Буча, Ирпень и окрестности

Буча, Ирпень и окрестностиСкачать карту «Буча и окрестности»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

Буча - місто обласного значення (з 2007 р.), розташоване між невеличкими річками Бучанка і Рокач - притоками Ірпеня, за 30 км від обласного центру - м. Київа. В межах міста знаходиться залізнична станція Буча.

Уперше в писемних джерелах Буча згадується у 1630 р. як село Яблунька, що розташувалося на лівому березі р. Буча. Належало воно польському шляхтичеві Ю. Лясоті, який отримав ці землі від графа Потоцького за героїзм на військовій службі.

Землі обробляли місцеві селяни: вирощували жито, пшеницю, гречку, овочі. Наприкінці XIX ст. землі перейшли у володіння поміщиків Красовського, Пиховського та Сагатовського.

У 1868 р. син Северина Сагатовського побудував неподалік від села цегельний завод, який свого часу був найбільшим підприємством цього краю, (цеглу виробляли дуже високої якості з особистим клеймом "Яблунька". Вона була відома не тільки в Україні, а й за кордоном. А ще на власні кошти він побудував для дітей селян школу, де нині знаходиться Бучанський міжшкільний НВЗ.

Пан Красовський відкрив на території Бучі крохмально-паточний завод, а поряд облаштував два водоймища, з'єднані шлюзом. Підприємство працює і нині, а на озерах відпочивають жителі міста.

Назва міста Буча досить незвичайна та своєрідна. За легендою, під час будівництва залізниці робітникам не виплатили гроші, і вони зчинили страшенний галас, або "бучу", як тоді говорили. З цього приводу залізнична станція, де відбулася ця подія, була названа Буча.

Проте існує й інша думка щодо історії походження назви міста. Відомий вчений, кандидат історичних наук М. Рибаков стверджує, що на стародавніх картах вже до цього була позначена річка із назвою Буча. Саме від неї отримали назву і станція, і селище, а згодом і місто.

У "Тлумачному словнику живої великоросійської мови" В. Даля пояснюється, що "буча" - це корінна вода, яка піднімається в річці під час скресання криги до меженя; "бучадити" - піднімати рівень води вище меженя, а "бучала" - це вир або глибока яма, залита водою. Отже, Бучу могли отримати таку назву тому, що поряд була річка з бурхливою течією, яка навесні виходила з берегів й широко заливала місцевість. Щоправда, нині вона вже немає такого бурхливого норову.

Саме місто виникло як полустанок Буча під час будівництва Києво-Ковельської залізниці у 1898 р., де поселилися будівельники та залізничники. Буча швидко розбудовувалась завдяки мальовничій місцевості навколо.

Тут любили відпочивати столичні міщани та інтелігенція. До наших днів збереглася споруда в стилі лицарського замку - дача радника правління Києво-Ковельської залізниці Штамма. Не менш вишуканою була й дача відомого київського адвоката Неметті та його дружини, актриси Інсарової: серед розкішного саду було створене озеро, де плавали білі та чорні лебеді.

Чудова природа Бучі сприяла розвитку творчості видатного українського художника, критика та педагога, засновника й керівника Київської школи живопису Миколи Івановича Мурашка (1844-1909). Мешкаючи в Бучі, він створив чудові полотна пейзажів України, зокрема картину, де зображене мальовниче озеро поміщика Соколовського.

На великій веранді дачі сім’ї Мурашка, яка знаходилась на місці нинішньої школи-інтернату, влітку влаштовували театральні вистави, в яких ще гімназистом як актор, а згодом у студентські роки як режисер брав участь Михайло Опанасович Булгаков.

Сім'ї Булгакових та Мурашків товаришували. Неподалік одна від одної розташовувались і їхні дачі. Батько М.О. Булгакова - Опанас Іванович, доцент кафедри історії та розбору західних вірувань Київської духовної академії, - одночасно виконував обов'язки окремого цензора творів, що були написані французькою, англійською та німецькою мовами. У 1900 р. він купив у поміщика Красовського дві десятини землі і збудував добротну дачу на п'ять кімнат з двома великими верандами. У наступному році Булгакови заклали великий фруктовий сад і квітники.

Великою популярністю та повагою серед бучанців користувався лікар-гідропат Вітольд Болеславович Камінський (1859- 1931). Пройшовши навчання у Німеччині, він присвятив усе своє життя вивченню та популяризації лікування захворювань за допомогою водних процедур. Цей лікар приймав не тільки багатих, а й бідних, з яких не брав ніякої винагороди. В прийомні дні біля вокзалу завжди збирався натовп хворих, які приїжджали до нього на лікування.

У 1904 р. в Бучі придбав дачу академік Євген Оскарович Патон, який тоді переїхав із Санкт-Петербурга на роботу до Києва.

Академік сам доглядав сад. Був і невеликий город, де вирощувалися овочі, зокрема спаржева квасоля, яку дуже полюбляли господарі. Увесь вільний час Є.О. Патон із             задоволенням проводив на дачі, відпочиваючи віл щоденної наукової праці.

З 1904 р. в Бучі щоліта жила родина видатного українського композитора Левка Ревуцького. Нині місцева ДШМ носить його ім’я.

У різні часи до Бучі приїжджати Марія Заньковецька та Максим Рильський. Володимир Сосюра та Ігор Шамо, інші видатні люди.

У лютому 1918 р., коли на Київ йшли війська німецького кайзера, поблизу Бучі йшли запеклі бої з окупантами червоногвардійського загону Г. І. Чудновського, в якому були і бучанські робітники.

У роки Першої та громадянської воїн Буча весь час переходила із рук в руки: австро-німецькі окупанти, гетьманці, петлюрівці, денікінці, білополяки та червоноармійці. Усі ці події несли населенню розорення, пограбування, голод, смерть. ....

У 1926 р. в селищі створене сільгосп “Молодий господар" (вирощували плодово-ягіднихі культури), відновили роботу хімічне підприємство з виробництва галунів (подвійна сірчанокисла сіль алюмінію, хрому, заліза) та синьки, крохмальний завод.

Кількість населення поступово зростала. Якщо у 1923 р. в селищі проживала 1141 особа, то в 1939 р. - вже 3051. На той час у Бучі налічувалось 250 будинків.

Піл час Великої Вітчизняної війни сотні бучанців станіли до лав Червоної армії. На території Бучі, Ірпеня та Ворзеля були створені винищувальні загони з боротьби з       диверсантами та шпигунами. Ці формування використовуватися також і для охорони підприємств.

На початку липня 1941 р. в небі над Бучею вирувати повітряні бої. За спогадами очевидців, поле між Бучею та Ворзелем усе було вкрите уламками збитих літаків.

У середині того ж місяця до Ворзеля підійшли фашистські танки. З ними вела боротьбу батарея реактивних мінометів "Катюша", 23-тя мотострілецька дивізія, бронепоїзд "лідер "Б", прикордонники та київські ополченці.

У серпні 1941 р. радянські війська відступили за р. Ірпінь, де на правому березі в 1930-х роках, коли Західна Україна ще не була приєднана до СРСР, спорудили доти зі встановленими у них кулеметами, а подекуди й гарматами малого калібру. Тут пройшла перша лінія оборони Києва. Деякі з дотів збереглися й донині.

Під час фашистської окупації багато місцевих жителів вели підпільну роботу, перебувати в партизанських загонах.

5 листопада 1943 р. Буча була звільнена від окупантів силами 74-ї стрілецької дивізії. Вже після приходу Червоної армії багато бучанських партизанів добровільно пішли на фронт і загинули в боях.

Після звільнення від окупантів край був спустошений, земля порита бомбами та мінами. У 1944 р. були відбудовані мости через річки Бучанка та Ірпінь.....

Зростання населення у 1960-1980-х роках зумовило прискорення будівництва житла: Буча відтепер стає багатоповерховою.

В ювілейному 2011 р. бучанці святкували 110 річницю свого селища (день міста - друга субота жовтня).

Сьогодні місто розкинулось на площі  2657.6 га і має добре розвинуту інфраструктуру: Український гуманітарний інститут, 5пять шкіл, гімназія, спеціалізована школа-інтернат для дітей-сиріт з поглибленим вивченням іноземних мов, 5 ДНЗ,  ДЮСШ, стадіони, еколого-технічний центр, медико-соціальний центр, будинки культури, краєзнавчий музей, газета "Бучанські новини", торговельні центри та інш.

Велику увагу влада приділяє благоустрою міста: облаштовано дитячі майданчики, щороку висаджується більше тисячі зелених насаджень, створено сквери, встановлено пам'ятний знак воїнам-інтернаціоналістам та інш. Як результат роботи з благоустрою - місто двічі ставало призером обласного конкурсу "Місто найкращого благоустрою".

У Бучі проживає нині 29,8 тис. осіб (01.01.2014), в місті працюють потужні промислові підприємства скляної, приладобудівної, деревообробної та будівельної промисловості.

Мальовничі краєвиди сприяють розвитку туризма у місті.

Наймолодше місто області на сьогодні продовжує розбудовуватися і гарнішати. Стрімкими темпами ведеться як масове, так і індивідуальне житлове будівництво, розширюється мережа соціально-побутових закладів.