Тернопіль – план міста

План-схема міста ТернопільСкачать « Тернопіль - план міста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Тернопіль – місто обласного підпорядкування, адміністративний центр Тернопільської області. Нині до міста належать передмістя Оболонь, Заруддя (від 1925 р.), Новий Світ (від 1937 р.), села Загребелля (від 1925 р.), Кутківці (від 1958 р.) і Пронятин (від 1985 р.); є житлові масиви Центр, Дружба, Східний, Сонячний, "Канада", "Аляска" та ін. Розташований на берегах р. Серет лівої притоки р. Дністер.

Географічні координати 49° 33΄ пн. ш. 25° 35΄ сх. д.

Площа 72,68 кв. км (7268 га).

Населення міста (01.01.2016) - 218 228 осіб.

Тернопіль – важливий транспортний вузол західної України. Функціонують – залізничний вокзал, автовокзал, аеропорт.

Відстань від Тернополя до Києва-  415 км.

Місто розташоване на Тернопільському плато Подільської височини. Найвища точка над рівнем моря – 374 м (біля магазину "Орбіта" на Східному масиві); найнижча – 298 м – на лівому березі р.Серет (неподалік спортивного комплексу "Політехнік").

В історико-географічному плані належить до Галичини.

Стародавнє місто Тернопіль - нині один із адміністративних, економічних та культурних центрів області у складі Української держави. З якого боку Ви не потрапили б сюди, Вас зустрінуть нові багатоповерхові житлові та промислові споруди та мілі чепурні будиночки обіч тихих вулиць, уквітчаних ошатним різнобарв’ям кущів і плодових дерев, ніжні острівці скверів, тінисті привілля парків і чудове голубе плесо Тернопільського ставу. В їх тло органічно вписуються, як коштовні діаманти, уцілілі архітектурні будівлі минулих епох.

Міста, як і люди, мають неповторні обличчя і долі. Одні одразу, з часу заснування, як спалах, інші впродовж століть свого розвою утверджували власту славу і значимість у реєстрі української історії. Тернопіль - отча колиска багатьох поколінь - нерозривно пов’язаний із тими, хто тут народився, гідно продовжив справи нащадків топільчан, які звели місто на Сереті і передали у спадок, як заповіт, нам - розбудовувати його, сумлінно працювати і примножувати правічнідуховні святині, щоб бути повновладними господарями рідної землі, щоб гості милувалися її красою і гордилися нами.

Тернополю судилося виростати на перехресті багатьох доріг, яким йшли не лише друзі, а й вороги. Місто, не раз сплюндроване дощенту чужинцями, знову піднімалось із руїн, щоб по праву його називали столицею галицького Поділля.

Сторінка історії. Місцевість, де розташований Тернопіль, була заселена здавна. На його околицях збереглася стоянка доби мезоліту, що існувала тут 10—9 тисяч років тому, виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та могильник VIII—VII ст. до нашої ери.

Перша письмова згадка про Тернопіль припадає на 1540 рік. Того року польський король Сигізмунд І дав грамоту краківському магнату Яну Тарновському на місцевість Тернопілля в Теребовлянському повіті з умовою побудувати за річкою Серетом фортецю. Назва «Тернопілля», мабуть, означала тернове поле. Спорудження фортеці почалося в 1540 році і закінчилося 1548 року зведенням високих кам'яних стін. Навколо неї почали осідати люди. У 1548 році місто дістало магдебурзьке право, йому були дозволені три ярмарки на рік і щотижневі торги.

Власник одержував з міста значні прибутки. Ті жителі, які мали в тимчасовому, користуванні невеликі земельні наділи, сплачували податки збіжжям або відробляли на панських ланах. Ремісники й дрібні торговці за кожен будинок платили грішми. Окремо доводилося сплачувати за проживання на центральних вулицях, за право торгівлі, користування панською броварнею, лісом. Міщани мали давати безплатно тягло, житло для жовнірів, які прибували в місто.

У перші десятиліття після виникнення міста більшість населення була зв'язана з сільським господарством, займалася хліборобством і скотарством, а також мисливством і бортництвом. Вигідне розташування Тернополя на торгових шляхах сприяло швидкому зростанню ремесла й торгівлі. Тернопільські купці підтримували зв'язки з Росією, а також великим на той час торговельно-ремісничим центром — Львовом.

Вже в 1566 році королівський уряд і дозволив створити в Тернополі склади для зберігання товарів, що надходили з російських та інших земель.

3 розвитком ремесла створюються цехові організації ремісників. У 1566 році власник міста затвердив статут першого тут цеху шевців. Пізніше, у 1636 році виник цех кравців. Цехи були невеликими, в них об'єднувалося по кілька чоловік. Вступ у. цехи був дуже обмежений. Учні не одержували плати, більше того, ще вносили певну суму за навчання. Підмайстер одержував за свою роботу малу платню, його робочий день, як правило, тривав 15—16 годин на добу.

У 1772 р., після першого поділу Польщі, Тернопіль перейшов під владу Австрії і перегодом став центром округи. Нова влада сприяла економічному розвитку, пробудженню українського національного життя. У другій половині ХІХ ст. до Теронополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.

У наступні десятиліття основу економічного життя міста становили ремесло й торгівля. Значного розвитку набули гончарство, млинарство, бондарство, виникли ковальські, слюсарні, будівельно-керамічні майстерні та невеликі пекарні.

Після того, як Тернопіль став окружним центром, змінився його вигляд. В центрі були прокладені дерев'яні, а потім кам'яні тротуари, почалося будівництво адміністративних будинків. Одним з них була двоповерхова будівля магістрату, споруджена 1809 року.

З розвитком капіталістичних відносин у першій половиш XIX ст. в місті з'явилися перші невеликі підприємства мануфактурного типу — слюсарні, ковальські, шевські, кравецькі та переробки сільськогосподарської продукції. Діяли шкіряне, цегельне, тютюнове підприємства. Кількість робітників на них була невелика, працювали вони за вільним наймом. Це були вихідці з навколишніх сіл, відпущені шляхтою на оброк. Цехове ремесло тоді в місті майже занепало. Значна кількість жителів міста не поривала з сільським господарством. Крім землеробства, займалися тваринництвом і бджільництвом. Ті, хто тримав пасіки, віддавали феодалу десяту частину меду.

З березня 1810 до серпня 1815 року Тернопіль був адміністративним центром земель, які за Шенбрунським перемир'ям між Францією і Росією відійшли до Росії. Це мало прогресивне значення для Тернополя. Перебування його в складі Російської держави дещо полегшило економічне й політичне становище населення. Обмежувалося свавілля єзуїтів, які мали тут сильні позиції. Розгорнулося деяке цивільне будівництво, було відбудовано старий замок, упорядковано вулиці. Після вторгнення армії Наполеона в Росію Тернопіль був оголошений на воєнному становищі. Населення міста допомагало російській адміністрації охороняти його, підтримувати належний порядок на державному кордоні, що проходив поблизу Тернополя.

Під впливом революційних подій 1848 р. Інтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. Відкрито філію "Просвіти" у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополит Йосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменний Волрдимер Гжинський, Петро Карманський та багато інших.

Після реформи 1848 року Тернопіль все більше втягувався в капіталістичний розвиток. Зростанню економіки значно сприяло будівництво залізниць. Особливо велике значення мала лінія Львів — Підволочиськ через Тернопіль, яка стала до ладу 1870 року. В цьому ж році завершено будівництво вокзалу. Це була перша залізнична магістраль на Тернопільщині. В кінці XIX ст. залізнична колія з'єднала його з Бережанами. У 1906 році проклали залізницю від Тернополя до Збаража. Водночас будували й шосейні шляхи. 1895 року Тернопіль був з'єднаний шосе з Теребовлею, Збаражем, Підволочиськом. На початку XX ст. у місті діяли, крім згаданих підприємств, електростанція, збудована у 1900 році, спиртовий завод на Загребеллі та фабрика сиру. Всі підприємства були дрібними.

На світанку нашого століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно - просвітницькі і спортивні товариства "Січ", "Пласт", "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро-Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західної - Української Народної Республіки. З 21 листопада 1918 р. стали на захист молодої Західно - Української Народної Республіки . Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий з відти перебрався до Ставіславова ( Івано - Франківска). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деяких час витіснили із міста більшовицькі війська.

У 1922 р. Тернопіль став центром ново створеного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств "Луг", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", спортивного клубу "Поділля" і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.

Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли "Подільський Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", "Пасічника спілка", "Маслосоюз", "Сільський господар", багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.

4 грудня 1939р. Тернопіль став центром області.

Більшовицький режим, згодом фашистська окупація завдали Тернополю найбільше непоправимих втрат за всю історію. За 20 місяців радянської влади енкаведисти репресували 9 тис. жителів міста, понад 600 тернополян розстріляли у місцевій тюрмі. Гітлерівські фашисти знищили майже 15 тис. чол., сотні юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Страшних матеріальних втрат зазнав і сам Тернопіль : підприємства, школи, житлові будинки були повністю зруйновані. І в післявоєнні роки сталінська репресивна машина не зменшувала своїх обертів - сотні українських патріотів були вивезені у Сибір, розстріляні...

Та розбудовувалися, виростало десятиріччя за десятиріччям місто над Серетом. Воно стало містом з розвиненою промисловістю. Продукція підприємств Тернополя - світлотехнічне та радіотехнічне обладнання, бурякокомбайни, будівельні матеріали, фарфоровий посуд, штучні шкіри, тканини, одяг, кондитерські вироби - знані далеко за межами області. Чарують своєю неповторністю житлові масиви "Дружба", "Східний", "Сонячний", і "Центр". Нині територія Тернополя становить майже 3,8 тисячі гектарів і проживає в ньому 217 тис. чол.(на 01.01.2011)

Культура. Окрасою Тернополя є театральний майдан і бульвар Шевченка. На майдані проходять велелюдні зібрання, мітинги які проводять демократичні партії та громадські організації, відбувається урочини випускників шкіл. Сюди люди приносять квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченка, встановленому у сквері біля майдану.

На вулиці гетьмана П. Сагайдачного 28 травня 1995 року освячено пам'ятник І. Франку, який природно поєднується із архітектурним ансамблем міста. Це - ще одне підтвердження того, що Тернопіль продовжує свої культурно-мистецькі традиції.

У Тернополі працюють драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, театр ляльок, філармонія, обласний краєзнавчий і художній музей, палаци культури, кінотеатри, бібліотеки, є Співоче поле. Кращі творчі сили об'єднують обласні організації Спілок письменників, художників, журналістів, архітекторів України.

Усе нові штрихи у біографії Тернополя вносять наш бурхливий час.

У 2010-му місто відзначило своє 470-ліття.

Історичні віхи на шляху до незалежності. Поняття свободи – в крові тернополян, воно передане поколіннями предків, що боролись за свою країну. В буремному 1918 році Тернопіль був проголошений столицею молодої Західно-Української народної республіки.

Переломним моментом в житті Тернополя став і 1990 рік. Тоді, 26 квітня, в центрі міста, на театральній площі, було вперше в Україні піднято й освячено український національний прапор. Активною була й підготовка до проведення загальноукраїнського референдуму на підтримку Акту про незалежність і президентських виборів 1 грудня 1991 р. Вперше в політичній історії України політична боротьба велася в умовах політичного плюралізму, відсутності диктату державних та ідеологічних структур, цивілізованого суперництва різних партій та рухів. Сотні тернополян у складі пропагандистських груп брали участь в агітаційній роботі у східних областях України.

На жаль, темпи оздоровлення економіки в державі, областях і містах України не відповідають потребам суспільства. Тисячі тернополян працюють за межами області та за кордоном. Вони намагаються піднести добробут своїх сімей, забезпечити освітою, житлом своїх дітей, рідних на жаль, ще відсутні механізми ефективного залучення заробленої нашими земляками валюти для реконструкції та технологічної модернізації економіки міста та області. Разом з тим, сучасний Тернопіль – це зручне для проживання місто, яке має розвинуту соціальну інфраструктуру, транспортну систему, парки відпочинку, центри дозвілля тощо.

Тернопіль сучасний. Попри всі негаразди, в Тернополі вирує життя. В місті функціонують університети: національні – педагогічний ім. В. Гнатюка, економічний, технічний ім. І. Пулюя, державний медичний ім. І. Горбачевського, 6 інститутів, 5 коледжів, 2 ліцеї, 30 ЗОШ. Виходять газети: "Вільне життя плюс", "Свобода", "Нова тернопільська газета", "Тернопіль вечірній", "RIA плюс", "Номер один", "Наш день", журнал "Літературний Тернопіль" та ін. Працюють обласна державна телерадіокомпанія – телеканал "ТТБ", обласне проводове радіо, радіо "Лад"; комерційні: телестудії – "TV-4", ІН ТБ, радіо "Українська хвиля" та ін. Працюють культурно-мистецькі заклади: академічні обласні драматичний театр ім. Т. Шевченка, театр актора і ляльки, а також обласна філармонія, палац культури "Березіль" ім. Леся Курбаса, "Український дім "Перемога", кінотеатр "Сінема-сіті", а також музеї: обласний краєзнавчий музей (ТОКМ), художній музей (ТОХМ); історико-меморіальний музей політичних в’язнів, музей Івана Пулюя (в ТНТУ).

Тернопіль став центром проведення різноманітних культурно-мистецьких фестивалів, музичних конкурсів тощо. Драматичний та ляльковий театри, філармонія, низка арт-галерей – незважаючи на репутацію провінційного міста, Тернопіль здивує насиченим культурним життям.

Фестивальне життя Тернополя теж не відстає від решти міст. Щороку тут проводиться дитячий фестиваль пісенного мистецтва «Кришталевий жайвір», що став стартом для багатьох талановитих молодих виконавців. Традиційними вже стали фестиваль борщу, вишиванки та фестиваль меду.

Перший в Україні фестиваль рок-музики «Нівроку» проводиться в Тернополі з 1991 року. Головне гасло фестивалю – «Слухай своє!», і він збирав на своїй таких відомих українських виконавців, як «Мертвий півень», «Тартак», «Плач Єремії», «Океан Ельзи», і багатьох інших. Завдяки цьому фестивалю Тернопіль впевнено здобув славу рок-міста.

Місто Тернопіль уславилося своїм культурно-мистецьким життям. І це традиція з глибоким корінням. Лише перелік видатних діячів культури та мистецтв, що походять чи працювали тут, займає не одну сторінку. Це і Соломія Крушельницька, видатна українська співачка, педагог, що здобула світове визнання; єврейський письменник, діяч освіти Йосиф Перль; видатний український поет, письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч Іван Франко, українські письменники Юліан Опільський, Василь Стефаник, Богдан Лепкий, літератори Павло Тичина, Максим Рильський, видатні діячі театрального мистецтва Микола Садовський, Наталя Ужвій, Лесь Курбас, Михайло Форгель; композитор, основоположник української класичної музики Микола Лисенко та багато інших.

Тернопіль славиться і видатними вченими, які народились або працювали у місті. Вартують поваги і памяті імена Алєксандра Брюкнера, Івана Пулюя, Івана Горбачевського, Степана Рудницького, Михайла Юрківа та багатьох інших науковців.

З Тернополем різною мірою пов’язана плеяда політичних і громадських діячів минулого і сучасності, зокрема родина Барвінських, Вячеслав Чорновіл, Роман Громяк, Ігор Герета та багато інших патріотів краю та України.

Місто, що несе в собі відгомін минулого. Його люблять за спокій вулиць та затишок кав’ярень, бруківку, що виблискує після дощу. Одне з небагатьох, де перехожі ще посміхаються один одному на вулиці. В Тернополі іще можна почути на вулицях дивацьку галицьку говірку, пройтись по так званій «стометрівці», сучасному бульварі Тараса Шевченка, що була колись місцем зустрічей чи не для всіх жителів міста, та відчути плин років, що невпинним потоком несуться на хвилях часу.

Тернопіль – це місто-парк. Так відгукуються про нього приїжджі. Величезна кількість зелені й квітів з весни і до пізньої осені тішить мешканців. Особливо ж гарним та святковим місто стає у травні, коли розцвітають каштани, яких дуже багато на тернопільських вулицях.

Хоча природні умови Тернополя не надто сприятливі. Вологий клімат міста робить не надто морозяні зими пронизливо холодними. Недарма серед тернополян побутує легенда, що колись місцина, де зараз розташований Тернопіль, була місцем заслання каторжан за особливо важкі злочини. Вологість, дошкульні вітри та важка робота приводили до розвитку пневмонії та сухот, що практично не піддавались лікуванню у той час.

Тернопільський став. Головна окраса міста, без сумнівів, впевнено тримає пальму першості у пам’яті всіх, хто коли-небудь відвідав Тернопіль. Ця дивовижа для міського жителя – озеро, що прямісінько у центрі міста, - улюблене місце відпочинку кожного тернополянина.

Став практично ровесник Тернополя. Ще у 1671 році французький мандрівник Ульріх фон Вердум згадує, що місто з трьох сторін оточує велике озеро та непрохідні болота. Під час одного з нападів татар, у 1675 році, воду із ставу спустили, тож з часом водойма замулилась, заросла. Особливо занедбаним став був під польським пануванням, між двома світовими війнами. А у голодні повоєнні роки кінця 40-х ХХ ст. на місці ставу були городи, де тернополяни вирощували сякі-такі овочі, щоб прохарчуватись.

Відродження ставу почалось у квітні 1956 року, коли радянська влада взялась до облаштування водойм області. Щоб відновити став, відремонтували дамбу, для зміцнення берегів використали 2500 квадратних метрів облицювального каменю. Рівень води піднявся, і площа водойми сягнула 400 га. До речі, бруківка, якою викладена дорога понад дамбою, була покладена ще за поляків, періодично проводять лише косметичний ремонт, і дорога надійно служить уже не перше століття.

Архітектурні надбання. Як і в кожному західноукраїнському місті, у Тернополі є свій замок. Вік його більш ніж поважний – початок спорудження датується 1540 роком. Збудований він був Яном Тарнавським, для захисту від ворогів обнесений високим частоколом та ровом, з боків спорудили високі башти. От тільки зараз більшість гостей міста не вірять, що перед ними славний замок-герой – надто непримітна, сіра, радянського типу триповерхова будівля височить над ставом. Воно й не дивно, адже тернопільський замок пережив величезну кількість руйнувань та реконструкцій, остання відбулась у 1954 році. Зараз в приміщенні замку школа греко-римської боротьби, адміністративні установи. Проте тернополяни не втрачають надії, що колись замок знову відграватиме свою важливу роль в історії міста, а не лише в оповідях про героїчне минуле.

Надставна церква. На пагорбі біля ставу височіє Церква Воздвиження Чесного Хреста, або, як її називають тернополяни, Надставна церква чи просто – церква над ставом. Побудована вона у ренесансному стилі. Перші відомості про церкву датуються 1570 роком, хоча побутує думка, що знаходилась вона на цьому пагорбі ще за часів Галицько-Волинського князівства. Велика вежа і дзвіниця були добудовані у 1672 році. Лихоліття війни не оминули церковні стіни, було знищено дзвіницю, цінний іконостас. Остаточна реконструкція храму відбулась у 1954 році, проте довгий час його використовували не за призначенням. Існують перекази, що у Надставній церкві знаходився чудотворний образ Пречистої Діви, з яким пов’язана цікава легенда. Переказують, що колись, під час величезної татарської навали, козаки з міщанами відбивались від загарбників маючи опору лише у Надставній церкві, а решта жителів зібрались біля чудодійної ікони і благали захисту у Матері Божої. Збоку по-своєму молився старий єврей, аж раптом побачив якусь пані, що стелила над церквою довге полотно, і татарські стріли самі почали вертатись до стрільців. Вбігши в церкву, він остовпів від здивування, бо з ікони на нього дивилась та ж пані.

Між замком та Надставною церквою, на місці так званих «Єлисейських полів», раніше був цілий район – Підзамче, де жили міські ремісники. Вир другої світової не залишив по собі в тих місцях жодного будинку.

Головна архітектурна окраса Тернополя знаходиться трохи далі від ставу – Домініканський костел, чи Катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Спорудження його тривало з 1749 до 1779 рр. Храм – взірець пізнього європейського барокко, вінчають його дві шатрові вежі та баня овальної форми. Сама будівля носила також і оборонний характер. Мало хто й знає, що катедру спорудили на руїнах давньоруської церкви. Колись ще радянська інспекція з’ясувала, що Тернопіль має ходи у старій частині міста. Перекази стверджують, що плетиво лабіринтів хитро поєднується між собою, і один із ходів веде прямісінько до катедри. Колись ці лабіринти використовували як захист городян під час турецько-татарських навал.

У 1944 році храм зазнав найбільших за своє життя руйнувань. Сім днів радянська армія штурмувала гарнізон костелу. З двох боків його обстрілювали 152-міліметровими гарматами, поливали само запалювальною сумішшю. З гарнізону не вижив ніхто, та й самій будівлі було завдано непоправної шкоди. Так і не вдалося відновити тодішні елементи оздоблення та дивовижні розписи.

Церква Різдва Христового. Ще один старовинний храм – церква Різдва Христового, або Середня, на розі вулиць Руської та митрополита Мстислава, одна з найдавніших споруд міста. В давнину до неї прилягали міські оборонні вали, то й не дивно, що товщина стін церкви сягає 2 м. Перша згадка про церкву відноситься до 1655 року. За переказами у Середній церкві молився Богдан Хмельницький під час війни з татарами.

Час – невблаганний руйнівник. Та ще невблаганніша людина, що своїми руками знищує власні ж витвори. Під час Другої світової війни практично весь центр міста було зруйновано під натиском ворожих літаків. Ті, хто пережив ці страшні та голодні часи, й досі згадують, як люди переховувались у підвалах будинків під час бомбардувань, та у важкі повоєнні часи стояли в довжелезних чергах за буханцем глевкого хліба. У 1944 році зруйновано було практично 85% будівель міста.

Те, що вберегла війна, довершили люди. Так, жертвою більшовицького режиму став парафіяльний костел на розі Руської та Міцкевича. Велична споруда, виконана у неоготичному стилі, вражала витонченістю та довершеністю. Внутрішнє оздоблення, вітражі відомого польського художника Яна Фелікса Виґживальського, а, особливо, різьблення навколо вівтаря вражали красою. Вежа-шпиль, що досягала 62 метрів, височіла над усім містом. Красень-костел, що вцілів серед вибухів Другої світової, був дощенту зруйнований радянською владою. Офіційна версія причини знесення – аварійний стан будівлі. Справжні причини такого вироку крились у ідеологічній площині. Влада не могла стерпіти, щоб у самісінькому центрі міста, просто у неї на очах, стояла релігійна святиня.

У 1949 році вирок було підписано, проте виконання його затягнулося. Спочатку була зруйнована вежа костелу. У 1954 році над містом декілька днів лунали вибухи – зносили парафіяльний костел. На місці святині радянська влада згодом, немов насміхаючись, побудувала торговище – міський універмаг.

Залізничний вокзал. Пам’ятка архітектури місцевого значення у Тернополі – його залізничний вокзал. Роботи із прокладання залізниці почались в червні 1869 року, а перший потяг прибув до Тернополя у грудні далекого 1870 року. Перший залізничний вокзал, або, як його тоді називали на польський манер, «двожец», був споруджений у 1870 р., а у 1903 р. його значно розширили. Фронтон будівлі прикрашало велике коло дзеркального вікна площею 65 квадратних метрів. На жаль, у такому вигляді вокзал до нас не дійшов. Дві світові війни, більшовицький наступ добряче познущалися над життям вокзалу. В 1944 році його було зруйновано дощенту, а відбудовано аж у 1952 р.

Щодо пам’ятників, то їх в Тернополі зараз більше 20. Серед них пам’ятники Тарасу Шевченку, Івану Франку, князю Данилу Галицькому, Івану Горбачевському та багато інших. На жаль, щонайменше п’ять пам’ятників не збереглися до нашого часу. У серпні 2010 року в Тернополі відкрили пам’ятник легендарній землячці – оперній співачці Соломії Крушельницькій. Це поки що єдина в Україні скульптура прими у повен ріст. Також у місті знайдеться чимало цікавих пам’ятників, починаючи від пам’ятника Людині-неведимці та водопровіднику, й закінчуючи пам’ятником бджілці-трудівниці.