Демографічна ситуація в Україні

Демографічна ситуація в УкраїніСкачать карту «Демографічна ситуація в Україні»

Скачать «Экологические карты и атласы» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Медико-демографічні проблеми. Населення як об’єкт еколого-географічного картографування має свої особливості. З одного боку, воно через господарську діяльність впливає на стан природного середовища, з іншого - населення зазнає впливу екоситуації, що склалася (у тому числі за його участю). Найбільш безпосередньо населення впливає на природне середовище в населених пунктах - місцях його виробничої і соціальної діяльності.

По-друге, населення - це суспільний організм, який складається із сукупності людей, об’єднаних у межах територій на основі суспільного виробництва та споживання. Через ці процеси населення тісно взаємодіє з навколишнім середовищем. З економікою населення пов’язане через трудові ресурси та їх використання, а з природою - через природокористування, природні умови життя і діяльності людей.

По-третє, населення - один з головних елементів географічної системи, її центральний компонент, по відношенню до якого може оцінюватися екологічна якість навколишнього середовища. Основним його показником є густота населення, тобто кількість жителів на 1 кв. км. Для екологічної оцінки бажані також показники демографічного тиску (навантаження), який створюється всім населенням, що проживає на певній території. Демографічне навантаження - це відношення густоти населення у даному адміністративному районі до загальної густоти населення України. Ці та інші показники використовуються для визначення техногенного навантаження на природне середовище. Вплив населення відчутний при його густоті понад 200 осіб/кв. км. Дуже висока і надзвичайно висока концентрація населення спостерігається в центрі промислових регіонів України, особливо в Донбасі, і становить понад 400 осіб/кв. км. У його структурі значно переважає міське населення. Сільського населення більше в західних областях України.

На високоурбанізованих територіях сформувалася складна екоситуація, а саме: забруднене атмосферне повітря, високий рівень шуму, електромагнітні випромінювання, концентрація промислових підприємств на обмеженій території, висока густота населення, міграційні процеси, збільшується кількість приміського населення, яке зазнає впливу нових умов, тобто урбанізованих територій.

Природний та механічний рух населення (міграції) впливають на формування соціально-економічних і екологічних умов території, оскільки структура та кількість груп мігрантів змінюють співвідношення міського і сільського населення в межах окремих територій, впливають на професійний склад. З іншого боку, мігранти змінюють сприйнятливість населення до тих чи інших хвороб, що пов’язане з процесами адаптації організму людини.

Названі демографічні особливості впливають на дві складові приросту населення : народжуваності - у бік її зменшення, та смертності - у протилежному напрямі, тобто її зростання. Для міського населення від’ємний показник приросту вперше зареєстрований у 1992 році, а сільське цей критичний бар’єр подолало на 10 років раніше. Тобто сільські жителі перші відчули на собі екологічну кризу. На це також вплинули складні соціально-економічні умови, що спричинили відтік сільського населення до міста.

Зниження загальних рівнів смертності, яке мало місце протягом 80-х років, практично припинилося у 1987-1989 роках, і намітилась стійка тенденція до їх зростання. Особливо ця тенденція прискорилася після 1991 року і набула тотального характеру. Загальна несприятлива ситуація зі смертністю населення в Україні поєднується із значними територіальними розбіжностями в рівнях цих показників.

Слід зазначити, що невисокі показники народжуваності за останні роки (у деяких випадках дещо нижчі, ніж в Україні) спостерігаються у більшості західноєвропейських країн, але приріст населення у них зберігається за рахунок відносно невисокої смертності. У нас вона майже в 1,5 рази вища, до того ж не спостерігається тенденції до її зниження. У 1965 році в перерахунку на кожну тисячу населення померло 7,8 осіб, у 1970, 1975, 1980, 1985, 1989, 1993, 1995, 1996, 1997 роках - відповідно 8,8; 10,0; 11,4; 12,1; 11,6; 14,2; 15,4; 15,2; 14,9 осіб. Якщо населення України в 1993 році складало 52,2 млн. осіб, то у 1998 і 2000 роках - відповідно 50,5 і 49,4 млн., тобто цей показник помітно зменшується.

Людський розвиток. Концепція людського розвитку є логічним продовженням еволюції двох найбільш поширених доктрин. Перша полягає в існуванні “основних потреб”, які забезпечує держава, що надає власним громадянам все необхідне для існування: харчування, освіту, охорону здоров`я тощо. Інша - це доктрина економічного розвитку, що основну увагу приділяє економічному розвитку як засобу розширення можливостей отримання більш високих доходів.

Людський розвиток поєднує ці дві концепції та доповнює їх важливими компонентами. В центрі людського розвитку перебуває людина, її потреби та розвиток. Концепцією визначається задоволення не тільки її фізичних, а й духовних потреб. Розвиток означає постійне розширення можливостей для задоволення потреб. Але ще важливішою категорією цієї концепції є поняття "вибір", тобто існування широких можливостей застосування власних здібностей при вільному виборі напряму їх реалізації з максимальним заохоченням з боку держави, є основною ідеєю людського розвитку, яка більш повно охоплює всі сторони співіснування та співпрацю людини і держави.

Концепція людського розвитку опублікована в 1990 році у першому звіті ПРООН про людський розвиток і визначає це поняття як розширення вибору для людини. Розширення вибору - це процес безмежний, що буде змінюватися з перебігом часу. Але на будь-якому етапі розвитку існує вибір трьох речей: вести здоровий спосіб життя та жити довго, набувати знань та мати доступ до ресурсів. Згідно з цієї концепцією фахівцями ПРООН побудовано індекс людського розвитку, який дозволяє визначити місце країни у світі за рівнем людського розвитку та за окремими його складовими.

В основу розробки регіонального показника людського розвитку, крім загальної концепції, покладена концепція людського розвитку України. В українському звіті ПРООН про людський розвиток за 1995 рік розроблено стратегію людського розвитку, що має чотири основні аспекти: можливість, справедливість, зайнятість, навколишнє середовище.

З часу прийняття стратегії людського розвитку в Україні та її опублікування у першій національній доповіді про людський розвиток у 1995 році відбулися певні зміни в соціально-економічному житті країни. На жаль, можна констатувати, що  жоден з чотирьох аспектів стратегії не був реалізований. Реалізацію їх можна оцінити за допомогою аналізу економічних показників, які описують даний елемент стратегії, та їх зміни в часі. На думку авторів, реалізацію аспектів людського розвитку та їх регіональну диференціацію в Україні необхідно оцінювати по дев'яти блоках: демографічний розвиток, розвиток ринку праці, матеріальний добробут, умови життя, охорона здоров’я, рівень освіти населення, соціальне середовище, фінансування людського розвитку, екоситуація.

Збільшення складових індексу людського розвитку порівнянно з методикою ПРООН викликане необхідністю врахування варіації по таких компонентах людського розвитку, що мають значення саме для регіонів України.

Бідність населення. Сьогодні переважна більшість науковців визначає бідність як неможливість підтримувати спосіб життя, найбільш поширений у конкретному суспільстві в даний час. Вивчення бідності як складного соціально-економічного явища потребує комплексної оцінки із застосуванням системи різних методів та підходів. При цьому використання показників доходів на сьогодні виглядає недоречним, оскільки вони не відображають реального рівня добробуту населення. Так, дані обстеження умов життя домогосподарств у 1999-2000 роках за матеріалами Держкомстату України свідчать про перевищення витрат над доходами в середньому в 1,5 рази. Отже, хоча витрати опосередковано характеризують фактичне споживання, вони більш точно визначають реальний рівень добробуту і можуть бути використані як доходи.

Таким чином, критерієм для визначення бідності в Україні на основі експертної оцінки можна вважати 75% медіанного рівня (не враховуються крайні величини) витрат, який у 2000 році дорівнював 156 грн. на одну умовну особу на місяць. Доходи і витрати для характеристики рівня добробуту домогосподарства доцільніше розраховувати не в середньому на 1 особу, а з урахуванням еквівалентної шкали. Загальновідомо, що існує певна економія на умовно постійних витратах із збільшенням розміру домогосподарства. Отже, витрати першого члена домогосподарства приймаються за одиницю, а всіх інших членів – із коефіцієнтом 0,7. Виходячи з цього, середньодушові еквівалентні доходи в Україні у 2000 році становили 177,2 грн., а середньодушові еквівалентні витрати - 240,1. При цьому рівень бідності складав 26,4 відсотка.

Регіональний аналіз свідчить про існування значної диференціації у рівнях бідності по областях при відсутності прямого зв’язку між значенням показника і територією проживання. Так, найвищі рівні бідності спостерігаються в різних за географічним положенням регіонах країни: Миколаївській (44,9%), Луганській (35,5), Чернівецькій (34,6), Волинській (33,6) та Вінницькій (32,0) областях і м.Севастополі (35,1%). Найбільш благополучними за показником рівня бідності можна вважати м.Київ (11,5%), Одеську (20,0), Харківську (21,2), Закарпатську (22,0) та Кіровоградську (22,5%) області.

Побудова карти за принципом рівних значень інтервалів показника рівня бідності виявила наступну закономірність: у першу групу (з найнижчим рівнем) увійшло лише м. Київ, а в останню групу (з найвищим рівнем) - Миколаївська область. При цьому розмах варіації склав 126% до середнього значення в країні , що свідчить про різку диференціацію показника рівня бідності по областях.

Здоров’я населення. Сучасна медицина, як правило, орієнтується на негативні показники здоров’я окремих людей і всього населення, що вступає в очевидне протиріччя із стратегічною лінією охорони здоров’я - профілактикою захворювань. Профілактична направленість передбачає попередження захворювань, зміцнення здоров’я людей. Це вимагає поступового відходу від негативних показників і переходу до оцінки суспільного здоров’я через систему позитивних показників, а саме : суспільне здоров’я - це така інтегральна характеристика всієї сукупності індивідуальних рівнів здоров’я членів суспільства, яка характеризує імовірність досягнення ними максимального рівня здоров’я і творчої активності протягом максимально можливої тривалості життя, а також життєздатність усього суспільства в умовах соціально-економічного та екологічного його розвитку. Наведені позитивні показники здоров’я мають лише теоретичну цінність, оскільки їх не можна застосувати на практиці через відсутність кількісних даних. Тому в найближчому майбутньому для характеристики суспільного здоров’я будуть користуватися негативними показниками (захворюваність, смертність, інвалідність тощо), які відображають лише умовну негативну характеристику, стан здоров’я “від зворотного” і розраховуються за певний період (частіше за рік) по відношенню до певної кількості населення (як правило, на 100 тисяч осіб).

Захворюваність населення можна вважати найчутливішим показником, який характеризує вплив середовища на людину. При цьому первинна захворюваність визначається на основі лише вперше зареєстрованих випадків хвороби протягом року, а загальна (хворобливість, поширеність) враховує усіх хворих, виявлених на момент обліку. Статистичні показники захворюваності не зажди достовірні та порівняльні. Показники смертності, навпаки, вважаються більш достовірними. Вони грунтуються на випадках смерті кожної окремої людини, які обов’язково реєструються, причому за єдиною міжнародною класифікацією.

Серед негативних показників нездоров’я населення виділяються такі, поширення яких певним чином залежить від стану навколишнього середовища. Ці захворювання називаються екологозалежними і за своїм характером прояву вони можуть бути випадковими та невипадковими. Останні поділяються на :

  • індикаторну патологію, яка характеризує високий ступінь залежності здоров’я від якості навколишнього середовища (профзахворювання, онкозахворювання, перинальна смертність, вроджена патологія, генетичні дефекти, алергози, токсикози, ендемічні захворювання тощо);
  • екологічно залежну патологію, що характеризує середню залежність від якості навколишнього середовища (загальна та дитяча смертність, хронічний бронхіт і пневмонія у дітей, загострення основних захворювань серцево-судинної і дихальної систем);
  • помірний ступінь залежності (патологія вагітності, захворювання з тимчасовою втратою працездатності, хронічний бронхіт і пневмонія у дорослих, основні захворювання серцево-судинної системи тощо).

Зовсім інша причина випадкової патології. Навколишнє середовище може мати властивості, які самі по собі не патогенні для людини, але при контакті з ними у людини підвищується потенційна небезпека захворіти. До випадкової патології можна віднести травматизм, природно-вогнищеві та інші інфекційні захворювання, коли відбуваються випадкові зустрічі людини зі збудниками хвороб і, як наслідок, виникнення захворювань. Зв’язки між випадковими хворобами, за винятком травматизму, і навколишнім середовищем більш рухомі, легше піддаються зовнішньому впливу, тому рівень захворюваності населення можна знизити дуже помітно і відносно швидко. До випадкової патології належить і сибірська виразка, актуальність якої підвищилася внаслідок терористичних актів у світі. Збудник цієї хвороби - спороутворююча паличка, яка розмножується в організмі свійських травоїдних тварин і з їхніми виділеннями потрапляє до навколишнього середовища. Поширення хвороби залежить від умов виживання збудника. Він швидко гине в кислому середовищі, а сприятливим для нього є середовище з нейтральними умовами. До останніх належать землі, багаті на чорнозем, тобто уся територія України, крім Полісся (з характерними кислими грунтами), гірських місцевостей Карпат та Криму.

Нині в структурі захворюваності населення України за станом на 2000 рік переважають хвороби органів дихання, системи кровообігу, нервової системи, органів чуття і травлення. Переважно це хронічні, довготривалі хвороби, які переходять в інші або супроводжують людину протягом життя. В структурі смертності населення це співвідношення інше: на першому місці - смертність від захворювань органів системи кровообігу, далі - злоякісні новоутворення, нещасні випадки та інші.

Нами експериментально виконано синтетичну оцінку суспільного здоров’я населення на основі комплексу показників, що всебічно і безпосередньо характеризують здоров’я населення: загальні медичні (поширеність хвороб, захворюваність, смертність, інвалідність, у тому числі загальна і дитяча); психічні розлади (поширеність психічних розладів і захворювань нервової системи та розладу органів чуття тощо); спадкові розлади (вроджені аномалії, очікувана тривалість життя тощо); соціальні (демографічне навантаження, природний рух населення, рівень соціальної завантаженості, рівень медичного обслуговування, джерела існування тощо); показники стану екоситуації, включаючи співвідношення техногенного навантаження і стійкості до нього природного середовища.

Інтегровані показники можуть розраховуватися стосовно всього населення і окремо для різних вікових груп. При цьому екологічна залежність здоров’я останніх визначається за питомою вагою відповідних показників у загальному індексі здоров’я. Розрахунки інтегрального індексу здоров’я виконані нами за схемою Л.Є.Полякова і Д.М.Малинського [1973]. Ця інформація різнопланова, тому здійснено її нормування та масштабування методами математичної статистики. В подальшому ці нормовані величини замінювали відповідними ймовірними одиницями з метою уніфікувати всі показники здоров’я. За допомогою цих імовірнісних величин () розраховуються узагальнені індекси здоров’я (y) для областей України: . Наприклад, Вінницька область має індекс здоров’я 47 %, а Херсонська - 53 %. Це можна пояснити наступним чином: у Вінницькій області у населення зареєстровано 47 % максимально можливого рівня здоров’я (від 100 %), а в Херсонській - 53 %, тобто здоров’я населення першої області нижче, ніж другої на 6 %. Вони зображені на карті величиною колової картодіаграми в межах областей України, а структура цього індексу - її сегментами (медичні, психічні, спадкові, соціальні та екологічні показники). Очевидної переваги названих показників на карті не спостерігається. Загалом в Україні вони мають по 20 %. У світі спостерігається дещо інша закономірність: експерти ВОЗ встановили, що здоров’я людини на 50-52 % залежить від способу життя, на 20-22 від спадкових хвороб, на 7-12 від служби охорони здоров’я, на 18-20 від економічних умов.

У територіальному аспекті найбільші індекси здоров’я (56 %) мають жителі західних і південних областей України, найменші (40 %) - промислового Придніпров’я та Донбасу, тобто там, де складна екоситуація, індекси здоров’я нижчі. При цьому екологічний фактор складає від 23 до 34 % сумарного індексу здоров’я населення.

У процесі проведеного еколого-географічного аналізу і оцінки здоров’я населення на основі картографічного моделювання встановлено наступне :

  • територіальний розподіл сумарної захворюваності населення тісно корелює з рівнем екоситуації в Україні. Внаслідок постійного і зростаючого втручання населення у природу відбуваються порушення екологічної рівноваги, наслідком чого є значні погіршення стану здоров’я людей, їх фізичного розвитку, зміна характеру патології населення, зокрема поступове зростання в структурі захворюваності та смертності хронічних хвороб і відповідно зменшення інфекційних;
  • існує залежність рівня здоров’я населення певного регіону від якості навколишнього середовища. Здоров’я відображає динамічну рівновагу між організмом людини і середовищем її існування та має певну біологічну стійкість, яка забезпечує його стабільність при допустимій зміні параметрів факторів навколишнього середовища. У зв’язку з цим, високий рівень здоров’я населення стає основним показником оптимізації екостану інтегративної геосистеми "суспільство-природа", а параметри навколишнього середовища, що забезпечують його, є визначальними критеріями при оптимізації геосистеми. Тому здоров’я населення (поряд з гігієнічними і екологічними нормативами) є важливим критерієм оцінки екостуації в регіонах. Розроблена нами система тематичних карт дозволила виявити територіальні аспекти проблеми здоров’я населення - стан навколишнього середовища, які будуть корисними для більш раціональної організації роботи медичних установ.

Для цього необхідно зорієнтувати систему охорони здоров’я на профілактику і лікування екологозалежних хвороб, що передбачає створення в Україні єдиного реєстру екологозалежних захворювань, розробку і впровадження ефективної їх терапії тощо.