Вінницька область

 Вінницька область. Топографічна картаСкачать карту «Вінницька область»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Вінницька область утворена 27 лютого 1932 р., розташована в лісостеповій зоні центральної частини Правобережної України, у межах Подільської та Придніпровської височин.

Межує: на заході з Чернівецькою та Хмельницькою , на півночі із Житомирською, на сході - із Київською, Черкаською та Кіровоградською, а на півдні з Одеською областями України. На південному заході по річці Дністер межі області (протяжність 202 км) співпадають з держаним кордоном України та Республіки Молдова. Це єдиний регіон України, який має кордони з такою кількістю адміністративних суб’єктів (7 областями та державою).

Вінницька область

Площа – 26,5 тис. кв. км (4,4% території України), на якій розташовано 1513 населених пунктів.

Населення (на 01.01.2015 р.) –1.610 млн. осіб, з якого міське населення становить 814.8 тис. осіб, сільське – 795.8 тис. осіб. Щільність населення – 61.7 чол. на кв. км.

Основну частину населення області становлять українці - 94,95%, крім того, на її території проживають представники 92 національностей , близько 3,85% росіян, решта 2.8% населення області становлять
білоруси, євреї, поляки та інші національності.
Найбільш густо заселені придністровська частина області та Вінницький район. В останнє десятиліття спостерігається значне зростання міського населення області (міське - 48,6%; сільське - 51,4%).

Основна частина трудових ресурсів Вінницької області зайнята в галузях матеріального виробництва - більше 80%, із яких 40% зайнято в сільському господарстві

Обласний центр м. Вінниця (372.5 тис. жителів) - адміністративний, економічний та культурний центр , який розташований на берегах р. Південний Буг.

Відстань від Вінниці до Києва: залізницею - 222 км, автошляхом - 260 км.

Адміністративно територіальний поділ: районів–27; міст – 18, зних 6 міст обласного значення (Вінниця, Жмеринка (35.3 тис.жит.), Козятин (24.2 ), Ладижин (22.8), Могилів-Подільський (31.7), Хмільник (28.3 тис.жит.), селищ міського типу – 29, сільських населених пунктів –1457. 

Більша частина території області розташовується в межах Подільської (висота до 362 м) і Придніпровської (висота до 323 м) височин. Поверхня Вінницькій області - хвиляста рівнина, що підвищується на північний захід і знижується на південь і південний схід. Особливо сильно розчленована її південно-західна частина вузькими долинами меридіональних лівих притоків Дністра.

Вінницька область має густу мережу річок, що належить до басейнів трьох великих рік – Південного Буга (приблизно 62% території), Дністра (28%) та Дніпра (10%). Вони мають переважно снігове й дощове живлення і належать до типу рівнинних. Взагалі у області протікає 241 річка. Найбільшою річкою, що на значному протязі (317 км) протікає по території області з північного заходу на південний схід і ділить її на дві майже рівні частини, є Південний Буг;у межах області приймає 14 приток з лівого боку і стільки ж з правого. Найбільші притоки: Згар, Рів, Дохна, Соб, Снивода, Постолова, Десна.

На південному заході, на межі з Чернівецькою областю і Молдовою, протікає друга за розмірами річка України – Дністер. Притоки: Мурафа, Немиця, Лядова.

До басейну Дніпра належать річки крайнього північного сходу області. Вони тільки частково протікають по території області: Рось, Оріхова і Роставиця.

До внутрішніх вод області належать численні ставки та водосховища. Тут налічується більше 2500 ставків, загальна площа їх перевищує 20 тис. га. У області розташовано 60 водосховищ. Найбільші водосховища – Ладижинське, Сандрацьке, Сутиське і Дмитренківське. Річки використовуються для малого судноплавства та як джерела гідроенергії.

Болота на території Вінниччини розташовані по долинах річок. Найбільше боліт у північній і середній частинах області. Найбільші площі боліт є вздовж Згару, Рову, Рівця, Собі, Соврані, Постолової, Десни.

Клімат помірно-континентальний. Зима помірно м'яка. Середня температура січня від -4 ° C до -6 ° C. Літо тепле, сонячне; середня температура липняблизько +20°C тепла. Опадів 500-550 мм на рік, переважно влітку (в теплий період - 375-400 мм). Число годин сонячного сяйва до 1850 на рік.

Вінниччина розташована в лісостеповій зоні. Рослинність області характерна для лісостепу. Лісистість території складає 14,2%. Ліси Вінниччини належать до типу середньоєвропейських лісів, з перевагою чорних змішаних лісів. Основу лісової рослинності становить граб, а до звичайних тутешніх дерев належать: дуб, ясен, липа, клен, явір, берест, осика, тополя, дика груша, дика яблуня, черемха, черешня та інші.

В області дуже різноманітна фауна: водиться багато як лісового звіра (лосі, олені, зубри, дикі свині, бобри, вовки, лиси, кози, їжаки, борсуки, куниці, тхори, зайці), так і степові звірі (безліч гризунів) та водяні (норка, видра). Безліч водяного, болотяного, лісового й степового птаства (дикі гуси й качки, чорногуз, чапля, журавель, голуби, перепелиця та ін.), бджоли в липових лісах, а в річках і озерах – розмаїття риби (короп, лящ, сом, щупак тощо).

Природно-рекреаційний потенціал: в області 320 територій та об’єктів природно-заповідного фонду. На базі радонових і мінеральних вод, родовищ лікувального торфу створено курорти.

Курортні ресурси Вінницькій області поряд із кліматом становлять мінеральні води, в першу чергу радонові води Новохмельниковського родовища, на базі якого функціонує курорт Хмільник. Деякі з них використовуються для розливу в пляшки в якості столових мінеральних вод і випускаються під назвою «Регіна», «Подільська», «Шумілівська». Поблизу Хмільника розташоване родовище торф'яної лікувальної грязі (болото Війтівці), яка використовується для грязелікування на курорті Хмільник. Є 14 санаторіїв, в т. ч. 7 дитячих, 9 санаторіїв-профілакторіїв, 3 будинки та 7 баз відпочинку, 30 дитячих таборів відпочинку.

Грунти в північно-східній частині Вінницької області поширені головним чином чорноземні, в центральній - сірі й світло-сірі, на південному сході та в придністровських районах - чергування потужних чорноземів із опідзоленими грунтами. У структурі природно-ресурсного потенціалу Вінницької області земельні ресурси займають провідне місце.

Сільське господарство. У сільському господарстві представлені всі галузі сільськогосподарського виробництва, навіть такі унікальні як хмелярство. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 61,6%, тваринництво - 38,4%. Провідні зернові культури - озима пшениця, ячмінь, зернобобові, кукурудза, з технічних культур - цукрові буряки.

Область займає перше місце в країні по виробництву зернових культур і цукрового буряка, ділила з Автономною Республікою Крим 1-2 місця по виробництву овочів. Таким чином, спеціалізацією господарства області є виробництво сільськогосподарської продукції. Питома вага сільського господарства у валовому суспільному продукті складає більше 40%, також дана галузь створює могутню базу для розвитку харчової промисловості.

У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство та свинарство. Розвинені птахівництво, ставкове рибництво та бджільництво. Тваринництво має сприятливу кормову базу, яку забезпечують відходи харчової промисловості (цукрової, спиртової), кормові культури.

Під лісами й чагарниками зайнято 12,6% території, безлісі простори розорані.

Із 2649,2 тис. га земельного фонду області 2065,1 тис. га займають землі сільськогосподарського призначення, до яких входять 2015,8 тис. га сільгоспугідь, з яких 1726,4 тис. га рілля.

Структура земельного фонду області (тис.га / %):

  • сільськогосподарські угіддя - 2015.8 / 76.1
  • ліси та інші лісовкриті площі - 379,4 /14.3
  • забудовані землі -107,2 і 4.0
  • заболочені землі - 29 /1.1
  • відкриті землі без рослинного покриву - 25,1 / 0.9
  • під водою - 43.4 / 1,7
  • інші землі - 49.3 /1.9

Природні ресурси. Геолого-сировинні ресурси: нерудні будівельні матеріали, граніт, пісок, глина, ракушечник. Бахтинське родовище флюориту, Ямпільське і Глибочанське родовище пісковика, три родовища каоліну, Вендичанське родовище глин для виготовлення керамзитового гравію. Вапняки для технологічних потреб цукрової промисловості.

На території області виявлено 1159 родовищ більш ніж 30 видів корисних копалин. На 421 родовищі вивчені і затверджені Державною комісією по запасах геолого - технологічні параметри і гірничо - економічні умови їх розробки.

Область має найбільше в світі родовище мінеральної сировини - каоліна- 800 млн. тонн. Діапазон його використання дуже широкий: паперова, керамічна (фарфор, фаянс), електротехнчеськая (ізолятори), вогнетривка, алюмінієва, текстильна, кабельна, гумова, хімічна і миловарена промисловості, а також парфюмерія, виробництво олівців і мінеральних фарб.

Унікальні декоративні властивості вінницьких гранітів, сабітов, вінніцитов, чарнокітів дають можливість виготовляти з них облицювальні плити, пам'ятники та інше.

Розведани і розробляються 3 родовища гранітів (запаси 10 млн. куб. м), ведеться пробна здобич на 8 розвіданих родовищах. Запасами підприємства забезпечені більш ніж на 100 років.

Економічний потенціал. Регіон спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції та її промисловій переробці, тому харчова та переробна промисловість належать до пріоритетних галузей суспільного виробництва. На Вінничині виробляють усі життєво необхідні продукти харчування: цукор і масло, борошно та вершкове масло, тваринні жири й консерви, ковбаси та солодощі. За обсягами виробництва продовольчих товарів народного споживання Вінниччина посідає друге місце серед усіх областей України.

На Вінниччину приходиться 12,7% чисельності промислово-виробничого потенціалу України, 2% вартості основних виробничих фондів і 2,6% випуску промислової продукції.

На Вінниччині 39 цукрових заводів, 13 спиртозаводів. Створено непогану базу з переробки насіння соняшнику, круп'яних культур. З валового виробництва цукру і зерна Вінниччина займає 1 місце в країні і тому має реальні можливості стати незабаром головним постачальником цієї продукції в країни СНД і далекого зарубіжжя.

Область представлена 14 галузями промисловості, серед яких провідними є харчова (32,2%), електроенергетика (28,7%), машинобудування та металообробка (10,1%), хімічна й нафтохімічна (7,7%). Розвиваються нові галузі - мікробіологічна й медична.

Могутня науково-виробнича сфера характеризується наявністю в області технічного і медичного університетів, педагогічного і сільськогосподарського інститутів, інституту регіональної економіки і керування і філії Київського торгово-економічного університету.

Транспортна мережа: Основні залізничні вузли - Козятин, Жмеринка, Вінниця, Вапнярка, Калинівка, Рудниця. За щільністю залізничних колій (на 1000 кв. км території) область займає п’яте місце в Україні.

Через область проходять автомобільні шосейні дороги загальнодержавного значення: Київ–Умань–Одеса, Київ–Хмельницький–Львів–Чоп, Київ – Бердичів –Могилів-Подільський

По річках Південний Буг і Дністер здійснюється вантажно-пасажирське судноплавство. В обласному центрі функціонує аеропорт.

Через територію області проходять 3 магістральних газопроводи: Уренгой–Помари–Ужгород, «Союз», «Дашава–Київ». Експлуатується 3659,8 км газорозподільних мереж.

Історико-культурний потенціал: загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва в області – 2204. Найцікавіші об’єкти туризму: музей-садиба М.І.Пирогова; літературно-меморіальний музей М.М.Коцюбинського; дерев’яні церкви Миколи (1746р.) і Юрія (1726р.); комплекс монастирських будівель ХVII–XVIII ст.; Меморіальний комплекс Слави (1958р.); пам’ятник М.І. Пирогову (1971р.); Меморіальний комплекс-музей Д.К.Заболотного; залишки замку в Шаргороді (ХVI ст.); культові споруди ХVI–ХIХ ст. у Шаргороді, Браїлові, Немирові, Вінниці, Могилеві-Подільському; палаци – у Тульчині (XVIII–ХIХ ст.), Немирові (ХIХ ст.), Мурованих Курилівцях (1805р.); літературно-меморіальні музеї Марка Вовчка та М.О.Некрасова у Немирові; музей М.Д.Леонтовича у м. Тульчині; Меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів і воїнів-земляків у смт Тиврів (1978р.)

Сторінка історії

На території, займаною сучасною Вінницею, людина селилася з незапам’ятних часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, раннеславянськіє поселення, що відносяться до черняховськой культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицький — Волинського князівства.

З географічної точки зору це землі, лежачі в середньому перебігу Південного Буга, або, по-старому, Бога, званого у Геродота Гипанісом.

У літописні часи, по Нестору, «викрий і тіверци сиділи по Дністру і з’єднали з Дунаєм. Була їх множина». Пізніше київський князь Олег, розширюючи володіння, стягував дань і володарював «над полянами, і древлянами, і мешканцями півночі, і радимичами, а з улічамі і тіверцамі воював», як повідомляє «Повість тимчасових років» під 885 роком. Незабаром Середнє Побужье увійшло до складу Київської Русі, і вже в 907 році у відомий похід на Царьград Олег узяв з собою «тіверцев, відомих як товмачі».

В період феодальної роздробленості Київської Русі ці землі пішли до складу Галицько-волинського князівства. Оскільки стольні міста цього князівства Владімір-Волинській і Галич розташовувалися: перший — на північ від басейну річки Дністер, а другий — у верхній течії Дністра, то землі, лежачі на південь від їх, в нижній течії безлічі лівих приток Дністра, одержали назву — Понізье.

Коли ж в 1240 році під ударами орд Батия ліг Київ, монголо-татарські завойовники рушили на захід і незабаром вторглися в Поділлі — так з тих часів стало називатися Понізье. Не знайшовши у західних сусідів допомоги і підтримки в боротьбі з нашестям, галицько-волинський князь Даніло Романовіч вимушений був визнати залежність від Золотої Орди. Татари розділили на тьми Подільський улус, брали з нього дань, а самі кочували в Дикому полі — в степах на південь від річок Ягорлик, Синюха, Тясмін.

На багате, хоч і ослаблене безперестанними поборами Поділля, до того ж контрольоване Ордою лише часом, стали зазіхати угорські, польські, литовські феодали.

У другій половині 14 ст. литовські князі, які захопили значну частину України, в тому числі і Поділля, розподілили ці землі серед своїх родичів. Вінниччина була подарована феодалам Коріатовичам. Брати Коріатовичі разом із старшинами з місцевого населення стали боронити Подільську землю від татар. Було збудовано замки на місці давньої Бакоти (сучасне село Бакота затоплено Дністровським водосховищем), в Смотричі (названий від річки Смотрич). Розбудовувалися замки в інших містах Поділля: у Брацлаві, Вінниці, Меджибожі.

Після битви на Синіх Водах (1362 р.) Поділля входить до складу Великого Князівства Литовського, як окрема адміністративна одиниця - Подільська земля. У 1434 році було створено Подільське воєводство у складі Польського Королівства. Його південно-східний кордон з Великим Литовським Князівством проходив по р. Мурафі. В XV ст. Поділля входило до складу Київського князівства, у першій половині XVI ст. - до Волинського. Лише у 1566 році було створено Брацлавське воєводство у складі трьох повітів - Брацлавського, Вінницького і Звенигородського. На Люблінському унійному сеймі в 1569 році Брацлавське воєводство відійшло до Польщі, в межах якої перебувало до 1793 року.

У 1672-1699 роках Брацлавщина входила до складу Руського князівства. Постановою Сейму Речі Посполитої від 2 листопада 1791 року було затверджено новий адміністративний поділ Брацлавського воєводства на 4 повіти: Вінницький, Брацлавський, Надбузький (з центром у м. Гранові) та Звенигородський. Проте цей поділ так і не було здійснено.

На другу половину XVI - першу половину XVII століття припадає економічне піднесення низки багатьох таких міст: Шаргороду, Могильова, Літина, Тульчина та інших. І в історії Вінниці 30-40 роки XVII століття були періодом значного економічного і культурного піднесення.

У 1640 році Вінниця отримала право мати свою печатку, герб. На гербі міста зображено дві шаблі та дві вудки.

І в складі Литви, а пізніше і Речі Посполитої мури Вінницької фортеці були свідками багатьох запеклих битв.

На долю Поділля припали чи не найважчі битви. Батіг біля Ладижина, Жванець на Дністрі, Буша неподалік Ямполя були не лише свідками, а й учасниками тієї героїчної епопеї, коли з полів битв кров сторіками стікала в Чорне море.

Чимало визначних подій визвольної війни українського народу 1648-1654 років також тісно пов’язані з Вінницею. Під керівництвом народного полководця Максима Кривоноса 7 липня 1648 року повстанці визволили місто від польських військ.

У Вінниці побував Богдан Хмельницький. Вперше тут гетьман зупинявся в листопаді 1649 року, коли повертався з-під Зборова, і вдруге - в грудні 1654 року, їдучи на раду до Переяслава.

На Переяславській раді 8 січня 1654 року Україна була приєднана до Москви в межах, означених Зборовським договором. У козацькому середовищі знайшлися люди, що не захотіли коритися московському цареві. І серед цих патріотів-сміливців були кошовий отаман Сірко і полковник Богун.

Визвольна війна не принесла жаданої волі Поділлю. Воно томилося то під польським гнітом, то під турецьким, то знову майже сто літ терпіло владу польської шляхти. І лише після 1793 року, коли Правобережну Україну було приєднано до Росії, Вінниця стає центром Брацлавського намісництва, а з утворенням в 1797 році Подільської губернії - центром Вінницького повіту.

Внутрішній адміністративний устрій Брацлавської губернії проіснував з часу її заснування (березень 1793 - лютий 1796 року). Урочисте відкриття Брацлавського намісництва відбулося 20 лютого (за ст. стилем) 1796 року у місті Вінниці. 1 травня (за ст. стилем) 1796 року відбулося відкриття Подільського намісництва із центром у Кам’янці-Подільському.

Російський цар Павло І своїм указом від 12 грудня (за ст. стилем) 1796 року створив з «колишньої Подільської України, Волині і Поділля» дві губернії - Волинську і Подільську, а також виділив відповідну частину території для створення Київської губернії.

У 1801 році прикордонні губернії було поділено на два військових губернаторства:

1) Київська з Мінською;

2) Подільська з Волинською.

Після реформи 1861 року в царській Росії вводиться адміністративно-територіальний поділ на волості. На 1863 рік у Подільській губернії нараховувалося 376 волостей (поділ на волості проіснував до 1923 року, коли було сформовано райони).

Великою подією в економічному житті Вінниччини стала побудова залізниці Київ – Одеса, яка почала діяти з 70-х років 19 ст. Вона пройшла через Козятин, Вінницю, Жмеринку, Вапнярку, Крижопіль. Були збудовані великі залізничні станції: Козятин, Вінниця, Жмеринка та паровозо- й вагоноремонтні підприємства при них. Залізниця сприяла економічному пожвавленню Поділля.

Бурхливі події відбувались на Вінниччині протягом 1917–1918 років. Владу утримували революційні комітети робітничих та солдатських депутатів, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. У листопаді 1920 pоку на Вінниччині затвердилася радянська влада.

1920-30-і роки ХХ століття характеризувалося неоднозначними історичними подіями: голодомор 1932–1933 років на Поділлі, політичні репресії, руйнування храмів в період сталінського терору. Проте, в цей час результати нової економічної політики привнесли певні позитивні зрушення до економіки краю. Були забезпечені умови для відбудови та розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі, поліпшення становища населення. Здійснювалися заходи щодо ліквідації неписьменності на Поділлі, розвитку національної культури.

Починаючи з 1917 року центр Подільської губернії переміщається з м.Кам’янця-Подільського до Вінниці і перебуває тут аж до ліквідації губернії в 1925 році.

За постановою ВУ ЦВК від 31 січня 1923 року покладено початок радянській адміністративно-територіальній реформі на Поділлі. Так, постановою ВУ ЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний поділ Подільської губернії» повіти були ліквідовані, а натомість утворено 6 округів:

1) Вінницький - з 18 районів;

2) Гайсинський - з 14 районів;

3) Кам’янець-Подільський - з 17 районів;

4) Могилів-Подільський - з 15 районів;

5) Проскурівський - з 16 районів;

6) Тульчинський - з 13 районів.

З лютого 1931 року в Україні ліквідовуються 119 районів, з них 12 на Вінниччині.

Відповідно до постанови IV позачергової сесії ВУ ЦВК XII скликання від 9 лютого 1932 року в Україні створюється 5 областей:

Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська та Одеська.

Вінницька область утворена 27 лютого 1932 року , до її складу увійшло 69 районів сучасних Хмельницької, Вінницької та частини Житомирської областей.

До складу області увійшло 73 адміністративно-територіальні одиниці: 2 міста (Вінниця та Бердичів) та 71 район.

4 квітня 1934 року було ліквідовано Староміську сільраду, а Старе місто приєднане до міської смуги м. Вінниця.

В 1937 році з утворенням Кам’янець-Подільської та Житомирської областей до них відійшла значна частина районів Вінницької області (округи були ліквідовані). У складі Вінницької області залишилися 2 міськради обласного підпорядкування (Вінницька і Могилів-Подільська) та 42 райони…..

….Неймовірно важкий іспит війни випав на жителів Вінниччини. Окупована фашистами територія (в липні 1941 р.) стала краєм партизанської боротьби. За роки Великої Вітчизняної війни фашисти знищили 42 тисячі мирних жителів,13 тисяч були вивезені на каторжні роботи в Німеччину. На Вінниччині безпосередньо діяли 6 партизанських з’єднань, 10 окремих партизанських загонів, 17 диверсійних і диверсійно-розвідувальних партизанських груп.

26 березня 1944 року був звільнений від німецько-фашистських загарбників останній населений пункт області. Вінниччина на полях другої світової війни втратила 360 тисяч своїх земляків. На теренах області зараз нараховується 820 військових поховань.

Героїчними зусиллями вінничан наприкінці 1948 року майже повністю була відбудована промисловість області, а у подальші роки тут потужно розвивались електронна, радіотехнічна, металообробна та інші галузі виробництва. ….

20 березня 1946 року був утворений Джуринський район. В січні 1954 p. передано до складу новоутвореної Черкаської області Монастирищенський район. Протягом 1957-1959 і 1962 pp. були ліквідовані Брацлавський, Вороновицький, Дашівський, Джулинський, Джуринський, Комсомольський, Копайгородський, Ободівський, Ольгопільський, Плисківський, Самгородоцький, Ситковецький, Станіславчицький, Турбівський, Уланівський, Чернівецький, Шпиківський, Яришівський райони, а решту районів укрупнено до 13.

У 1965-1966 pp. було відновлено 12 районів, у 1979 p. - 1, у 1987 p. ще 1…..

На сьогодні Вінниччина - край індустрії і високомеханізованого сільського господарства, з помітною науково-виробничою і мінерально-сировинною базою.

Це цікаво знати:

Вінницька область - єдиний регіон України, який увійде в новий єврорегіон "Дністер".

Два століття тому писав на Вініччині свою відому «Науку перемагати» О. Суворов.

Іллінецький кратер - астроблема, що виникла в результаті зіткнення метеорита масою близько 40 млн.тонн і діаметром 230-300 м із твердими породами Українського щита. У результаті зіткнення утворився кратер із первинним діаметром близько 7 км і глибиною до 600-800 м. Вік кратера - близько 400 мільйонів років. Це найдавніший у Європі метеоритний кратер.

Вініччіна - батьківщина Миколи Івановича Пирогова, відомого на увесь світ хірурга. Його забальзамоване тіло покоїться в скляному саркофазі в церковній усипальниці поряд із садибою, відкритою для відвідування.