Біла Церква

Біла Церква - план містаСкачать «Біла Церква - план міста»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Біла Церква - місто обласного значення, розташоване за 84 км від обласного центру м. Київ. У межах міста розташовані аеродром та дві залізничні станції - Біла Церква та Роток, поблизу проходить автострада Київ - Одеса.

Населення (на 01.01.2017) – 207 745 осіб.

День міста - друга субота вересня.

Місто Біла Церква - одне з найстаріших міст давньоруської держави, засноване в 1032 р. на високому скелястому березі Росі великим князем київським Ярославом Мудрим. Під назвою Святий-Георгій-на-Росі (в літописах фігурує Біла Церквакоротка назва - Юр’їв) місто було одним з південних форпостів, що стримували напади кочівників. Назва міста походить від християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій чи Георгій (у джерелах часто Гюргєв).

На прикордонному Пороссі мешкало тоді мішане населення: поряд з місцевими слов’янами (літописні поршани) мешкали ляхи, яких полонив і перевів до цього краю ще князь Ярослав, а також кочівники, "свої погани" - берендеї, печеніги, торки тощо. Останні перейшли на службу до великих князів київських і завдяки оригінальним шапкам називалися чорними клобуками.

Осердям міста була Замкова гора, на якій знаходився дитинець. Мешканці мали садиби та постійну забудову впродовж ХІ-ХІІІ ст.

В північній частині дитинця знайдено багато плінфи (тонка цегла), з якої міг бути збудований кафедральний собор Святого Георгія. Будівництво храму датується ХІІ ст.

Багато розрух і пожеж пережив Юр’їв. З часу заснування його мешканці перебували у постійній небезпеці від нападів кочівників. Наприкінці ХІ ст. Юр’їв був зруйнований половцями. У 1103 р. місто відбудоване.

Більш безпечним життя в Юр’єві стало на початку ХІІ ст., коли переможні походи Володимира Мономаха та його синів зменшили військову потугу половців, а на Пороссі осіли чорні клобуки.

У середині ХІІІ ст. згадки про Юр’їв зникли зі сторінок руських літописів. То були часи Золотої Орди та каральних походів князя Данила Галицького, який нищив міста, що опинилися під ханською владою.

Хоча в хроніках кінця XVI ст. терени Середнього Поросся і відносили до опанованих у 1362 р. великим князем литовським Ольгердом, проте перша документальна згадка про Білу Церкву відноситься до 1552 р. Саме влітку того року на місті давньоруського городища за наказом великого князя литовського Зиґмунта-Августа був збудований Білоцерківський замок, а біля нього під захистом валу і веж - осаджене місто.

Відтоді і до 1569 р. Біла Церква з величезними теренами навколо належала до Київського воєводства та перебувала у безпосередньому володінні київських воєвод - князя Семена Пронського, Григорія Ходкевича та князя Василя-Костянтина Острозького.

У 1569 р. був підписаний акт Люблінської унії, підтриманий, зокрема, й підписами українських магнатів - відомих меценатів української культури і церкви. Виникла Річ Посполита. За умовами унії, Київське воєводство, а у його складі і Біла Церква, потрапили зі складу Великого князівства Литовського до Корони Польської, яка мала більш модерне законодавство.

Загалом позитивні зміни мали й негативні наслідки для Речі Посполитої. Дрібне рицарство, відоме у Великому князівстві Литовському під назвою "бояр", мусило згідно з чинним законодавством влитися

до складу шляхти або розчинитися у селянстві. Натомість виникло козацтво. Його активно використовували для оборони українських земель, а також у війнах Речі Посполитої із сусідами. Перший загін реєстрових козаків згідно з наказом короля був створений ще в 1570 р. та дислокований у Білій Церкві.

Козацтво прагнуло зрівняння у станових правах із шляхтою, проте цього не вдавалося досягнути. Потужні війни, в епіцентрі яких знаходилася Біла Церква, підірвали міцність Речі Посполитої наприкінці XVI та впродовж першої третини XVII ст.

В битвах за Білу Церкву та поблизу неї відзначилися такі козацькі провідники, як Кшиштоф Косинський, Григорій Лобода та Северин Наливайко. Тут бував Петро Сагайдачний.

Десятиліття "золотого спокою" закінчилося найбільш потужною козацькою війною в історії Речі Посполитої. Внаслідок перемог під Жовтими Водами та Корсунем у 1648 р. на мапі Європи з’явився Український гетьманат під проводом Богдана Хмельницького. Цей гетьман щонайменше чотирнадцять разів перебував у Білій Церкві та, напевно, був добре знайомий з містом ще до початку Визвольної війни. Тривалим було його перебування в Білій Церкві на початку війни. Звідси він керував молодою державою, формував її полковий устрій, розпочинав розгалужену дипломатичну діяльність, звертався з листами до українців.

Одним з найбільш драматичних епізодів Визвольної війни, що пов’язаний з Білою Церквою, було підписання Білоцерківського договору в 1651 р. Тоді Український гетьманат перебував у скрутному становищі після нищівної поразки, яку зазнало козацьке військо у битві з армією Речі Посполитої під Берестечком. Саме у Білій Церкві Богдан Хмельницький зібрав звідусіль нові полки та чекав на ворога. Тлом цього важкого для обох сторін договору слугували тривале протистояння коронної та козацької армій поблизу Білої Церкви, кілька потужних зіткнень, складні переговори та драматичне повстання козацтва, яке Богдан Хмельницький залізною рукою втопив у крові. Зрештою договір не був ратифікований сеймом Речі Посполитої та недотриманий козацькою стороною через вибух повстання проти повернення магнатів і середньої шляхти до своїх маєтків.

Після смерті Богдана Хмельницького новий гетьман Іван Виговський прагнув позбутися зростаючого впливу московітів і взяв курс на порозуміння з елітою Речі Посполитої. Близько 1660 р. в Білій Церкві вже стояв коронний гарнізон. Так тривало до початку XVIII ст. Впродовж цього періоду Білу Церкву облягали гетьманські війська, зокрема Івана Брюховецького та Петра Дорошенка. Звідси в 1663 р. король Ян-Казимир здійснив останню спробу повернути Лівобережжя.

Наприкінці XVIII ст. про Білу Церкву мріяв фастівський полковник Семен Палій. Лише в 1702 р. йому вдалося підступно захопити Білоцерківську фортецю. За два роки так само з ним вчинив гетьман Іван Мазепа, а Біла Церква на короткий час перетворилася на правобережну частину Українського гетьманату. Гетьман і тут вирішив реалізувати частину своєї величезної церковної та культурної програми. Проте завершити розпочаті проекти завадила поразка у битві під Полтавою - одна з найбільших військово-політичних трагедій в історії України. Білу Церкву опанували московіти. Новий гетьман Пилип Орлик приклав максимум зусиль, проте і йому не вдалося у відкритому бою здолати білоцерківську фортифікацію.

Після поразки у черговій війні з турками московський цар Петро (імператором він став згодом) підписав у 1711 р. Прутський мирний договір. За його умовами Біла Церква повернулася до складу Речі Посполитої. Місто знову почали розбудовувати білоцерківські старости, якими були князі Яблоновські та граф Мнішех.

У 1774 р. Білоцерківське староство було подароване коронному гетьману Франциску Ксаверію Браницькому. Він вступив у володіння цим величезним маєтком наприкінці 1778 р., яке відтоді називалося у джерелах Білоцерківським графством та перебувало у володінні графів Браницьких до 1917 р. Головною резиденцією цієї аристократичної родини була Біла Церква.

Після другого поділу Польщі (1793 р.) Біла Церква разом з усією Правобережною Україною возз’єдналася з Росією. Ця подія позитивно позначилась на економічному і культурному розвитку міста, яке було розташоване на вигідних торгових шляхах. Ширше стали розвиватися ремесло й торгівля; розгорталося містобудівництво.

В 1809-1814 рр. у Білій Церкві споруджено торгові ряди на 85 крамниць - одна з рідкісних на Україні будов у стилі ампір.

У 1900 р. в Білій Церкві працювали 5 цегельних, 6 шкіряних, 2 медоварних, 1 пивоварний заводи; тютюнова, гільзова та 2 цукрові фабрики; 4 слюсарні майстерні, 42 кузні, 2 вальцевих водяних млини, 13 крупорушок, 2 олійниці.

Важливе стратегічне значення для розвитку міста мало будівництво в 1876 р. залізничної станції, яка згодом за обсягом відправлених вантажів конкурувала з Київською товарною станцією.

З подальшим розвитком капіталістичних відносин зростав і робітничий рух. Борючись за покращення життєвих умов, передові робітники приходили до розуміння необхідності створення своїх політичних організацій. Одним з перших соціал-демократичних гуртків у місті був гурток, організований у 1892 р. в чоловічій гімназії учнем старших класів, у майбутньому професійним революціонером Мойсеєм Самойловичем Урицьким. У 1902 р. в місті на основі гімназичного гуртка створено соціал-демократичну групу. Вона мала тісні зв’язки із соціал-демократичними організаціями багатьох міст України. Роки першої буржуазної революції характеризуються бурхливим зростанням кількості українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні, культурно-освітні програми.

Після Лютневої революції Біла Церква нарешті повернула втрачений ще наприкінці XVIII ст. статус міста (у ХІХ ст. була містечком Васильківського повіту Київської губернії). Відповідне рішення Тимчасовий уряд ухвалив 3 червня 1917 р. Влітку відбулися перші вибори до Білоцерківської міської думи. Перший білоцерківський міський голова - Іван Миколайович Катков - був обраний 7 грудня 1917 р. Згодом більшовики знищили міське самоврядування та запровадили свою владу.

У травні 1923 р. Біла Церква стала центром округу, до якого входили 20 районів, 650 населених пунктів. У місті в цей час мешкала 38 121 особа.

У голодні 1930-ті роки міграція до міста збільшилася. Незважаючи на те, що щоденна пайка була зменшена службовцям вдвічі, а для робітників у 1,5 рази, останнім все ж було легше. Місто почали заповнювати біженці звідусюди, деякі з них помирали прямо на вулицях.

З 16 липня 1941 р. по 4 січня 1944 р. Біла Церква перебувала під окупацією німецьких військ. Уже в перші дні війни з міста в діючу армію відправлено 6 тис. осіб.

Одразу після вторгнення гітлерівські репресивні органи почали складати списки політично небезпечних - колишніх активістів, осіб єврейської національності. У 1942 р. розпочав свою діяльність підпільний білоцерківський райком, організовано партизанські загони та групи опору на підприємствах, діяв загін УПА. За неповними архівними даними, фашистські завойовники закатували і знищили в період тимчасової окупації понад 4500 білоцерківців, депортовано до Німеччини понад 3000 осіб.

Після звільнення, вже до грудня 1944 р., місто було повністю розчищене від руїн, відремонтовані 1125 будівель площею 122 230 кв. м.

Протягом 1959-1965 рр. в місті побудовано та введено в дію 14 нових підприємств, розпочато будівництво Білоцерківського шинного комбінату.

На сьогодні основними напрямами економічної діяльності міста є промисловість, будівництво, розвиток малого підприємництва. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі виробництва промислової продукції займає галузь виробництва гумових та пластмасових виробів.

Переважними галузями, які формують обсяги промислового виробництва міста, є хімічна та нафтохімічна, машинобудівна, целюлозно-паперова, харчова та ін.

Інтелектуальний та виробничий потенціал найбільшого промислового міста області дозволяє Білій Церкві вільно конкурувати не лише на ринках України, а й далеко за її межами.

У місті працюють 49 промислових підприємств. Найбільш потужними є: ЗАТ "Росава" - виготовлення автошин; ТОВ "Інтер- ГТВ" - виготовлення формових та неформових гумово-технічних виробів; ЗАТ НВФ "Ферокерам" - виготовлення феритових виробів; ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" - виробництво теплоенергії та електроенергії; ВАТ "Трібо" - виробництво азбестотехнічних виробів. КП "Білоцерківхлібопродукт" та ВАТ "Білоцерківська книжкова фабрика" - сучасні модернізовані підприємства, найбільші у Східній Європі. їх продукція надходить до 45 країн світу. Фірма "Дригало", СП "Укрінтерм", ТОВ СП "Бегленд", ПП "Маршалок" - сучасні підприємства, створені в роки незалежності України.

Місто підтримує взаємовигідні партнерські відносини з містами-побратимами: Польщею, Словаччиною, Грузією, Білоруссю, Литвою.

Загальна середня освіта міста представлена одним ліцеєм, двома гімназіями, п’ятьма спеціалізованими школами, одним колегіумом, 14 школами І-ІІІ ступенів, однією школою І ступеня, спеціальною школою для дітей з вадами розумового розвитку, двома вечірніми школами, одним приватним НВК. Місто налічує 35 дошкільних закладів.

Потреби населення міста у здобутті професійної підготовки задовольняють 4 технічних училища, серед яких технічний ліцей та два вищих професійних училища.

На території міста працює Білоцерківський національний аграрний університет, Білоцерківський інститут економіки та управління вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", п’ять закладів І-ІІ рівнів акредитації, а саме: технолого-економічний коледж БНАУ, гуманітарно-педагогічний коледж Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, медичний коледж, Білоцерківський коледж сервісу та дизайну, Білоцерківський коледж Товариства сприяння обороні України, а також шість філій та представництв ВНЗ Києва і Харкова.

Особливістю мистецького життя Білої Церкви є діяльність Будинку органної та камерної музики, Музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського, міського центру культурних та соціальних зв’язків.

Проводяться міські фестивалі: "Веселка над Россю", "Золота осінь", "Різдвяні зорі".

Транспортна галузь є важливою складовою у структурі господарського комплексу міста. У Білій Церкві надають послуги з перевезення пасажирів чотири приватних підприємства на 22 міських автобусних маршрутах та тролейбусне управління на 5 тролейбусних маршрутах.

Біла Церква - батьківщина багатьох діячів науки, культури, мистецтва, спорту.

Тут народилися: Л. Долинський - художник-портретист; Л. Яциневич - композитор і хоровий диригент; Г. Вул - фізик, академік; Ю. Линник - математик, академік; О. Медвідь - триразовий олімпійський чемпіон з вільної боротьби; Є. Латиський - олімпійський чемпіон з волейболу; О. Фурса - чемпіон світу з радіоспорту.

У Білій Церкві жили і працювали: Шолом-Алейхем - класик єврейської літератури; К. Стеценко - композитор, один з ініціаторів відродження УАПЦ; Л. Курбас - театральний режисер-новатор; В. Кучер - письменник; М. Грищенко - професор, педагог; В. Лебедєв - учений селекціонер; Є. Вотчал - фізіолог, засновник української школи фізіологів, академік; М. Вавилов - ботанік, генетик, селекціонер, географ, академік; П. Попович - льотчик-космонавт.

Археологічні пам’ятки: три кургани 3 тис. до н.е. - початку 2 тис. н.е.; Палієва гора - поселення пеньківської культури (УІ-УІІ ст.); руське городище ХІІ-ХІІІ ст.; Замкова гора та її округа - дитинець (замок і посад) містечка Юр’єва - Білої Церкви ХІ-ХУІІІ ст.

Архітектурні пам’ятки: Зимовий палац - (початок ХІХ ст.); склади (кінець ХУІІІ - початок ХІХ ст.); Торгові ряди (1809-1814 рр.); церква святителя Миколая Чудотворця Мирлікійського (1706-1852 рр.); костьол Іоанна Хрестителя (1796-1812 рр.); собор Преображення Господнього (1813-1939 рр.); церква Святої равноапостольної Марії-Магдалини (1842 р.); ансамбль споруд поштової станції (1825-1831 рр.); ансамбль споруд Білоцерківської гімназії (1843-1847 рр.); головний корпус БНАУ (1930-ті роки); каплиця-пам’ятник землякам, які загинули в локальних війнах (1996 р.).

Пам’ятники: Ярославу Мудрому, Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, П. Запорожцю; в честь першого козацького повстання на Правобережній Україні (1591-1593 рр.) під керівництвом К. Косинського; в честь визволення м. Біла Церква в 1702 р. козаками С. Палія; воїнам 2-го Київського козачого полку, який брав участь у Вітчизняній війні 1812 р., "Гренадер"; пам’ятна лава на честь декабристів; жертвам Голодомору 1932-1933 рр.; бійцям Київської інтернаціональної бригади 1919 р.; 45-ти робітникам заводу "Сільмаш", що загинули у Великій Вітчизняній війні; студентам і викладачам сільськогосподарського інституту (нині БНАУ), що загинули у Великій Вітчизняній війні; радянським і чехословацьким воїнам, що брали участь у визволенні міста - танк Т-34; пам’ятник-літак льотчикам, що загинули при визволенні м. Біла Церква; на місці, де знаходився командний пункт 232-ї стрілецької дивізії 40-ї армії генерала-полковника П.Ф. Жмаченка, - Курган Слави; Меморіальний комплекс - парк Слави; стела Героїв Радянського Союзу та Героїв Соціалістичної Праці випускників БДАУ; пам’ятний знак "Чорнобильський дзвін" на честь героїв-ліквідаторів і потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Перлиною Білої Церкви є дендропарк "Олександрія".