Чернігівська область – карта автошляхів

Чернігівська область - карта автошляхівСкачать «Чернігівська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты городов и областей Украины»  бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Чернігівська область — один із найбільших за площею і найдавніших регіонів країни, утворений 1932 р., на півночі межує з Білоруссю і Росій­ською Федерацією. Більша частина краю лежить на Придніпровській низовині (Чернігівське Полісся), і тільки північно-східну частину (Новгород-Сіверське Полісся) займають відроги Середньоруської височини, а крайні південно-східні райони — Полтавська рівнина.

Пласкій, іноді положисто-хвилястій поверхні області, п’ята час­тина якої вкрита лісами, особливої мальовничості та природної по­важності додають широкі долини рівнинних, але швидкоплинних рік — Дніпра та його лівих припливів — Десни, Снову, Сейму та інших.

Перші поселення давньої людини на теренах краю з’явилися в се­редньому палеоліті (понад 50 тис. років тому). У VII—VIII ст. тут жили східнослов’янські племена сіверян і полян, а в XI ст. утвори­лося величезне Чернігівське князівство. У 1239—1240 рр. поліські землі захопили татаро-монголи, після яких ці терени контролювали Велике князівство Литовське (друга половина XIV—XV ст.), Москов­ська держава (XVI ст.) і Річ Посполита (перша половина XVII ст.).

Після Визвольної війни (1648—1654) і Переяславської угоди з Мос­ковською державою (1654) Чернігівщина стає частиною козацької автономії, що проіснувала до 1775 р. Згодом Чернігівське і Новгород- Сіверське намісництва увійшли до складу Малоросійської (1797), а потім Чернігівської (1802) губерній Російської Імперії.

У деяких містах краю збереглися православні культові споруди часів Київської Русі, а архітектурну спадщину XVII—XIX ст. демон­струють різноманітні зразки релігійного і цивільного будівництва — православні храми, палаци і маєтки з чудовими парками, адміністра­тивні будинки і пам’ятники.

Чернігів — одне з найстаріших міст країни на високому березі Десни — відомий із літописів за 907 рік. Після утворення Чернігів­ського князівства (1024) в місті будують один з найдавніших храмів Київської Русі — Спасо-Преображенський собор, що став усипаль­ницею чернігівських князів. Згодом з’являється Єлецький (1076) і Троїцько-Іллінський (1069) монастирі та будується ІГятницька церк­ва (XII ст.). Після руйнування Чернігова татаро-монголами 1239 р. місто занепадає, і лише наприкінці XV ст. відбудовується Єлецький монастир і відновлюється Успенський собор. 1534 р. над Десною по­стає фортеця, яку нині уособлюють дванадцять бастіонних гармат на валу Дитинця.

З 1618 р. Чернігів переходить під владу Речі Посполитої, за п’ять років дістає магдебурзьке право. Відновлюється Троїцько-Іллін­ський монастир (1649), де реконструюється Іллінська церква (1069) і постають нові Введенська церква (1677), Троїцький собор (1695) і 58-метрова монастирська дзвіниця (1775).

Під владою Московії наприкінці XVII ст. Чернігів стає одним з найбільших міст українського Лівобережжя. Зі світських споруд ті часи презентують будинки полкової канцелярії (XVII ст., будинок Я. Лизогуба) і Малоросійського колегіуму (1700), а серед культових — Катерининська церква (1715). З 1782 р. Чернігів — центр на­місництва, а з 1802 р. — губернії. У старому місті збереглося чимало споруд XVIII—XIX ст., що роблять Чернігів північним туристичним центром країни.

Місто Ніжин на берегах річки Остер відоме з літописів за 1147 рік, коли тут була фортеця Чернігівського князівства, зруйнована 1239 р. Поселення відродилося на початку XVII ст. з будівництвом нової фортеці і згодом стало найбільшим полковим центром Лівобережжя. Ніжин прикрасили Миколаївський (1669) і Благовіщенський (1716) собори та низка інших культових споруд. 1820 р. в місті відкриваєть­ся Гімназія вищих наук (згодом ліцей), а нині — Ніжинський педа­гогічний університет, названий на честь найвидатнішого свого учня — письменника Миколи Гоголя.

Новгород-Сіверський — князівська столиця на високому березі Десни — відомий з 1096 року. Місцевий володар Ігор Святославич 1185 р. здійснює невдалий похід проти половців, що став сюжетом видатного шедевра давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім» (1187). Після руйнування татаро-монголами (1239) Новгород-Сівер­ський відродився лише за часів гетьманської України, коли постали головні міські пам’ятки — найстарший Успенський собор (1671) і від­новлений Спасо-Преображенський монастир. На його теренах бу­дуються Палатний корпус з Петропавлівською церквою (1693); над- брамна вежа (1699), мури і вежі, будинок настоятеля з церквою Святого Іллі, келії і бурса (XVII ст.). 1796 р. монастирський двір при­красив Спасо-Преображенський собор. 1990 р. тут створено Історико- культурний музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім».

Містечко Козелець на берегах річки Остер за часів гетьманської України було центром Київського полку, про що нагадує будинок полкової канцелярії (1760). Найвидатнішою місцевою архітектурною пам’яткою є величний собор Різдва Богородиці із дзвіницею (1766), започатковані графинею Н. Розумовською. За своєю пишністю і кра­сою Козелецький собор не має рівних серед культових споруд сере­дини XVIII ст. у всій Російській імперії. Родзинкою чудового хра­мового інтер’єру є грандіозний, у сім ярусів, різьблений позолочений іконостас.

Біля села Качанівка на березі річечки Смош розташувався най- відоміший поміщицький маєток Лівобережної України, заснований у першій половині XVIII ст. У 1771—1808 pp. Качанівкою володіли граф П. Румянцев-Задунайський та його син, у 1808—1897 pp. — Тарновські. Тут збереглися палац, два флігелі і водонапірна башта, що утворюють парадний двір, альтанка М. Глинки, два службових корпуси, Георгіївська церква і чудовий парк. За радянських часів тут працював дитячий будинок і санаторій, доки 1980 р. колишній маєток не перетворили на Історико-культурний заповідник «Качанівка».

Село Сокиринці на берегах річечки Утка, відоме з давньоруських часів, з 1717 р. стає власністю прилуцького полковника Г. Галагана, який допоміг військовим Петра І зруйнувати Запорожську Січ 1709 р. Його нащадок П. Галаган у віковій діброві започатковує будівництво родового маєтку. Родзинкою його композиції стала головна алея пейзажного парку, новий кам’яний палац та глибока перспектива краєвиду від палацу до водної гладі ставка. Величний палац (1829) — цікавий зразок української паркової маєткової архітектури — в ра­дянські часи надав притулок сільськогосподарському технікуму, який діє тут і понині.

Село Тростянець у XIX ст. стає власністю нащадків гетьмана Ско­ропадського. 1830 р. тут постають маєткові будівлі, а за рік навколо них було засновано парк. Майже півстоліття кріпаки І. Скоропад­ського створювали високомистецькі ландшафти і краєвиди. Титанічні зусилля не пішли намарно — Тростянецький дендропарк площею 204 га, де зростало понад 400 видів і форм дерев і чагарників, вва­жався одним з найбагатших у колишньому Радянському Союзі.