Сучасна карта Київської області. Дорожня мережа

Сучасна карта Київської області«Сучасна карта Київської області»

Дорожня мережа. Територію Київської області перетинають міжнародні транспортні коридори Критський № 3 (Краковець – Львів – Рівне – Житомир – Київ) та № 9 (Гельсінкі – Санкт-Петербург – Мінськ – Гомель – Горностаївка – Чернігів – Київ – Одеса – Кишинів – Бухарест – Варна). У межах області функціонує Південно-Західна залізниця (експлуатаційна довжина понад 1 100 км). Зорієнтована на перепуск одночасно значної кількості потягів, що зумовлено транзитним характером перевезень (понад 60 % від загального обсягу). Головні транзитні вантажі, що проходять через залізничні вузли Київської області (Київ, Фастів, Миронівка) – залізна руда, нафтопродукти, мінеральні добрива, кам'яне вугілля, чорні метали, хліб і ліс. Київ є центром транспортної логістики країни. Від нього відходять п'ять магістральних двоколійних електрифікованих залізниць (крім одноколійної лінії до Миронівки). Головними залізничними магістралями Київської області та України є: Київ – Коростень – Новоград-Волинський – Шепетівка – Здолбунів – Львів; Київ – Коростень – Сарни – Ковель; Київ – Фастів – Козятин – Здолбунів – Львів; Київ – Конотоп – Шостка; Київ – Полтава – Харків; Фастів – Біла Церква – Сміла – Дніпро. Ширина залізничних колій становить 1 520 мм, переважні похили 0,5–0,12%, мінімальний радіус поворотів 250 м, рейки вагою 65 кг/пог. м; шпали залізобетонні та дерев'яні. Допустимий тиск на вісь до 24 т. Довжина приймально-відправних колій 314–1 057 м. Тяга електровозна та тепловозна. Технічний стан залізниць дає змогу водити вантажні потяги масою 1 200–3 600 т тепловозами і до 5 500 т – електровозами, завдовжки 60–100 умовних вагонів з середньою технічною швидкістю 60–90 км/год.

Територією області проходять важливі міжнародні транспортні автомагістралі, якими здійснюються транзитні перевезення в таких напрямках: Центральна Європа – Україна – Білорусь – Росія – Казахстан; морські порти України – Росія, Білорусь, Молдова, країни Балтії і Скандинавії. Довжина автомобільних доріг Київської області становить 7 760 км, в тому числі з твердим покриттям 7 489 км. Найважливішими автомагістралями, які з'єднують міста і перетинають державний кордон України, є Київ – Львів – Чоп; Київ – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону; Київ – Дніпро – Донецьк – Маріуполь; Київ – Москва. Автомагістралі мають переважно асфальтобетонне (цементобетонне) покриття з двома проїжджими частинами завширшки 8–10 м кожна. Автомобільні дороги з удосконаленим покриттям переважно асфальтовані (асфальтобетонні), ширина проїжджої частини 7–12 м, полотна 12–18 м. Автодороги з покриттям асфальтовані, або вимощені булижником; ширина проїжджої частини 5–7 м, полотна 8–12 м. Автодороги без покриття (ширина 8–10 м) профільовані, полотно деяких із них підсилене щебенем. Ґрунтові дороги з настанням сухої погоди пилять, а після дощів та в період танення снігу розмокають, що значно ускладнює рух колісної техніки. Прохідність поза дорогами за сухої погоди задовільна. Мости на автомобільних дорогах залізобетонні, металеві, вантажопідйомністю від 13 до 80 т (окремих понад 100 т), на ґрунтових дорогах переважно дерев'яні вантажопідйомністю 5–15 т, що обмежує рух важкої техніки. Залізниці й автомобільні дороги поза населеними пунктами здебільшого перетинаються на одному рівні та обсаджені деревами; переїзди через залізниці не завжди обладнані світлозвуковою сигналізацією.

Рельєф і ґрунти. Поверхня Київської області хвилясто-рівнинна із загальним нахилом до долини Дніпра. Північна частина лежить у межах Поліської низовини (абсолютна висота до 198 м), центральна і південно-західна – у межах Придніпровської височини (розчленована річковими долинами, ярами й балками з абсолютними висотами до 273 м), східна (лівобережна) – на Придніпровській низовині (абсолютні висоти 100–140 м).  Важливу роль у будові поверхні відіграють широкі річкові долини Дніпра, Прип'яті, Ужа, Тетерева, Здвижу та Ірпеня. На межиріччях і широких терасованих поверхнях у долинах річок поширені піщані вали, горби і пасма заввишки до 20–25 м. Дніпро ділить область на дві частини: правобережну і лівобережну. Поверхня правобережної частини горбиста (переважні абсолютні висоти 80–190 м), розчленована глибокими балками і річковими долинами; поверхня лівобережної – похило-хвиляста (переважні абсолютні висоти 100–130 м), на окремих ділянках майже плоска. Місцями трапляються піщані горби і гряди (висота 1–3 м), замкнуті безстічні впадини овальної форми („блюдця“) завглибшки 1–5 м, які заповнюються навесні талими водами. Розчленованість глибокими балками та ярами правобережної частини області, а також заболочені заплави річок, густа мережа осушувальних каналів і канав у долинах річок північної частини є значними перешкодами на місцевості під час руху поза дорогами. Ґрунти переважають суглинні і піщані; в долинах річок – піщані, супіщані та торф'яні. За довготривалої сухої погоди під час руху поза дорогами ґрунти сильно пилять, а за спекотної погоди на торф'яних ґрунтах можливі масштабні пожежі, дим і курява від яких суттєво погіршують видимість на дорогах та на місцевості. Весною внаслідок швидкого танення снігу та після дощів (часто в поєднанні), а також улітку і восени після значних опадів прохідність місцевості польовими і ґрунтовими дорогами області значно погіршується, а рух колісного транспорту заболоченими  ділянками, зазвичай, неможливий. Ґрунтові води в долинах річок залягають на глибині 1–3 м, на схилах пагорбів – до 20 м.