Стан довкілля Черного моря. Загальнау оцінка стану морського регіону

Стан довкілля Чорного моряСкачать  Скачать «Стан довкілля Чорного моря»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Загальнау оцінка стану морського регіону

Ця глава містить загальну оцінку стану морського регіону, який охоплений Бухарестською конвенцією. Представлені опис впливу діяльності людини на морську екосистему, оцінка ефективності заходів, які були здійснені для охорони морського середовища на міжнародному і національному рівнях, заява про обмеженість наявної інформації і знань, виділені пріоритети діяльності (відповідно до Стратегічного плану дій та Державної програми охорони та відтворення Азовського і Чорного морів).

Така загальна оцінка базується на інтерпретації і аналізі наявної наукової інформації. Вірогідність оцінки залежить від якості наявної інформації. Як випливає з представленої оцінки, все ще існує ряд важливих прогалин у розумінні морського довкілля. При створенні основ для прийняття ефективних рішень по управлінню морями та діяльністю людини в них, необхідним є як підтримка, так і поновлення поточної інформації про морське середовище та іншої інформації, яка необхідна для прийняття рішень і ліквідації наявних прогалин у знаннях. Для цього необхідно мати ефективні системи моніторингу та інші інформаційні системи, оптимально розподіляти наявні ресурси, спрямовуючи їх на задовольняння існуючих потреб. Для підвищення дієвості процесу збору і аналізу даних необхідно вживати певних заходів.

Виділення пріоритетів має на меті привернути увагу до питань, які потребують вирішення на міжнародному рівні, і до питань, які у найкращий спосіб можуть бути вирішені на національному рівні.

Розглядаючи пріоритети різних питань, висвітлених у даному звіті, можна зробити висновок про те, що найважливішими з них відносно північно-західної частини Чорного моря в межах України є:

АЗдійснення стратегічного Плану дій та Національного плану дій по відтворенню та захисту Чорного моря з урахуванням:

  • зниження забруднення від точкових і дифузних джерел;
  • управління біологічними ресурсами, особливо вирішення питань відносно рибного господарства;
  • стабільного розвитку людини.

БІншим важливим питанням є зміна клімату.

ВІнші важливі пріоритети:

  • питання, які включені в Стратегічний план дій по відтворенню та захисту Чорного моря, Концепцію охорони і відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів у зв“язку з боротьбою з евтрофікацією;
  • вплив джерел забруднення, розташованих на суші, дифузних джерел забруднення та джерел забруднення з суден;
  • удосконалення бази знань.

Відносно конкретних прибережних регіонів, важливого значення мають і інші питання, в тому числі:

  • практичне здійснення Бухарестської конвенції стосовно небезпечних вантажів (зокрема, важких металів та органічних речовин);
  • питання, які включені до Стратегічного та Національних планів дій для здійснення природоохоронних заходів та розробки механізмів по управлінню морською діяльністю та впливом на розвиток прибережних регіонів;
  • оцінка і моніторинг забруднюючих речовин.

Враховуючи все вищенаведене, здійснення Стратегічного плану дій в басейні Чорного моря повинно залишатися найвищим пріоритетом для України.

Географія, гідрографія та клімат

Водозбиральний басейн. Опис впливу. Визначальним фактором формування головних екологічних проблем Чорного моря є вплив річкового стоку, 80% якого надходить до мілководної найбільш екологічно уразливої північно-західної частини Чорного моря (ПЗЧМ). Чотири головні річки чорноморського басейну - Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро - щорічно приносять в ПЗЧМ в середньому 270 км3. Їх загальна водозбиральна площа становить 1,46 млн. км3 і охоплює територію 20 держав з населенням 162 млн. чол.

Величина питомого водозбору для ПЗЧМ на північ від паралелі 45° с. ш. складає біля 29, що відбиває дуже високий ступінь залежності моря від суші. Зміни якості та кількості прісного стоку відбиваються на екологічному стані не тільки ПЗЧМ, а й Чорного моря в цілому.

Основними факторами впливу прісного стоку на Чорне море є його якість, яка визначається рівнем забрудненості річкових вод, і об’єм стоку, який визначається, перш за все, природними умовами, а також відбором і сезонним перерозподілом річкового стоку. Основними факторами антропогенного впливу на якість води у головних річках водозбирального басейну моря є:

високе навантаження по біогенним елементам і евтрофікація вод;

забруднення небезпечними речовинами, включаючи нафту;

мікробіологічне забруднення;

забруднення речовинами, що призводять до зростання БПК і виснаження кисню;

надмірний водозабір і зарегульованість стоку що негативно відбивається на здатності річки до самоочищення.

Річковий стік є головним забрудником Чорного моря. Вклад Дунаю у забруднення Чорного моря біогенними та токсичними речовинами є визначальним. Вклад інших річок, загалом, пропорційний їх стокові, але в окремих випадках ця пропорційність порушується. Спад виробництва у промисловості і сільському господарстві в країнах середньої і нижньої течій Дунаю, а також в країнах басейнів інших великих річок призвів до зниження обсягів надходження біогенних речовин у Чорне море. Водність усіх чотирьох великих річок водозбирального басейну ПЗЧМ в останні п’ять років зростала. Максимальні величини обсягу річного стоку досягали для Дунаю - 262 км3 (1999 р.), для Дніпра - 58,4 км3 (1998 р.), для Дністра - 15,3 км3 (1998 р.).

Для усіх чотирьох головних річок характерний високий ступінь зарегульованості стоку, що здійснюється з різними цілями: як для кращого економічного використання водних ресурсів, так і для захисту землі та майна від повені. Спорудження дамб і водоймищ, змінюючи гідрологічний режим річки, впливає на перенос донних завислих наносів, на ерозійні характеристики русла і навіть морського узбережжя. Неоднозначним є вплив водосховищ на якість річкової води. Зважаючи на всю суму позитивів і негативів регулювання річкового стоку очевидно, не має сенсу обговорювати питання про повернення великих річок до природного гідрологічного стану. Однак, необхідно не допускати подальшого спорудження дамб і водосховищ, щоб не ускладнювати проблему Що ж стосується малих річок, то відновлення їх природного гідрологічного режиму у більшості випадків є нагальною потребою.

Ознаки негативного впливу відбору прісного стоку на екосистему Чорного моря проявляються у зміні галінної і густинної структури вод і екологічних кризах на північно-західному шельфі. Висловлюються також гіпотези про вплив цих факторів на зміну положення верхньої межі сірководневої зони глибоководної частини моря.

Шлях до екологічного оздоровлення Чорного моря у значній мірі пролягає через екологічне оздоровлення річкових басейнів. Головними напрямами покращення та відтворення екологічного стану басейнів великих річок і зменшення негативного впливу річкового стоку на екологічний стан Чорного моря мають бути:

А) обмеження антропогенного впливу на стан річок і річкових басейнів у цілому:

1)упровадження технічних і технологічних, економічних, правових та інших заходів, спрямованих на обмеження впливу джерел забруднення на річкові води;

2)зниження обсягів водоспоживання, зокрема , безповоротного водозабору;

Б) підвищення здатності річок до самоочищення:

1)відновлення гідрологічного стану малих річок;

2)збереження заплавних масивів гирлових зон великих річок як природних фільтрів річкового стоку.

Здійснення цих заходів передбачається у рамках виконання Державної програми охорони та відтворення Азовського і Чорного морів

Водні маси. Опис впливу. Води Чорного моря можна умовно розподілити на шість типів водних мас, а води північно-західного шельфу - ще на чотири підтипи. У відкритому морі води поширюються по всій акваторії глибоководної частини Чорного моря і розділяються горизонтальними межами на шари за обраними критеріями. На ПЗШ істотними є горизонтальна неоднорідність і тимчасова нестабільність у розподілі поверхневих вод.

Основним керуючим механізмом формування циркуляційного режиму вод Чорного моря є зимове формування щільнісної структури вод діяльного шару моря під впливом термодинамічної взаємодії з атмосферою. На мілководному північно-західному шельфі найважливішу роль у перерозподілі всіх типів водних мас відіграють приводні повітряні потоки.

В останні десять років, у зв’язку з істотним потепленням клімату, послабленням впливу атмосфери на водну поверхню і, як результат, послабленням енергетичного імпульсу від атмосфери до води, усе частіше розвиваються ситуації літнього руйнування загальноциклонічної циркуляційної системи відкритого моря, активного розвитку вздовжсхилового антициклонічного вихороутворення і потужного перемішування вод на синоптичному масштабі рухів.

Антропогенна діяльність. Опис впливу. Основними чинниками високого антропогенно- техногенного тиску на природне середовище морів є: понаднормативний вміст мінеральних та органічних поживних речовин у річковому стоці та скидах забруднених вод із точкових та дифузних джерел, розташованих у прибережній смузі морів, що призводить до евтрофікаційних явищ та мікробіологічного забруднення морських вод; надходження до морських вод нафтопродуктів з морських суден та берегових джерел; порушення місць існування морських рослин і тварин внаслідок днопоглиблювальних робіт та застосування недосконалих засобів вилову риби; ненавмисне занесення з баластними водами суден чужинних організмів, які загрожують місцевій флорі та фауні; хвильова абразія морського берега, яка спричиняє руйнацію прибережної смуги, видобування корисних копалин на морському дні.

Річкове забруднення. Суттєвим чинником забруднення моря є стік річок. Щороку з водами річок України до Чорного моря надходить 653 тис. т завислих речовин, понад 8 тис. т органічних речовин, близько 1900 т азоту 1200 т фосфору та інші речовини. Вплив малих річок Причорномор“я є незначним за масштабами, проте важливим за екологічними наслідками. Їх оздоровлення необхідне з точки зору збереження біорізноманіття, розвитку рибного господарства та аквакультури і рекреації.

Забруднення з комунальних і індустріальних джерел на морському узбережжі.

За період 2000 року в межах України в Чорне моря було скинуто зворотних вод: без очистки - 3,5 млн. м3; недостатньо очищених - 20,4 млн. м3 ; нормативно очищених - 185,9 млн. м3; нормативно чистих - без очищення - 289,1 млн. м3.

Забруднення від дифузних джерел. Суттєвим чинником забруднення в прибережній смузі є дифузні джерела надходження забруднюючих речовин. Поверхневий зливовий стік як один з основних шляхів надходження забруднення від дифузних джерел призводить до забруднення прибережних вод, особливо бактеріального та нафтового. Поверхневий стік з сільськогосподарських угідь надходить до морських акваторій через малі річки та струмки, а також скиди з іригаційних систем. Окрім завислих часток, з річковим стоком малих річок надходять незасвоєні добрива та пестициди.

Атмосферне забруднення. Важливим джерелом надходження забруднення до Чорного моря є атмосферні опади. Забруднення від пересувних джерел пов“язано в основному з автотранспортом. В містах Криму забруднення повітря від автотранспорту становить від 60 до 90% загальної кількості викидів.

Забруднення від сміття, відходів господарської діяльності та від скидання відходів ґрунтів.

Невідкладною проблемою стає накопичення значної маси твердих побутових і промислових відходів в межах прибережної смуги моря. В багатьох випадках звалища побутових і промислових відходів розташовані в межах водоохоронної смуги морів, у відповідних служб не вистачає коштів для налагодження належної системи контролю за несанкціонованими скидами сміття в прибережні акваторії. Низький рівень екологічної свідомості населення прибережних областей і чисельних туристів загострює цю проблему Не обладнані звалища відходів отруюють поверхневі і підземні води, створюють загрозу погіршання санітарно-епідеміологічному стану рекреаційних ресурсів та здоров“я населення.

Забруднення від днопоглиблювальних робіт. При днопоглиблювальних роботах в морських акваторіях щорічно переміщаються великі обсяги ґрунтів, які являють собою окремий вид промислових відходів. Вплив цього джерела забруднення морських вод є одним з провідних чинників деградації придонних біоценозів в результаті замулення. В цілому на українській частині акваторії Чорного моря економічні втрати від забруднення моря, що спричиняються роботами, пов’язаними з днопоглиблюванням акваторії портів та морських каналів, становлять щорічно близько 1,85 млн. гривень.

Забруднення від судноплавства та військової діяльності. Відсутність достатньої кількості належних портових споруд для забезпечення обробки екологічно- небезпечних вантажів, майданчиків для їх складування і збереження, належного екологічного контролю, а також низька забезпеченість морських транспортних засобів та військових кораблів системами очистки побутових вод та накопичення твердих відходів призводить до значного забруднення акваторій портів та вздовж суднових шляхів. З огляду на перспективний розвиток судноплавства, стан природоохоронної діяльності в цієї галузі є незадовільним.

Морське природокористування. Висока цінність природних ресурсів прибережної смуги морів, частина яких для України є унікальними, близький до граничного рівень їх використання, підвищена уразливість природних систем, висока вартість витрат на їх відновлення, переважно конфліктний характер відносин між окремими природокористувачами обумовлюють необхідність вирішення проблем морського природокористування.

Ефективність заходів

Стратегія попередження деградації екосистеми українського шельфу Чорного моря вимагає розробки нормативного та інформаційного забезпечення регулювання надходження забруднень з точкових джерел в межах моря, проведення районування і типізації прибережних акваторії Чорного моря за пріоритетними видами морекористування, розробки та гармонізації на міжнародному рівні критеріїв оцінки стану морських екосистем, розробки методологічного забезпечення та механізмів регулювання надходження забруднюючих речовин від точкових джерел, розробки оцінок ефективності природоохоронних заходів, а також комплексного еколого-економічного обґрунтування морегосподарських рішень.

З огляду на майбутній розвиток видобутку корисних копалин на шельфі Чорного моря, зокрема нафти, значна увага має бути приділена забезпеченню регулятивно-правової бази в також екологічного моніторингу цього типу діяльності стосовно охорони морського довкілля.

Основним шляхом охорони довкілля узбережжя Чорного моря є створення мережі невеликих за площею резерватів, що відображають природні особливості регіонів, які стануть місцями загального та колоніального гніздування птахів, мешкання рідких тварин і рослин.

Подальший розвиток природоохоронних територій на узбережжі України намічено здійснювати за рахунок заповідання ділянок водно-болотних угідь, морських кос, островів, гірських ділянок. Створення природоохоронних аквальних ділянок в Чорному морі сприятиме збереженню унікальних морських біоценозів та міграційних шляхів риб і водноплавних птахів. Суттєвим напрямом для цього є розробка нормативно-правової бази заповідання морських акваторій. Для ефективного запровадження резервування територій та акваторії прибережної смуги необхідно розробити Програму розвитку природоохоронних об“єктів прибережної смуги морів.

Забезпечення стандартів якості морської води для функціонування туризму на морському узбережжі є найважливішим питанням.

Ідентифікація пріоритетних дій

Комплекс водоохоронних заходів стосовно Чорного моря та його прибережної смуги відповідно до Закону України “Про затвердження Державної програми охорони та відтворення Азовського і Чорного морів” має включати:

1.Здійснення політики зменшення надходжень забруднень до поверхневих водних об’єктів шляхом впровадження басейнових водоохоронних програм річок Дніпро, Дунай, Дністер, малих річок Причорномор’я.

2.Впровадження заходів щодо зменшення надходжень шкідливих речовин до морів з повітря шляхом усунення джерел та нормування їх викидів, що знаходяться на напрямах атмосферного переносу

3.Припинення понаднормативних скидів забруднюючих речовин з точкових джерел (каналізаційні системи побутових та промислових стоків), що спричиняють утворення так званих “гарячих точок” у прибережній смузі моря.

4.Здійснення заходів щодо зменшення надходження забруднюючих речовин до прибережних вод та припинення їх мікробіологічного забруднення шляхом очистки зливових вод з території міст та сільськогосподарських угідь у прибережній смузі, в першу чергу - з іригаційних систем.

5.Створення цілісної системи контролю за переміщенням небезпечних речовин морським транспортом, усунення забруднення вод морів з морських суден.

6.Удосконалення системи поводження з побутовими та промисловими відходами, що утворюються в прибережній смузі морів, маючи на меті припинення забруднення вод морів дренажними водами сміттєзвалищ та полігонів захоронення відходів, а також створення умов для використання відходів від днопоглиблювальних робіт у морі.

7.Посилення заходів упередження аварій на морських спорудах та суднах, що можуть спричиняти негативний вплив на довкілля, засобів ліквідації наслідків цих аварій та надзвичайних ситуацій на морі.

Хімія

Токсичні забруднюючі речовини. Вступ. Бухарестська Конвенція по захисту Чорного моря 1992 року Стратегічний план дій по реабілітації та захисту Чорного моря і Національна Програма визначають стратегію по відношенню до токсичних забруднюючих речовин. Важливим елементом цієї стратегії є наведені у додатках до Конвенції списки хімічних сполук, скиди яких у морське середовище заборонені або обмежені.

Точкові джерела забруднення та їх вплив на морське середовище в місцях скиду контролюються Державною інспекцією охорони Чорного моря. Якість стічних вод та вміст в них забруднюючих речовин визначаються лабораторіями станцій біологічної очистки стічних вод чи підприємств, які мають безпосередні випуски. Але на жаль, список речовин, які контролюються, дуже обмежений у порівнянні з вимогами Конвенції. Тому моніторингові дослідження і хімічний аналіз досить широкого списку ЗР у різних об’єктах морського середовища, який виконується Українським науковим центром екології моря, є дуже важливою складовою загальної оцінки екологічного стану Чорного моря.

Опис впливу. В морському середовищі присутній широкий спектр токсичних металів і органічних забруднюючих речовин, які стали постійними компонентами морських екосистем. Багато з цих речовин, завдяки здатності до біоакумуляції, мають добре виражену тенденцію до накопичення в ланках харчового ланцюгу.

Визначені сучасні рівні забруднення морської води, донних відкладень і гідро біонтів різних районів Чорного моря.

При вивченні впливу джерел забруднення, що розташовані на суші, встановлено, що розповсюдження забруднюючих речовин в морському середовищі займає значно більші площі, ніж це передбачено діючими нормативними документами щодо розробки проектів гранично-припустимих скидів з точкових джерел. При цьому максимуми концентрацій того чи іншого індивідуального забруднювача знаходяться за межами контрольних створів на різних відстаннях, в залежності від природи самої речовини. Необхідна певна робота по перегляду та розробці нових правил для проектів ГДС.

Серед забруднюючих речовин найбільш небезпечними для морського середовища за критерієм співвідношення концентрації і норми (ГДК, чи стандарт) є органічні забруднювачі. Про це свідчить високий ступінь виявлення нафтових і хлорованих вуглеводнів у всіх елементах екосистеми і відносно високий рівень їх вмісту в донних відкладеннях. За період спостережень (1992- 2000 р.) середній рівень концентрацій найбільш розповсюджених ЗР у донних відкладеннях становив: для нафтових вуглеводнів - 7,8 мг/кг; 114,8 мг/кг і 7,5 мкг/кг сухої ваги для АВ, НВ і 3,4- БП відповідно; середньобагаторічні концентрації ліндану, ДДТ, ДДЕ, ДЛЯ і ПХБ становили: 0,38; 2,38; 2,65; 3,08 і 17,28 мкг/кг сухої ваги, відповідно.

Порівняння цих величин із стандартами якості донних відкладень показало, що всі вони нижче критичних концентрацій для Чорного моря. Однак у найбільш забруднених районах (полігони Дунайський, Дністровський, Мегаполіс) концентрації нафтових і хлорованих вуглеводнів перевищують рівень стандартів, запропонованих для Чорного моря.

Рівень вмісту металів у морський воді в цілому характеризується як незначний. Але це не означає, що проблеми забруднення Чорного моря токсичними металами не існує. В зв’язку з невеликою розчинністю металів у морський воді, вони є присутніми на завислих речовинах і після надходження з береговим стоком (річки, ДЗ) депонуються у донні відкладення, де і накопичуються. Результати досліджень свідчать про те, що вміст металів у донних відкладеннях іноді перевищує ГДК (розділ 4). Окремі метали, такі як цинк, свинець, кадмій, миш’як акумулюються у мідіях деяких районів моря в концентраціях, які перевищують ГДК. Вони також виявлені в біонтах вищого ступеню (морські риби, птиці), що викликає загрозу і для людини.

Але загальною є тенденція деякого зменшення вмісту приоритетних забруднюючих речовин у морському середовищі за останні п’ять років.

На цьому фоні певну небезпеку викликає екологічний стан окремих локальних районів, де рівень антропогенного навантаження досить значний. До таких районів відносяться:

морські районі, що знаходяться під впливом річкового стоку (Дунаю, Дніпра, Південного Бугу і Дністра), та місця скиду стічних вод міст на північно-західному шельфі (Одеса, Іллічівськ);

портові акваторії, серед яких за ступенем забруднення перше місце займає порт Севастополь, далі слідують Одеський порт порт м. Скадовськ, Іллічівський порт і порт “Південний”. Перші 2 порти характеризуються високим рівнем забруднення донних відкладень нафтопродуктами і поліхлорованими біфенілами. Слід відмітити, що у порту Севастополь забруднення морського середовища викликано не лише господарчою діяльністю, а також і, в більшій мірі, військово-морським флотом. У донних відкладеннях цього порту зафіксовані рекордні концентрації суми нафтових вуглеводнів -24000 мг/кг і ПХБ - 600 мкг/кг. Рівень забруднення порту Скадовськ є значно нижчим, але він відрізняється від інших портів України відсутністю мідій, які є в достатній кількості в більш забруднених портах Севастополю і Одеси. Вірогідно, що в порту Скадовськ присутні якісь токсичні для мідій сполуки, які ще не ідентифіковані; Філофорне поле Зернова, деградація якого, на жаль, не зупиняється. Запаси цієї цінної водорості як сировини для харчової та медичної промисловості значно скоротилися. Однією з причин цього є невідповідність якості цього району нормам ГДК і стандартам за деякими показниками. Перш за все, це стосується вмісту завислої речовини у морській воді даного району який знаходиться у діапазоні 85 - 103 мг/ л, що значно вище ніж у середньому для інших районів. Високі концентрації завислої речовини зменшують проникнення сонячного світла і негативно впливають на зріст філофори. Також у морській воді цього району присутні поліхлоровані біфеніли, сума концентрацій яких у деяких точках досягає 60 - 70 нг/л, нафтопродукти - до 1 ГДК і деякі метали, у концентраціях, близьких до ГДК. Окрім того, у донних відкладеннях поля Зернова рівень вмісту суми ДДТ та його метаболітів, суми ПХБ, нафтопродуктів та цинку перевищує стандарт Наслідком такого становища є накопичення ЗР у тканинах самої філофори і, перш за все, вуглеводнів нафтового походження (парафінів - С17, С18, індивідуальних ПАВ - антрацену флуорену пірену аценафтену та інших), ПХБ, деяких пестицидів (ДДТ та його метаболітів) і металів (нікелю та міді); район острову Зміїний, який має дуже важливе значення для відродження біо різноманіття не тільки у ПЗЧМ, а і для всього Чорного моря. В морській воді цього району концентрації нафтопродуктів на окремих станціях перевищують ГДК в 2 - 3 рази, фенолів-у 20 -25 разів. В донних відкладеннях, внаслідок шкідливої дії річки Дунай, спостерігається перевищення ГДК цинком, хромом і досить високий вміст ртуті - на рівні ГДК. В мідіях цього району зафіксовані значні концентрації насичених вуглеводнів. Так, діапазон вмісту суми н-алканів від С14 до С34 в тканинах мідій коливається від 3130 до 4720 мкг/кг .Такий рівень концентрацій є значно вищим, ніж у мідіях, які мешкають в портових акваторіях, щоі вказує на наявність постійного джерела свіжого нафтового забруднення в районі о. Зміїний. З іншого боку в тканинах мідій острова Зміїний доля ароматичних вуглеводнів майже в 10 разів нижче насичених, а в мідіях портових акваторій, навпаки, концентрації ароматичних сполук приблизно в 10 разів вище суми насичених, що характерно для старого нафтового забруднення. Таким чином, мідійний контроль дозволив виявити фактзабруднення акваторій дизельним паливом з цистерн, які знаходяться на цьому острові.

Ефективність заходів. Спостереження за рівнем забруднення донних відкладень того чи іншого району Чорного моря, які виконуються з частотою один раз на рік, чи раз у два роки слід визнати достатнім, маючи на увазі консервативність складу донних відкладень.

Що стосується моніторингу забруднення морських вод, то спостереження один раз на рік не дозволяють виконувати оцінку просторово-часової мінливості рівня забруднення і відображують випадкову картину забруднення, характерну тільки на момент вимірювання. Тому, дуже важливим є організація регулярного екологічного моніторингу з частотою не менше 4 експедицій на рік.

Обмеження у вивченні явищ. Спостереження, який виконує УкрНЦЕМ, дозволяють контролювати забруднення морського середовища всіма токсичними металами і пріоритетними органічними ЗР, що наведені у додатку до Конвенції.

Однак, аналіз металоорганічних сполук (метил- ртуті, олово-органічних речовин) через відсутність аналітичного обладнання не виконується, тому контроль за цими дуже токсичними ЗР відсутній.

Точкові джерела забруднення і річки, як вже було підкреслено в розділі 4, контролюються по обмеженому списку ЗР, що явно недостатньо.

При удосконаленні програм екологічного моніторингу необхідно врахувати відсутність або недостатність інформації по деяким районам Чорного моря, а саме:

Дніпро-Бузький лиман

Каркіницька затока

Дністровський лиман

Морські лимани Тузлівської групи

Основні порти України

Заповідні території

Оцінка якості морських екосистем за допомогою нового нормативного документу “Цілі та стандарти якості морського середовища” дозволяє виконувати науковий аналіз на новому більш сучасному рівні і готувати таку інформацію, яка задовольняє управлінським рішенням. З іншого боку, нові стандарти та класифікаційні схеми для оцінки якості, стосуються лише морської води і донних відкладень різних видів морського природокористування і не охоплюють інші об’єкти морського середовища - гідробіонти різних видів. Тому слід продовжити роботу в цьому напрямку.

Евтрофікація та її наслідки

Опис впливу. Серед антропогенних порушень евтрофикація є найбільш значним негативним фактором, що впливає на екосистему Чорного моря і, насамперед, на її північно-західну частину (ПЗЧМ). Екологічна криза, що вибухнула у водах цього регіону в 70-80 роки, на даний час виражена в евтрофікації, розвитку широкомасштабних явищ гіпоксії, появі сірководневих зон і, як підсумок, - у деградації біогеоценозів. Біогенне забруднення

Аналіз просторового розподілу біогенних елементів був проведений за довгостроковий період (1955 - 2000 рр.) для двох частин ПЗЧМ: західної, найбільш підданої антропогенному впливу річкового і промислового-побутового стоків і східної, де їхній вплив обмежується переважно другим компонентом і яка в більшій мірі зазнає впливу відкритої частини моря. Середньобагаторічний рівень вмісту біогенних елементів у західній частині шельфу є вищим, ніж у східній (величини концентрацій нітратів у поверхневому шарі вод західної частини на порядок вище ніж у східній; рівень інших біогенних елементів приблизно в 1,5-3 рази вище).

Постійними зонами посиленого біогенного навантаження у західній частині ПЗЧМ є пригирлові узмор’я Дунаю, Дністровського і Дніпро-Бузького лиманів. При цьому слід зазначити, що під цим впливом річкового стоку знаходиться не лише поверхневий, але і придонний шар.

Максимальний рівень азотовміщуючих біогенних речовин за весь період спостережень був відзначений у придунайському і дністровському районах. Для фосфатів максимальний середньобагаторічний рівень був відзначений у районі Дніпро-Бузького лиману.

Внаслідок активних біоседиментаційних процесів, що відбуваються в екосистемі Чорного моря, донні відкладення стали потужним додатковим джерелом надходження біогенних речовин. Вміст усіх сполук азоту, фосфору і кремнію в мулових водах донних відкладень на порядок перевищує їхній вміст у воді придонного шару. В період розвитку відновлювальних умов на межі вода-донні відкладення відбувається вихід окремих біогенних речовин з донних відкладень. Цей процес призводить до “вторинного забруднення” і посилення процесу евтрофування.

Разом із антропогенною у Чорному морі відбувається природна евтрофікація, що пов’язана не з річковим стоком, а з мобілізацією глибинного запасу мінеральних солей. Підвищення рівня біогенних елементів виявляється в зонах звалу глибин у процесі апвелінгу. Ці води поширюються до глибин 30-50 м, створюючи “червоні припливи” біля узбережжя Болгарії на значній відстані від гирл великих річок.

Евтрофікація спостерігається вже і в центральній частині західної половини Чорного моря, де за останні роки у фотосинтетичному шарі концентрації мінеральних фосфору й азоту підвищилися в 1,5-2 рази.

Гіпоксія і аноксія

Одним з найбільш негативних наслідків евтрофікації є порушення кисневого режиму з наступними явищами гіпоксії і аноксії у придонному шарі води. З початку 70- х років гіпоксія в ПЗЧМ стала щорічним явищем.

За досліджуваний період (1973-2000 рр.) гіпоксія спостерігалася на значній акваторії ПЗЧМ, окрім північної і східної частин Каркінитської затоки і південно-східної частини шельфу. Найбільш несприятливий кисневий режим відзначений у 30-40- мильній зоні, пов’язаній з північним і західним узбережжям ПЗЧМ. Понад 80% випадків виявлення гіпоксії відзначалися приблизно в 10 милях на схід від Дністровської банки; з ймовірністю понад 40% випадків -в областях Придунайського району Одеської затоки й Одеської улоговини, а також у зоні, що з’єднує обидва райони, з інтервалом глибин 15-25 м. Явища гіпоксії відзначені також у районі Кримського півострова.

Райони шельфу, де відзначені гіпоксія і аноксія, характеризуються аномальними океанографічними умовами: вертикальні градієнти щільності тут досягають 6 умовних одиниць, температури - 150 С, солоності - 6 % на 1 м. На початку літа рН на поверхні досягає 9,25, а пересичення вод киснем - 170 %. У придонному шарі рН води знижується до 7,8. Спостерігається також інтенсивний розвиток деструкційних процесів - БСК досягає 2-4 мг/л, а константа швидкості окислювання органічної речовини в 3-5 разів вище, ніж для вод відкритої частини моря. Товщина шару сірководневого зараження при глибині моря 12 м може досягати 3-5 м, а при глибині 25-30 м - 10-15 м. Наприклад, у 1983 році площа сірководневого зараження у міжріччі Дунай-Дністер склала 5,2 тис км2, а його запас становив 15 тис. т.

Міжрічна мінливість та тенденції

При розгляді довгоперіодної мінливості рівнів вмісту біогенних елементів простежується зв’язок їхньої міжрічної динаміки з величиною і характером річкового стоку. Багатоводним і маловодним за водністю періодам відповідає збільшення або зниження концентрацій біогенних елементів (пряма залежність). Однак, слід зазначити, що в наступний повноводний період річкового стоку (починаючи з 1995 р.), разом з тенденцією підвищення рівня вмісту силікатів, нітратів і загального азоту, знизився рівень вмісту фосфатів в обох частинах шельфу. Тут домінує не кількість, а характер річкового стоку.

Для обох частин шельфу (західної і східної) відзначена тенденція зниження прозорості води, що є важливим показником евтрофікації вод.

У довгостроковій мінливості кисню простежується наявність коливань із циклічністю приблизно 3-5(6)- років. Періоди з максимальними значеннями площ, охоплених гіпоксією, були у 1978, 1980, 1983, 1990 і 1994 рр. І на даний час це явище простежується на значній акваторії ПЗЧМ.

Після 1993 року, у зв’язку із зменшенням рівня антропогенного навантаження у результаті економічної кризи, дещо покращилася екологічна обстановка в прибережних водах Болгарії (у затоці Варни та в районі рогу (алата) і в прибережній зоні Румунії.

Таким чином, під впливом антропогенної і природної евтрофікації вод на акваторії ПЗЧМ відбулися істотні зміни у гідрохімічному, гідрологічному та газовому режимах, у фізико-хімічних і продукційно- деструкційних процесах, загострюються процеси придонної гіпоксії і наступні замори. З огляду на незворотність цих процесів (незважаючи на деяке послаблення антропогенного стресу на екосистему в останні роки), можна припустити, що такі негативні явища, як гіпоксія, і в найближчі роки будуть продовжуватися, а часові і просторові масштаби і особливості цього явища будуть, очевидно, визначатися гідрометеорологічними умовами року Обмеження у вивченні явищ, ідентифікація пріоритетних дій.

Необхідно відзначити, що проблема евтрофікації і її наслідків не може бути просто “виключена” за допомогою зниження надходження біогенних елементів та органічних речовин. Це надзвичайно складна комплексна екологічна проблема і її вирішення залежить від серйозних екологічних, економічних і інженерних дій на національному і міжнародному рівнях.

Для зниження рівня евтрофування вод ПЗЧМ потрібен комплекс заходів щодо зменшення біогенного навантаження на Чорне море. Проте, на сьогодні для розроблення таких заходів та контролю за їх ефективністю бракує навіть методологічних засобів, оскільки проблема є регіональною. Далеко не повністю вирішені і численні науково-методичні питання регулювання рівня евтрофування морських вод: внутрішньорічна та міжрічна динаміка евтрофікації і гіпоксії, роль кліматичних і антропогенних факторів у протіканні цих процесів, використання показників (абіотичних та біотичних), прогнозування евтрофікаційних процесів та ін.

Тому практичним завданням при плануванні антиевтрофікаційних заходів є вирішення питання про зниження біогенного навантаження на морську екосистему на певний відсоток, або ж зниження його до рівня, який би відповідав будь-якому із попередніх вдалих періодів. Обидва ці підходи можна визнати вірними лише за напрямом, але дещо сумнівними щодо їх ефективності та достатності, оскільки біогенне навантаження є лише одним із факторів впливу що діє на фоні потужних і мінливих природних факторів.

Заходи щодо зменшення масштабів екологічно шкідливих природно-антропогенних явищ у морських водоймищах, включаючи й евтрофікаційні явища, є довгостроковими як за строком їх реалізації, так і за впливом на екологічний стан моря, до того ж вони потребують значних інвестицій, а отже їх характер і масштаби мають бути обґрунтованими, а їх ефективність має бути прогнозованою і контрольованою. Для виконання цих вимог має бути створено відповідне науково-методичне забезпечення, яке базується на достовірній оцінці моніторингових досліджень сучасного стану динаміки та прогнозу евтрофікаційних процесів.

Регулярність моніторингових спостережень особливо важлива для вирішення найважливішої екологічної проблеми Чорного моря: евтрофікації вод північно-західного шельфу та пов’язаного з нею розвитку гіпоксії і аноксії придонних вод шельфу Актуальним є завдання узгодження української системи екологічного моніторингу з вимогами міжнародної системи моніторингу.

Радіонукліди

Опис впливу. У даний час і у найближчі роки штучна радіоактивність вод Чорного моря визначатиметься довготривалими радіонуклідами цезієм-137 і стронцієм-90, тому що ці радіонукліди у водах морів та океанів знаходяться у розчиненій, іонній формі. Розподіл концентрацій і загальний запас їх у водній товщі визначатиметься, в основному гідродинамічними факторами та полем течій.

У результаті різних міграційних процесів основна частина техногенних радіонуклідів попадає до екосистеми Чорного моря, яке належить до числа морів, що має слабкий водообмін з океаном. Внаслідок цього різні забруднюючі речовини, в тому числі й радіоактивні, що попали до його води, залишаються у ньому досить значний час. Тому вивчення потоків техногенних радіонуклідів до екосистеми Чорного моря є необхідним для вирішення різних завдань, пов’язаних з дослідженнями закономірностей поразки та відновлення морських біоценозів під дією радіаційних факторів.

Виявлено, що відбувся перерозподіл концентрацій в екосистемі Чорного моря. Є такі райони, де накопичуються радіонукліди, це райони із слабкою динамічною активністю.

Окрім проблем забруднення радіоактивними компонентами вод та донних відкладень Чорного моря існує і потреба вдосконалення моніторингу в усіх середовищах - повітря - вода - донні відкладення - гідробіонти. Це дасть можливість побудувати моделі динаміки та вилучення радіонуклідів з екосистеми Чорного моря і дати прогноз на певний період часу.

Проблема загострюється у разі транспортування по Чорному морю відходів радіоактивних речовин для утилізації.

Сірководень Чорного моря

Опис впливу. В останні 15 років проблема сірководневого зараження глибинних вод Чорного моря постійно привертає до себе увагу науковців і суспільства. За масштабами ця проблема басейнова, за генезисом - природна. Донедавна вона розглядалася лише як природна властивість моря, яку потрібно враховувати і до якої необхідно прилаштовуватися, як і до будь- якого природного явища, що не виходить за межі існуючого природного стану. Ситуація змінилася після появи повідомлень про те, що спостерігається тенденція до підйому межі Н25-зони, у результаті чого існує ймовірність викиду великих об’ємів сірководню в атмосферу. Однак, прискіпливий аналіз цих повідомлень, як і результатів спостережень минулих років (починаючи з 1924 р.), а також інтенсивні науково- експедиційні дослідження Н25-зони в період 1982¬1992 рр. показали, що за наявними даними океанографічних спостережень неможливо одержати статистично достовірну оцінку середньої глибини граничної поверхні Н25-зони, і що на сьогодні не існує достатніх підстав для утвердження про односпрямовану зміну цієї глибини. Разом з тим, фрагментарність і ненадійність даних минулих років не дозволяють категорично стверджувати про повну відсутність змін у положенні межі анаеробних вод за минулі 75 років з початку масових спостережень. Тому продовження моніторингу топографії межі Н25-зони залишається одним із актуальних завдань дослідження Чорного моря, хоча , у зв’язку із згортанням моніторингової діяльності в останні п’ять років, більш точно слід говорити про відновлення, а не про продовження цих досліджень.

Спостереження за динамікою межі Н25-зони, як і вивчення механізмів гідрофізичних, хімічних і біохімічних процесів взаємодії аеробної та анаеробної зон Чорного моря необхідні також для прогнозування поведінки цієї межі під впливом таких факторів, як: зростання рівня забруднення поверхневого водного шару; природне та антропогенне скорочення об’єму річкового стоку; регіональні кліматичні зміни, пов’язані із глобальним потеплінням; катастрофічні природні явища (землетруси) та антропогенні катастрофи (наприклад, можливість аварії на газопроводі Росія- Туреччина, потужність якого має становити 30-40 млрд. м3 щорічно і 215 км труб якого планується прокласти по дну моря на глибині 2000-2150 метрів). Ідентифікація пріоритетних дій.

Проблеми сірководню глибоководної зони Чорного моря не значаться у міжнародному “Стратегічному плану дій для захисту і відтворення Чорного моря” та в “Державній програмі охорони та відтворення Азовського і Чорного морів” як основні екологічні проблеми моря, що потребують розв’язання. Але вивчення цих проблем, контроль їх стану і прогнозування розвитку мають стати одним із пріоритетних завдань як національного так і міжнародного екологічного моніторингу Чорного моря, проведення якого передбачено обома вищеназваними документами.

Біоседиментація

Опис впливу. Біогенна седиментація - один з головних механізмів, що регулює склад та забруднення морських вод, процеси евтрофікації та взаємодію з сушею, бентосом та кліматом.

Спеціальні дослідження, що виконувались в експедиційних рейсах у 1998-2000 рр. з метою оцінки параметрів біоседиментації по зміщенню рівноваги між ураном-238 та торієм-234, обумовленому біоакумуляцією та біосорбцією торію-234 планктонними організмами та завислою органічною речовиною, у водах прибережної зони північно-західної частини Чорного моря (ПЗЧМ): - гирлові райони Дунаю, Дніпро-Бузького лиману та в його центральному районі, дозолили оцінити:

-просторовий розподіл концентрації урану-238 у районі досліджень, що характеризувався значною неоднорідністю у зв’язку із значним впливом річкових вод;

-просторовий розподіл концентрації торію-234, що, визначався, в основному інтенсивністю біоседиментації та біогеохімічних процесів. Внаслідок цього концентрація торію-234 (розчинений + на зависі) змінювалась у межах 0,110-0,891 розп/(хв.л) при середньому значенні 0,39 ± 0,04 розп/(хв.-л).

-коефіцієнт що характеризує зміщення радіоактивної рівноваги між ураном-238 та торієм-234 У період досліджень його значення змінювалось від 0,264 ± 0,034 - восени до 0,446 ± 0,096 в осінньо-зимовий період;

-коефіцієнт накопичення торію у завислій органічній речовині (ЗОР) - Сти (розп/хв на 1 кг ЗОР) / Сти (розп/хв.л) у залежності від періоду досліджень змінювався від (7,1 ± 1,2/105 - восени до (3,6-5,3/105- взимку;

-швидкість біоседиментації на окремих горизонтах, середнє значення якої у районі гирл Дунаю та Дніпро-Бузького лиману складало 90 ± 17 і 126 ± 66 (мг/м3 добу);

-потік завислої органічної речовини з шару 0 м - дно, середнє значення якого складало 700 ± 370 і 910 ± 510 мг/м2 добу відповідно.

Запровадження у перелік досліджень, що виконуються під час моніторингу морського середовища, визначення параметрів біоседиментації по зміщенню рівноваги між ураном-238 та торієм-234, дозволить отримати необхідну інформацію для вирішення завдань, пов’язаних з балансовими розрахунками надходження біогенних та забруднюючих речовин у морське середовище та їх накопиченням у донних відкладеннях.

Біологія

Фітопланктон, зоопланктон, бентос

Опис впливу. На підставі аналізу сучасних даних по видовому складу, сумарній чисельності і біомасі планктонних організмів можна говорити про тенденцію до зменшення евтрофікації прибережних районів моря в порівнянні з даними, отриманими у 80-і роки. Свідченням цього є факт помітного зменшення частки синьо-зелених водоростей у видовому складі поверхневого фітоценозу а також зміна середньорічного домінантного співвідношення діатомових і перидінієвих водоростей на користь перших. Близько десяти років, із середини 80-х до кінця 90-х рр., у прибережних районах моря спостерігалося збільшення часу максимального розвитку фітопланктону за рахунок злиття двох сезонних «піків», були встановлені помітні відхилення, що виникають на початку літньої сукцесії фітопланктону Одеського регіону -як наслідок антропогенного навантаження.

У сучасний період структура розподілу зоопланктону змінилась - основні скупчення кормового зоопланктону змістились з прибережних районів в область проходження основної чорноморської течії далі звалення глибин. Добра забезпеченість кормом дрібного рослинноядного зоопланктону стимулює його розвиток у літньо-осінній період на всій прибережній акваторії шельфу Починаючи з 1999 р., відзначається зменшення, у порівнянні з попереднім періодом, ролі гребневика- мнеміопсису пов’язане з вичерпанням кормового запасу і появою хижака Вегое. Максимальна біомаса мнеміопсису була зафіксована лише на акваторії Одеської затоки в грудні 2000 р.(63 г/м2).

У прибережних районах шельфу бентосні організми, а ргіогі, є адаптованими до коливань солоності. За умов негативних впливів (часті гіпоксії та замори) найбільш вразливим стає угруповання організмів, прикріплених до ґрунту (молюски). Менше страждають біоценози організмів, які занурюються (поліхети) і які вільно мешкають на поверхні ґрунту. В останні роки нормальне існування донних організмів відзначається лише уздовж Кримського півострова, а північно-західний шельф характеризується збідненою фауною макрозообентосу і наявністю некрозон навіть на акваторіях, віддалених від берега.

Ідентифікація пріоритетних дій

Пріоритетними напрямками досліджень є:

Контроль на сучасному рівні за гідробіологічними показниками.

Розроблення методично-наукової бази досліджень за вселенцями, які потрапляють у Чорне море з баластними водами.

Дослідження за біорізноманіттям у берегових, шельфових та відкритих частинах моря за допомогою спеціальних видів моніторингу (супутникових спостережень).

Мідійний контроль

Опис впливу. Біологічні показники стану довкілля - це важливий екологічний критерій якості морського середовища.

Одним з таких показників стану довкілля, які можуть з успіхом використовуватись для оцінки стану морського середовища (особливо - у прибережній смузі моря) є бентосні організми.

Бентосні організми, які живуть у ґрунті або на поверхні ґрунту, є найбільш чутливими до негативного впливу змін навколишнього середовища. З усіх організмів бентофауни для цих цілей найбільш придатні тільки прикріплені організми - біофільтратори, наймасовішим представником яких є чорноморська мідія - МШІиз даііорготіпсіаііз.

Для моніторингу якості морського середовища у прибережній смузі північно-західної частини Чорного моря були використані саме чорноморські мідії як біологічні індикатори.

Державна програма охорони та відтворення Азовського і Чорного морів передбачає удосконалення системи моніторингу та оцінки впливу природних та антропогенних факторів на навколишнє природне середовище. Зокрема, ставиться завдання розробити екологічні критерії якості навколишнього природного середовища цих морів.

Екологічним критерієм для оцінки “стану здоров’я” мідій (а звідсіля - і “здоров’я самого довкілля) може бути використаний -“біомаркер” - показник стабільності лізосомальних мембран їх клітин крові, який є найбільш інтегральним показником фізіологічного стану мідій. Саме цей показник добре корелює з рівнем забруднення середовища в районі помешкання мідій і, таким чином, може бути індикатором якості морського середовища.

Результати досліджень показника стабільності лізосомальних мембран клітин крові у мідіях з різних районів вказують, що найгіршим він є для мідій, які розташовані в зонах техногенного навантаження - це, насамперед, акваторії портів, місця викидів стічних вод або інших джерел забруднення. Найкращий стан цього “біомаркера” зафіксований у мідіях з тих районів, де антропогенний вплив незначний (наприклад - прибережна зона біля курорту Коблево).

Аналізуючи, згідно з вимогами Бухарестської конвенції, накопичення полютантів у мідіях, які активно фільтрують морську воду, отримуючи з неї все необхідне для життя, визначено, що мідії здатні акумулювати різноманітні забруднюючі речовини (ЗР) у значних концентраціях. Рівень накопичення ЗР в м’яких тканинах мідій залежить як від типу речовини, так і від рівня її концентрації в морському середовищі. Серед різних ЗР, найкраще в мідіях накопичуються вуглеводні нафтового походження. Визначена кореляція між лізосомальною стабільністю клітин крові мідій і вмістом в них нафтопродуктів. Окрім цього, мідії можуть акумулювати деякі хлорорганічні сполуки і метали, зокрема цинк і мідь.

Ефективність заходів

Підтверджена доцільність об’єднання методів біологічної та хімічної індикації якості морського середовища для оптимізації підходів щодо оцінки якості морського середовища і більш ефективного одержання необхідної інформації. Біоіндикація дозволяє оцінити стан екосистеми в цілому і визначає основні напрямки подальших пошуків.

Вимоги Державної програми охорони та відтворення Азовського і Чорного морів щодо розробки екологічних критеріїв якості морського середовища вже реалізуються.

Методи оцінки якості морського середовища на основі його попередньої біоіндикації (а потім, в разі потреби, і хімічної) дозволять значно скоротити витрати на здійснення постійного моніторингу морського середовища.

Такий підхід допоможе створити якісно нову систему моніторингу для Чорного моря, як це і передбачено Державною програмою охорони та відтворення Азовського і Чорного морів.

Впровадження такого підходу для удосконалення системи моніторингу зробить його більш оперативним і ефективним. Це дасть позитивний соціально- економічний ефект: покращить стан прибережних морських екосистем півдня України, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню біологічного потенціалу моря та вилову морепродуктів, а також поширенню рекреаційних можливостей прибережної смуги Чорного та Азовського морів. Окрім того, використання організмів бентофауни для індикації змін якості морського середовища дасть змогузначно скоротити витрати на здійснення постійного моніторингу з використанням традиційної методології.

Висновки

Визначення водоохоронних заходів обумовлюється наступними пріоритетами: здоров“я людини, “здоров“я” морських і прибережних екосистем, на основі різноманітного видового складу рослин і тварин; економічні та соціальні втрати від забруднення навколишнього середовища.

Дії, щодо зменшення забруднення, що надходить з річковим стоком:

координування дій щодо захисту та відновлення Чорного моря з програмами та планами дій для басейнів Дніпра, Дунаю, Дністра та малих річок Причорномор“я.

Зменшення надходження забруднення з атмосфери:

провести інвентаризацію джерел забруднення повітря та оцінку обсягів викидів від стаціонарних та пересувних джерел у прибережній смузі морів та в морі;

розробити методичні підходи до оцінки впливу забруднення морів через атмосферні опади на екосистему Чорного моря;

Зменшення забруднення з точкових берегових джерел:

розробити графік зменшення надходження забруднення до “гарячих точок”;

здійснити інвентаризацію скидів комунально- побутових вод в межах прибережної смуги

надання державної фінансової підтримки заходам, що здійснюються в прибережних містах щодо введення в дію очисних комунально-побутових споруд, які обумовлюють існування “гарячих точок” в межах прибережної смуги Чорного моря;

Зменшення забруднення з дифузних берегових джерел:

розробити науково обґрунтовані оцінки обсягів надходження забруднюючих речовин з дифузних джерел до морських акваторій та визначити критерії оцінки їхнього впливу на стан довкілля Чорного моря;

впровадити системи відслідкування надходження до акваторії Чорного моря поживних та органічних речовин від сільськогосподарських підприємств, радіоактивних речовин; забруднення від військової діяльності, пестицидів та інших токсичних речовин в межах прибережної смуги Азовського та Чорного морів;

ввести регламент державного контролю за кількісними та якісними характеристиками скидів колекторно-дренажних вод в море та механізм відшкодування наслідків впливу гідромеліоративних систем на морські екосистеми;

побудувати в містах прибережної смуги очисні споруди зливових вод, очисні споруди дренажних вод з іригаційних систем;

Зменшення забруднення від судноплавства та транскордонного переміщення небезпечних речовин:

забезпечити контроль за впорядкуванням, розробкою та створенням, у разі необхідності, споруд по перевантаженню та зберіганню в прибережній зоні нафтопродуктів, хімічних речовин тощо;

розробити та впровадити систему автоматизованого відслідковування за переміщенням небезпечних речовин в межах морських кордонів України;

Зменшення забруднення від скидів сміття та відходів господарської діяльності:

провести інвентаризацію смітників та звалищ у межах 2-километрової водозахисної смуги Чорного моря та розробити систему необхідних заходів щодо їх ліквідації;

Зменшення впливу надзвичайних техногенних ситуацій на морі:

розробити Національний план реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру;

розробити системи прогнозування стану морського середовища, гідрометеорологічного і гідрографічного забезпечення переміщення морським транспортом екологічно небезпечних вантажів;

створити спеціалізовані підрозділи з ліквідації надзвичайних ситуацій на морі;

Захист біологічного різноманіття:

розробити окремі режими природокористування на тих територіях (акваторіях), які віднесені до водно- болотних угідь міжнародного значення;

розширити фундаментальні і прикладні наукові дослідження, спрямовані на визначення основних закономірностей функціонування морських та прибережних екосистем та запобігання негативної дії чинників, що впливають на них, а також щодо збереження біологічного різноманіття філофорного поля Зернова.

Забезпечення якості морської води для дозвілля та туризму:

створити кадастр природних рекреаційних ресурсів морського узбережжя;

визначити рівні екологічно допустимого навантаження на туристської діяльності в межах рекреаційних зон.

Удосконалення системи моніторингу та оцінки впливу природних та антропогенних факторів на навколишнє природне середовище:

обґрунтування оптимальної системи моніторингу у районах найбільш антропогенного впливу розроблення структури і програми моніторингу морського середовища;

розробка екологічних критеріїв якості навколишнього природного середовища Чорного моря та узгодження їх з міжнародними;

створення геоінформаційної системи української частини Азовського і Чорного морів.

Удосконалення нормативно-правової бази:

Створення Закону про прибережну смугу, Закону про екологічний аудит морського середовища і Закону про нормування природокористування;

Підписання міжнародної конвенції щодо економічних зон Чорного моря.

Глосарій

Біогенні елементи (речовини, біогени) - розчинені у воді солі, необхідні рослинам і автотрофним бактеріям для підтримки життєдіяльності (нітрат-, нітрит-, фосфат-, силікат-іони та іони заліза, розчинений кисень тощо).

Галоклин - шар води в океані (морі) із різко вираженим градієнтом солоності (як правило, позитивним).

Термохалинний - температурно - солоністний

Апвелінг - процес вертикального руху вод у морі, в результаті чого глибинні води піднімаються до поверхні.

Рекреаційна зона - природна або спеціально організована територія, яка використовується для відпочинку населення, звичайно розташована у межах зеленої зони; також може включати парки і сквери у межах населених пунктів.

Лізосоми - внутрішньоклітинні органели рослинних і тваринних організмів. В клітині виконують травну захисну видільну та інші функції.

Сапробність водойми - характеристика ступеню забрудненості водойми за видовим складом та масі гідробіонтів. Розрізняють полісапробні (найбільш забруднені), мезосапробні та олігосапробні (найменш забруднені) водойми. Організми, що мешкають у них, називають відповідно полі-, мезо- та олігосапробами.

Евтрофікація - збільшення вмісту біогенних речовин у водоймі, що викликає бурхливе розмноження водоростей, зниження прозорості води і вмісту розчиненого кисню у глибинних шарах внаслідок розкладу органічної речовини мертвих рослин і тварин, а також масову загибель донних організмів.

Дампінг - навмисний викид у морську акваторію відходів або інших речовин із суден або літальних апаратів, морських споруд та будь-яке інше навмисне скидання в морську акваторію з суден або літальних апаратів, морських споруд та морських трубопроводів. Цей термін не включає в себе викид відповідно до МАРПОЛ 73/78 або будь-якого іншого відповідного міжнародного закону про відходи або речовини, які пов “язані або утворюються внаслідок нормальної експлуатації суден або літальних апаратів, або морських споруд (окрім відходів або інших речовин, які перевозяться суднами або на судна і морські споруди з метою скидів таких відходів або інших речовин, або таких, що утворюються внаслідок обробки таких відходів або інших речовин на таких суднах або літальних апаратах та морських спорудах)

Детергенти - хімічні сполуки, що знижують поверхневий натяг води, які використовуються в якості миючих засобів або емульгаторів. Широко розповсюджений і небезпечний для людини, тварин і рослин хімічний забруднювач води, водойм, ґрунтів.

Джерела забруднення точкові - джерела надходження до водного об'єкта забруднюючих і біогенних речовин, спричиненого локально визначеним скиданням.

Джерела забруднення дифузні - джерела потенційного надходження до водного об'єкта забруднюючих і біогенних речовин шляхом змиву з водозбірної площі.

Біоседиментація - процес біологічного сполучення забруднюючих воду речовин в осад.

Аноксія - відсутність кисню у воді та наявність у ній сірководню.

Біоакумуляція - процес збільшення із часом кількості певних хімічних речовин (напр, ксенобіотика) в організмі (або в окремих органах).

Біосорбція - поглинання розчинених речовин або газів біологічними об'єктами

Гідробіонти - організми, що мешкають в морському середовищі.

Пікноклин - шар води в океані (морі) із різко вираженим градієнтом щільності

Редокс-зона - погранична зона /між зонами окислення і відновлення, у межах якої співіснують окислені та відновлені форми хімічних елементів і протікають процеси окислення-відновлення.

Халістаза - зона у водоймі із слабко вираженими динамічними характеристиками.

Бактеріальна сульфатредукція - процес багатостадійного відновлення окислених форм сірки під час анаеробного окислення органічної речовини за участю бактерій сірчаного циклу

 Фотичний шар - верхній шар водойми, в який проникає достатня кількість світла, необхідна для фотосинтезу

Епізоопланктон (епіпелагічний зоопланктон)- зоопланктон поверхневих шарів води.

Батізоопланктон (батіпелагічний зоопланктон)- зоопланктон глибинних шарів води.

Бентос - сукупність організмів, що мешкають на дні водойм, адаптованих до відповідного субстрату Бентос поділяють на рослинний (фітобентос), тваринний (зообентос), та бактеріальний (бактеріобентос).

Меропланктон - організми, які входять до складу планктону лише на обмежений час свого індивідуального розвитку або у певній генерації. Як правило, включає личинки або інші онтогенетичні стадії розвитку

Сукцесія - послідовна зміна біоценозів, спадково виникаючих на одній і тій же території в результаті впливу природних факторів (в тому числі внутр^ішніх сил) або впливу людини.

Дінофлагеляти -

Біотоп - природний, відносно однорідний життєвий простір певного біоценозу Включає в себе мінеральні і органічні речовини, кліматичні фактори, світло, тиск та рух середовища, вологість, рН середовища, механічні та фізико-хімічні властивості субстрату який може бути твердим (гр^унт, дно водойми), рчідким (вода), газоподібним (атмосфера).

Біота - весь тваринний і рослинний світ регіону.

Екосистема - сукупність організмів і неживого середовища, у якому вона існує.

Акваторія - водний простір водойми чи моря, обмежений природними, штучними або умовними кордонами.

Забруднююча речовина - будь-яка, речовина, відповідальна, за виникнення забруднення, і яка внесена до особливого списку

Забруднення - пряме або непряме внесення, як результат людської діяльності, речовин або тепла в повітря, в воду або в землю, яки можуть бути шкідливими для здоров'я людини, або для якості водних чи земних екосистем, яки безпосередньо впливають на водні екосистеми і, в результаті, закінчується збитком матеріального майна, або порушенням закону щодо захисту природного середовища.

Стандарт якості навколишнього природного середовища - концентрація специфічної забруднюючої речовини, або групи забруднюючих речовин у воді, осадках або біоті, який не повинен бути перевищений, щоб захистити здоров’я людини і навколишнє середовище.

Гідрологічний режим - характеристика стану розподілу та переміщень води у межах певної ділянки або всієї Землі.

Щільнісна стратифікація - шаруватість водних мас різної щільності у водоймах.

Зона дивергенції - зона розходження потоків поверхневих та глибинних вод.

Антропогенне навантаження - ступінь прямого або непрямого впливу людини і її господарської діяльності на навколишню природу і на її окремі екологічні компоненти та елементи.

Евтрофування - насичення поживними (біогенними) речовинами.

Біоценоз - біологічна система, що являє собою сукупність популяцій різних видів рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певний біотоп.

Мероміктичний водний басейн - глибоко хімічно стратифікований двошаровий водний басейн. Різний вміст солей створює постійну різницю у щільностях поверхневої та придонної вод. Нижній шар відрізняється підвищеною мінералізацією і не перемішується з верхнім. Ці два шари розділені хемоклином.

Ізогаліна - лінія на малі, яка з'єднує у морі або океані точки з однаковою солоністю.

Ізопікна - лінія на мапі, які з'єднує у водоймі точки з однаковою щільністю.

Гіпоксія - дефіцит кисню у воді (насиченість води киснем , дорівнююче 30% або менше).