Харьковская область

Харьковская область. Топографическая картаСкачать карту  «Харьковская область»

Скачать «Карты городов и областей Украины»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Харківська область утворена 27 лютого 1932 року, розташована на північному сході України на межі лісостепової та степової фізико-географічних зон та займає південно-західну окраїну Середньоруської височини. З півночі на південь вона простяглася на 210, зі сходу на захід - на 220 кілометрів.

Межує: на півночі і північному сході з Бєлгородською областю Російської Федерації, на сході — з Луганською, на південному сході — з Донецькою, на південному заході — з Дніпропетровською, назаході і північному заході — з Полтавською та Сумською областями України.

Харьковская областьТериторія Харківщини вважається центром східноукраїнських земель. З середини XVII в. почалося масове заселення області. У 1654 р. було засновано місто Харків, який став центром Слобожанщини (історико-географічний край у східній частині України та прикордонних областях РФ). У 1765 р. була створена Слобідсько-Українська губернія, яка в 1780 р. була перетворена в Харківське намісництво. У 1796 р. на місці намісництва була відтворена Слобідсько-Українська губернія, що одержала в 1835 р. назву Харківської. З 1919 по 1934 рр. Харків був столицею УРСР.

Адміністративний центр області - місто Харків (1 449 732 жит.).

Територія – 31,4 тис. кв. км (5,2 % території України).

Населення (01.01.2016) – 2 718 616 осіб, з якого міське населення складає 2 192 471 осіб, сільське - 526 145  осіб.

Щільність населення – 87,7 чол/км2

Відстань від Харкова до Києва: залізницею - 491 км, шосейними шляхами - 478 км.

Адміністративно-територіальний поділ: 27 районів; 17 міст, з них 7 - обласного значення; 61 селище міського типу і 1677 сільських населених пунктів.

Найбільші міста – Харків (1 449,7 тис. жит.), Ізюм (49,7), Лозова (59,6 ); серед інших найбільш значні - Куп'янськ (28,8 тис. жит.), Чугуїв ( 32,4), Балаклія (29,1), Мерефа (22,3), Люботин (21,6), Красноград (21,0), Вовчанськ (18,8), Дергачі (18,2), Богодухів (15,6), Зміїв ( 14,9).

Рельєф області є хвилястою рівниною з легким нахилом в південно-західному (до басейну Дніпра) і південно-східному (до басейну Дону) напрямах. У північно-східну частину заходить Середньоросійська височина, в південну - відроги Донецького кряжу. Рівнина розчленована річковими долинами, ярами, балками.

Клімат помірно континентальний, з помірно м'якою зимою і теплим сухим літом. Середньорічні температури: літня + 21о С, зимова - 7о С. Кількість опадів - 540 мм (середньорічна).

ГідрографіяОбласть розташована на вододілі Дону і Дніпра. По її території протікає 156 річок довжиною понад 10 км. Головна водна артерія - Сіверський Донець є правою притокою Дону (довжина 380 км в межах області), найбільш великі - Орель (довжина 200 км) в межах області, Оскіл (довжина 177 км в межах області).

Сіверський Донець по праву вважається однією з найкрасивіших річок України. Береги Сіверського Донця дуже живописні на великому протязі річки. Особливо красива річка в районі Гайдар та Коробових Хуторів. Тут збереглося рідкісне для південного степу поєднання повноводної річки з густими лісами, живописністю прибережних круч і обширними лугами низовинного лівобережжя. Крутий та високий правий берег Сіверського Донця покритий густою нагірною дібровою. Над річкою підносяться Козача й Городищенська гори, з яких відкривається чудовий вид на всю обширну річкову долину. Дуже красивий також Сіверський Донець поблизу Ізюму, де він утворює простору й живописну Ізюмську луку. Нижче за Ізюмом до Сіверського Донця впадає його найбільша притока - Оскіл, який в межах області на значній частині протікає серед крейдяних схилів й по-своєму виділяється красивими видами. Тут, в його долині, між селом Тополі і містом Куп’янськом на крутих крейдяних схилах колись зростали крейдяні бори. Зараз від них лише подекуди збереглися одиночні крейдяні сосни - живі пам'ятники далеких геологічних часів. Вони відрізняються особливим кольором стовбурів і темно-зеленою розкидистою кроною. На важкодоступних оголеннях крейди в долині зустрічаються й інші рідкісні рослини.

У межах області налічується 36 озер загальною площею близько 2,5 тис. га. Якнайбільше їх в долині р. Сіверський Донець. Як правило, всі вони річкового походження, мають витягнуту форму й невеликі глибини (2—3 м).

Найкрупнішим є озеро Лиман, розташоване біля селища. Лиман, Зміївського району. Воно має 7,5 км в довжину і 2,7 км завширшки; середня глибина — 2 м. Озеро використовується як джерело водопостачання крупної районної електростанції — Зміївської ГРЕС, а також служить природною базою створеного на ньому рибогосподарського комбінату.

З інших озер слід зазначити вражаючі красою озера Борове й Біле.

Окрім природних озер, на території області налічується 1910 ставків загальною площею більше 6 тис. га. Вони є практично у всіх адміністративних районах області та використовуються для потреб водопостачання і зрошування, рибного господарства, а також відпочинку населення.

На території області створено 50 водосховищ з сумарним об'ємом 1526 млн. м3. Найкрупніші з них Краснооскільське (478 млн. м3), Печенізьке (400 млн. м3), а також Краснопавлівське (410 млн. м3), яке є однією з ланок водогосподарської системи водопостачання Донбасу і Харківщини по каналу Дніпро — Донбас.

Живлення озер, ставків й водосховищ здійснюється, головним чином, за рахунок весняних річкових паводків. Джерельні й атмосферні води в їх живленні грають підсобну роль.

Багатством краю є джерела мінеральних вод:

  • Березівське (Березовські Мінеральні Води - бальнеологічний курорт в 25 км на захід від Харкова. Курорт розташований у великому парку зі ставками. Основним лікувальним фактором є слабомінералізовані кременисті гідрокарбонатні кальцієво-натрієво-магнієві води, які використовуються для пиття і ванн. В лікувальному процесі застосовують також привізною бориславський озокерит, слов'янські бруду. Тут лікують захворювання шлунка та кишечника, печінки, жовчних і сечових шляхів, опорно-рухового апарату, порушення обміну речовин; розроблена система лікування хворих на цукровий діабет)
  • Рай-Еленівське (Рай-Оленівка - бальнеологічний курорт в 12 км на північний захід від Харкова. Основним лікувальним фактором є слабомінералізована кремениста гідрокарбонатна кальцієво-натрієво-магнієва вода, що містить органічні речовини. У місцевому санаторії лікують захворювання органів травлення).

За природно-кліматичними умовами територію області можна розділити на дві зони: лісостепову – це центральні, північні і західні райони і степову – південні і східні райони.

Степова зона займає велику частину території області. Раніше її покривала різнотравно-типчаково-ковилова рослинність. До теперішнього часу в своєму первозданному вигляді степ практично ніде не зберігся: він суцільно розоран й представляє величезні оброблені поля пшениці, кукурудзи, соняшнику тощо. По балках і ярах тут посаджені байрачні ліси, а на піщаних терасах річок поширені дубово-соснові ліси. В порівнянні з лісостеповою частиною грунтовий покрив степової зони області більш простій. Тут переважають грунти, що сформувалися під впливом дернового процесу. Пануючі типи грунтів — могутні і типові чорноземи. В цілому переважна частина грунтового покриву області характеризується значним змістом гумусу і відрізняється високою родючістю.

Високоурожайні чорноземні грунти й сприятливі кліматичні умови дають можливість області займати в Україні важливе місце у виробництві товарного зерна, найважливіших технічних культур, розвивати овочівництво, садівництво і т.д.

На території області ліси займають 318 тисяч гектарів. В лісах і парках Харківщини росте більш ніж 1000 видів і форм дерев та кущів. Переважні лісові породи - дуб черешчатий і сосна звичайна. Нерідко зустрічається ялина. Із порід-супутників поширені липа, клен, ясень. На достатньо вологих грунтах ростуть береза, вільха, верба, осина, тополя. В лісах чимало дикоростучих плодових дерев - яблунь, груш.

Такі кущі як ліщина, бересклет, калина, глід, бузина, терен буяють в підлісках і на узліссях. Види порід харківських лісів за останні роки збагатились за рахунок культивування різноманітних екзотичних рослин - сосни веймутової, оксамиту амурського, айви японської, дуба червоного.

Тваринний світ. Основною і найбільш важливою характерною особливістю лісостепу Харківської області є чергування лісових ділянок з відкритими полями. Цей чинник зумовлює наявність мішаної фауни. В лісах зосереджені тварини, життя яких пов'язане з деревами, а для полів характерні степові види. Існує багато тварин, які потребують і використовують специфічність лісостепової зони — живуть у лісі, а на відкритих ділянках шукають їжу, живуть в одному місці, а розмножуються в іншому і т. і. В лісі живуть лось, благородний олень, косуля і кабан.

Із хижаків, крім лисиці і ласки, зустрічаються: куниця, лісовий тхір, горностай, енотовидний собака і вовк. Гризуни в лісах представлені білкою, лісовою сонею, жовтогорлою мишею, рудою лісовою полівкою і полівкою підземною.

Птахи представлені великою кількістю видів. Це солов'ї, лісові щерики, козодої, вівчарки, вальдшнеп, славки, коноплянки, ворони, сороки, лелеки, дятли, кібчики, сови і багато інших.

Степова фауна, мабуть більше ніж будь-яка інша, зазнала змін. Степи майже повністю були розорені, а значить ареали деяких степових тварин значно зменшились, або повністю ліквідовані. Разом з тим, внаслідок зміни ландшафтних умов, окремі степові види, як то: заєць-русак, хом'як, ховрахи, сіра куріпка, перепел, степовий лунь розширили свій ареал. Лісозахисні смуги створили нові умови для заселення, стали містками для розселення тваринного світу.

Збереглися і представники незайманих степів. Це перш за все байбак, або сурок. Дві колонії цього звірка існують на Харківщині. Є в степах краю великий тушканчик, або земляний заєць, сліпак, сірий хом'як. Є звичайно заєць, їжаки і інші. Серед рептилій є степова гадюка, ящірка.

Річки, озера і болота мають досить багату фауну. Значні зміни в фауні водоймищ сталися в зв'язку з будівництвом водосховищ, каналів, зрошувальних систем, ставків. Основним видом риби в ставках є короп, тобто напівдомашня форма сазана. Є також карась, линь, судак. Найбільш поширені у водоймищах лящ, щука, судак, сом, плітка, окунь, синець та інші.

Багато водноболотних птахів. Це перш за все качки, поганки, кулики, крячки, очеретянки. Є на Харківщині й дикі гуси, білолоба казарка.

Слід зауважити, що в минулі часи тваринний світ Слобожанщини був ще багатше. Тут широке розповсюдження мали бобри, був ведмідь, сайгак, тур, зубр, дрофа-степег, пелікан та інші. Тарпана (дикого коня) зустрічали ще в XVIII столітті на Орелі. Архівні дані свідчать, що Мазепа відправив до царського двору в Москву (І693—1698 рр.) 19 лосів, 23 кабани, 7 косуль, 3 сайгаки, 2 олені і одного зубра. Цей перелік свідчить про різноманітність фауни і про те, які звірі зникли.

Корисні копалини в області представлені природним газом (Ефремівське, Західно-Крестіщенське, Кегичівське та інші родовища), нафтою, кам'яним і бурим вугіллям, кам'яною сіллю, фосфоритами, охрою, глиною, пісками, вапняками, крейдою тощо.

Транспортна мережа. Територію області перетинають магістральні залізні і шосейні дороги, через які вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до портів Чорного, Азовського і Балтійського морів, до багатьох індустріальних центрів за межами України.

Найважливіші автомагістралі, що проходять через область: Харків - Москва, Харків - Сімферополь, Харків - Ростов-на-Дону, Харків-Полтава.

Загальна довжина залізниць – 1521 км, автошляхів – 8,3 тис. км, в тому числі з твердим покриттям – 6,6 тис. км. Найбільші залізничні вузли – Харків, Лозова.

Харківський аеропорт обслуговує внутрішні і міжнародні авіалінії, займаючись в основному пасажирськими перевезеннями.

Сільськогосподарське виробництво характеризується багатогалузевою структурою.

Грунт - переважно типовий середньогумусний чорнозем.

Сільське господарство Харківської області спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, соняшнику, м'яса, молока, овочів і фруктів.

Область характеризується великою компактністю, що в умовах рівнинного рельєфу вельми сприяє розвитку внутріобласних господарських зв'язків.

Економічний потенціал. Промисловість: у структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають машинобудування і металообробка, електроенергетика, харчова і паливна промисловості. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів становить 49%.

Область відрізняється досить високим рівнем розвитку економіки. Це обумовлено як вигідним економіко-географічним положенням (близькість вугільно-металургійної бази Донбасу і Придніпров'я стимулював розвиток машинобудування і металообробки, сусідство ж високорозвинутих районів Росії - Центрально-чорноземного, Південно-Західного і Південного - визначив розвиток підприємств агропромислового комплексу), так і достатньо багатим набором власних сировинних ресурсів. Ці ресурси дозволяють розвивати паливно-енергетичну, хімічну промисловість, скляне і фарфоро-фаянсове виробництво, виробництво будматеріалів.

Умовно область можна поділити на три промислових райони: Центральний, Східно-Харківський й Південно-Харківський.

Центральний (Харків та прилеглі до нього райони) відрізняється високим рівнем спеціалізації і концентрації промисловості, тут склався комплекс енергетичного, електротехнічного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування.

Східно-Харківський район зосереджений навколо Куп'янська. Основні галузі промисловості тут - транспортне і сільгоспмашинобудування. Розвинені в цьому регіоні також харчова і легка промисловість, виробництво будматеріалів і устаткування для цукрової промисловості.

Південно-Харківський район має великі газові родовища - Шебелинське, Єфремівське, Хрестищенський та ін міста району спеціалізуються на машинобудуванні, хімічній промисловості і виробництві будматеріалів. Цементно-шиферний завод в Балаклеї - один з найбільших в Європі, а Ізюм відомий як центр виробництва очкової оптики. Розвинені тут також легка і харчова промисловості.

Сьогодні Харків – це один з найбільш розвинутих промислових центрів України, де провідну роль відіграють підприємства машинобудування та металообробки, енергетики та військово – промислового комплексу.

Природно-рекреаційний потенціал: 135 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, з них державного значення – 2 заказники, ботанічний сад і зоопарк у м. Харкові, 4 парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва та місцевого значення – 81 заказник, 39 пам’яток природи, 1 парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва та 6 заповідних урочищ. Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, джерела мінеральних вод – рекреаційні ресурси області, на базі яких створено курорти: Березовські Мінеральні Води та Рай-Оленівка.

Історико-культурний потенціал: загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва в області – 2535.

Розвитку туризму в Харківщині сприяють вигідне географічне положення, сприятливий клімат, наявність пам'яток історії, культури, архітектури. У зелених зонах Харкова, Богодухова, Краснокутська, Готвальда, Вовчанська, Ізюма розташувалися бази відпочинку, дитячі літні табори, спеціалізовані здравниці. На берегах Печенізького та Червонооскільського водосховищ влітку виростають наметові містечка, діють яхт-клуби.