Стан довкілля Черного моря. Водозбиральний басейн

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Скачать  Скачать «Стан довкілля Чорного моря» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Водозбиральний басейн. Визначальним фактором формування головних екологічних проблем Чорного моря є вплив річкового стоку, 80% якого надходить до мілководної, найбільш екологічно уразливої, північно-західної частини Чорного моря (ПЗЧМ). Стік чотирьох головних річок чорноморського басейну* — Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро — в середньому складає 270 км3. Їхня загальна водозбиральна площа становить 1,46 млн.км3 і охоплює територію 20 держав з населенням 162 млн.чол. Для порівняння — населення водозбирального басейну Балтійського моря складає 90 млн.чол.

Водозбиральний басейн

Величина питомого водозбору (співвідношення поверхні водозбирального басейну до поверхні морської акваторії, що приймає річковий стік) для ПЗЧМ північніше 45° пн.ш. складає біля 29, що відбиває дуже високий ступінь залежності моря від суші, навіть з урахуванням того, що води Дунаю розповсюджуються, в основному, на південь від 45° пн.ш.

Дунай — друга за величиною річка Європи і найбільша річка басейну Чорного моря. Стік Дунаю (а отже і його якість) формується на території 18 європейських держав, у тому числі десять країн Дунай перетинає, або ж вони мають вихід до нього. В басейні Дунаю проживає 81 млн. населення.

Коливання річного стоку досягають майже 50% від його середньобагаторічної величини. За останні 10 років його об'єми змінювалися від 132,3 (1990 р.) до 236 км3 (1996 р.) Упродовж року водність Дунаю змінюється порівняно мало. Водозабір з басейну Дунаю на території України є незначним .

Дніпро є головною річкою України. Із середньорічного об'єму стоку Дніпра 32% формується на території Росії, близько 31% на території Білорусі. Стік річки, що формується в межах України, в середній за водністю рік становить 19,7 км3, а в розрахунковий маловодний рік може зменшуватися до 12 км3.

Протягом останніх 30 років на Дніпрі здійснювалися масштабні гідротехнічні роботи з метою регулювання річкового стоку, накопичення запасів води для посушливого періоду і подачі в маловодні райони. Найбільш значними гідротехнічними спорудами, що змінили гідрологічний режим Дніпра, є каскад із 6 водосховищ загальною площею 6950 км2 та повним об'ємом акумульованої води 43,8 км3 і канали Дніпро- Донбас, Північно-Кримський та Каховський, по яким щорічно перекидається 5-6 км3 стоку за межі басейну.

За останні 20 років об'єм водозабору в басейні Дніпра змінювався від 23,1 км3 у 1984 р. до 10,8 км3 у 1998 р. Безповоротний водозабір з Дніпра змінювався від 10-11 км3 у 1989-1991 рр. до 5,6 км3 у 1998 р. Такі обсяги антропогенного вилучення прісного стоку із водного балансу Чорного моря можуть вплинути на галінну і густинну структуру моря у маловодні роки.

Дністер є найбільшою річкою Західної України і Молдови.

Із створенням Дністровського водосховища (1981 р.) стік Дністра став зарегульованим і в значній мірі визначається роботою Дністровського гідровузла. Зарегульованість річки становить 3,5 км3 і складає 35% природного стоку Дністра 50% забезпеченості або біля 70% стоку річки в маловодні роки.

До перекриття річки греблею Дністровського гідровузла паводковий режим спостерігався на усьому її протязі упродовж усього року а екстремальним витратам води Дністра у середній і нижній течіях була притаманна велика амплітуда коливань. Тому значна частина Дністра і його приток одамбовані, перш за все, в межах міст.

Південний Буг — найбільша річка, басейн якої повністю розташований у межах України. Характерною особливістю басейну Південного Бугу, що виділяє його з-поміж інших великих річок, є дуже велика зарегульованість. В басейні річки створено 197 водосховищ і 6,9 тис. ставків із сумарним об'ємом до 1,5 км3. За багаторічними спостереженнями, річний стік має тенденцію до зростання. Його максимальна величина була зареєстрована у 1980 р.(5,9 км3), мінімальна — у 1921 р. (0,9 км3).

*До головних річок Чорноморського басейну також відносяться: р. Ріоні (Урічн = 13 км3), що тече по Колхідській низовині; кавказькі річки Кодорі та Інгурі (стік приблизно такий же, як у Півд. Бугу); річки Чорох (Урічн = 9 км3), Кизил-Ірмак, Єшиль- Ірмак і Сакарья (в сумі Урічн = 23 км3), що стікають з Понтійських гір.

Основними факторами впливу прісного стоку на Чорне море є його якість, яка визначається рівнем забрудненості річкових вод, і кількість (витрати або стік), яка визначається, перш за все, природними умовами, а також відбором і сезонним перерозподілом річкового стоку Основними факторами антропогенного впливу на якість води у головних річках моря є:

  • високе навантаження по біогенним елементам і евтрофікація вод;
  • забруднення небезпечними речовинами, включаючи нафту;
  • мікробіологічне забруднення;
  • забруднення речовинами, що призводять до зростання БСК5 і виснаження кисню;
  • надмірний водозабір і зарегульованість стоку, що негативно відбивається на здатності річки до самоочищення.

Екологічна роль водосховищ, що у великій кількості побудовані в басейнах річок, неоднозначна. Водосховища зменшують стік, а, отже, і якість води на протязі року Осаджуючи біогенні речовини, зокрема фосфорні і азотні, вони, тим самим, запобігають евтрофікації у нижній частині річки і у Чорному морі. Водосховища відіграють роль уловлювачів завислих та розчинених речовин, що призвело до активізації продукційних процесів і, як наслідок, сприяло збільшенню органічної речовини у воді річок. У донні відкладення можуть попадати стійкі забруднювачі (пестициди, поліхлорбіфеніли, діоксини та ін.), важкі метали і радіонукліди. Такі “приховані” джерела забруднення можуть приходити в рух при екстремально низьких рівнях води, а також в періоди сильної турбулентності.

Вплив водосховищ виявляється також у зміні гідрологічного режиму і режиму осадження наносів. З другого боку при зростанні зарегульованості водного стоку зменшується каламутність води, оскільки значна частина наносів акумулюється у водосховищах. Так, наприклад, середня багаторічна величина твердого стоку Дунаю, який вважається найбільш каламутною з великих річок Європи, за період 1921-1960 рр. становила 67,5 млн. т за 1959-1979 рр. — 44,2 млн.т/ рік, а за 1978-1997 рр. — 38,2 млн.т/рік. Зміна режиму переносу завислих твердих часток створює проблеми в районі дельти та узбережжя Чорного моря. Акумуляція завислих наносів у верхній частині Дунаю призводить до збільшення ерозійної здатності на його нижніх ділянках, а також в районі дельти та на чорноморських пляжах.

Аналогічна картина для Дністра, для якого, завдяки гірському характеру живлення, характерним є великий стік наносів, його середня багаторічна величина перед Дністровським водосховищем становила 2,6 млн.т а у нижньому б'єфі Дністровського водосховища стік завислих наносів зменшився у 30-40 разів у порівнянні з тим, що спостерігався у природних умовах, і становив за 1987-1997 рр. 0,14 млн.т. З іншого боку, зарегульованість стоку призводить до зниження швидкості течії у пониззі річок, що сприяє замуленню та перерозподілу стоку по рукавах.

Будівництво гребель та водосховищ суттєво зменшило площі заплавних земель, що негативно відбилося на середовищі мешкання рослинного і тваринного світу На деяких річках, зокрема, на Дністрі, доводиться здійснювати спеціальні екологічні попуски води із водосховищ, щоб у якійсь мірі відновити режим природної повені. Скорочення площі і порушення гідрологічного режиму дельт великих річок, у межах яких разом з осадженням зависі із розчину вилучаються адсорбовані нею сполуки фосфору, кремнію і органічні речовини, призвело до зниження здатності річки до самоочищення і стало одною з причин зростання надходження біогенних речовин у Чорне море та посилення у ньому евтрофікаційних процесів. Тому одним із ефективних заходів щодо зниження рівня евтрофованості вод ПЗЧМ має бути збереження заплавних масивів гирлових зон великих річок як природних фільтрів річкового стоку У цьому плані особливу увагу привертає найбільша за площею дельта найбільшої річки Дунаю.

Дельта Дунаю — найбільше і найважливіше природне болото у Європі. Частина її (53%) проголошена у 1991 р. “болотистою зоною міжнародного значення” і визнана місцем “Світової спадщини” за Рамсарською конвенцією. Уся румунська частина дельти оголошена у вересні 1990 р. біосферним заповідником. В українській частині дельти заповідними є 150 км3 (біля 10%), решта використовується у сільському господарстві.

Останні п'ять років характеризувалися як період зростання водності усіх чотирьох великих річок водозбирального басейну ПЗЧМ з максимумом обсягу річного стоку для Дунаю — 262 км3 (1999 р.), для Дніпра — 58,4 км3 (1998 р.), для Дністра — 15,3 км3 (1998 р.).