Сумська область – туристична карта Путивльського району

Карта Путивльського району

Скачать «Сумська область - туристична карта Путивльського району»

Скачать карту "Путивльський район"  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Путивльський район знаходиться в центральній частині Сумської області та межує з Глухівським, Кролевецьким, Конотопським, Буринським, Білопільським районами Сумської області, Глушковським та Рильським районами Курської області Російської федерації.

Путивльщина розташована у лісостеповій зоні, займає південно-західні окраїни Середньоруської височини. Фізична поверхня являє собою пологохвилясту рівнину з численними річками, ярами та балками.

Районний центр – місто Путивль, розташоване на правому березі річки Сейм ерез місто проходять транспортні магістралі: Харків-Суми-Шостка, Шостка-Ромни, Суми-Кролевец ).

Відстань до від обласного центру м.Суми - 101 км. Загальна мережа автомобільних доріг району складає 359,7 км, в т.ч. територіальні дороги – 12,5 км, обласні – 164,1 км. Дороги з твердим покриттям складають 329,1 км або 91,5 %.

Найближча залізнична станціяї «Путивль» (м. Буринь) за 24 км.

Площа району - 1,1 тис. кв. км.

Населення  (на 01.01.2016) - 27 827 осіб; міське населення складає 15 856 чоловік, сільське – 11 971. Район налічує одне місто, 3 селища і 89 села.

В районі знаходяться родовища корисних копалин: торф, крейда, каміння, сапропель, пісок для автошляхового покриття, пісковик, суглинок, пісок для силікатних блоків. Загальна площа торф'яних родовищ 5452 га, обсяг торф'яних залежів 17,6 млн. тонн. В с. Волинцеве є підземне сірководневе озеро, яке може використовуватись в лікувальних цілях.

Ключові галузі району: сільське господарство, промисловість, будівництво, роздрібна торгівля, транспорт.

Клімат помірно-континентальний. Річна кількість опадів становить близько 600 мм.

По території району протікають річки Сейм, Клевень, Любка (належать до басейну Дніпра). В районі налічується 48 озер та 37 ставків загальною площею водного дзеркала 490,2 га.

Липово-дубово-соснові, кленово-липово-дубові та дубові ліси займають 23 тис. га. Тут багато грибів, суниць, малини та інших лісових дарів.

Фауна Путивльщини багата й різноманітна. Трапляються лосі, козулі, дикі свині, білки, лисиці, єнотовидні собаки, а також жайворонки, перепілки, чирки, ластівки, зяблики тощо.

Територія Путивльського району була заселена з глибокої давнини. У добу неоліту (І\/-ІІІ тис. до н.е.) і бронзи (II тис. до н.е.) тут проживали угро-фінські, а потім індоєвропейські племена. У І тис. до н.е. жили скіфи і бапти. Можливо, це були саме ті загадкові будини і меланхлени, про яких згадував Геродот, описуючи окраїни Скіфії. На початку нашої ери сюди прийшли слов’яни. У літописні часи тут жило плем’я сіверян. Досліджені археологічні пам’ятки розповідають про давню історію путивльської землі.

У ІХ ст. Посейм’я увійшло до складу Київської Русі. Путивльські землі були порубіжними зі степом, і жителі краю надійно захищали південно-східні кордони давньоруської держави від наскоків кочових племен. У XI—XIII ст. тут панували чернігівські та новгород-сіверські князі, у ХІУ-ХУ ст. - литовські князі, а від XVI ст. - московські воєводи.

Помітно зросла історична роль Путивльської землі в XIV—XVII ст. На початку цього періоду путивльські князі правили в Києві, а в 1605 і 1606 рр. війська Лжедмитрія І та Івана Болотникова вирушали звідси здобувати Москву. Торованим ними шляхом 1618 р. повів свої полки на Москву легендарний гетьман Петро Сагайдачний.

У роки Другої світової війни Путивльщина стала місцем, де зародився могутній рух народного опору в Україні. Під керівництвом С.А. Ковпака та С.В. Руднєва месники Сумщини пройшли з боями від Путивля до Карпат, а потім у складі Першої Української партизанської дивізії здійснили героїчний рейд на Сян і Віслу.

Путивльський район знайомить із самобутніми культурами українського і російського народів, які своїм корінням сягають далекого минулого. Подорожуючи Путивльщиною, можна познайомитись із численними пам’ятками історії та культури, цікавими природними об'єктами, а також відпочити в мальовничих куточках чарівної путивльської природи.

На Путивльщині нараховується 13 природно-заповідних об’єктів загальною площею 39,2 тис. га. Це ландшафтні та ботанічні заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи і Волокитинскький парк - пам ’ятка садово-паркового мистецтва. Західну третину району включно з Путивлем і Спадщанським лісовим масивом займає Сеймський регіональний ландшафтний парк (загальна площа 98,9 тис. га; на території Путивльского району 36,2тис. га).

На території району діє історико-культурний заповідник, Молчанський жіночий (м. Путивль) і Софронієвський чоловічий (с. Нова Слобода) монастирі, 11 православних церков. В районі нараховується 108 пам’яток археології, 95 пам’яток історії, 40 пам’яток архітектури, 9 пам’ятників монументального мистецтва, 1 пам'ятник садово-паркового мистецтва.

Путивль. Місто засноване наприкінці X ст. як укріплений пункт Київської Русі на високому правому березі Сейму, посеред ярів і лісів. Уперше Путивль згадується в Іпатіївському літописі під 1146 р. у зв’язку з княжими усобицями. Тоді ж Путивль виокремився як центр удільного князівства Чернігівської землі. У 1185 р. тут княжив Володимир - син легендарного новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, героя «Слова о полку Ігоревім».

Через 800 років після подій, оспіваних у «Слові», на південному виступі Городка - пагорба, на якому колись височів дитинець давнього Путивля - встановили пам'ятник Єфросинії Ярославні, дружині князя Ігоря. На Городку збереглися залишки високого давньоруського валу та рештки мурованого храму XII—XIII ст.

Після монгольської навали, на зламі XIII—XIV ст. путивльська княжа династія правила в Києві, але починаючи з XVI ст. Путивль з округою вже перебував

у складі Московської держави. У 1523 р. князівську владу скасували, і містом стали керувати воєводи. У XVI—XVII ст. почали зводити споруди Мовчанського монастиря, який мав оборонне значення. Мабуть, тому й обрав його за свою резиденцію претендент на московський трон Лжедмитрій І (1605 р.). Місто добровільно здалося самозванцеві, присягнувши йому на вірність як законному цареві. Його тронне крісло й досі зберігається в місцевому краєзнавчому музеї.

У другій половині XVII ст. У прикордонному Путивлі збудували міцну фортецю, яка складалася зі Старого дерев'яного та Нового земляного міст. Оборонна огорожа Старого міста стояла на давньоруських валах.

Путивльська фортеця не збереглася. За часів Катерини II хаотично забудований середньовічний Путивль перепланували на зразок столичного Санкт-Петербурга. З того часу характерними для міста стали прямокутні квартали. Адміністративно місто з повітом було включене до складу Курської губернії.

Колись у місті стояло 4 монастирі і 24 церкви. На сьогодні спадщина церковної архітектури Путивля представлена ансамблем Мовчанського монастиря, який складається з собору Різдва Богородиці (XVI—XVII ст.), теплого храму, дзвіниці з бароковим верхом (XVII ст.), трапезної церкви (XVIII ст.), настоятельського корпусу, келій, Татарської вежі (XVI ст.) і церкви Іоанна Хрестителя, яку збудували вже в XIX ст. Після сімдесятирічного запустіння храми Мовчанського монастиря знову відкриті для віруючих.

Не менш знаменитим свого часу був і Святодухівський дівочий монастир. Тут наприкінці XVII ст. за намір посісти московський престол перебувала в ув’язненні цариця Софія, сестра Петра І. Головний храм монастиря - Спасо-Преображенський собор (1617-1707) - збудовано у традиціях московської архітектури. Поряд - надбрамна Хрестовоздвиженська церква-дзвіниця (1697- 1707). Церква Миколи Козацького була споруджена в 1735-1737 рр. на кошти путивльських козаків. Храм збудовано в стилі української народної архітектури.

У 1926 р. місто вилучили зі складу Курської губернії і передали Україні. З початком німецької окупації (1941 -1943) у Спадщанському лісі, що неподалік Путивля, зібралися партизанські загони з усієї північної Сумщини. 25 травня 1942 р. партизани під командуванням С.А. Ковпака і С.В. Руднєва заволоділи Путивлем і утримували місто два дні. Ці славні події історії міста увічнені в скульптурній групі „Партизан і партизанка”, у пам'ятниках С.А. Ковпаку, С.В. Руднєву,

юному партизанові Радику Руднєву. Діють краєзнавчий музей, народний музей С.В. Руднєва та Радика Руднєва, які створені на базі навчальних закладів міста.

Пам’ятки Путивля, сам ландшафт міста являють собою велику пізнавальну й естетичну цінність. На їхній базі з 1986 р. діє Державний історико-культурний заповідник, до якого крім історичного центру міста входить ще й Спадщанський ліс.

Меморіальний комплекс Спадщанського лісу. За десять кілометрів від Путивля розкинувся чи не найбільший лісовий масив Путивльщини -  Спадщанський ліс. У роки війни тут був головний осередок партизанського руху Східної України. Ще під час фашистського наступу 1941 р. у лісі планувалося створити партизанський загін, який мав очолити голова Путивльської міськради С.А. Ковпак. Загоном, що повинен був дислокуватися в Новослобідському лісі, керував голова районної ради Тсоавіахіму С.В. Руднєв. В урочищі Мариця базувався загін С.Ф. Кириленка. Загін Ковпака прибув до Спадщанського лісу 8 вересня 1941 р., а вже 10 вересня німці зайняли Путивль.

18 жовтня з ковпаківцями об'єдналися загони Руднєва і Кириленка. Вже наступного дня відбувся перший бій партизанів із двома німецькими танками (підбитий того дня танк тепер експонат меморіального комплексу).

1 грудня німецьке командування спробувало знищити осередок опору. Але 73 партизани відбили атаку трьох батальйонів гітлерівців. Сьогодні на місці бою встановлено стелу „Народні месники”. Місце загибелі партизанів-ковпаківців позначено пам’ятним знаком. Понад шістдесят років стоїть посеред лісу ворожа гармата, як нагадування про поразку агресорів.

Утім невдовзі після бою партизани змушені були покинути ліс і відійти на північ. Упродовж зими 1941-1942 рр. до ковпаківців приєдналися партизанські загони Глухівського, Конотопського, Шалигинського, Кролевецького районів.

Навесні 1942 р. партизанське з’єднання, очолюване С.А. Ковпаком, повернулося на Путивльщину. У його складі вже налічувалося близько 700 бійців. Цими силами 25 травня ковпаківці здобули Путивль. Наступного дня партизани відійшли до Спадщанського лісу, а 20 червня залишили його вже назавжди, щоб восени вирушити на Правобережжя у глибокий рейд тилами противника.

У 1965 р. меморіальний комплекс Спадщанського лісу оголошено державним заповідником. Його головними об’єктами є Музей партизанської слави, партизанські землянки, будинок лісника, у якому партизани облаштували свій штаб, алея героїв, монумент Партизанської слави і Музей зброї та військової техніки. Визначні пам'ятки і чудова природа на місці боїв - усе це створює незабутню атмосферу партизанської романтики.

Спадщанський ліс є складовою частиною Сеймського регіонального ландшафтного парку, створеного як для охорони природи, так і для збереження умов організованого відпочинку людей. Парк охоплює великі обшири лісів, луків і боліт по обох берегах Сейму. Соснові ліси ростуть невеликими ділянками на піщаних пагорбах. У сосновому підліссі зустрічаються сон чорніючий і плаун річний, що занесені до Червоної книги України. Набагато більші площі займають листяні породи дерев. У дубово-кленових лісах знайшли прихисток такі рідкісні рослини як лілія лісова, коручка чемерниковидна, любка зеленоквіткова та осока затінкова. Найнижчі елементи рельєфу займають дубові і березові ліси з травостоєм із молінії голубої. У заплавах Сейму домінують луки й болота.

Тваринний світ парку є типовим для лівобережного полісся. Наприклад, у Спадщанському лісі можна натрапити на лося, козулю або дику свиню. Тут водяться також лисиці, куниці, зайці, білки тощо. До червонокнижних видів належить горностай, орел-карлик, малий підорлик та змієїд.

Усього ж фауна Сеймського регіонального ландшафтного парку налічує близько 40 видів ссавців, 150 видів птахів, 6 видів плазунів, 10 видів земноводних і ЗО видів риб. З цієї кількості 12 видів занесено до Червоної книги України.