Близька та невідома Київщина – західне надросся

Топографические карты масштаба 1:100 000: №96 - Белая Церковь и №114 - БогуславСкачать «Топографические карты масштаба 1:100 000: №96 - Белая Церковь и №114 - Богуслав»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

  • У басейні Роставиці (Шамраївка • Руда • Безпечна • Чубинці • Буки • Сквира • Селезенівка • Кривошиїнці)
  • Долиною Росі (Тадіївка • Пархомівка • Володарка • Зрайки • Руде Село • Березна • Городище • Пустоварівське • Щербаки)

Надросся - край, в якому творилась історія Русі (та й сама назва Русь походить звідси). Край здавна заселений найпасіонарнішими східними слов’янами - полянами. Ці землі - серце східнослов’янської цивілізації, але, одночасно, і полігон доленосних історичних експериментів, подібних яким Європа не знала.

У давні дохристиянські часи невідомі будівничі збудували тут найза гадковішу в Україні споруду - Змієві вали. Хто були ці будівничі, кого так панічно боялись і чому найдовшою є протяжність валів у долинах Росі та її притоки Роставиці?.. Кожен наступний народ, що населяв цю територію, намагався використати її як головний форпост. Русичі, литовці, поляки і, врештірешт, українці прагнули опанувати й укріпити край.

Нині Надросся готове зустріти нових завойовників - туристів. Людей, які достойно оцінять вали, городища, церкви, водяні млини і, нарешті, казкові краєвиди Росі. Можливо, серед них будете й ви. Отже, наступні наші маршрути пролягають Надроссям.

Відома та невідома Біла Церква

Біла Церква лежить у глибокій річковій долині. Найбільше місто Київщини (звичайно, не враховуючи Києва) розкинуло мереживо своїх вулиць на обох берегах Росі. Річка, яка в цьому місці упирається в потужні кристалічні породи, утворює крутий вигин і різко змінює напрям свого руху - з північно-східного на південно-східний. Звивисте русло ділить місто на дві частини.

Біла ЦеркваЗ високих південних схилів долини Росі відкривається панорама Білої Церкви. Звідси місто, яке, незважаючи на понад двохсоттисячне населення, є доволі компактним, видно, як на долоні. Звідси видно і багатоповерхівки величезного житлового масиву Леваневського, і труби численних промислових підприємств, і маківки церков, що розташовані в історичному центрі. І, можливо, саме звідси у далекому XI столітті вперше побачили замок, збудований Ярославом Мудрим, войовничі печеніги. Замок, з якого почалась Біла Церква.

1980 року закінчилась археологічна експедиція, яка довела, що офіційно роком заснування Білої Церкви є 1032-й - рік, коли на горі, що зараз називається Замковою, князь Ярослав Мудрий заснував місто-фортецю Юр’їв. Місто стало центром Пороської єпархії з обов’язковим атрибутом влади єпископа - великим білокам’яним собором. Цьому собору Біла Церква і завдячує сучасною своєю назвою (назва вперше згадується в польсько-литовській хроніці під 1362 роком).

Біла ЦеркваГоловним туристичним об’єктом Білої Церкви є «Олександрія». Дендропарк з 20 кілометрами алей, 1800 видами рослин, двома десятками ставків, комплексом унікальних архітектурних споруд і оригінальних скульптур може гідно конкурувати з будь-яким парком України. «Олександрія» має площу 297 гектарів і офіційно вважається найбільшим дендропарком у країні, а її колекція рослин - найбагатшою. Крім того, парк є одним із найстаріших, адже його заклали ще у 80-ті роки XVIII століття. Але, щоб відчути справжню атмосферу Білої Церкви, потрібно спочатку завітати не в «Олександрію», а в історичний центр міста - на Замкову гору.

Відома та невідома Біла ЦеркваБілоцерківський замок був свідком величезної кількості важливих для України подій. З його захоплення почалося перше велике українське повстання під проводом Косинського, біля його стін накоїли трагічних помилок Наливайко і Лобода (на околицях міста відбулося дві битви повстанців з поляками), в ньому тривалий час був штаб військ Хмельницького (у 1648 році гетьман сім тижнів стояв у місті, а в 1651 році тут було підписано мирний договір), а також Семена Палія (1702 року полковник хитрістю захопив замок), у ньому жив Іван Мазепа (саме в Білоцерківському замку відбувається частина подій поеми Пушкіна «Полтава»). Але наприкінці XVIII століття твердиню розібрали. Сталося це за активної участі тогочасних власників міста - Браницьких.

З Браницькими пов’язано майже півтора століття життя Білої Церкви. У 1774 році польський король Станіслав-Авґуст подарував Білоцерківське староство Францішеку Ксаверію Браницькому - коронному гетьману Речі Посполитої та керівнику розправи над гайдамаками. До вотчини Ксаверія перейшло 134 села з понад 100 тисячами кріпаків. У 1781 році Браницький одружився з Олександрою Енґельгардт - племінницею Григорія Потьомкіна та фрейліною імператриці Катерини II. Згодом Олександра стала повноправною власницею Білої Церкви та однією з найбагатших жінок в Російській імперії (її статки вимірювались десятками мільйонів). Саме вона ініціювала переведення повітового центру до Василькова та руйнування «неприбуткового» Білоцерківського замку. Зараз головною спорудою Замкової гори є костьол Іоанна Предтечі - єдиний католицький храм міста, який спорудили на кошти Ксаверія Браницького у 1812 році. Саме з цієї споруди ми рекомендуємо розпочати мандрівку Білою Церквою.

Костьол Іоанна Предтечі (1812 р.)

Костьол Іоанна Предтечі (1812 р.)

Раніше, у XVIII столітті, на місці костьолу стояла католицька каплиця польського гарнізону, а ще раніше - єзуїтський монастир, якому передував монастир авґустинців, зруйнований Семеном Палієм під час взяття Білоцерківської фортеці.

Костьол Іоанна Предтечі є знаковою спорудою для Білої Церкви, сучасна католицька громада якої налічує всього близько ста парафіян. Кожну годину в центрі міста лунає дзвін не ратуші (такої будівлі тут просто немає) і не кафедрального православного собору, що розташований навпроти, а саме костьолу. Це данина традиції, яка з’явилась ще в далекому 1842 році, коли на одній із дзвіниць встановили годинник. Ще одна традиція з’явилась у 90-х роках XX століття - відвідування концертів камерної та органної музики, які зазвучали під склепінням костьолу після встановлення тут органу.

Поглянувши на елегантні фасади костьолу, вирішені у стилі класицизму, важко припустити, що товщина його стін 140 сантиметрів, а внутрішнє оздоблення споруди є просто помпезним - орнаментальне ліплення, виконане італійськими майстрами, коштувало замовникам більше, ніж уся будівля. Крім того, в інтер’єрі споруди зберігся 61 квадратний метр монументального живопису. Але чомусь туристи доволі рідко відвідують костьол, який, до речі, відкрито щоденно. Невже їх відлякує суто символічна ціна за вхід?

Праворуч від костьолу Іоанна Предтечі розташований великий краєзнавчий музей, а ліворуч - корпуси Білоцерківського аграрного університету, в яких раніше розміщувалась гімназія. Гімназію збудували 1843 року на кошти Владислава Браницького. Автором проекту був архітектор Вольман (до речі, за нього Вольмана відзначили урядовим орденом). Поряд з основним корпусом спорудили два кам’яних флігелі, що також входили до комплексу споруд цього навчального закладу. Свого часу Білоцерківська гімназія була найбільшою серед гімназій України. Цей статус вона отримала у спадок від Вінницької гімназії, яку перевели до Білої Церкви 1847 року.

Преображенський кафедральний собор (1833-1839 рр.)

Преображенський кафедральний собор (1833-1839 рр.)

Навпроти гімназії, з іншого боку Соборної площі, височить Преображенський кафедральний собор. Собор, збудований «гетьманшею» Олександрою Браницькою, має висоту 40 метрів, але через свою приземкуватість видається нижчим, ніж є насправді. Його будували упродовж 1833-1839 рр. за проектом інженера В.Вонтрезанта, що був розроблений для кафедрального собору Одеси. Замовниця три місяці не дожила до завершення будівництва й була похована в одному з приділів собору. Поряд із храмом, як і в Одесі, збудували величезну триярусну дзвіницю, яка тривалий час була найвищою спорудою міста і гармонійно підкреслювала велич комплексу Преображенського собору. Але у 50-ті роки XX ст. дзвіницю зруйнували. Поряд з кафедральним собором розташована невеличка церква - Микільська. Вона є своєрідним пам’ятником гетьману Івану Мазепі, який народився на Білоцерківщині. У 1704 році, коли вся Правобережна Наддніпрянщина, а разом і Біла Церква перейшли до Гетьманщини, Мазепа, на деякий час оселився у Білоцерківському замку. 1706 року він заклав велику церкву, але встиг збудувати лише один її приділ. Через російсько- шведську війну та загальновідому «зраду» Мазепи споруда так і залишилась недобудованою. Сучасного вигляду Микільська церква набула у XIX столітті.

 Церква Марії Магдалини (1843 р.)

Церква Марії Магдалини (1843 р.)

Зовсім недалеко від Замкової гори, але вже на правому боці Росі, розташована ще одна святиня міста - церква Марії Магдалини. Цю будівлю чомусь незаслужено обминають туристи, хоча вона є чи не найулюбленішим і найвідвідуванішим храмом жителів не лише Білої Церкви, а й усієї Південної Київщини. Церква, яку збудували 1843 року на кошти тих же Браницьких, за радянської доби була єдиним діючим храмом міста. А на початку 90-х років XX століття вона пережила справжній паломницький бум - на свята, особливо на Великдень, до неї сходились десятки тисяч парафіян. У 2001 році поряд з церквою Марії Магдалини заклали великий жіночий монастир. Щоб дістатись до церкви Марії Магдалини, потрібно перейти на правий берег Росі. Для цього слід скористатись пішохідним містком, прокладеним над старовинною греблею. Поряд із греблею, на лівому березі, стоїть занедбаний водяний млин XIX століття, здалеку схожий на кам’яний замок. Неподалік від Соборної площі розташувався колишній торговий центр Білої Церкви - «єврейське місто» (від площі сюди ведуть вулиці Ярослава Мудрого та Гагаріна) з Торговим майданом. Саме тут розташована одна з найвідоміших пам’яток міста - Торгові ряди. Цю унікальну споруду збудували Браницькі у 1809-1814 роках. Сталося це після підписання угоди з єврейською громадою та початку масового заселення Білої Церкви євреями.

Торгові ряди (1809-1814 рр.)

Торгові ряди (1809-1814 рр.)

Торгові ряди (місцева назва БрУМ - Браницьких універсальний магазин), які були розраховані на 85 крамниць, стали осередком єврейського життя в місті. Браницькі здавали ряди в оренду, і саме навколо них селилися євреї, чисельність яких у Білій Церкві упродовж XIX століття стрімко зростала. У 1861 році єврейського населення в місті налічувалось 9 808 осіб, а у 1897-18 720 (53% від загальної кількості населення). Зростанню єврейської громади сприяли власники міста. Графиня Олександра Браницька тримала чоловіка «під каблуком» і сама керувала господарством Білоцерківщини. Тому, зрозумівши, що від численної міської шляхти немає жодних прибутків, вона змусила старого графа підписати угоду з євреями. Сталося це у 1806 році. Згідно з цією угодою, євреям дозволялося селитись і будуватись у місті. До Білої Церкви потяглися сотні і тисячі купців, промисловців, дрібних торгівців, ремісників. Браницькі здавали їм землю під забудову, а також надавали довгострокові кредити. Така співпраця була вигідна як євреям, які мали великі прибутки від торгівлі в місті, так і Браницьким, які мали величезні зиски від євреїв, адже отримували від них велику орендну плату та значні відсотки по кредитам.

Торгові ряди докорінно змінили економічне і торгове життя Білої Церкви - саме з ними було пов’язане проведення чи не найбільших ярмарків Київської губернії - Миколаївського та Преображенського. Навколо Торгових рядів на орендованих графських землях євреї почали будувати великі цегляні та дерев’яні споруди: житлові будинки, крамниці, ремісницькі майстерні і навіть готелі. Єврейський квартал потихеньку, але впевнено, розростався. На початок XX століття комплекс єврейських будівель, дещо розбавлений будинками дворян та офіційних установ, займав майже всю тодішню міську територію. Біла Церква перетворилась на єврейське місто.

Такої кількості старовинних єврейських споруд немає навіть у самому Бердичеві. Незважаючи на нищівні бомбардування Білої Церкви в роки II Світової війни, у місті збереглася значна кількість будівель, які можна віднести до єврейського спадку. Чого лише варті три синаґоґи, велика школа Хедер, будинок для старих, лікарня Бяліка (зберігся лише один корпус). Найстаріший завод міста - «Білоцерківсільмаш» у XIX столітті також належав євреям.

Будинок Таубіна (XIX ст.)

Біла Церква. Будинок Таубіна (XIX ст.)

Понад два десятки «єврейських» будівель офіційно вважаються пам’ятками архітектури (ще вдвічі більше є таких, що до пам’яток не відносяться). Переважно це муровані дво- та триповерхові будинки, які колись були житловими. З-поміж них одним з найпривабливіших є будинок Таубіна (б-р Олександрійський, 6), в якому зараз філіал Національного університету культури і мистецтв. Поряд з Торговими рядами збереглася чудернацька споруда готелю (можливо, саме про цей готель писав Тарас Шевченко в своїй «Прогулке с удовольствием и не без морали»), а зовсім недалеко від них стоять три колишні синаґоґи: ремісницька - на вулиці Спартаківській, купецька - на Театральній та хоральна на вулиці Ярослава Мудрого. Дві останні розташовані в двадцяти метрах одна від одної (вул. Ярослава Мудрого, 25/2). Збудували їх наприкінці XIX століття

Купецька синаґоґа (кін. XIX ст.)

Купецька синаґоґа (кін. XIX ст.)

в стилі еклектизму. Купецька синаґоґа (в «Реєстрі нерухомих пам’яток України» вона чомусь іменується «молитовним будинком») кілька разів добудовувалася в XX столітті, тому дещо втратила характерні риси культової юдейської споруди. Хоральна синаґоґа (у християнській відповідності її можна прирівняти до кафедрального собору) - дуже велика і помпезна будівля. Обидві споруди є унікальними об’єктами серед архітектурних пам’яток Київщини. У синаґоґах зараз розташовані корпуси технолого-економічного коледжу.

У 1880 році відомий адвокат Мойсей Епель баум привіз до Білої Церкви свого нового секретаря - молодого Соломона Рабиновича. А 1883 року Рабинович разом з родиною оселився у місті. Це був майбутній класик єврейської літератури Шолом-Алейхем. У місті, на Клубній вулиці (зараз вулиця Леся Курбаса) він мешкав до 1887 року.

Музично-драматичний театр (XIX ст.), колишній театр «Палас»

Музично-драматичний театр (XIX ст.), колишній театр «Палас»

Неподалік від Торгових рядів, на розі Клубного провулку та вулиці Гетьманської розташований Київський обласний музично-драматичний театр ім. П.К. Саксаганського. Довжелезний будинок, в якому зараз розміщено театр, у XIX столітті був господарською спорудою Браницьких (одні кажуть складом, інші - стайнею), але потім її переробили у приватний театр - «Палас». На початку 20-х років XX століття сюди приїхала трупа молодого театру Кийдрамте, якою керував видатний режисер Лесь Курбас. Театр «Палас» націоналізували, і він став «Театром ім. Т.Г. Шевченка». У 1920 році у цьому театрі вперше в Україні Курбас поставив трагедію Шекспіра «Макбет», того ж року він відкрив у Білій Церкві курси акторської майстерності, а через три роки тут було створено філіал театральної майстерні «Березіль» з єврейською театральною секцією. 1928 року театру присвоїли ім’я Леся Курбаса, але через п’ять років режисера репресували, його трупа розпалась, а до Білоцерківського театру приїхала група випускників Київського музично-драматичного училища.

Поряд із Соборною площею, майже на березі Росі, стоїть Зимовий палац Браницьких. Збудували його на початку XIX століття. Зараз тут міститься школа мистецтв. Поряд із палацом майже два століття простояв Будинок дворянського зібрання, але на початку XXI століття його спалили невідомі зловмисники. Дворянське зібрання, яке пережило громадянську війну (з повстанням Директорії, що розпочалося 1918 року саме у Білій Церкві) та руйнівну II Світову війну, однак не змогло встояти в нинішні часи жорстокої боротьби за земельні ділянки - будівля згоріла за незрозумілих обставин, її виключили із Реєстру пам’яток, руїни розібрали, а земельну ділянку передали (чи продали?) приватній фірмі.

Якщо рухатись від Соборної площі до парку «Олександрія», ліворуч можна помітити комплекс старовинних будівель (б-р Олександрійський, 41-45). Це ансамбль споруд пошти, збудований у 20-ті роки XIX століття. Складається він з поштової станції (зараз у ній пошта і кафе «Стара Пошта»), службової будівлі, дому станційного доглядача, візницької, каретної, кузні, двох стаєнь та готелю. До речі, в цьому готелі зупинявся Тарас Шевченко. Ансамбль є унікальною пам’яткою, але для туристів, мабуть, цікавішим об’єктом буде споруда складів, збудована Браницькими наприкінці XVIII століття. Розташовані склади на Олександрійському бульварі (№62) поміж п’ятиповерхівок вулиці Вокзальної. Будівлю складів, з її портиками та колонами, можна назвати зразком марнотратства - зовсім незрозуміло, для чого Браницьким були склади-палац.

Великі стометрові склади, які й зараз виконують свою пряму функцію, є одним з най видатніших зразків промислової архітектури України кінця XVIII - початку XIX століть. Але туристи бувають біля цієї споруди дуже рідко. Всьому виною багатоповерхові будинки, що стіною оточили будівлю й ховають її від «сторонніх» поглядів, а також «розмиті» координати споруди в нечисленних путівниках.

Склади Браницькі почали будувати майже одночасно з великим парком, який у майбутньому отримав назву «Олександрія». За основу для парку було взято велику прадавню діброву на березі Росі. Ініціаторкою будівництва стала Олександра Браницька. До речі, відомий російський філософ Микола Бердяєв, який неодноразово бував у Білій Церкві, у своєму «Самопізнанні» стверджував, що Браницька насправді - позашлюбна дочка Катерини II і Потьомкіна. Можливо, саме цим пояснювалась величезна прихильність імператорського двору до родини Браницьких. Графині не давали спокою розкішні парки Петербурга, в яких минуло її дитинство, тому вона хотіла зробити й собі щось подібне. І можна сміливо сказати, що це їй вдалося. 

У парку тривалий час була розташована головна резиденція Браницьких. Це був палацово-парковий комплекс, який вважався одним з кращих у Російській імперії. На великі прийоми та бали сюди з’їжджалась не лише вся еліта південно-західної Росії, а й особи царської крові. Але за радянської влади більшість споруд палацового комплексу розібрали (ну не потрібні були пролетарям палаци). Парк почав занепадати.

Лише у 1955 році про нього знову згадали - почалася реконструкція, яка з перемінним успіхом триває й дотепер.

Дендропарк «Олександрія»Дендропарк «Олександрія» щорічно відвідують тисячі туристів. Але далеко не всі вони доходять до Палієвої гори - одного з найцікавіших і наймальовничіших куточків парку. Свого часу на цій горі було давньослов’янське поселення, а у 1702 році тут, на крутих схилах Росі, стояв повстанський табір Семена Палія, земляні укріплення якого видно й зараз. Обов’язково відвідайте Палієву гору - не пошкодуєте.