Способи зображення рельєфу на топографічних картах

Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Зображення рельєфу на картах – одне з найскладніших питань його відображення. Складнощі полягають у зв’язку з необхідністю відображення на площині великої кількості нерівностей земної поверхні. При цьому сучасна карта повинна давати тривимірне уявлення про місцевість, тобто, крім вимірів у горизонтальній площині, повинна надавати можливість визначати види нерівностей земної поверхні, їх взаєморозташування і взаємозв’язки, взаємоперевищення та абсолютні висоти точок місцевості, а також стрімкість, форму і довжину схилів. У пошуках вирішення цієї задачі протягом століть було запропоновано багато способів зображення рельєфу суші та дна морів і океанів.

З давніх часів і до кінця XVIII ст. на картах застосовувалося перспективне або картинне зображення рельєфу, на яких гори та інші нерівності земної поверхні зображалися у вигляді рисунків форм рельєфу в профіль. Таке зображення рельєфу було наочним, проте мало достовірним і зовсім непридатним для будь-яких вимірів (рис.6.1а).

Удосконалення стрілецької зброї та артилерії і пов’язаний з цим розвиток воєнного мистецтва потребували розробки нових, більш точних способів відображення рельєфу на картах. На початку XIX ст. на зміну перспективним прийшли пластичні або тіньові способи, які відображають нерівності суші на картах шляхом відтінення їх штрихами різної товщини (рис.6.1б), розтушуванням або відмивкою (рис.6.1в). Сутність цих способів полягає у відображанні нерівностей земної поверхні співвідношенням світла і тіні, яка досягається зміною густоти штриховки або відмивки схилів, які відрізняються своєю стрімкістю.

Найбільшого розповсюдження мав спосіб штриховки, який був більш наочним і надавав можливість правильно передавати на карті стрімкість схилів, розчленованість рельєфу, напрямок хребтів тощо. Проте цей спосіб зображення рельєфу був надто важким для виконання та, головне, не дозволяв точно визначати перевищення точок і утруднював зображення на карті інших елементів місцевості. Тому у подальшому військам потрібні були більш точні кількісні характеристики рельєфу і на зміну штрихам у середині XIX ст. був запропонований геометричний спосіб зображення рельєфу, який базується на застосуванні ізогіпс (горизонталей).

Способи зображення рельєфу на картах6.1 Способи зображення рельєфу на картах: а) перспективний (картинний); б) штриховий; в) розтушуванням (вiдмивкою); г) горизонталями з гiпсометричним забарвленням; д) горизонталями з гіпсометричним забарвленням i вiдмивкою

На сьогоднішній день геометричний спосіб є основним способом зображення рельєфу на всіх топографічних і багатьох оглядових та спеціальних картах. Не маючи такої пластичності, як штрихи або відмивка, горизонталі дозволяють відображати на картах всі різновиди рельєфу і при цьому дають можливість достатньо точно визначити абсолютні висоти точок, напрямок, стрімкість і форму схилів. Геометричний спосіб, як найбільш точний, наочний і простий для виконання використовується для зображення рельєфу на топографічних картах всіх країн світу. Проте й інші способи зображення рельєфу слугують додатковими і повністю базуються на способі горизонталей.

При зображенні рельєфу на дрібномасштабних картах (1:500 000 і 1:1 000 000) спосіб горизонталей втрачає свої переваги, зображення поверхні великих географічних районів має не завжди досконалий вигляд. Тому на дрібномасштабних картах зображення рельєфу горизонталями часто доповнюється гіпсометричним забарвленням і відмивкою.

Гіпсометричне забарвлення (рис.6.1г). полягає у розфарбуванні проміжків висотних ступенів між горизонталями певною кольоровою шкалою, що складає враження об’ємності форм рельєфу та відтіняє його висотну характеристику від світло-зеленого внизу до жовтогарячого і коричневого наверху (чим вище, тим темніше). Гіпсометричне видання дрібномасштабних топографічних і оглядових карт виконується у наступній висотній шкалі: 0, 100, 200, 300, 500, 700, 1000, 1400, 2 000 м і вище.

Відмивка рельєфу (рис.6.1в,д) являє собою найбільш наочний пластичний спосіб зображення рельєфу. При цьому способі світлотіньовий рисунок створює напівтони, які змінюються за освітленням від білого до чорного. Кожна форма рельєфу при освітленні отримує в різних частинах різну кількість світла. Там, де промені світла падають на поверхню перпендикулярно, освітленість більша, чим на ділянках, які освітлені кососпрямованими (під певним кутом) променями. Як правило, відмивку виконують при умові, що джерело освітлення (умовно) направлене з північно-західного кута карти на південний схід (рис.6.1в). При такому освітленні відмивка виконується з урахуванням стрімкості та висоти схилів і за принципом: чим стрімкіший і вищий схил, тим він темніший. Таким чином, у зображенні рельєфу цим способом виникає враження об’єму місцевості, а у поєднанні з гіпсометричним забарвленням рельєфу на карті складає враження макету місцевості.