Центральна Київщина – туристичні маршрути вихідного дня

Центральна Київщина - туристичні маршрути вихідного дняСкачать карту «Київ та околиці №5, 6 - Фастів, Обухів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем  архиве карт

  • Фастівщиною (Томашівка • Пришивальня • Веприк • Скригалівка • Півні • Кожанка • Пилипівка • Ковалівка)

До шедеврів дерев’яного зодчества українського бароко та неоґотики (Липовий Скиток • Кожухівка • Васильків • Фастів)

Серед пагорбів Київського плато та Придніпровської височини, у долинах річок Ірпінь, Унава, Кам’янка та Стугна, лежать землі Васильківського та Фастівського районів. Цій території властиве різноманіття як історичних шляхів, так і пам’яток архітектури. Можливо, причиною цьому стало тривале перебування під владою двох держав - Польщі та Росії, а також двох церков - православної та католицької. Якщо виникає бажання відвідати найдавнішу дерев’яну церкву Київщини; побачити один із найяскравіших зразків українського бароко; помилуватися асиметричними формами одного з найбільш незвичних костьолів початку XX ст., слід обирати маршрут «До шедеврів дерев’яного зодчества, українського бароко та неоґотики».

Якщо більше цікавить динаміка швидкої зміни вражень від старих дерев’яних церков до сторічних кам’яних водяних млинів; від дореволюційних садиб до сучасних прикладів вкладання великих коштів у зовнішній вигляд села; від плутаних доріг з підводами в долині Кам’янки до зразкових європейських автошляхів у районі Ковалівки, краще вирушати у подорож Фастівщиною.

Звичайно, ці маршрути можна об’єднати в один дводенний або комбі-нувати їх. У будь-якому випадку, з нашого боку заперечень немає.

Центральна Київщина - туристичні маршрути вихідного дняОсновними пунктами цієї подорожі є Васильків та Фастів. У їхніх долях багато спільного. Обидва завжди були в тіні Києва і вважались його постійними супутниками. Обидва були прикордонними форпостами Київського князівства (щодо Фастова, то цей факт не доведено, але, у будь-якому разі, поблизу проходила лінія давньоруських прикордонних укріплень). Обидва у свій час перебували у власності церкви: Васильків - православної, а Фастів - католицької. Обидва знову ставали прикордонними містечками, але вже різних держав: Росії (Васильків) та Польщі (Фастів). Обидва мають цінні зразки культової архітектури. Але годі порівнювати ці два міста. Обидва заслуговують на окрему увагу.

Липовий Скиток. Онуфріївська церква (1705 р.)

Липовий Скиток. Онуфріївська церква (1705 р.)

Із Києва до Василькова можна потрапити, прямуючи Одеською трасою. Перед відвідинами цього райцентру пропонуємо трохи відхилитися на північний захід у напрямку сіл Кожухівка, Данилівка та Липовий Скиток, що туляться у мальовничій долині невеликої річки Бобриця. Місцевість має досить цікаву історію. За народними переказами, на території сучасної Данилівки колись було стародавнє місто Данилово, а поряд стояв скит Михайлівського Золотоверхого монастиря. Саме цьому скиту та старим липам, що росли довко¬ла, сучасне село Липовий Скиток завдячує своєю назвою. На початку XVIII ст. Захарій Корнилович, тоді ще ігумен Михайлівський, а пізніше - єпископ Переяславський, заснував Онуфріївський монастир. При ньому збудували дві церкви, одна з яких - Онуфріївська (колишня соборна) - збереглася до наших днів. 

Якщо не враховувати церкви, перенесені у музеї народної архітектури, то храм Св. Онуфрія у Липовому Скитку є найстарішим дерев’яним храмом Київщини, адже його збудували ще у 1705 році. Ця струнка трьохбанна будівля передає дух та самобутність давньої архітектури і дуже гарно вписується у краєвид. Хоча нова огорожа та прибудований до неї вхід-дзвіниця, дещо порушують гармонію.

_Кожухівка. Михайлівська церква (1820 р.)

Кожухівка. Михайлівська церква (1820 р.)

Рухаючись у зворотному напрямку, перед Калинівкою можна звернути до сусідньої Кожухівки. У цьому селі є ще один, більш пізній зразок української дерев’яної культової архітектури - Михайлівська церква. Збудували її у 1820 році, але чомусь довго не освячували і лише в 1836 році при ній створили парафію. Далі дорога веде на південний схід через Калинівку та Путрівку до Василькова. Місто розкинулося у надзвичайно мальовничій долині Стугни серед пагорбів та ярів. Деякі мікрорайони міста навіть нагадують гірські поселення. Природні форми рельєфу у Василькові та його околицях доповнюються легендарними Змієвими валами, стародавніми курганами, а також більш пізніми земляними укріпленнями, що були основою колишньої фортеці.

Васильків - одне з найдавніших східно-слов’янських міст. Уважається, що засновником міста був Володимир Великий, який назвав його Василів на честь свого християнського імені. Спочатку тут стояв князівський терем для розваг та полювання. Але у 996 році відбулася подія, після якої незначне поселення стало одним з головних форпостів на південному кордоні Київського князівства. Згідно з літописами, у цій місцевості Володимир зазнав поразки від печенігів. Князь із залишками свого загону сховався під мостом і дав клятву, що у разі порятунку поставить у місті Преображенську церкву, бо саме того дня було свято Преображення Господнього. І хоча важко уявити, як можна було сховатись із загоном під мостом, але князь врятувався, після чого була закладена церква, а місто додатково укріпили земляними валами та дубовими стінами.

Васильків. Собор Антонія і Феодосія (1758 р.)

Васильків. Собор Антонія і Феодосія (1758 р.)

На початку XI ст. у Василеві народився один із засновників Києво-Печерської лаври - Феодосій. А 1157 року, після того як місто перейшло у володіння князя Василька Юрійовича, назву Василів змінили на Васильків. На той час воно вже було торговим центром. Через нього проходив важливий Васильківський тракт.

У 1159 році Васильків та навколишні землі віддали Києво-Печерській лаврі, у власності якої він перебував до 1786 року. Навіть коли у 1586 році місто, яке на той час було у складі Речі Посполитої, отримало самоврядне Магдебурзьке право, його справами керував монастирський управитель. Тоді ж його вкотре укріпили і побудували замок.

1686 року Васильків відійшов до складу Московської держави та став прикордонним містом. Рівно через сто років він перейшов у казенну власність, а в 1797 році його зробили центром повіту.

Спокійний плин життя повітового містечка наприкінці 1825 року був порушений повстанням Південного товариства декабристів. У Василькові була розташована основна сила повстанців - Чернігівський полк. Після швидкого придушення заворушення життя міста повернулося у спокійне русло. У середині XIX ст. кількість населення зросла до 11 401 осіб, а наприкінці століття – до 13 132 (7108 українців, 5 140 євреїв, 820 росіян та 42 поляки). Нині у Василькові мешкає близько 40 тис. Майже все, що може зацікавити мандрівника у Василькові, розташоване в центрі або поблизу нього. На пагорбі, що височить над центральною частиною міста, на тихій вулиці Соборній стоїть видатна пам’ятка архітектури - собор Святих Антонія і Феодосія. Збудований собор у 1758 році в стилі пізнього бароко. Він став вершиною діяльності видатного українського майстра Степана Ковніра, який був головним будівничим Києво-Печерської лаври, брав участь у спорудженні церкви у Китаєві, Андріївської церкви у Києві, дзвіниць на Близьких і Дальніх печерах. Цікаво, що Ковнір до кінця свого життя залишався кріпаком Лаври. Собор, квадратний у плані, має півкруглі апсиди та завершується п’ятьма банями, центральна з яких височить над чотирма іншими. В інтер’єрі частково збереглися розписи кінця XIX ст. Поряд розташоване стародавнє городище. За переказами, саме тут стояла Преображенська церква, яку заклав Володимир Великий. Навколо проглядаються

Васильків. Миколаївська церква (1792 р.)

Васильків. Миколаївська церква (1792 р.)

системи земляних укріплень. Звідси відкривається чудова панорама міста. Насамперед, впадає в око мурована Миколаївська церква, збудована в низині 1792 року, тоді ще на околиці Василькова. Споруда поєднує елементи класицизму та бароко, має одну баню та прибудовану двоярусну дзвіницю. Інтер’єр розписано в XIX ст. Неподалік розташована каплиця «Живоносне джерело».

Є у Василькові ще й дерев’яна церква - Різдва Богородиці (пам’ятка архітектури збудована 1859 р). Ця невеличка будівля має дві бані і вирізняється вдалою композицією та пластичністю форм. Вона стоїть у північному передмісті, що має назву Западинка (у XIX ст. називалось Западинці). За переказами, колись, ще за польської влади, цього місця

Васильків. Церква Різдва Богородиці (1859 р.)

Васильків. Церква Різдва Богородиці (1859 р.)

побоювались у зв’язку з численними нападами розбійників, які робили тут «западню».

У центральній частині Василькова є старовинні будинки, вік яких сягає 100 і більше років. Серед них вирізняється адміністративна споруда темно-червоного кольору (збудо-вана в 1817 році, вона є зразком цивільної провінційної архітектури). Тут розміщувалось управління Чернігівського полку. Неподалік розташований меморіал воїнам, загиблим у роки II Світової війни, а на відстані невеличкої пішої прогулянки - затишний парк з каналом та перекинутими через нього містками.

Далі наш шлях прямує на південний захід - через село Митниця, де колись дійсно була митниця на кордоні між Польщею та Російською імперією - до Фастова.

Фастів широко розкинувся на обох берегах річки Унава. Історія виникнення як самого населеного пункту, так і його назви, точно невідома. Ймовірно, поселення існувало ще за часів Київської Русі та було сторожовим прикордонним форпостом на півдні Київського князівства. Про це свідчать земляні укріплення тієї доби навколо міста. Але вперше Фастів згадується у 1390 році як уже сформоване поселення, яким володіли тоді князі Рожановські.

З приводу походження назви є кілька версій. Найбільш проста з них - місто нарекли за назвою річки Фоса. Найбільш популярна - Фастів отримав назву завдяки військовим відзнакам кочівників - хвостам, які залишились біля міста після битви між «степовиками» та київським військом. Можливо, з причини невизначеності свого походження, цей населений пункт у історичних джерелах зустрічається з різними інтерпретаціями назви. Так чи інакше, але ще у XIX ст. місто офіційно мало назву Хвастів.

Фастів. Костьол Воздвиження Святого Хреста (1903-1911 рр.)

Фастів. Костьол Воздвиження Святого Хреста (1903-1911 рр.)

У середині XVI ст. спустошене татарськими нападами поселення було віддано під заставу римо-католицькій церкві в особі київського єпископа Паца. Його наступник, єпископ Йосип Верещинський, перейменував поселення на Новий Верещин, поставив тут замок та дерев’яний костьол, збудував друкарню, заснував католицьку парафію, звільнив мешканців від багатьох податків. Наступний єпископ - К. Казимирський - повернув населеному пункту попередню назву, виклопотав у короля надання Фастову прав міста та зробив тут резиденцію єпископів. 1612 року в місті відкрився єзуїтський колегіум, а в 1638-му - монастир бернардинців.

У роки козацьких війн 1648-1654 рр. Фастів був сотенним містечком Білоцерківського полку. Маєток єпископа захопили козаки, а всі католицькі споруди знищили. У період Руїни Фастівщина стала безлюдною пусткою. Лише у 1684 році польська влада дозволила заселення краю. Тоді ж у Фастові створили великий козацький полк, на чолі якого став легендарний Семен Палій (Гурко). У статусі полкового міста Фастів був одним з осеред ків великого козацького повстання, що розгорілося на Правобережжі у 1702-1704 роках.

У 1702-1712 роках Фастів був у складі Росії, але потім знову відійшов до Польщі, яка повернула місто у власність католицької церкви. 1723 року тут збудували новий костьол, а 1740-го - навіть православну Покровську церкву. Костьол був зруйнований у 1768 році під час захоплення Фастова гайдамацькими загонами Журби та Швачки. Покровська ж церква стоїть і нині. 1793 року Правобережна Україна перейшла до складу Росії. У XIX ст. місто досить жваво заселяється євреями. Так, у середині століття з 7539 мешканців міста 5508 були євреї. Після відкриття у 1870 році гілки Київ-Одеса Фастів стає важливим залізничним вузлом.

У період неспокійних та сумбурних 1917-1920 рр., коли влада часто переходила з одних рук в інші, у Фастові сталася визначна для України подія. Тут, на залізничній станції, у штабному вагоні, 1 грудня 1918 року відбулось підписання Акту злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Зараз поряд із будівлею залізничного вокзалу діє Музей на колесах, експозиція якого відтворює цю подію. Відкрито його 1 грудня 2001 року, але потрапити усередину не так просто: музей працює лише по п’ятницях.

Фастів - досить велике як для райцентру місто. Кількість жителів становить 51,5 тис. Тут є два музеї - вищезгаданий Музей на колесах та краєзнавчий.

Краєзнавчий музей розташований у будинку кінця XIX ст. (вул.Радянська, 9). На особливу увагу в музеї заслуговує зібрання матеріалів археологічного та етнокультурного напрямів.

...Уздовж спорожнілої вулиці розставлені плакати із загадковими технічними кресленнями котлів. Далі йде суцільна забудова з цегли та бетону. На потемнілих від віку стінах розрослися грибок та мох, проваллями чорніють вікна з вибитими шибами, що іноді наспіх замінені поліетиленом... Ні, це не кадр з трилера про Джека-Різника. Це промзона заводу хімічного обладнання «Червоний жовтень» (хоча назва «Жовтий червень» виглядала б більш загадково та заманливо як для такої вулиці-декорації). Сюди можна потрапити, якщо повернути на південь від перехрестя вулиць Шевченка та Соборної. Ще наприкінці XIX ст. тут розташовувався котельно-механічний завод Брандта.

Фастів. Залізничний вокзал

Фастів. Залізничний вокзал

До нашого часу залишилися та працюють промислові споруди, яким понад сто років. Саме вони додають похмурого вигляду. Свого часу тут впроваджував у виробництво свої ідеї Микола Бенардос, автор багатьох винаходів, запатентованих у Німеччині, Франції, Бельгії, Англії, США, Швеції та інших країнах. У Фастові минули останні роки життя цього «почесного інженера-електрика», винахідника дугового електрозварювання металів. На площі поряд з парком ім. Ю. Гагаріна (вул. С. Палія) стоїть пам’ятник М. Бенардосу.

Але найцікавіші пам’ятки Фастова розташувалися ближче до річки Унава. На вулиці Червоноармійській, неподалік від крутого спуску до заплави Унави, стоїть костьол Воздвиження Святого Хреста, збудований у 1903-1911 роках. Шпилі асиметричних веж цього католицького храму височать над містом, їх видно за кілька кварталів. Костьол спочатку будували за проектом польського архітектора В. Домбровського, але пізніше, у 1906 році, до робіт долучили українського спеціаліста Ф. Троупянського. 1909 року основна частина храму була готова, проте не вистачило коштів на оздоблення фасадів та інтер’єру. І лише 1911 року, після додаткового збору коштів, у тому числі, за допомогою концерту органної музики, усі роботи завершили. Костьол був освячений і почав діяти. Безперечно, цей архітектурний шедевр належить до найвидатніших пам’яток не лише Київщини, а й України.

Костьол поєднує в собі традиційні романо-ґотичні форми та елементи модерну, що відображається у асиметричному виконанні фасаду та окремих деталей. Звична для Готичних костьолів суворість, підтримана гострими та витягнутими формами, гармонійно поєднуються з елегантністю, витонченістю, стриманістю і, навіть, тендітністю. Якщо костьоли, як правило, асоціюються з чоловічим началом, то в даному випадку, скоріше, слід казати про об’єднання чоловічих та жіночих рис. Можливо, м’якості храму додає й жовтий колір цегли, з якої він збудований. Вікна прикрашені кольоровими вітражами, а стіни - сюжетними барельєфами. На думку деяких спеціалістів, у стилі виконання цих барельєфів відчувається рука майстра Еліо Саля, що виконував скульптурні оздоблення «Будинку з химерами» та Миколаївського костьолу в Києві.

Ремонт храму було проведено в 1991 році. Значну роль в цьому відіграв отець Зиґмунд Козар (помер у 2003 році), ім’ям якого названа площа перед костьолом. Навпроти, через дорогу, реставрується будівля католицької духовної семінарії.

На лівому березі Унави (вул. Пушкіна, 1) є ще одна видатна архітектурна пам’ятка національного значення - дерев’яна Покровська церква (1740 р.) із дзвіницею (1781 р.).

Фастів. Покровська церква (1740 р.)

Фастів. Покровська церква (1740 р.)

Тризрубна церква з трьома банями вважається шедевром української дерев’яної архітектури. Цей православний храм милує зір гармонійністю форм та випромінює спокій, що іноді відчувається поряд із літньою мудрою людиною. Хоча зараз, зі слідами свіжої фарби, споруда має дещо декоративний вигляд. А от невисока двоярусна дзвіниця скоріше нагадує сторожову давньоруську вежу. Вона грізно і тривожно підіймається над вулицею Димитрова, ніби нагадуючи парафіянам про справедливе покарання за гріхи. До речі, дерев’яна стара огорожа навколо церкви теж незвичайна, якщо не сказати унікальна - вона зроблена без жодного цвяха, місцями збереглися старовинні орнаменти. На протилежному боці дороги лежить величезна брила і стоїть дерев’яний хрест. Разом вони створюють композицію, що офіційно називається «Пам’ятний знак на честь 375-річчя Семена Палія» Неподалік від Покровської церкви, на тій же вулиці розташований Фастівський пивзавод. Заснований він у 1906 році німецьким підприємцем Зібертом. Тоді це була невеличка пивоварня, де улюблений багатьма напій розливався у бочки. Зараз Фастівський пивзавод входить до об’єднання «Оболонь». Поряд є фірмова крамниця, де можна придбати свіже пиво з колекцій, що розливаються на цьому підприємстві.