Вимоги військ до зображення гідрографії на топографічних картах

Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Одним із найважливіших елементів змісту топографічних карт є відображення об’єктів гідрографії – морів, озер, водосховищ, річок, каналів, канав та інших природних і штучних водоймищ, які у своїй сукупності складають гідрографічну мережу певної території.

Об’єкти гідрографії, як природні чинники, є перешкодами чи завадами на шляху руху військ, які суттєво впливають на побудову бойових порядків військ у наступі. Вони є зручними і надійними рубежами для організації стійкої оборони, орієнтирами для авіації та сухопутних військ а також джерелами водопостачання.

Ведення бойових дій на приморських напрямках змушує відображати берегову лінію морів на великомасштабних картах з максимальними подробицями, оскільки характерні виступи суходолу у море (миси) війська використовують в якості орієнтирів та для навігаційних визначень.

Річкова система теж суттєво впливає на бойові дії військ. У своїй сукупності глибина, ширина, швидкість течії, характер ґрунту дна, береги та заплави рік визначатимуть можливість подолання їх вбрід або ж із застосуванням переправних засобів.

Наявність на великих ріках гідротехнічних споруд надає можливість у короткі терміни змінити рівень води на великій території для ускладнення дій противника, а наявність у містах каналів і каналізованих рік з високими облаштованими берегами ставить надзвичайно складне завдання для їх подолання.

При веденні бойових дій у степових і пустельних районах, у яких умови водопостачання вкрай обмежені, змушує наносити на карту всі можливі джерела води та їх детальні характеристики.

Звідси стає очевидним, що топографічні карти, як основний документ, звідки війська отримують відомості про місцевість, повинні наочно та якомога детальніше (що дозволяє масштаб карти) відображати гідрографічні об’єкти, а саме:

  • природні перешкоди та завади на шляху руху військ;
  • природні рубежі, які зручні для організації стійкої оборони;
  • шляхи сполучення, які придатні для транспортування військ та вантажів;
  • джерела водопостачання;
  • надійні орієнтири для сухопутних військ та авіації.

Топографічні карти повинні передавати не тільки місцеположення, розміри і форму гідрографічних об’єктів, а й інші кількісні та якісні характеристики, які дозволяють оцінити їх оперативно-тактичне значення, а саме:

  • загальну характеристику гідрографічної мережі району;
  • структуру річкових систем, їхній зв’язок з озерами та болотами;
  • звивистість рік, особливості їх русел, заплав і долин;
  • наявність і місцезнаходження в степових та пустельних районах вододжерел, їх кількісні та якісні характеристики;
  • детальну характеристику гідротехнічних споруд, річок та інших водоймищ;
  •  взаємозв’язок гідрографії з іншими топографічними елементами місцевості.

Зображення гідрографії на топографічних картах

 Основою зображення більшості гідрографічних об’єктів на картах слугує простий умовний знак – лінія синього кольору для берегової лінії та фонове забарвлення світло-синього кольору для водних просторів.

Берегову лінію морів, озер і водосховищ при зображенні на картах поділяють на постійну та визначену, непостійну і невизначену. Берегова лінія моря на картах відповідає лінії урізу води при найбільшому її рівні під час припливу, а при його відсутності – лінії прибою. Значення урізів води Чорного та Азовського морів становить –0,3 м.

Берегова лінія рік, каналів, озер, ставків та інших водоймищ відповідає лінії урізу води в межень (середній із найнижчих і стійких рівнів води влітку), а великих водосховищ – лінії нормального підпірного рівня.

Для визначення абсолютних висот рівня води у водоймищ підписуються позначки урізів води, які надаються на великомасштабних картах з точністю до 0,1 м, а на картах масштабів 1:200 000-1:1 000 000 – з точністю до цілого метра. Позначки урізів води на ріках підписують через   10-15 см, як правило, біля злиття річок, у гирлах, поблизу великих населених пунктів та в інших характерних місцях, а позначки урізів води озер, водосховищ, ставків та інших водоймищ підписують, якщо площа цих об’єктів складає в масштабі карти 1 см2 і більше.

Для характеристики дна морів, великих озер, водосховищ та судноплавних рік (останні лише на картах масштабів 1:10 000-1:100 000 при їх ширині в масштабі карти 1,5 см і більше) наносять ізобати з позначеннями глибин, які проводять на картах масштабів 1:10 000-1:100 000 за шкалою: 2, 5,10, 20, 50 і 100 м, а на карті масштабу 1:200 000 за шкалою: 2, 5, 10, 20, 50, 100, 150, 200, 300, 400, 500, 700, 1 000 і далі через 1 000 м.

На картах масштабів 1:10 000-1:100 000 даються на 1 дм2 карти від 5 до 15 позначок глибин (при глибині до 5 м позначки глибин підписуються з тією точністю, з якою вони підписані на морських картах; при більших глибинах – з точністю до цілого метра), а на картах масштабу 1:200 000 при глибинах до 20 м – 10-15 позначок, глибше 20 м – 5-10 позначок,

На картах виділяють обривисті та скелясті береги (рис.5.5), а обсихаючі береги (припливно-відливні смуги) показують у відповідності з характером ґрунту (піщані, піщано-кам’янисті та гальково-гравійні, мулисті та скелясті).

На картах відображають за даними морських карт берегові обмілини і небезпечні береги – прибережні ділянки, які небезпечні для плавання суден, коли характер небезпеки на цих ділянках невідомий.

5-5 5.5. Обривисті та скелясті береги і їх зображення на картах

Озера і водосховища на картах масштабів 1:10 000-1:100 000 відображають, якщо їх площа не менше 1 мм2 в масштабі карти. Прісні озера, незалежно від розмірів, обов’язково показують на картах засушливих районів. Мінеральні озера, водосховища лікувального значення та озера, з яких починаються ріки, на картах відображають, як правило, всі. На картах відображають межі та площі розливів великих рік і озер, а також ділянки, які затоплюються в період дощів, при цьому підписується період затоплення, наприклад, Період затоплення квітень-травень.

Острови на морях, озерах, водосховищах показуються на картах, як правило, всі. При великій скупченості островів виділяють більші з них.