Стан довкілля Черного моря. Джерела забруднення

Стан довкілля Чорного моряСкачать  Скачать «Стан довкілля Чорного моря»        бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Джерела забруднення. Суттєвим моментом формування регіональної екологічної політики є, по-перше, інвентаризація і облік усіх розташованих у прибережній смузі України об'єктів господарської діяльності (точкових та дифузних джерел забруднення), по-друге, виявлення збитків заподіяних джерелами забруднення довкіллю Чорного моря, по-третє, формування природоохоронних заходів, які спрямовані на зменшення цих збитків і будуть сприяти сталому економічному та екологічному розвитку Українського Причорномор'я.

Джерелами забруднення, в першу чергу, є об'єкти житлово-комунального господарства, морського транспорту, промисловості, сільського господарства та рекреації — по суті ці об'єкти і є фактичними і потенційними джерелами екологічної небезпеки .

Матеріальне виробництво, сфера послуг і соціальна сфера зумовили утворення великих об'ємів забруднених стічних вод, випуск яких здійснюється в прибережні морські акваторії. Багаторічна експлуатація морського середовища в якості приймача комунальних, зливних і виробничих стічних вод призвела до її хронічного хімічного і бактеріального забруднення і зумовила виникнення несприятливої екотоксикологічної і епідеміологічної ситуації практично на усьому причорноморському узбережжі України з виникненням осередку холери, туляремії, вірусного гепатиту, лептоспірозу та ряду інших інфекцій в Миколаївській, Херсонській та Одеській областях.

В приморських областях України сформувався потужний промисловий комплекс з практично всіма галузями. Тут розташовані підприємства чорної металургії та електроенергетики, підприємства паливної, хімічної та нафтохімічної промисловості, а також машинобудування та металообробки.

Ранжування морських акваторій, морських ресурсів і морських екосистем за рівнем негативного впливу при скиданні стічних вод в прибережну смугу моря довело, що найбільший збиток морським ресурсам і екосистемам наносять об'єкти житлово-комунального господарства і морського транспорту.

Індустріальні і комунальні джерела забруднення. нвентаризація комунальних та індустріальних (точкових) джерел забруднення була проведена УкрНЦЕМ у 1996 році з використанням міжнародної методики швидкої оцінки впливу берегових джерел забруднення на морські екосистеми ("Оценка источников загрязнения атмосфери, водьі и суши”, Руководство по методикам ускоренной инвентаризации и их использованию при вьработке стратегий природопользования, Женева, 1993). Всі комунальні і індустріальні джерела забруднення були систематизовані згідно Методики за видами відходів —тверді і рідкі.

У тому ж році було здійснене ранжування морських акваторій за ступенем антропогенного навантаження на них, і на основі міжнародної методології класифікації "гарячих точок” виявлені найбільш уразливі, з точки зору ступені негативного впливу на природне середовище і на здоров'я людей, комунальні і промислові об'єкти. Таких об'єктів ("гарячі точки”) на Чорноморському узбережжі — 10: м.Одеса, СБО "Південна”; м.Одеса, СБО "Північна” м.Балаклава, АРК, КОС; м.Євпаторія, АРК, КОС м.Севастополь, АРК, КОС; м.Ялта, АРК, КОС; м.Гурзуф, АРК, КОС; Камиш-Бурунський, ІОС; м.Іллічівськ, порт, КОС; м.Красноперекопськ, (бромний комбінат), АРК, ІОС.

Визначення цих об'єктів надало можливості для обґрунтованого підходу в визначенні пріоритетності вкладання інвестицій.

За період 2000 року в межах України в Чорне моря було скинуто зворотних вод: без очистки — 3,5 млн.м3; недостатньо очищених — 20,4 млн.м3 ; нормативно очищених — 185,9 млн.м3; нормативно чистих — без очищення — 289,1 млн.м3.

Аналіз свідчить про зменшення в 2000р. обсягу скидання зворотних вод у море на 21% в порівнянні з 1999 р., а також зниження за цей період обсягу скидів забруднюючих речовин у морське середовище в середньому на 38%.

Аварійні ситуації на застарілих каналізаційних мережах та насосних станціях створюють додаткові джерела забруднення. Ці аварійні скиди стічних вод у море, які систематично відбуваються, негативно позначаються на якості морської води. Так, у 1999 р. у м.Севастополі було зафіксовано 8 випадків аварійних скидів стічних вод, у м.Керчі — 6 випадків. У м.Одесі під час проведення ремонтних робіт КНС ЗАТ "Одесводоканал” до моря потрапило 294 тис. м3 неочищених стічних вод. Подібні випадки за аналогічних ремонтних робіт мали місце і в м.Керчі. Значної шкоди завдає морському середовищу скид неочищених стічних вод у м.Балаклаві. Для захисту басейна Чорного моря і здоров'я населення необхідно припинити скидання неочищених і недостатньо очищених стічних вод. Таким чином, існуюча в Причорноморському регіоні України складна несприятлива екологічна ситуація зумовлює необхідність здійснення великих інвестицій.

Річки, як точкові джерела забруднення. Суттєвим чинником забруднення моря є стік річок. Щороку з водами річок України до Чорного моря надходить 653 тис. т. завислих речовин, понад 8 тис. т органічних речовин, близько 1900 т азоту 1200 т фосфору та інші речовини .

Наведена у даному розділі інформація свідчить про дуже значний внесок р. Дунай у рівень надходження гідрохімічних елементів та забруднюючих речовин у ПЗЧМ. Перш за все, це зумовлено значно більшим, порівняно з іншими річками, об'ємом його стоку, який складає близько 80% сумарного стоку інших річок ПЗЧМ.

Другою за потужністю річкою ПЗЧМ є Дніпро, річковий стік якого знаходиться у межах 40-50 км3/рік, що у чотири-п'ять разів більший за третю по значенню річку Дністер. Але за внеском у Чорне море різних форм азоту Дністер випереджає Дніпро приблизно у 2 рази, що свідчить про значний обсяг використання азотних добрив у водозбиральному басейні Дністра, який проходить вздовж сільськогосподарських районів України та Молдови.

З іншого боку доля надходження суми забруднюючих речовин у ПЗЧМ з річковим стоком Дніпра найбільша у порівнянні з Дністром та Південним Бугом, особливо це стосується небезпечних для живих організмів моря металів — хрому цинку марганцю та міді. Така картина зумовлена розвитком промислових підприємств металургійного профілю, розташованих у басейні Дніпра. Рівень надходження нафтопродуктів у море із Дніпра і Дністра приблизно однаковий, можливо це пов'язано з впливом нафтодобувних та нафтопереробних заводів на води верхньої течії Дністра у західних областях України.

Внесок Південного Бугу у загальній кількості хімічних сполук, які надходять у Чорне море, упорівнянні з Дунаєм, Дніпром та Дністром -мінімальний, однак, за деякими показниками (Zn, Сu), він є більшим, ніж у Дністра.

Портові споруди. Україна має на Чорному морі 18 портів, причому 11 з них розташовані на північно-західному узбережжі, в тому числі 3 найбільш великих — Одеса, Южний та Іллічівськ — в Одеському регіоні .

В прибережній смузі Українського Причорномор'я розташовані потужні портово-промислові комплекси.

Це, насамперед, Одеський, до складу якого входять такі портові та економічні центри, як Одеса, Іллічівськ, Білгород-Дністровський, Южний. Цей портово-промисловий комплекс спеціалізується на машинобудуванні, судноремонті, виробництві та транспортуванні експортної хімічної продукції (аміак, карбамід), морських пасажирських перевезеннях, видобутку мінерально-будівельної сировини, океанічному та прибережному рибальстві. До сфери діяльності цього ППК належить також забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків країни в цілому.

В гирлах річок Дніпро та Південний Буг в прибережній смузі Миколаївської та Херсонської областей сформувався потужний Дніпро-Бузький ППК (Миколаїв, Херсон, Очаків), який спеціалізується, перш за все, на суднобудуванні (Миколаїв, 3 заводи), переробці імпортної сировини для кольорової металургії (Миколаївський глиноземний завод), рибальстві та рибопереробці, вантажних та пасажирських перевезеннях.

У Придунайському регіоні Одеської області функціонує Дунайський ППК (Ізмаїл, Рені, Вилкове, Кілія, Усть-Дунайськ). Спеціалізація — рибальство та рибопереробка, ліхтерне транспортування міжнародних вантажів в країни Південної та Південно- Східної Азії.

На Кримському півострові формуються два портово-господарські комплекси: Західно-Кримський (Севастополь, Євпаторія, Чорноморське, Донузлав) та Східно-Кримський (Керч, Феодосія).

Відсутність достатньої кількості належних портових споруд для забезпечення обробки екологічно- небезпечних вантажів, майданчиків для їх складування і збереження, належного екологічного контролю, а також низька забезпеченість морських транспортних засобів системами очистки побутових вод та накопичення твердих відходів призводить до значного забруднення акваторій портів.

Судноплавство. Судноплавство є одним з основних джерел аварійних ситуацій техногенного походження на Чорному морі, які призводять до забруднення морського середовища. Із збільшенням кількості суднозаходів нафтоналивних танкерів у порти України, зростає вірогідність аварійного забруднення морської екосистеми в результаті вантажно-розвантажувальних робіт, експлуатаційних аварій та ін.

До того ж треба додати потенційну загрозу, яка виникає за рахунок постійно зростаючого обсягу перевезення морськими шляхами сирої нафти і нафтопродуктів. Так, за даними звіту програми ТАСІС, у 1995 році порти, які розташовані у ПЗЧМ (Рені, Усть-Дунайськ, Кілія, Ізмаїл, Іллічівськ, Білгород-Дністровський, Одеса, Южний, Миколаїв та Херсон), прийняли та обробили 560 танкерів, що складає понад 70% від загальної кількості танкерів, які обслуговувалися в тому році в усіх портах України. При цьому обсяг експортно-імпортного перевантаження нафти і нафтопродуктів склав близько 12млн. тонн/рік.

У 2000 році Держінспекцією охорони Чорного моря було розслідувано 11 аварійних випадків на іноземних суднах, по яким були подані позови на суму 16 012 084 гривень.

Нафтова та газова промисловість. В Україні вкрай обмежені запаси нафти та природного газу Власні ресурси нафти можуть задовольнити сучасні потреби лише на 25-30%, а природного газу, більша частина якого видобувається на континентальних родовищах, ще менше — на 20%.

Розвідані запаси шельфу Чорного та Азовського морів, за даними Держкомгеології, складають 45,8 млрд. м3 газу та 1,3 млн. тонн конденсату.

Найбільш перспективною на нафту та газ виявляється Каркінітсько-Північно-Кримська газоносна зона. Промисловий видобуток газу та газоконденсату зараз відбувається на трьох родовищах: Голіцинському, Архангельському та Штормовому, на яких було видобуто 742,2 млн.м3 газу (у тч. на (оліцинському — 82,7 млн.м3, Штормовому —646.5 млн.м3, Архангельському — 13 млн.м3

Газовий конденсат видобувався на Голіцинському та Штормовому родовищах, де було видобуто відповідно 0,3 тис. тонн і 57,2 тис. тонн.

Військова діяльність. Одним із серйозних аспектів впливу на екосистему Чорного моря є військові і військово-допоміжні флоти країн, що перебувають на акваторії Чорного моря.

Понад 480 військових і військово-допоміжних суден дислокуються в українських територіальних водах. Переважна кількість цих суден знаходиться в Кримському регіоні. Причому, майже 190 суден, переданих Україні, практично не обладнані очисними спорудами.

Площа бухт, де дислокується флот, перевищує 2500 га.

Практично усі кораблі та судна Чорноморського флоту Російської Федерації та ВМС України не обладнані закритими фановими системами, тому господарсько-побутові стоки безпосередньо скидаються за борт в акваторію бухт.

На даний час не існує плавучих і стаціонарних об'єктів для прийому та очищення лляльних вод, технічних, господарських і харчових відходів з кораблів і суден Чорноморського флоту Російської Федерації та ВМС України.

Усі військові містечка, розташовані у прибережній смузі Севастопольських бухт, не каналізовані, господарсько-побутові стоки загальною кількістю понад 4000 м3 на добу (разом з скидом із кораблів) скидаються без очистки у море. Не існує підрахунку ГДС, ГДВ від суден.

За рік у районі Севастополя накопичується понад 548 000 тонн побутових відходів, значну частину яких складають відходи військово-морського флоту. Понад 2160 га прибережної смуги Криму — забруднена територія.

За даними постійних моніторингових спостережень, які проводить Держінспекція охорони Чорного моря, за останні роки найбільш забрудненою нафтопродуктами зоною морських вод в межах України постійно залишаються Севастопольські бухти. В бухтах Південна, Камишова, (олландія, Карантинна та Північна забруднення нафтопродуктами в поверхневих шарах морського середовища за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому у 2-5 разів, по завислим речовинам — у 4 рази, по органічним сполукам — у двічі.

У 2000 році Держінспекцією охорони Чорного моря було проведено 134 перевірки військових частин, кораблів, допоміжних суден Чорноморського флоту Російської Федерації, Військово — Морських Сил та Прикордонних військ України, у тому числі 62 перевірки об'єктів ЧФ РФ та 72 перевірки об'єктів ВМС та ПВ України.

За порушення природоохоронного законодавства України у 2000 році було подано 6 позовів (з яких 1 позов на суму 1428 грн. до ЧФ РФ — сплачений, та 5 позовів на загальну суму 6609 доларів США — позови, подані у грудні 2000 р.).

Наступним аспектом військової активності минулих і сучасних років є затоплені з часів війни судна, що понад 50 років лежать на дні моря. За даними контр- адмірала Л.І.Мітіна, у північно-західній частині Чорного моря на ґрунті лежить близько 170 затонулих суден і кораблів другої Світової війни — різних призначень, розмірів і схоронності. Лише в Севастопольській бухті затоплено понад 30 одиниць кораблів.

Крім того, лише під час другої Світової війни в північно-західній частині Чорного моря було виставлено понад 1000 якорних і близько 200 донних мін. В першу Світову війну в цьому ж районі було виставлено 2908 мін (Росією — 2880, Німеччиною — 28). Інформації про кількість знищених мін немає. Прийнято вважати, що активна здатність мін до мимовільних вибухів зберігається протягом одного року, після чого блоки живлення розряджаються і електричні схеми акустичних і магнітних мін виходять з ладу. Однак, міни, переходячи в пасивно-небезпечний стан, при ударі по них можуть вибухнути і через десятки років. Прикладом тому служить підрив Лінкору "Новоросійськ” у Севастопольській бухті. Якорні гальваноударні міни зберігають вибухонебезпечність на протязі невизначено довгого часу.

Затонулі судна та боєприпаси являють собою визначену небезпеку не тільки для екосистеми Чорного моря, але і для мореплавства.

На території України у 2000 році проводилися бойові навчання іноземних збройних сил із застосуванням пострілів 30-40 мм снарядами по повітряним та морським мішеням, пострілів 3140 мм турбореактивними снарядами по морській мішені, а також висадки БТР та іншої бронетехніки, виходи у море кораблів на повітряній подушці з турбореактивними двигунами, які споживають понад 10 тонн палива на годину. Ці навчання проводилися без дозволів органів Мінекоресурсів України, строки та райони навчань також не були погоджені з природоохоронними органами.

Після завершення навчань у місцях знаходження кораблів та військових допоміжних суден іноземних Збройних Сил та ВМС України спостерігалися плями нафтопродуктів та інших відходів.

На сьогодняшній день не існує Методик по розрахунку відшкодування збитків за порушення природоохоронного законодавства, у результаті

бойових навчань на землі, на морі та у повітрі. Таким чином, неможливо зробити розрахунок грошового відшкодування і втрат, які наносяться у результаті бойових навчань на території України та на морі.

Атмосферне забруднення. Важливим дифузним джерелом надходження забруднення до Чорного моря є атмосферні опади. За оцінками УкрНДІЕП, щорічно цим шляхом до моря надходить 189,64 тис.тонн азоту, 17,24 тис.тонн фосфору, що за своїми масштабами перевищує надходження цих біогенних речовин з річковим стоком Дніпра.

Одним з найбільших забруднювачів атмосферного повітря в Україні є автотранспорт Понад 65% свинцю, 54% оксиду вуглецю, 32% вуглеводнів та 24% оксидів азоту від загальної для країни кількості цих речовин потрапляють в атмосферу завдяки його роботі .

Так, у Автономній Республіці Крим у 1999 р. викиди забруднюючих речовин у зв'язку з роботою автотранспорту становили 76%, в Одеській — 77%, Херсонській — 73%, Миколаївській — 66% від загального обсягу викидів по області.

У багатьох містах приморських районів, таких як Одеса, Ізмаїл, Євпаторія, Севастополь, Сімферополь, Ялта викиди автотранспорту становлять 60%-92% від загальної кількості викидів по місту.

Основними джерелами забруднення атмосферного повітря в портах є процеси перевантаження, судна транспортного флоту, транспорт внутрішньої портової механізації. Забруднення атмосферного повітря в значній мірі залежить від об'єму, виду вантажу, його пакування та способу перевантаження.

Емісія газів за звітний період на підконтрольних об'єктах складає: сірчаний ангідрид — 1177 т/рік; оксиди азоту — 640 т/рік; викид пилу — 920 т/рік.

Частка вловлювання пилу від загальної кількості викидів пилу в атмосферне повітря від організованих джерел викидів складає 82%.

За останні роки намітилась тенденція зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу підприємствами департаменту морського та річкового транспорту . Так, Іллічівський МТП зменшив об'єм викидів на 101,918 т/рік, із них 40,385 т/рік припадає на пил, Одеський МТП — на 428,483 т/рік, Ренійський МТП на 248 т/рік і т.ін. Зниження викидів пов'язане зі спадом обсягів виробництва, а також виконанням природоохоронних заходів.

Збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря виявлено по Ізмаїльському МТП — 131,276 т/рік, Іллічівському МРП — 37,344 т/рік і Керченському морському рибному порту — 125,853 т/рік, це обумовлено збільшенням обсягу перевантажень.

Сільське господарство. Сприятливі ґрунтові і кліматичні умови, рівнинний рельєф зумовили розвиток в прибережній смузі Чорного моря сільськогосподарського і агропромислового виробництва. Основними видами агропромислових комплексів є: зерново-продовольчий, виноградарсько- виноробний, консервний, олійно-жировий, ефірно- олійний, м'ясо-молочний.

Сільське господарство — базова ланка агропромислового комплексу — є одним з головних землекористувачів прибережної смуги. Загальний земельний фонд прибережної смуги складає 6,5 млн. гектарів, з них 40% — територія АРК і 39% — приморські райони Херсонської та Одеської областей.

В цілому для сільського господарства характерні наступні особливості:

•максимально високі показники рівня сільськогосподарського освоєння. В деяких місцях цей рівень становить понад 90%. Практично всі землі, які можна використати, введені до сільськогосподарського обігу;

•максимально високий рівень розораності та критичний стан орних земель прибережної смуги;

•значні територіальні відмінності в забезпеченні природними кормовими угіддями — сінокосами та пасовищами, а також такими високопродуктивними видами сільськогосподарських угідь як сади і виноградники.

Для півдня України характерним є зрошувальне землеробство, яке вносить істотні зміни в умови харчування і розвантаження усіх водоносних обріїв. Найбільш яскраво ці зміни проявилися в Кримському прибережному районі. Підвищення рівня ґрунтових вод при одночасному зниженні його в експлуатаційних обріях активізувало процес перетоку солоних і, як правило, забруднених ґрунтових вод, спрямованого до низу. Засолення і забруднення вод експлуатаційного обрію внаслідок функціонування Північно — Кримського каналу сталося в прибережних Червоноперекопському та Сакському районах.

В Одеській області має місце засолення ґрунтових вод і осолонцювання ґрунтів у південно-східній частині Придунайської рівнини, у заплавах пригирлових частин річок. Це пояснюється тим, що для зрошення застосовуються не цілком придатні для цієї мети води озер Ялпуг, Когильник, Китай, водоймища озера Сасик.

Найбільшими іригаційними системами Азово- Чорноморського регіону є Дунай-Дністровська, Краснознам'янська, Західно- та Північнокримські, Приазовська. Одна з найбільш важливих — Червонознам'янська — система, що скидає свої води до Джарилгацької затоки, цінної своїми рекреаційними ресурсами, та призводить до зменшення солоності води, особливо в літній та осінній сезони.

Поверхневий зливовий стік, як один з основних шляхів надходження забруднення від дифузних джерел, призводить до забруднення прибережних вод, особливо бактеріального та нафтового. Найбільш помітним вплив цього стоку є біля великих міст, насамперед, Одеси, Миколаєва, Херсону.

Поверхневий стік з сільськогосподарських угідь надходить до морських акваторій через малі річки та струмки, а також скиди з іригаційних систем. Окрім завислих речовин, з річковим стоком малих річок надходять незасвоєні добрива та пестициди. В цілому стік малих річок виносить близько 11,6% азотних добрив, що надходять до водних об”єктів басейнів Азовського та Чорного морів, 13 % фосфорних добрив, та 6% пестицидів. З одного гектару сільськогосподарських угідь в середньому виноситься 1,3-2,8 кг азотних добрив, 0,05-0,1 кг фосфорних добрив, 1-3 г пестицидів.

Незважаючи на зниження в останні роки масштабів застосування пестицидів, у ґрунтах і підземних водах ряду прибережних районів, як і колись, відзначається присутність залишкових отрутохімікатів, у тому числі і хлорорганічних, найбільш токсичних і стійких. Крім залишкових пестицидів, отрутохімікати поставляють у ґрунти, поверхневі і підземні води фосфор, сірку хлор, бром, фтор, залізо, кальцій, магній, мідь, цинк, натрій, ртуть. При цьому їхїні сполучення залежать не лише від сівозмін, але і від набору застосовуваних засобів захисту рослин. Даних про вплив виносу токсичних компонентів засобів захисту рослин на водойми вкрай мало.

Промислові методи тваринництва зробили його могутнім джерелом забруднення ґрунтів і природних вод азотом, фосфором, калієм, патогенними організмами, органічними речовинами, металами (марганець, мідь, цинк, кобальт, миш'як, залізо), СПАРами, сірководнем.

Аварійні скиди стічних вод тваринництва спричиняють багатокомпонентне забруднення вод річок, озер, лиманів, моря, що викликає масові замори риби.

Разом з тим, недостатньо обґрунтована водогосподарська політика минулих років, великомасштабне гідротехнічне будівництво зумовили нові проблеми в розвитку самої галузі і загострили екологічну ситуацію.

Зараз в прибережній смузі зрошується приблизно п'ята частина їз загальної площі сільськогосподарських угідь. Розвиток зрошуваного землеробства в прибережній смузі загострив екологічну ситуацію. Недотримання норм поливу сільськогосподарських культур, порушення системи сівозмін, полив неякісною водою призвели до зміни водно-сольового режиму ґрунтів, їх механічного складу та, в цілому їх генетичних характеристик. Порушення агротехніки вирощування сільськогосподарських культур, розорювання прибережних водоохоронних смуг, відсутність залуження та заліснення в басейнах річок і водоймищ призвели повсюдно до ерозії ґрунтів, змиву родючого шару в водні об'єкти. Продукти ерозії погіршують якість

води в водоймах, сприяють замуленню, наносять шкоду рекреаційним угіддям приморської смуги: пляжам, пересипам, лиманам, які мають бальнеологічне значення.

Розміщення в прибережних смугах і водоохоронних зонах річок та водоймищ тваринницьких комплексів, літніх таборів для тварин, необладнаних складів добрив і пестицидів ще більше погіршують екологічний стан прибережної смуги.

Порушення гідрологічного та гідрохімічного режиму річок та водоймищ наносить шкоду рибному господарству (заморні явища).

Зрошуване землеробство, яке є значним водоспоживачем, загострило водну проблему приморської смуги.

Ситуація, яка склалася, диктує необхідність розробки програми по покращенню екологічної та водогосподарської ситуації. Разом з тим, в конкретних умовах приморської смуги ігнорування в системі процесів виробництва і переробки сільськогосподарської сировини екологічних вимог (харчова промисловість є значним водоспоживачем, на неї припадають великі обсяги забруднених стічних вод), відсутність ефективних очисних споруд призводить до подальшого зниження цілісності та деградації природно-ресурсного потенціалу приморської смуги, знижує її буферну функцію в контактній зоні суша-море.