Вивчення маскувальних властивостей місцевості

підручник Військова топографіяСкачать «Військова топографія» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Маскувальні властивості місцевості характеризуються, головним чином, наявністю природних масок на ній, а також кольором і плямистістю, тобто чим більше кольорових плям, тим кращі умови маскування.

Природні маски – це елементи місцевості, які дають можливість ефективно маскувати війська від спостереження противником з повітря та з його спостережних пунктів. Надійними природними масками є: масиви лісу, сади, гаї, чагарники, лісосмуги уздовж доріг, житлові квартали і промислові підприємства населених пунктів, а також форми рельєфу (яри, балки, байраки). Але при цьому необхідно пам’ятати, що противник постійно веде розвідку спостереженням всіма сучасними засобами (оптичною, телевізійною, радіолокаційною та інфрачервоною технікою) і тому правильне використання природних масок досить часто дозволяє досягти високого маскувального ефекту при обмеженому застосуванні технічних (табельних) засобів маскування.

Вивчення маскувальних властивостей місцевості полягає у визначенні природних масок та їх ємкості, яка визначається кількістю умовних батальйонних одиниць, що можуть приховано розміститися на ділянці в 2-3 км одна від одної за умов використання всієї площі масок. Так, одна умовна батальйонна одиниця може розміститися в лісі площею 0,4 км2, в яру завдовжки 1 км, у лісосмузі до 3 км, або в населеному пункті, в якому 75 дворів.

Для вивчення маскувальних властивостей лісу, чагарників, лісосмуг визначають їх площу, висоту дерев (кущів), густоту та зімкнутість крон. При цьому необхідно враховувати пори року, оскільки восени і весною маскувальні властивості листяного лісу мінімальні, а взимку – майже відсутні.

У населених пунктах визначають характер розташування, щільність забудови, наявність підземних споруд, густоту парків, скверів тощо.

Для оцінки маскувальних властивостей місцевості в обороні визначають видимість із висот, розташованих на місцевості, яка зайнята противником, поля невидимості з цих висот, а також природні маски, які забезпечують маскування своїх підрозділів від повітряного спостереження.

Маскувальні властивості місцевості вивчаються за великомасштабними топографічними картами, довідками, описами місцевості, які доповнюються свіжими аерофотознімками та даними розвідки. Особливого значення при вивченні маскувальних властивостей набувають аерофотознімки, отримані за різної пори року. Так, наприклад, умови маскування змішаного та, особливо, листяного лісу восени після опадання листя з дерев, весною з появою листя на деревах та взимку будуть різними, що найкращим чином можна визначити лише на аерофотознімках, отриманих у відповідні пори року.

Вивчення умов спостереження

Умови спостереження можуть бути сприятливими для ведення розвідки, організації системи вогню і управління підрозділами або обмежувати їх. Вони характеризуються дальністю оптичної (радіолокаційної) видимості навколишньої місцевості та цілей з висот у визначеному секторі (смузі), а також розмірами полів невидимості.

Умови спостереження залежать від характеру рельєфу, наявності рослинності, населених пунктів та інших об’єктів місцевості. Суттєво впливають на умови спостереження пори року, час доби та погодні умови.

В результаті вивчення умов спостереження визначають:

  • висоти та місцеві предмети, на яких доцільно розмістити командно-спостережні пункти і з яких найкраще проглядається місцевість, що зайнята противником;
  • природні маски (ліси, сади, чагарники, населені пункти, форми рельєфу) для потайного розміщення і пересування своїх підрозділів;
  • віддалені межі спостереження;
  • можливі перешкоди для спостереження (укриття), межі ділянок, які не проглядаються із спостережних пунктів (поля невидимості).

Так само вивчають та оцінюють умови спостереження і за противника.

Умови спостереження вивчаються, як правило, за великомасштабними топографічними картами, а також  із використанням цифрових моделей місцевості та рельєфу. Для визначення умов спостереження за картою розраховують дальність видимості горизонту і об’єктів місцевості, наносять на карту поля невидимості, визначають взаємовидимість між точками.

Визначення дальності видимості об’єктів. Відстань від спостерігача до видимої лінії горизонту з урахуванням кривизни Землі і рефракції визначають за формулою

13-1-fде  D – дальність видимого горизонту, км;

h – висота точки спостереження над місцевістю, м.

Наприклад, спостерігач, зріст якого 1,7 м, на рівнинній відкритій місцевості буде бачити лінію горизонту на відстані 5 км, а з вершини висотою 30 м лінію горизонту буде видно на відстані:

13-1-f-1

Для визначення висоти точки, з якої забезпечується задана дальність огляду навколишньої місцевості, використовують залежність: h = 0,06D2.

Об’єкти, які підвищені над поверхнею землі (моря), видно за горизонтом. Дальність видимості таких об’єктів, з урахуванням прозорості атмосфери, розраховують за формулою

13-1-f-2

де   K – коефіцієнт прозорості атмосфери (в ясну погоду K=1, невеликий серпанок – 0,85, середній серпанок – 0,7, слабкий туман – 0,3, густий туман – 0,1);

h1 – висота об’єкта (за яким спостерігають) над поверхнею землі, км.

Наприклад, спостерігач з вершини висотою 30 м на березі моря буде бачити в ясну погоду рубку морського судна висотою 10 м над водою на відстані:

13-1-f-3

Визначення за картою полів невидимості. Поля невидимості – це ділянки місцевості, які не проглядаються зі спостережних пунктів. Якщо ділянка місцевості невелика і на ній мало місцевих предметів, які обмежують видимість, поля невидимості визначають окомірно, показуючи їх штриховкою на карті з кожного спостережного пункту. На рис. 13.2 показано приклад нанесення полів невидимості з двох точок. Напрямки штриховки відносно спостережних пунктів показують, що район пасіки А проглядається з СП-1 і не проглядається з СП‑2; район моста В проглядається лише з СП-2, а район окремого дерева С не проглядається з обох точок.

Визначення полів невидимості цим способом потребує значного досвіду і постійних тренувань в об’ємному сприйнятті рельєфу та об’єктів місцевості і відображення їх на карті. Якщо місцевість дуже пересічена елементами рельєфу і має багато перешкод, поля невидимості наносять на карту побудовою профілів місцевості.

Нанесення полів невидимості з двох точок13.2. Нанесення полів невидимості з двох точок

Сутність цього способу полягає у наступному. На карті позначають точку на висоті (спостережному пункті) і з неї проводять лінії сектору, в якому необхідно вести спостереження. В секторі проводять декілька напрямків профільних ліній і кожній з них надають номер. Потім за профільними лініями будують профіль місцевості (див. підрозд.6.7).

Після побудови профілів місцевості по кожній проведеній в секторі спостереження лінії, кількість яких залежить від характеру місцевості, на карті проводять олівцем межі полів невидимості (рис. 13.3). Для цього з’єднують плавними кривими всі отримані на профільних лініях межі ділянок місцевості, які не проглядаються, враховуючи при цьому форми рельєфу та інші місцеві предмети (населені пункти, рослинність тощо).

Побудова профілів місцевості для визначення полів невидимості13.3. Побудова профілів місцевості для визначення полів невидимості

Поля невидимості заштриховують олівцем паралельними тонкими лініями (рис.13.4). При необхідності штриховку полів невидимості в розташуванні противника наносять червоним олівцем, а в своєму розташуванні – синім.

Визначення і нанесення полів невидимості на карту13.4. Визначення і нанесення полів невидимості на карту