Велокраїна. Коломийський район – велосипедні маршрути

Велокраїна. Коломийський район - велосипедні маршрутиСкачать карту «Велокраїна. Коломийський район - велосипедні маршрути»

Скачать «Велокраїна. Коломийський район - велосипедні маршрути» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Коломийський район утворено у 1939 р., розташований у центральній частині Івано-Франківської області. Північна частина району лежить у Передкарпатті, південна – у межах Покуття.

Межує:на півночі з Тисменицьким, Тлумачським, Городенківським, на сході зі Снятинським, на півдні з Косовським, на заході зНадвірнянським районами.

Коломийський район_2

 

Територія - 1.026 кв. км., на якій розташовано 83 населенних пункта: 3 селище міського типу (Гвіздець -1 936 жит., Отинія – 5 565 жит., Печеніжин – 5 352 жит.) та 80 селищ сільського типу

Населення району ( на 01.01.2015 р.) - 100,0 тис. осіб

Центр району – місто Коломия (61 236 жит.), місто обласного підпорядкування розташоване на р.Прут (притоці Дунаю) на важливому перехресті автомобільних за залізничних шляхів з Львівської і Тернопільської в Закарпатську і Чернівецьку.

Віддаль від Коломиї до Івано-Франківська шосейним шляхом — 65 км., залізницею — 55 км.

Рельєф. Поверхню Передкарпаття займає підвищена полого хвиляста рівнина, значно розчленована. Покутську частину складають низькогірні хребти з пологими схилами, куполоподібними вершинами, розділені річковими долинами. Переважаючі абсолютні висоти в долині р.Прут – 200-300 м, Передкарпаття і Покуття – 300-400 м. Найвищі ділянки району – на південно-західній окраїні району на границі з Надвірнянським і Косовським районами 600-800метрів над рівнем моря (передгір’я Покутсько-Буковинських Карпат, найвища точка – 775 м). Весь район розташований у Передкарпатській височинній фізико-географічній області та в Зовнішніх Карпатах.

Клімат. На клімат району найбільше впливає географічна широта, а також абсолютна висота над рівнем моря, віддаленість від океану, рельєф, що оточує територію області, характер підстилаючої поверхні.

Район одержує 100-105 ккал/см2 сонячної радіації і лежить в двох кліматичних зонах – теплій (східна рівнинна частина) і помірній (західна, північна і південна передкарпатська частина).

Середні температури січня місяця –5о, липня +19оС. Середньорічна кількість опадів на сході – до 700 мм, на решті території – 700-800 мм (крім південного заходу в підгірській області, де кількість опадів максимальна і становить 800-1000 мм). Мінімальні і максимальні температури для Коломиї відповідно –39о і +38оС.

Переважають вітри – північно-західні і східні.

Вітри переважно слабкі і помірні зі швидкістю 0-5 м/с, взимку інколи 6-10 м/с. В окремі роки спостерігались ураганні вітри до 20-25 м/с.

Початок зими прийнято відраховувати від часу, коли середньодобові температури опускаються нижче 0оС. На рівнинній території цей період наступає в кінці листопада. Переважає хмарна погода із снігопадами, які приносять західні вітри. Часті відлиги з денними температурами 0о+6о. Східні вітри бувають досить сильними і приносять великі морози. Найхолодніший місяць – січень. Проте для останнього десятиліття характерна нестабільність зим, а саме надзвичайно холодна – тривалістю 5 місяців у 1996-1997 роках, з історичним мінімумом - 39оС, дуже тепла близько до історичного максимуму в 2000-2001 роках.

Весна починається в першій декаді березня. Середньодобові температури піднімаються вище 0о С, тане сніговий покрив. Погода дуже мінлива, з частими заморозками, які приносять північні або східні вітри. В третій декаді починається вегетаційний період, коли середньодобові температури переходять через +10о С. Для травня характерна велика ймовірність сухих днів.

Літній період настає в кінці травня, коли середньодобові температури перевищують +15о С. Велика тривалість дня і висота сонця зумовлюють високі температури і малі контрасти їх протягом сезону. Найтепліший місяць липень, для якого ймовірні дні з середньодобовими температурами понад 25о С. Для літніх місяців характерна значна кількість опадів, які приносять вітри з Атлантичного океану. В червні часті зливові дощі. В другій половині літа спостерігаються посушливі періоди.

Осінь починається після 11-14 вересня, коли середні температури опускають нижче +15о С. Поступово знижується температура, одна к у 20-х числах вересня часто спостерігається так зване "бабине літо”, зумовлене південними вітрами, тобто діяльністю Азорського максимуму. У жовтні вже бувають перші приморозки. Поступово починає переважати хмарна, з незначними дощами і туманами, погода. Інколи випадає мокрий сніг, а в листопаді вже бувають морози, що знаменують кінець осені.

Гідрографія. Достатнє, а в гірських районах надмірне зволоження території району, значне розчленування рельєфу визначили утворення в її межах густрої річкової сітки. Територія району лежить в басейні річки Прут та її приток. Більшість річок малі і течуть по території району середньою або нижньою течією. Рельєф визначає гірський характер течії річок Пруту та його правих гірських приток Пістиньки, Брустурки, Лючки, Сопівки і інших. Дно цих річок кам’янисте й порожисте, часто зустрічаються водоспади.

Виходячи в межі Передкарпаття, ці річки, легко розмиваючи пухкі гірські породи, виробляють широкі долини, розгалужуючись на численні рукави.

Ліві ж притоки Пруту – Коломийка, Турка, Козачівка, Товмачик, Чорнява, Добровідка і інші мають рівнинний характер, спокійну течію, але долини, як правило, глибокі і порівняно вузькі.

У живленні річок найбільша роль дощових вод, меншу частку становлять снігові і підземні. Для гірських (правобережних) приток Пруту дощове живлення становить приблизно 44%, підземна – 6%, а 50% припадає на снігове. Для лівобережних рівнинних річок 50% води дають дощі, 13% - підземні джерела, а решту 37% - снігове живлення.

За режимом річки району можна віднести до двох типів. Прут зі своїми правими притоками належать до річок з паводковим режимом, ліві притоки – до річок з весняною повінню. Для перших характерні весняні повені (квітень-травень), але час від часу повторюються катастрофічні літні паводки, викликані випаданням тривалих і сильних дощів у Карпатах. Для річок з весняною повінню характерні повені у березні-квітні, пов’язані з таненням снігу, а також значні підняття рівня під час літніх дощів чи зимових відлиг. У роки із сухим літом на цих річках спостерігається межень.

Загалом, на річках району 60-70% річного стоку припадає на весняно-літній період. Малий стік взимку зумовлений тим, що на більшості річок утворюється льодовий покрив. Як правило, він не стійкий і триває на рівнинних річках 2-2,5 місяця, а на гірських – 3-3,5 місяця. Формуватися льодостав починає в кінці листопада, стаючи порівняно стійким в третій декаді грудня. Скресають річки в кінці лютого – на початку березня. Льодохід триває 2-5 днів.

В межах району Прут має довжину близько 32 км. Виходячи з передгір’я поблизу Делятина, він круто повертає на схід і тече в південно-східному напрямку по широкій терасованій долині, яка розділяє Передкарпаття і Покутську височину. На всьому протязі від Ланчина до Заболотова дно долини плоске і широке, русло розбивається на густу сітку рукавів, приток. Є багато стариць. Правий берег ріки крутий, часто лісистий, лівий – довгий, пологий, покритий луками і полями. Швидкість течії сягає ще до 1 м/с.

На території району озер мало, зустрічаються заплавні (стариці), які часто в сухі періоди року висихають або перетворюються в болота.

Грунти. На просторах Передкарпаття, утворених різновіковими терасами, найбільш поширеними є дерново-підзолисто-глейові і дернові грунти. Як правило, вони безструктурні, перенасичені вологою, вміст перегною 1-2.5%. На алювіальних відкладах заплав та нижніх терас, днищах балок усієї рівнинної частини переважають лучні і лучно-болотичні грунти. В перших вміст перегною становить 3,1%, а в другий – до 8%, тобто потенціальна родючість їх висока, але вони потребують осушення. В східній частині району зустрічаються чорноземи опідзолені з вмістом гумусу 3,4-4%.

В процентному відношенні грунти розподіляються так: дерново-підзолисті – 47%, буроземи опідзолені – 10%, опідзолені, в т.ч. опідзолені чорноземи – 33%, лучні – 10%.

Рослинний покрив різноманітний. В рівнинній частині чергуються плями степів і широколистяних лісів, переважно дубових з домішкою граба, рідше бука. В межах Прикарпаття степи поступово зникають, з’являються ділянки з лучною рослинністю у низовинах, а височини зайняті лісами, де переважає бук.

Широколистяні ліси Покутської частини району мають в основному два яруси. В першому найчастіше зустрічаються ясен, явір, клен польовий. В другому, крім лісоутворюючих дуба і граба, поширені також липа, берест, осика, черемха, береза, черешня, горобина. У підліску представлені брусниця, ліщина, калина, глід, крушина, терен, шипшина, кизил. Травяний покрив формують осоки лісна і волосиста, тонконіг, копитень, гребінник, фіалка лісова, анемона дібровна, маренка запашна та ін.

У лісах передгір’я значно рідше зустрічається дуб, частіше бук і смерека. Зберігся тут в окремих місцях зникаючий тис ягідний – релікт неогенового періоду (ботанічний заказник Княж двір та 9 заповідних урочищ).

На заболочених заплавах поширені вільхові ліси з переважанням чорної вільхи та вільхи сірої. Поруч з ними ростуть чорна бузина, верба, крушина, хміль, паслін.

У букових лісах Прикарпаття трав’яний покрив бідніший і представлений квасиницею, весняним білоцвітом, під сніжником, воронцем.

В цілому ліси на рівнині займають до 15%, а в передгір’ї – що 30%.

Луки поширені у заплавах рік, характеризуються трав’яним покривом, в якому домінують вівсяниця лугова і червона, тонконіг, конюшина.

Великі площі зайняті культурною рослинністю – сільськогосподарськими землями та після лісовими луками, що в значній мірі розорані.

До Червоної книги України занесені такі рослини, що зустрічаються в нашій місцевості і потребують повсюдної охорони: тис ягідний, підсніжник звичайний, Шафран Палласа, первоцвіт дрібний, латаття біле, дзвіночки карпатські, пізньоцвіт осінній, Венерині черевички звичайні, а також яловець високий, сосна кедрова європейська, первоцвіт весняний, купальниця, горицвіт весняний, роман карпатський, відкасник, хвощ великий тощо.

В цілому в районі є 256 км2 лісів, що складає біля 26% лісистої території району.

Хвойні пороті дерев складають біля 17% від загальної площі дерев і в основному знаходяться гірських районах. Більша частина лісів - 48% це середньолистяні породи дерев, а також біля 25 % молоді пересадження, вік яких не перевищує 25 років.

Більшість порід це дуб, бук і граб, які складають біля 80% лісового фонду району.

Тваринний світ різноманітний. На території району зустрічаємо понад 50 видів ссавців, біля 150 видів птахів, 9 видів плазунів, 15 видів земноводних, понад 40 видів риб.

Передкарпаття має видовий склад тварин, перехідний між Поділлям і Карпатами. Цікавими є рідкісні для району види тварин, такі як: ящірка лучна, полоз лісовий, веретінниця, черепаха грецька і черепаха болотна (з плазунів), пугач, лебеді дикі, сови, сичі, чаплі, яструби, жовна чорна, лунь болотний, сойка, одуд, кібчик, сокіл (з птахів), кажани, зубри, кутора мала, сліпаки, вовчки, лосі, борсуки, видри (ссавці), дуже рідко зустрічаються земноводні – тритон гірський та саламандра, які занесені до Червоної книги України; дуже рідкісні і потребують охорони деякі види риб, особливо лосось дунайський і вугор річковий.

В лісах району зустрічаються борсук, ласка, заєць, дикий кабан, козуля, білка і ін. Сільськогосподарські землі значно бідніші: кріт, лисиця, заєць-русак, миші, ящірка, вуж, жаби. Багато птахів: польовий горобець, ворони, синиці, сороки, дятли, одуд, пугач,шишкар ялиновий і інші типові осілі, а також багато перелітних і кочових: жайворонок польовий, зозуля звичайна, ластівка, лелека білий, соловейко, стриж, чапля сіра тощо.

В річках водяться щуки, коропові, в’юни, окуні, верховодка, головень (клень), лин, марена, окунь, а в гірських притоках Пруту зустрічаємо форель струмкову і райдужну. В ставках вирощують коропів (лускатого, дзеркального, голого) та акліматизованих білого амура і товстолобика).

Корисні копалини. Заслуговують на увагу невеликі і забуті нафтові промисли Слободи Рунгурської та буровугільні родовища Ковалівки, Спасу, приурочені до Зовнішньої зони прогину. З метасоматичними вапняками тиранської свити (верхній тортон) пов’язані промислові поклади самородної сірки Назірної, які залягають в покрівлі гіпсів та ангідритів або переверстуються ними. Є поклади газу. В достатній кількості є будівельні матеріали (пісковики, гравій, галечник), в багатьох місцях виходять глини, придатні для виробництва цегли та черепиці. Під час глибоких розвідкових пошуків нафти та газу на території с.Коршів виявлено сірководневі води близькі Мацестинського родовища на Кавказі. Є кухонна сіль, торф, озокерит.

Природно-рекреаційний комплекс. В зв'язку з зростаючими темпами технічного впливу на навколишнє середовище і порушенням нормального функціонування природних систем охорони природи і пам'яток культури належить важливе місце в комплексі, природоохоронних заходів.

Особливо актуальною являється організація заповідних територій, і відрізняються біогеографічною оригінальністю, різновидністю природних екосистем. Важливо зберігати в різних місцях району “природні еталони” для порівняння оцінки екологічних насадив антропогенних змін, для організації екологічного моніторингу за природними і антропогенними процесам і плануваннями раціональних форм природокористування.

У районі створено Княждвірський заказник державного значення та 9 заповідних урочищ районного значення.

Тисовий резерват “Княж-Двір” - 208 га розміщений на території Печеніжинського лісництва Коломийського лісокомбінату. На Україні це найбільший заказник тиса ягідного включеного в Червону книгу. Розміщений він на мальовничих схилах правого берега Пруту і в давні часи служив місцем мисливства і відпочинку. З ціллю збереження тису ягідного уже в 1914 році тут був заснований невеликий резерват, в якому тоді нараховувалось біля 230 тисяч екземплярів цього виду. Під час першої світової війни багато тиса було вирубано. В 1939 році Княж-Двірська дача була взята під охорону, а в 60-их роках peзерват республіканського значення. В резерваті тис мідний зустрічається в вигляді біогруп або окремих в ялицевих бучинах на багатих кальцієм ґрунтах. Максимальні його дерева мають діаметр 30 см і висоту 12-13 м. Крім тиса в резерваті ростуть інші рідкісні види: лілія лісна, арум плямистий, шафран Гефеля. Резерват має і сільськогосподарське значення. Тут можна вести збиране насіння тиса і вирощувати посадочний матеріал з ціллю наступного застосування цієї цінної породи в відповідні типи лісу, а також для озеленення. Екологічні умови району повністю сприятливі для його широкого користування [17].

Серед заповідних урочищ найбільш цікавими є Шепарівський ліс-діброва - площею 38 га, урочище Стайки 45 га з насадженнями - дугласії і секвої. Найбільший за площею заказник Хотимир площею 137 га. Це мисливське господарство, де є дикі кабани, європейська косуля, лосі і завезені з Словаччини 3 сім’ї муфлонів. Цікавим є найменший за площею резерват – Торговицьке болото – 3,7 га з сфагновими мохами.

У Коломиї є два парки - пам'ятники садово-парового мистецтва місцевого значення. Це парк ім. Т.Г.Шевченка і міський парк, які були засновані ще в минулому столітті. У парку Т.Г.Шевченка є 8 екземплярів тиса ягідного, 2 чотирьохсотлітні дуби.

Багаті Українські Карпати різноманітністю флори і фауни, цінними лікарськими, кормовими, технічними рослинами, мисливськими тваринами. Але найбільшу цінність представляють - лісові ресурси.

Великий запит на будівельник ліс і деревну сировину для лісохімічної промисловості, а також залізної дорога приводило до того, що ліси району постійно вирубувались. Впродовж до 40-років XX століття лісоексплуатація була ведучою галуззю народного господарства. Ялина та тис вирубувались не тільки в ялиновому поясі, але і на місцях букових і навіть дубових лісів. Це привело до різкого зниження динамічної рівноваги екосистеми. Також велику кількість деревини було заготовлено в післявоєнні роки в зв'язку з необхідністю відбудови промисловості, сільського господарства, житлового будівництва. В 1999 році вирубано більше 19 тис. м3 деревини в основному цінних хвойних порід, також дуба, бука, який в основному був відправлений на експорт.

Ліс цінний не тільки в зв'язку з тим, що в ньому накопичені значні запаси деревини і що вони високопродуктивні. Їх функція і в тому, що на територію району в передгір'ї випадає щорічно від 1000 до 1200 мм опадів. При первинному рослинному покрові, коли лісистість трансформувалась біогеоцинотичним покровом; 27,3% затримувалась кронами і випаровувалась в атмосферу: 19,3% просочувалась в грунт і поступово живила річки: 7,1 % випаровувалась з поверхні ґрунту, а 41,1% повертались в атмосферу при транспірації рослин. Лише колю 5,2% опадів стікало із непокритої лісом площі по поверхні схилів в русла річок.

При сучасному рослинному покрові, коли лісистість складає всього на південному заході 30%, на північному сході 15%, тобто 22,4 тис. га, решта орні землі, луги та інші непокриті лісом площі, водний режим погіршився. Поверхневий стік виріс в 4 рази. Результати дослідів показують, що в наслідок антропогенних перетворень рослинного покриву на території району губиться безповоротно біля 5,5% сонячної енергії, яка сюди надходить. При активізації господарської діяльності на гірських схилах розвиваються інтенсивні процесу матеріально-енергетичного виносу: сповзання мертвої органіки і ґрунту, вимивання поживних речовин.

Вигідне географічне розташування, зосередження в районі природних ресурсів зі своєрідною флорою і фауною передгірних районів Карпат, сприятлива екологія, велика кількість пам'яток архітектури різних стилів та епох, збережені культурні традиції етнографічних регіонів Покуття і Гуцульщини, відомі мистецькі осередки і мистецько-фестивальний імідж, а також історична спадщина визначають Коломийщину як привабливу туристичну територію.

Про багате історичне минуле Коломийщини свідчать пам'ятки архітектури, що збереглися до наших днів. У селах і селищах району є 54 споруди, які цінні своїм стилем, способом будівництва, використанням місцевих будівельних матеріалів. Найважливіші й найдавніші з них — костел бернардинів, келія монастиря і надбрамна дзвінниця у Гвіздці; церква св. Михайла у Великій Кам'янці; дзвіниця XVIII ст. і школа-дяківка в Печеніжині; церква Вознесіння Господнього у Струпкові; церква св. Юрія та дзвінниця в Баб'янці; костел — пам'ятка готичної архітектури в Отинії. А чого лише вартує перлина дерев'яної архітектури — Благовіщенська (або Спаська) церква в Коломиї, збудована в 1957 році і відома ще й своїм чудовим іконостасом і дзвінницею.

Візитною карткою м. Коломия є музей "Писанка", який відзначений проектом "Сім чудес України" як "Визначна пам'ятка України".

Популярні туристичні місця:

Ботанічний заказник загальнодержавного значення "Княждвірський" (площа 209 га). Тут одне з найбільших в Україні насаджень тису ягідного - релікту третинного періоду, занесеного до Червоної книги. На території заказника діє Краєзнавчий музей флори і фауни Карпат;

Водоспад "Білі криниці" (висота падіння 8 м), с.Марківка;

Долина підсніжників (долина "Кропивець"), с.Молодятин;

Церква Благовіщення Діви Марії (1587 р.) дерев'яної гуцульської архітектури. Зберігається давній іконостас, Євангіліє та ікони (роботи відомого українського іконописця XIX ст. Теофіла Копистянського), м. Коломия;

Церква Св. Архистратига Михаїла (1864 p.), м. Коломия;

Міська ратуша (1877 p.), м. Коломия;

Костел Єзуїтів (1887 p.), м. Коломия;

Бернардинський костел (1725 p.), келія, надбрамна дзвіниця, с. Ст. Гвіздець;

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1905 p.), с-ще Отинія;

Дзвіниця і школа-дяківка (XVIII ст.), с-ще Печеніжин;

Церква св.Михайла (1794 p.), с.Велика Кам'янка;

Церква Вознесіння Господнього та дзвіниця (1780 p.), с.Струпків;

Церква св. Юрія та дзвіниця (1752 p.), с.Баб'янка;

Коломийський обласний академічний український драматичний театр ім. Івана Озаркевича, м. Коломия.

Музеї

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуттяім. Йосафата Кобринського. Один із найстаріших і найвідомішихв Україні музей, колекція якого має понад 50000 експонатівнайрізноманітніших видів народного мистецтва у 18 експозиційнихзалах від періоду трипільської культури й по сьогодення,м. Коломия;

Музей писанкового розпису, філіал Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського - єдиний у світі збудований у формі писанкового яйця, спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису. Музей володіє колекцією понад 6000 писанок з України та з-за кордону,м. Коломия;

Музей історії міста Коломиї, м. Коломия;

Краєзнавчий музей "Просвіта", м. Коломия;

Історико-краєзнавчий музей ім. Олекси Довбуша, с-ще Печеніжин.