Артемівськ (Бахмут)

Артемівськ (Бахмут) Скачать «План г. Артемовск»

План міста Артемівськ  (Бахмут) - до кожного будинку

Скачать «План міста Артемівськ  (Бахмут) - до кожного будинку»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Артемівськ (з 2016 р. - м.Бахмут) - місто обласного значення Донецької області, один з історико-культурних центрів Донбасу. До території Артемівської міськради входять міста Соледар (13,2 тис.жит.), Часів Яр (11,5 тис.жит.),     смт Красна Гора (0,6 тис.жит.).

Загальна площа - 73,58 кв.км.

Чисельність населення (на 01.01.2015) - 77,2 тис. чоловік.

Відстань до обласного центру - 84 км.

Сторінка історії. Історія міста має глибоке коріння і веде відлік з 1571 року. Саме тоді на кордоні між Московською державою і Кримським ханством по річці Сіверський Донець були утворені прикордонні сторожі, на яких вели спостережну службу «севрюки» – козаки з Путивля й Рильська (прикордонних міст Сіверської України). У письмових джерелах згадується Бахмутська сторожа – шоста за рахунком з семи, розташована «усть Чорного Жеребца, от Святогорской сторожи полднище».

У XVII столітті козак О. Бірюков відкрив солоні ропні озера біля річки Бахмут. В окремі роки сюди сходилося до 10 тис. солеварів, переважно вихідців зі Слобідської України й Дону. За добу тут випарювали з однієї сковороди до 130 пудів солі. У 1701 солевари – жителі Бахмутської слободи збудували дерев’яну фортецю, яка займала центр сучасного міста.

У 1707 – 1708 роках Бахмут – один із центрів повстання Кіндрата Булавіна на Дону. Після розгрому повсталих полковник Ф. Шидловський взяв Бахмут штурмом і спалив його. У 1711 р. після Прутського миру Бахмутська фортеця була значно укріплена. З нагоди 400-річчя міста на одній з центральних площ було встановлено бюст Кіндрата Булавіна – отамана бахмутських солеварів, і відтепер ця площа носить його ім'я.

 У 1721 р. експедицією на чолі з Григорієм Капустіним недалеко від міста Бахмута були відкриті поклади кам'яного вугілля. З 1783 і по 20-і роки XX століття Бахмут залишався центром однойменного повіту і набув значення центру соляної промисловості на Південному Сході України. Сіль стала частиною герба Бахмута, затвердженого 2 серпня 1811 року: алхімічний знак солі між зеленим і чорним полями. Навколо міста на початку XIX століття були відкриті поклади глини, піску, гіпсу.

Після скасування кріпосного права почався бурхливий розвиток промисловості в Бахмуті і приплив іноземного капіталу. У 70-ті роки XIX століття заповзятливий виходець із Пруссії Е.П. Фарке будує скляний, цвяхово-костильний, алебастровий і цегельний заводи. У 1874 р. купець 1-ї гільдії І.П. Скараманга відкрив солеварний завод, що давав 2 млн. пудів солі на рік. З 1879 р. починають будуватися соляні шахти франко-бельгійським і франко-німецьким акціонерними товариствами. У 1885 р. соляні шахти Бахмута давали 70% загальнодержавного видобутку солі. Велике значення для розвитку Бахмута мало будівництво залізниць Харків – Маріуполь, Харків – Попасна в 1878 р. На початку ХХ ст. в Бахмуті розвивається мережа банків, з'являються перші металообробні заводи.

Під час реформ 1860-1870-х років створюється місцеве самоуправління: у повіті – земство, а в Бахмуті – міська дума. Міщани, купці та інтелігенція брали участь у виборах членів думи. Понад 25 років міським головою обирався купець Василь Першин.

Наприкінці XIX століття Бахмутські заводи братів Любицьких, Решетникова, Степанкова, Бадодіна давали більше 2,2 млн. штук червоної цегли. Парові млини Трахтерова й Гінзбурга випускали до 30 тис. пудів борошна, алебастрові заводи Фарке і Новікова випускали продукції на 920 тис. рублів. Миловарний завод Лобасова виробляв 100 тис. пудів високоякісного мила, а пивоварною продукцією Адельмана в 20 тис. літрів можна було напоїти весь повіт. Видобуток солі на рудниках Летуновського, Фолькнера, Станкевича, Корді складав 6 млн. пудів, на заводі Скараманга – 1,4 млн. пудів. Місто стало великим торговельним центром, у ньому чотири рази на рік проходили Бахмутські ярмарки, традиція яких відновилася в 1999 р. під назвою «Бахмутський шлях».

Початок XX століття в житті країни позначився не тільки швидкими темпами промислового розвитку, але й прагненням різних верств суспільства до культури. У Бахмуті місцева інтелігенція, що складається з чиновників земства й міської управи, вчителів шкіл та гімназій, лікарів і інженерів, активно організовувала культурне життя. На початку століття відкрився міський парк із літнім театром та кінематографом. У 1903 р. випускниця Віденської консерваторії Адель Мерейнес відкрила в Бахмуті приватну музичну школу. Перед революцією 1917 року в Бахмуті працювали три гімназії, реальне, ремісниче й духовне училища, приватні, церковнопарафіяльні й народні училища та школи. У Бахмуті видавалось кілька газет: «Донецьке слово», «Бахмутське життя», «Бахмутська копійка», «Народна газета», учнівський журнал «Проблески». З міських друкарень вийшли в світ твори П. Куліша, Г. Барвінок, М. Чернявського.

У листопаді 1917 року над будинком Бахмутської земської управи вперше на Донеччині було піднято український національний прапор. Діяли установи «Просвіти», селянські спілки, створювались загони вільного козацтва. У 1918 р. Бахмутський повіт тривалий час перебував у складі Української держави гетьмана П. Скоропадського, з травня 1919 р. зайнятий білогвардійськими військами генерала А. Денікіна. Наприкінці 1919 р. в місті остаточно встановилася радянська влада.

 25 листопада 1920 р. Бахмут став центром Донецької губернії. У 1923 р. в місті діяло 12 промислових підприємств: заводи «Перемога праці» (нині ЗАТ «Машинобудівний завод «ВІСТЕК»), скляний, алебастровий, кераміко-черепичний, 3 чавуноливарних, механічний, рудоремонтний і взуттєва фабрика.

У 1924 р. місто перейменоване в Артемівськ на честь радянського діяча Артема (Ф. А. Сергєєва). Наприкінці 1920-х років розпочалося будівництво кераміко-трубного і алебастрового комбінатів, нових цехів скляного заводу, швейної та шкіряної фабрик.

У 1932 – 1933 роках територія Артемівської міськради, як і вся радянська Україна, була охоплена Голодомором. Книга-меморіал «Скорботний дзвін» наводить дані про 539 жителів міста, які загинули від голоду в ці страшні роки.

Під час «Великого терору» сталінських часів у 1937 – 1938 роках понад 600 артемівців були репресовані за політичними звинуваченнями.

У роки Другої світової війни Артемівськ був окупований нацистськими загарбниками, які завдали місту величезних збитків. У період окупації гітлерівці розстріляли і замурували в алебастрових виробках тисячі городян. Звірства загарбників викликали запеклий опір патріотів. У місті та районі діяли підпільна група О. О. Колпакової, партизанський загін І. Г. Чапліна.

 На початку 1950-х років на північній околиці міста розгорнулося будівництво першого і єдиного на даний час в Україні заводу з обробки кольорових металів. В 1954 першу продукцію випустив нині відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами, Артемівський завод шампанських вин, що виробляє шампанське класичним пляшковим способом.

Розвиток промисловості в післявоєнні десятиліття сприяв розбудові соціальної сфери. У 1960-х роках були побудовані новий кінотеатр «Космос», центральна поліклініка, а в 1968 році в місті з'явилися перші тролейбуси. Кожні п'ять років вводилися в дію 2 школи, 3 – 4 дитячі садки.

Під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року 86 % учасників голосування в Артемівську підтримали Акт проголошення незалежності України.

Після перемоги Революції Гідності навесні 2014 року в Артемівську, як і багатьох містах Донеччини,  відбувалися заворушення проти нової влади. 12 квітня 2014 р. будинок міської ради було захоплено бойовиками й піднято над ним прапор самопроголошеної ДНР. Розташовану в місті танкову базу Збройних Сил України сепаратисти неодноразово намагалися взяти штурмом. В ході Антитерористичної операції 6 липня 2014 р. український прапор знову піднято над містом.

 Сьогодні місто прийняло понад 60 тисяч переселенців з районів, охоплених бойовими діями.

Культура Бахмута має глибоке коріння, славиться своїми закладами, що мають багатий досвід відродження й розвитку культурної спадщини.

З Бахмутом пов'язані імена видатних діячів культури й науки: відомого українського поета М. Чернявського, письменника й громадського діяча М. Шаповала, вченого-філософа П. Новгородцева, російського письменника В. Гаршина. Бахмут згадується у записках і листах А. Чехова, сина Льва Толстого – Сергія.

Бахмут дав путівку в життя оперному співакові М. Рейзену, професору-історику І. Шерману, академіку вірусології В. Жданову, українському поету, члену Національної Спілки письменників України, лауреату національних і міжнародних премій Володимиру Черепкову, кінорежисерові Вадиму Костроменко, кінодраматургу Євгену Онопрієнко.

Гордість міста – досягнення спортсменів. Серед спортсменів-земляків – чемпіони та призери України, Європи, світу, Олімпійських і Параолімпійських ігор. Спортсменам створені належні умови для тренувань і змагань. У 2009 році урочисто відкрито легкоатлетичний манеж спортивного комплексу «Металург», якому присвоєно статус бази олімпійської та параолімпійської підготовки спортсменів. Загальна площа манежу складає 3750 кв. м. Сучасний легкоатлетичний манеж відповідає європейським стандартам.

Бахмут належить до ліги історичних міст України. Він впевнено займає провідне місце у Всеукраїнській мережі міст стійкого розвитку, вважається одним з найкрасивіших у країні.

Є в Україні міста з надзвичайним минулим та яскравим сьогоденням. Вони мають власне неповторне обличчя. Приваблюють своїми вулицями та старовинними будинками. В них завжди по-домашньому тепло і затишно.

Саме таке – місто Бахмут (Артемівськ), одне з найстаріших міст Донбасу, яке люблять та поважають за культурні, історичні та загальнолюдські традиції.

Завдяки своїй багатій історії та сучасному розвитку Артемівськ завжди привертав до себе увагу як вітчизняних, так і іноземних туристів.

Археологічні, етнографічні, історичні, архітектурні пам’ятки, об’єкти природно-заповідного фонду на території Артемівської міської ради є цінними об’єктами туристичної індустрії.

Цікавими для гостей міста будуть експозиції Артемівського краєзнавчого музею та розроблені ним екскурсійні маршрути. Зразком духовної спадщини українського народу, а також цікавинкою для туристів – є величезна колекція писанок з різних регіонів України, яка розташована в кімнаті-музеї при Міському народному Домі.

Навіть не всі великі міста можуть пишатися ярмарком такого розмаху, як скажімо, ”Бахмутський шлях”, який проходить в м. Артемівську і куди приїжджають з усієї Донецької області. Маємо надію, що скоро зустрічатимемо гостей з усієї України.

Чудові та незабутні концерти симфонічного оркестру „Соляна симфонія”, що проходять в підземних соляних галереях, - вражають і приваблюють любителів класичної музики з усього світу.

А ще Артемівськ славиться своєю трасою для ралі, яка в свій час була кращою трасою на пострадянському просторі. В місті будується грандіозний стадіон – база національного значення для підготовки спортсменів Параолімпійський ігор.

В Бахмуті (Артемівську) існують передумови для розвитку промислового туризму. Так, були б цікавими відвідування провідних промислових підприємств – ДПО «Артемсіль» (підземні соляні галереї з виробками, церквою, музеєм, футбольним полем, пальмою з солі), ЗАТ „Артемівський завод шампанських вин „Артемівськ Вайнері” (унікальне підприємство, яке виготовляє шампанське за класичним методом).

Таким чином, Бахмут (Артемівськ) – місто, відкрите для добра і добрих людей, що відвідували і будуть його відвідувати.