Либідь.

Про будівництво Золотих воріт згадується в літописі від 1037 року. Збереглися руїни Золотих воріт, що височать у Золотоворітському сквері. Проїжджа частина воріт, що прорізувала вал, була 12 м висотою та 6,4 м завширшки, над нею було зведено надбрамну церкву Благовіщення з позолоченою банею (вірогідно звідси і назва воріт). В 1750 році руїни Золотих воріт були засипані землею. В 1832 році їх розкопали археологи, пізніше в них були вмонтовані залізні перекладини. Через Золоті ворота направлявся у Софію Богдан Хмельницький, намагаючись у 1648 році створити незалежну козацьку державу. Про це він та ієрарх Київський, митрополит Сільвестр Косів промовляли у Софіївському соборі. Саме на території району закладались підвалини національної самосвідомості українського народу, тут виношувалися ідеї незалежності. І сьогодні Золоті ворота та пам'ятник Ярославу Мудрому є символами Шевченківського району.

На території району знаходилась Центральна Рада та Софіївський (Богдана Хмельницького) майдан де проголошувалися Універсали, відбувалось обрання гетьмана Павла Скоропадського та інші не менш важливі події, пов'язані з історією формування Української Держави. На майдані Богдана Хмельницького відбувалися численні маніфестації та мітинги, що привели до проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року. Серед монументальних храмів, збудованих в X-XII ст., найголовнішим і найвеличнішим є Софіївський собор, зведений за часів Ярослава Мудрого. На межі XVII- XVIII століть храм Святої Софії був перебудований у бароковому стилі, став 19-банним і в такому вигляді дійшов до наших часів. У всій Європі того часу не було побудовано нічого, що могло порівнятися зі «Святою Софією».

У 1990 році собор з ансамблем колишніх монастирських споруд на його садибі занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Михайлівський Золотоверхий монастир збудовано у 1108-1113 р.р. за князя Святополка Ізяславовича, онука Ярослава Мудрого. У розписах храму брав участь київський митець Алимпій

В XVII-XVIII століттях собор св. архангела Михаїла перебудовано у стилі українського бароко. Найбільшим благодійником перебудови був гетьман Іван Мазепа. У 1716-1719 роках була збудована дзвіниця, але в 1934 році, в період войовничої боротьби з релігією, собор і дзвіницю було зруйновано. Нині Михайлівський Золотоверхий почав своє друге життя.

За період 1862-1882 років було побудовано Володимирський собор, в якому поряд з релігійними сюжетами велике місце займали історичні композиції «Хрещення Киян» та «Хрещення Володимира». Собор будувався на кошти відомих меценатів та на добровільні пожертвування киян. Він став ще однією видатною спорудою Києва. У внутрішніх розписах брали участь художники В.Васнєцов, М.Нестеров, М.Врубель, В.Катарбінський, М.Пимоненко та інші. Усі славетні митці жили на терені Шевченківського району.

Пам'ятник княгині Ользі (фігури Кирила і Мефодія, княгині Ольги та Андрія Первозванного) на Михайлівській площі було відновлено у 1996 році.

Назви церков свого часу визначили і назви вулиць району: Трьохсвятительська, Михайлівська, Десятинна, Софіївська, Стрітенська та інші. Віє давниною і від назв вулиць Олегівська, Володимирська, Печенізька, Половецька, Татарська, Ярославів Вал. Кожна вулиця - це музей під відкритим небом.

Вулиця Володимирська насичена пам'ятками історії, архітектури, культури. Обабіч неї та в безпосередній близькості знаходяться залишки прадавніх Десятинної церкви і Софіївських воріт, Софіївський собор, Золоті ворота. Місце Десятинного храму на Старокиївській горі вшановується як святиня. Вчені ретельно досліджували залишки найдавнішого храму, ці дослідження тривають і досі. На заповідній Старокиївській горі позначені місця розкопок двох князівських палаців доби Володимира Великого. Від перших князівських палаців до новобудов сьогоднішнього дня - все увібрала в себе Володимирська вулиця. На проїжджій частині позначено місце головного в'їзду до міста тих часів - так званої Софіївської брами. Вулиця являє собою своєрідний архітектурний музей, де знаходяться відомі усім споруди, а саме: Національний академічний театр опери та балету ім.Т.Г.Шевченка, Національний університет ім.Тараса Шевченка, міський будинок вчителя, пам'ятники Б.Хмельницькому, Т.Шевченку, М.Грушевському, М.Лисенку. На Володимирській можна побачити найбільш досконалий твір зодчого П.Альошина - нинішній Будинок вчителя. Будинок зводився у 1910-1911 роках як Педагогічний музей. Але ще до кінця того ж десятиліття він опинився в епіцентрі подій, яким судилося радикально змінити долю України.

Традиції благодійництва, у поширенні яких відіграв значну роль губернатор Фундуклей, мають у Києві давнє й міцне коріння. Сучасна вулиця Богдана Хмельницького, яка є невід'ємною частиною міста, раніше була Фундуклеївською вулицею. Так кияни вшанували Івана Фундуклея, колишнього київського губернатора та видатного благодійника, який подарував свої будинки місту для розміщення першої в Києві жіночої гімназії та надав кошти на її утримання. За життя цукрозаводчика М.Терещенка,вшановуючи його заслуги на ниві благодійництва та з нагоди 80-річного ювілею, було вирішено назвати Терещенківською вулицю, на яку виходила другим фасадом резиденція філантропа, на фасаді його оселі вміщено своєрідний геральдичний знак.

На теренах Шевченківського району збереглося чимало будівель, пов'язаних із проживанням видатних доброчинців та з діяльністю закладів, які вони опікували. Вулиця Богдана Хмельницького простягається від Хрещатика до вулиці О.Гончара.

На цій вулиці розташовано унікальний у світі Музей медицини. Його експозиції присвячені історії розвитку медичної допомоги населенню, медичної науки і освіти з давніх часів. Через усю територію Шевченківського району пролягла головна магістраль - проспект Перемоги - одна з найкрасивіших у місті. Проспект Перемоги починається з однойменної площі. Найпримітніші споруди на площі -Національний цирк України, готель „Либідь".

Епіцентром Шевченківського району є Хрещатик, який з'явився на Хрещатій долині у 1831 році. Хрещатик - чи не найкоротша у світі вулиця, але історія центральної магістралі довга і непроста. У давні часи глибоку долину між Верхнім містом і Печерськом перетинали вибалки та яри. Ця місцевість ще у часи Київської Русі являла собою вкриту лісом долину, по якій біг струмок. За однією із версій звідси пішла її назва - Хрещата (тобто перехрещена). Поряд було невелике озеро, з якого витікав струмок у напрямку нинішньої Бессарабки, далі він зливався з річкою Клов, яка впадала в Либідь. Той струмок теж називали Хрещатим. Це був лівий приток Либіді, який і по нині біжить під товщиною асфальту у колекторі. Перші будинки на Хрещатику з'являються у 1797 році. Тогочасні діючі правила і закони забудови міста та розумні умови кредитування робили справу забудови Києва кінця XVIII - початку XIX ст. взаємовигідною. Саме на зламі цих століть були зведені багатоповерхові прибуткові житлові будинки, готелі, які досі становлять найпрестижнішу частину старого житлового фонду та багатої архітектурної спадщини Шевченківського району.

На Майдані Незалежності та Хрещатику відбуваються найголовніші події держави, міста, району. Тут відзначається День Незалежності та День Перемоги, Різдво Христове та інші видатні події.

Лук'янівське цивільне кладовище є одним з найстаріших некрополів Києва. Офіційне рішення про відкриття міська управа прийняла в 1878 році. На Лук'янівське кладовище переносили прах покійних після руйнування поховальних комплексів на Аскольдовій могилі, Щекавиці, у Покровському монастирі, біля Феодорівської Лук‘янівської церкви. Сюди було перенесено тлін інокині Анастасії - княгині Романової, професорів КПІ В.П. Іжевського та М.І. Коновалова, полеглих під Крутами студентів - Шульгіна та Наумовича, привезено землю з братської могили на Соловках, в якій почиває прах репресованого поета, літературознавця, перекладача Миколи Зерова. З 1 липня 1994 року Лук'янівське кладовище визнано Державним історико-меморіальним заповідником.

Пам'яті загиблих, які належали до різних національностей і знайшли спільну могилу у Бабиному яру, присвячено монумент у меморіальному парку - це багатофігурна бронзова композиція із зображенням радянських громадян - жертв фашизму. Нині біля відгалуження яру встановлено пам'ятний знак у вигляді юдейського символу - менори. У 2001 році поставлено пам'ятник одній з найжахливіших сторінок сумного літопису окупації - «Дітям, розстріляним у Бабиному Яру».

З плином часу змінюється обличчя Шевченківського району, поряд з сивою давниною вирує сьогоденне життя - бурхливе і сповнене нового.

Шевченківський район сьогодні поєднує в собі високопродуктивну промисловість і будівництво, поліграфічне виробництво і розгалужену торгівлю, охорону здоров'я і сферу побутового обслуговування, широку мережу навчальних закладів та закладів культури. На території району понад 50 держав світу розташували свої посольства та представництва.

Прикрасою не тільки району, а й усієї нашої держави, національною гордістю є Національний університет ім.Т.Шевченка, який ще з середини XIX століття став одним із осередків науки та передової громадсько-політичної думки на Україні. Будинок Національного університету ім.Тараса Шевченка є пам'яткою пізнього класицизму. Неможливо перелічити імена викладачів і студентів Київського університету, десятки з яких відомі, без перебільшення, всьому світові. Вихованцями його були академіки М.Боголюбов, О.Богомолець, М.Грушевський, Д.Заболотний, М.Стражеско, Є.Тарле, О.Шмідт, лікар і єпископ-праведник Лука Войно-Ясенецький, філософи М.Бердяєв і Л.Шестов, вчений і громадський діяч М.Драгоманов, класики української літератури М.Рильський і М.Старицький, російський письменник, лікар за освітою М.Булгаков та багато інших. У 1939 році відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку в Шевченківському парку навпроти університету.

На території району розташовано Київський Національний економічний університет ім.В.Гетьмана, Національний медичний університет ім.Богомольця, Національний педагогічний університет ім.Драгоманова та ряд інших вищих навчальних закладів.

Неможливо мати повне уявлення про район, не знаючи його культурне життя. Вісім театрів, що розташовані в Шевченківському районі, відомі далеко за межами не тільки Києва, але і всієї України. Серед них: Національна опера ім.Т.Шевченка, Національний академічний театр російської драми ім.Л.Українки, Київський державний молодіжний театр та інші. Національна опера ім.Т.Шевченка була зведена у 1898-1901 роках на межі століть. Вона має ренесансне оформлення та надзвичайну пишність.

Про насичене культурне життя району говорять назви: Будинок художника, Будинок учених, Республіканський будинок актора, кіностудія ім.О.Довженка.

Справжньою перлиною міста є й Пушкінський парк. Сирецький парк та парк «Нивки» з'явилися на карті району в середині минулого століття. У парку «Нивки» є містечко атракціонів, танцювальний, спортивний і дитячий майданчики та Зелений театр. У Сирецькому парку діє справжня дитяча залізниця. Щороку восени у парку біля станції метро „Дорогожичі" влаштовується традиційне свято квітів. Один з найкрасивіших і найшановніших - парк Тараса Шевченка, розташований навпроти Головного корпусу Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. У сквері на розі вулиць Мельникова та Герцена встановлено пам'ятник відомому українському письменнику І.П.Котляревському. Улюблений киянами та гостями столиці парк «Володимирська гірка» заснований ще у 30-х роках XIX ст. на території понад 10 га. На нижній терасі - пам'ятник князю Володимиру, встановлений у 1835 році.

Не можна обійти увагою улюблені місця малечі - Національний цирк та Київський зоологічний парк. Зоопарк заснований у 1908 році з ініціативи Київського товариства аматорів природи. Територія зоопарку розкинулася на 40 га. З 1996 року Київський зоопарк увійшов до Європейської асоціації зоопарків та акваріумів.

Коротко про зоопарк і Пушкінський парк

(з книги "Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва")

Зоопарк міститься праворуч від Брест-Литовського (Києво-Брестського) шосе, в одному з мальовничих куточків міста. Створений у 1908 р. активістами місцевого Товариства любителів природи він був спочатку на території університетського Ботанічного саду. З часом колекції збільшувалися, в основному за рахунок приватних пожертвувань.

Так, художник С. І. Светославський тільки у 1909 р. прислав два вагони тварин з Центральної Азії та Туркестану.

Багато екземплярів передав власник знаменитого заповідника Асканія-Нова Ф. Е. Фальц-Фейн. У 1911 р. зоологічний сад уже налічував 175 видів тварин і птахів, тут побувало понад 73 тисячі відвідувачів. Але теріторія була замалою.

Зрештою Дума виділила для Зоосаду п'ять десятин. Художник-садівник А. X. Зейдак склав план, а архітектор Бобрусов — проект будівель. Новий Зоосад відкрився у квітні 1914 р. Він мав кілька відділів. У зоологічному збирали ті види тварин, яким загрожувало зникнення, ботанічний відділ влаштував «альпійську гірку» для гірських рослин, етнографічний мав «українську хату» — садибу з будівлями, садком для тварин, що мала значну художню й етнографічну цінність. На навчально-показовій пасіці читалися лекції, на показовому городі працювали учні міських училищ. Педагогічне значення Зоосаду полягало в тому, що він був навчально-допоміжним закладом для наочного викладання природознавства.

Поряд із Зоосадом знаходився Пушкінський парк. У 1897 р., місто одержало тут земельну ділянку. Через два роки у зв'язку із 100-річчям від дня народження великого поета, за пропозицією голови садової комісії міської Думи С. В. Ромішовського, цю ділянку перетворили на парк і назвали його Пушкінським. Оголосили конкурс на кращий проект. Та тільки у 1901 р. головний садівник міста І. О. Жуковський спланував парк.

Почалася велика підготовча робота, створення ігрових майданчиків для дітей, занять спортом, обладнання павільйонів, альтанок, буфету, кондитерських, фонтанів, алей тощо. На площі у дві десятини розпланували розсадник на 100 тисяч саджан ців для майбутньої висадки.

Було вирішено, що дерева в парку посадять діти. Заздалегідь підготували дві тисячі ям і стільки ж саджанців — їх подарували відомі садівники Кристер і Вессер. 19 жовтня 1902 р. відбулося свято. Трамваї привезли понад тисячу учнів з 53 міських училищ. Дітям подарували брошури «Дерево и его жизнь» та «Деревья и их нольза». Під звуки військових оркестрів у присутності «батьків міста» почалася робота. Пригощала дітей адміністрація Політехнічного інституту — м'ясом, хлібом, пирогами,яблуками, чаєм та квасом. Так починався Пушкінський парк...

...Давно зникли брудні робітничі околиці Києва, хутори і колонії. На місці колишніх Шулявки, Святошина, Нивок — широкі автомагістралі, житлові масиви, парки, підприємства культурного й побутового призначення, фабрики та заводи, навчальні заклади, стадіони тощо.