Стан довкілля Черного моря. Фітопланктон. Зоопланктон

Стан довкілля Чорного моряСкачать  Скачать «Стан довкілля Чорного моря»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Фітопланктон. Зоопланктон. На українській акваторії Чорного моря виділяють чотири райони:

•Центральний глибоководний район моря;

•Північний район (Кримський півострів);

•Північно-західна частина шельфу, глибини до 50 метрів;

•Прибережні мілководні акваторії шельфу середня глибина до 20 метрів.

Такий розподіл пов’язаний з геолого-гідрографічними характеристиками, а також з розходженнями у видовому складі співтовариств і в кількісному складі організмів.

Центральний глибоководний район моря. Раніше вважалось, що нижня межа розподілу життя в Чорному морі збігається з верхньою межею сірководневої зони. Сучасні дослідження виявляють існування планктонних рослинних і тваринних організмів і в цій зоні. Видовий склад фітопланктону небагатий, домінують типово морські й океанічні види діатомових і перідінієвих водоростей. Максимальні біомаси (до 300 мг/м3) належать до місць звалення континентального уклону. У складі зоопланктону виділяють холодноводний комплекс (копеподи і гребневики) і тепловодний (кладоцери, понтеліди й інфузорії). Ряд видів (Oithona minuta, O.dioica, Acartiaclausi, Paracalanus parvus, Sagitta setosa) є еврітермними і зустрічаються у морі в усі сезони року.

Північний район (Кримський півострів). Фітопланктон району найбільш багатий у системному відношенні: діатомові складають до 45% від загального числа видів; пірофітові — 38%; золотисті — понад 10%.

Значне число видів може викликати «цвітіння» води. Наприкінці 80-х років максимальні значення біомаси досягали 400 мг/м3. У залежності від глибини існування зообентосу в цьому районі, як і на іншій акваторії моря, виділяють три зони: зона верхньої субліторалі, зона мідієвого біоценозу зона нижньої субліторалі.

Північно-західна частина шельфу. Відрізняється найбільш багатим видовим складом фітопланктону: разом із морською, розвивається солонуватоводна і прісноводна флора основних систематичних відділів: діатомові, пірофітові, кокколітофоріди, сілікофлагеляти, золотисті, зелені і синьо-зелені водорості. Звичайними є явища «цвітіння» води. У центральній частині північно- західного шельфу, на глибині 30-60 м, існує філофорне поле Зернова з унікальним донним біоценозом, що формується на мідієвих намулах.

Прибережні мілководні акваторії шельфу. На розпріснених ділянках велике значення мають літоральні види діатомових водоростей, а також зелені, синьо-зелені і дрібні золотисті водорості. Їхня сумарна біомаса може досягати сотен грамів у кубометрі води; величини вуглецевої маси прибережного фітопланктону є також більшими, ніж у відкритих зонах моря. У складі зоопланктону характерним є розвиток гідромедуз і личинок бентосних тварин. Влітку особливо рясні велигери брюхоногих і пластинчатожаберних молюсків, наупліуси і ципріси вусоногих раків, трохофери і нектохети багатощетинкових хробаків. Донна фауна дуже різноманітна, на м’яких піщаних ґрунтах домінують біоценози молюсків і поліхет.

Фітопланктон

Нормальне функціонування фітопланктону Чорного моря характеризується трьома добре вираженими сезонними максимумами розвитку: весняним, літнім та осіннім. Причинами для інтенсивного фотосинтезу мікроводоростей прийнято вважати оптимальні температурні і біогенні режими, а наслідком — створення дуже значної маси органічної речовини у фотичному шарі екосистеми. Біля десяти років, з середини 80-х і до кінця 90-х рр., у прибережних районах моря спостерігали збільшення часу максимального розвитку фітопланктону за рахунок злиття двох сезонних «піків». У цей період відзначався майже круглорічний масовий розвиток діатомових водоростей Sceletonema costatum, Cyclotella caspia, а влітку тривале вегетування перідінієвих водоростей Exuviaella cordata, Goniaulax polyedra, Peridinium triquetrum. Це призводило до створення гіпоксії в придонних шарах у результаті швидкого відмирання великої маси кліток водоростей. Починаючи з літа 1996 р. були зареєстровані величини чисельності і біомаси набагато менші і відзначались нормальні сезонні ритми розвитку фітопланктону. Нижче в таблиці 5.1 наведені осереднені величини біомаси літнього фітопланктону, що розвивається у верхньому шарі моря наприкінці ХХ сторіччя. Великі значення для прибережних районів моря в 80-і роки пов’язані з наслідками евтрофікації на акваторії Мегаполісу Дністровського і Дунайського полігонів.

Вертикальний розподіл фітопланктону у фотичному шарі залежить від гідродинамічного режиму і наявності шару стрибка щільності.

Просторовий розподіл фітопланктону моря, як уже було наведено вище, є вкрай неоднорідним. В усіх прибережних районах моря найменша кількість планктонних водоростей відзначається у вузьких зонах, де відбувається розпріснення вод річкового стоку а «ядра» з максимальним розвитком планктону надходять з відкритої частини моря, або з півдня (рис.5 .1). Виключення складає Одеська затока, у бухті якої спостерігаються значні величини чисельності і біомаси фітопланктону як результат постійної евтрофікації (рис.5.2).

До аномальних явищ варто віднести присутність у видовому складі водоростей з морфологічними змінами структури клітки (мутації). Появу організмів- мутантів відзначали наприкінці 80-х початку 90-х рр. на узбережжі від Одеси до Дунаю в літній період, що зв’язано з постійним забрудненням акваторії. У середньому їхня кількість складала 5-10% від загальної чисельності виду Такі аномалії спостерігалися у великих панцирних пірофітових сімейства Сегаїіит і у великих діатомових водоростей роду Rhizosolenia.

Зоопланктон

Для річної динаміки кормового зоопланктону характерним є значний розвиток популяцій навесні й осіння депресія, що була найкраще виражена в 1993-1994 рр. Найбільш значна амплітуда річних змін характерна для продуктивної зони конвергенції центральних районів.

У сучасний період структура розподілу зоопланктону змінилась — основні скупчення кормового зоопланктону змістились з прибережних районів в область проходження основної чорноморської течії далі звалу глибин (рис. 5.3). Причини подібної перебудови пов’язані зі збіднінням шельфової зони і зменшенням запасів усіх груп тварин в області дивергенції над куполами сірководневих вод.

Типова картина гноблення кормового зоопланктону в результаті літньо-осіннього спалаху гребневика спостерігається звичайно в листопаді (рис. 5.3а). Чисельність епіпелагічного зоопланктону (Acartia clausi та представники Cladocera) становила на шельфі біля 1тис. екз./м2, на Дунайському полігоні — 2,7 тис.екз./ м2, на Дністровському — 4 тис.екз./м2. Біля західного узбережжя Криму вона була значно нижчою. Біомаса епізоопланктону зростала від 23 мг/м2 у відкритій частині північного заходу і Одеській затоці до 93 мг/м2 на Дністровському полігоні (у середньому). Приблизно такі ж величини були отримані і для глибоководних районів. Батіпелагічний зоопланктон (переважно Calanus helgolandicus òà Pseudocalanus elongatus та РзеисІосаІапиз еІопдаіиз) у прибережній частині акваторії, яка досліджується, був відсутним. Проте в районі звалу глибин його біомаса і чисельність на 1-2 порядки перевищувала ці показники для епізоопланктону Біомаса цих ракоподібних досягала 10 г/м2 на глибоководних станціях. Личинки бентосних організмів (меропланктон) становили основну частину кормового зоопланктону як за чисельністю, так і за біомасою, особливо в районі гирла Дунаю, де активно розмножуються вусоногі раки-балянуси. З-поміж інших планктонних організмів були відзначені в невеликій кількості Oicopleura dioica (хордові), черепашкові раки — на шельфі, Sagitta setosa (щетинкощелепні) — у глибоководних районах. Гребневик-плевробрахія був відсутній на станціях із глибиною меншою від 50 м, проте й на глибоководних станціях чисельність і біомаса його були незначними.

Аналіз даних, що були одержані наприкінці весни, дозволяє визначити наступні особливості стану зоопланктонних угруповань. Чисельність і біомаса епізоопланктону значно зростають, особливо в глибоководних районах, більш ніж у 10 разів (рис. 5.3б). Зростають ці показники й для батізоопланктону. Області з найбільшими значеннями вже не є точковими, вони займають просторові ділянки моря. Водночас впродовж травня біомаса кормової бази — фітопланктон — знижується на порядок: спостерігається значне виїдання з боку зростаючих популяцій фітофагів. Біомаса рачкового зоопланктону зростає по мірі просування з північного заходу на південний схід — із збільшенням глибини. Розповсюдження основних скупчень епізоопланктону на північний захід співпадає з проникненням сюди більш прогрітих і осолонених поверхневих вод.

Збільшується і видове різномаїття — всього відзначено 28 масових видів мезо- і макрозоопланктону. З’являються в більшій кількості представники ряду Harpacticoidae, у районі, що прилягає до Дунаю — Eurite longicaudа (епіпелагічні копеподи), а також мізіди — Paramysis kroeri . Біомаса останніх на шельфі становить в середньому 60-100 мг/ м2 (порівняно з біомасою решти рачкового зоопланктону), а біля дельти Дунаю (250 мг/м2) значно перевищує біомасу ЕПК і БПК. З’являються і планктонні Rhotatoria.

Основу біомаси кормового зоопланктону в травні складають: в Одеській затоці — меропланктон, на решті мілководдя — епізоопланктон і місцями крупні мізіди, на шельфі з глибинами понад 30 м — приблизно в однаковій мірі епі-, батізоопланктон та мізіди. У глибоководних районах основу біомаси складає батізоопланктон. Водночас значно зростають запаси таких планктонних хижаків, як ноктілюка і сагітта, їхня біомаса досягала в травні в середньому 1 г/м2. Розповсюдження гребневика-плевробрахії на шельф, як завжди, обмежується ізобатою 50 м, його чисельність і біомаса в порівнянні з осінніми практично не змінилися і залишилися дуже невисокими — декілька г/м2 у південній частині шельфу і 20-30 г/м2 на глибоководних станціях. Ці показники є значно нижчими від показників за попередні роки.

Видовий склад зоопланктону влітку був порівняно бідним — переважно це епізоопланктон — акарція, кладоцери (Pleopis polyphemoides, Podon tergestina, Penilia aviristris), гарпактікоїди, а також остракоди — Рагасіохозіота зр., хордові (Oicopleura dioica) та меропланктон. Величини сумарної біомаси зоопланктону також є незначними.

Добра забезпеченість кормом дрібного рослинноїдного зоопланктону стимулює його розвиток у літньо-осінній період на всій прибережній акваторії шельфу. У серпні 2000 р. «ядра» максимальної щільності зоопланктону (до 52 мг/м2) спостерігалися поблизу очисних споруд м.Одеси, а у вересні вони переміщались на більш мористі ділянки.

На акваторії полігону Мегаполіс влітку відзначалось зменшення, у порівнянні з минулими роками, чисельності ноктілюки і желетілих хижаків. Час їхнього домінування в зооценозі змістився на осінь, і взимку їх біомаса була дуже значною на всії акваторії шельфу.