Стан довкілля Черного моря. Бентос. Рідкісні та немісцеві біологічні види. Евтрофікація

Стан довкілля Чорного моряСкачать  Скачать «Стан довкілля Чорного моря»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Бентос. Морські водорості представлені понад 200 видами, які найбільш розповсюджені в мілководних районах на глибинах від 60 до 80 м. Великі водорості мають свою достатньо вузьку зону мешкання, по периферії моря та до глибин 5-6 м. За останні 20 років ділянки, укриті зостерою (Zostera), зменшилися, на мілководді, в десять разів. Філофорне поле Зернова, яке розташоване в центрі північно-західного шельфу на глибинах 25-50 м, є типовим порушенням біоценозу внаслідок антропогенної діяльності. Червона водорость Phyllophora була не лише важливим джерелом кисню і ядром бентосного співтовариства, яке містило 118 видів безхребетних та 47 видів риб, але і була предметом комерційного промислу з метою екстракції агара. Філофора переважала на північно- західній частині шельфу в межах району що дорівнює за розмірами Бельгії та Нідерландам. Протягом 1970- х і 1980-х років екосистема північно-західного шельфу достатньо швидко і катастрофічно прийшла до повного занепаду З іншого боку евтрофікація призвела до розвитку чисельності таких водоростей як Епіеготогріїа та червоні водорості (Ceramium).

Риби. Далекосхідний пеленгас Mugil soiuy короп Oryzias latipesбули випадково занесені до Чорного моря з риборозводних господарств, внаслідок чого загальна чисельність видів риби в Чорному морі зросла до 117.

За останні 10 років донне тралення рапани Rapana thomasianaстало звичайною практикою уздовж болгарського узбережжя Чорного моря, що спричинило значне занепокоєння з боку екологів. Оцінка впливу донного тралення на бентичні співтовариства свідчить про порушення популяцій мідій та трансформацію донного співтовариства в напрямку до домінування епіфауни (мідії та ракоподібні) та домінуванню бентичної фауни (молюски і поліхети), причому останні співтовариства є, як правило, менш різноманітними (Консулова та ін., з преси).

Птахи. Водно-болотяні угіддя Чорноморського басейну є життєво важливою ланкою в ланцюгу болот, що простирається від Північного Льодовитого океану до Південної Африки, і щорічно надає притулку 25 мільйонам мигруючих водноплавних птахів. В водно-болотяних угіддях Чорноморського басейну є близько 160 000 пар водноплавних птахів, які гніздяться, та 4800 прим. зимуючих птахів (Чернічко і Сехін, 1993 р.). Найважливіші місця мешкання разташовані на узбережжі Румунії (дельта Дунаю), в Україні і в Російській Федерації, простягаючись від дельти Дунаю до Таманського півострова в Керченській протоці. Понад 75% птахів Чорного моря концентруются саме тут а третина від їхньої кількості мешкає в дельті Дунаю, де є близько 320 видів птахів. Найважливішими з них в дельті Дунаю є: карликовий баклан; червонодзьоба (тут зимує понад 1/10 світової популяції цих птахів - 275 000 особин); білий пелікан; далматинський пелікан; білохвостий орел (8 пар цього виду в Румунії і 3 пари в Україні) (Грін, 1992 р.).

До числа морських птахів регіону входять також чайки і крачки. Під час міграції фауна птахів стає більш різноманітною за рахунок багаточисельних видів куликів та качок.

Ссавці. В Чорноморському регіоні є 4 види ссавців, а саме: monk seal (Monachus monachus), що знаходяться на межі зникнення, і 3 види дельфінів - афалина (Tursiops truncatus ponticus), дельфін-білобочка (Delphinus delphis ponticus) і звичайна морська свиня (Phocaena

phocaena relicta. На початку 1950-х рр. в Чорному морі мешкало близько 1 млн. дельфінів. Хоча полювання на дельфінів і заборонено з 1966 р., їхня популяція на кінець 80-х рр. не перевищувала 50 000-100 000 особин.

Результати кількох років спостережень за наявністю видів, занесених до Червоної книги України, на ділянці моря від мису Великий Фонтан до порту Іллічівськ у межах полігону Мегаполіс наведені в таблиці 5.2.

Беручи до уваги чисельність видів риб, занесених до Червоної книги України, що становить одиниці на рік, не можна робити остаточних висновків без обстеження статистично вірогідної кількості особин.

Відносна чисельність морського коника, який визначався у поодиноких екземплярах і був занесений до Червоної книги України (1991), у межах полігону Мегаполіс у 1997-2000 рр. різко підвищилась. Так, у липні 2000 р. лише за 12 годин знаходження сіток у воді відмічено 52 особин морського коника. Тоді ж на полігоні Мегаполіс вперше за період спостережень було зареєстровано 1 морського крота, а в листопаді 2000 р. — 11 особин мармурового краба.

Реєстрація у 1998-2000 рр. у межах Одеської затоки Чорного моря статевозрілих екземплярів китайського мохнатопалого краба, яка збігається з наростанням його чисельності у басейнах Балтійського та Північного морів, пов’язаних між собою інтенсивними морськими перевезеннями, дає підставу припустити появу цього виду на акваторіях та якірних стоянках інших портів регіону — Іллічівського, Білгород-Дністрівського, порту Усть-Дунайський.

Інтродукція цього виду у Чорне море представляє інтерес як екологічна проблема не тільки для чорноморського регіону, але й для басейнів Дунаю і Дністра. Штучними перепонами на шляху припустимого проникнення E.sinensis в басейні Дністера можливо стануть греблі Дубосарської ГЕС, на річці Прут — гребля водосховища Костешти-Стинка, на річці Дунай — Джердап І та Джердап ІІ.

Подальше розповсюдження мохнатопалого краба, враховуючи його плодючість (270 000-920 000 ікринок) і порівнюючи її з середньою абсолютною плодючістю білого дністровського довгопалого рака — Pontastacus eichwaldi bessarabicus Brodsky — (353-514 ікринок) та каспійського рака — Pontastacus eichwaldi bessarabicus Bott — (146-263 ікринок), може негативно вплинути як на стан аборигенних ракоподібних, так і на екологічний стан чорноморського басейну взагалі.

Мнеміопсис

Наприкінці 80-х і на початку 90-х років закінчення періоду депресії збігалося за часом з бурхливим збільшенням запасів гребневика-іммігранта Mnemiopsis mccradyi (деякі автори визначають цей вид, як M.leidyi). Гребневик-вселенець спостерігався у великих кількостях по всій досліджуваній акваторії (окрім районів з розпрісненими водами біля гирла Дунаю), його чисельність досягала понад 1,5 тис.екз./ м2 (рис. 5.7). Слід відзначити, що відносна бідність зоопланктону області дивергенції не може бути пов’язана ні з забрудненням моря, ні з впливом гребневика-іммігранта, і обумовлена тиском на кормовий зоопланктон з боку гребневика-аборигена Pleurobrachia rhodopis у специфічних умовах підйому сірководневого купола.

У весінній період популяція гребневика-вселенця не є великою за чисельністю. Північно-західна частина моря практично очищується від цього виду. Крупні особини мнеміопсіса виявляються переважно на глибоководних станціях, їхня чисельність та сумарна біомаса були подібні до чисельності і біомаси плевробрахії. Гребневики на мілководді були практично відсутніми, тому негативний вплив гребневиків на кормовий зоопланктон (виїдання) був мінімальним.

Починаючи з 1999 р. відзначається зменшення, у порівнянні з попереднім періодом, ролі гребневика, зв’язане з вичерпанням кормового запасу і появою хижака Beroe. Спорадична поява гребневика спостерігається полігоні Мегаполіс (рис. 5.8): влітку його біомаса незначна, у вересні — він відсутній, а в жовтні — з’являється знову і існує до зими.

Евтрофікація

Слід зазначити, що наслідки евтрофікації водоймища позначаються, в першу чергу на фітопланктоні, спричиняючи його бурхливий розвиток, а потім — на донних організмах, що попадають у критичне положення внаслідок гіпоксії.

На підставі аналізу сучасних даних по видовому складу, сумарній чисельності і біомасі планктонних організмів можна говорити про тенденцію до зменшення евтрофікації прибережних районів моря в порівнянні з даними, отриманими в 80-і роки.

На користь такого твердження вказує факт помітного зменшення частки синьо-зелених водоростей у видовому складі поверхневого фітоценозу; а також зміна середньорічного домінантного співвідношення діатомових і перідінієвих водоростей на користь перших (рис. 5.9).

Для виявлення ефекту антропогенного і теригенного впливу варто проводити сукцесійний аналіз планктонного матеріалу, зібраного в результаті моніторингу різних районів шельфу.

Як і слід було очікувати, встановлені помітні відхилення, що виникають на початку літньої сукцесії фітопланктону полігону Мегаполіс. На рисунку 5.10 наведений сукцесійний календар першої стадії сезонного розвитку фітопланктону (% від сумарної чисельності за рік вегетації). Види I стадії представлені дрібними (об’єм клітин не перевищує 1000 мкм3) діатомовими водоростями, що починають сезонну сукцесію в умовах великого вмісту біогенів.

В Одеській затоці дрібні діатомеї розвиваються протягом трьох місяців — до вересня. Надзвичайно довгий період їхньої вегетації викликаний, на нашу думку, саме антропогенним навантаженням: локальний демографічний «вибух» — зростання щільності населення міста в курортний сезон збільшує обсяг комунально-побутових скидів. Через 2 тижні після початку вегетації I стадії в процес фотосинтезу активно включаються види II стадії сезонної сукцесії — великі діатомові водорості. В умовах стратифікації збереження у фотичному шарі значної біомаси обох стадій збільшує час літнього максимуму розвитку фітоценозу — нормальний літній спад чисельності і біомаси планктону в затоці або відсутній, або непомітний на тлі злиття двох сезонних максимумів — літнього та осіннього.

Можна припустити, що впровадження різних рослин і тварин-іммігрантів до складу аборигенного планктонного співтовариства було в значній мірі спричинено саме наслідками евтрофікації. Масова загибель планктонних і донних тварин у результаті літніх заморів та тривалої гіпоксії порушило трофічні відносини в усій екосистемі мілководдя, звільнивши місце або для вселення, або для проникнення з півдня желетілих хижаків і гетеротрофних дінофлагелят та інфузорій. 

Звичайним явищем став масовий розвиток, що досягає рівня «червоного приливу», тепловодної інфузорії Mesodinium rubrum (Lohm.) Hamb.et Budd. у прибережжі і у багатьох лиманах Одеської області. Щорічно в літній період, починаючи з 1997 р., на акваторії Одеської затоки відзначається також цвітіння потенційно токсичної для Чорного моря дінофлагеляти Gymnodinium sanguineum Hiras. (G. splendens). Це може бути небезпечним для людини, тому що щільність популяції цієї дінофлагеляти на акваторії одеських пляжів влітку і восени досягає 500-800 тис.кл./л.