Складання схем місцевості та бойових графічних документів

Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Призначення схем місцевості та правила їх складання.

Для організації бою, управління підрозділом і вогнем, у розвідці та для передачі інформації у військах досить часто застосовують бойові документи, які розробляють на топографічних картах або схемах місцевості. Вони являють собою спрощені топографічні креслення невеликих ділянок місцевості, які складають у великому масштабі за топографічною картою, аерофотознімками або безпосередньо на місцевості прийомами окомірного знімання. Такі документи називають бойовими графічними документами. Вони доповнюють, пояснюють, а інколи і замінюють письмові документи, дозволяють більш наочно і детально відобразити бойову обстановку. Тому командирам підрозділів треба вміти швидко та грамотно їх складати.

Перед складанням схеми необхідно встановити, для вирішення яких завдань вона необхідна, які дані та з якою точністю необхідно на неї нанести. При складанні схеми необхідно додержуватись встановлених правил: схему орієнтують на аркуші паперу так, щоб противник знаходився у верхній частині аркуша. На схему наносять тільки ті місцеві предмети і форми рельєфу, за якими у подальшому найбільш точно можна нанести бойові порядки своїх підрозділів і цілей противника.

Схему складають тільки встановленими умовними знаками, а якщо використовують новий знак, то його пояснюють на полях схеми. При необхідності виконують перспективні малюнки об’єктів місцевості, які розміщують на вільних місцях або на полях схеми з показом стрілкою місцезнаходження на схемі. Замість малюнків на схему можна наклеїти фотографії об’єктів. Для точного указання важливих об’єктів на схемі підписують магнітні азимути і відстані до них від місцевих предметів.

Масштаб схеми (числовий або лінійний) вказують під схемою. Якщо схема складена у приблизному масштабі, дається пояснення, наприклад: ,,Масштаб приблизно 1:6 000”. Якщо масштаб по різним напрямкам неоднаковий, його на схемі не вказують. На такій схемі доцільно вказати відстані від значних до незначних об’єктів або від переднього краю до орієнтирів. Особливості місцевості, які не показані графічно, подаються в легенді на полях схеми. На схемі, яка складена за топографічною картою, наносять лінії кілометрової сітки або її виходи за рамкою схеми.

Умовні знаки, які застосовуються на схемах місцевості

Основні умовні знаки для складання схем місцевості показано на рис. 17.1. Об’єкти місцевості, умовних знаків яких нема на рисунку, зображають на схемі картографічними умовними знаками із збільшенням їх розмірів у 2-3 рази.

Умовні знаки для складання схем місцевості17.1. Умовні знаки для складання схем місцевості

Населені пункти наносять на схему олівцем чорного кольору замкнутими фігурами із збереженням конфігурації населеного пункту і кварталів, які відображають штриховкою тонкими лініями. Квартали, які віддалені один від одного більше 5 мм у масштабі схеми, наносять окремо. Вулиці і проїзди показують лише ті, до яких підходять автомобільні дороги з твердим покриттям або покращені ґрунтові дороги. Ширина умовного знака вулиці, тобто відстань між паралельними лініями, не повинна перевищувати 2 мм.

Дорожня мережа викреслюється чорним кольором; залізниці –суцільною лінією 1-2 мм, автомобільні дороги – двома тонкими лініями шириною між ними 1-2 мм, а ґрунтові дороги  (путівці) – суцільною лінією 0,2-0,4 мм.

Ріки викреслюють синім кольором однією або двома лініями. На озерах, водосховищах і ріках, які зображені в дві лінії, паралельно від берега проводять декілька тонких ліній, причому першу лінію проводять якомога ближче до берега, а до середини водоймища відстань між ними збільшується.

Ліси зображають овалоподібними умовними знаками зеленого кольору. Спочатку пунктиром намічається край лісу з найбільш характерними вигинами, потім креслять напівовали діаметром до 5 мм, так, щоб опуклі частини умовного знака проходили по контуру лісу.

При зображенні чагарників спочатку викреслюють великий овал (31,5 мм), а потім навкруги – декілька менших овалів. Межі чагарників, зазвичай, не показують.

Рельєф зображають горизонталями коричневого кольору, а важливі деталі рельєфу, які не відображаються горизонталями – відповідними картографічними умовними знаками. Позначки висот підписують чорним кольором і лише ті, які вказані у бойових документах.

Місцеві предмети  (орієнтири), для яких умовних знаків не передбачено (пень, зламане дерево, підбитий танк), на схемі показують у перспективі.

Підписи назв населених пунктів і позначок висот розміщають паралельно до верхньої (нижньої) сторони схеми і виконують прямим шрифтом. Підписи назв річок, озер, урочищ виконують нахиленим шрифтом і розміщають їх таким чином: підписи річок – паралельно до русла, підписи озер і урочищ – по найбільшій осі об’єкта. Нахиленим шрифтом виконують також підписи, які відносяться до оформлення і пояснень до схеми.