Дніпропетровська область – карта автошляхів

Дніпропетровська область - карта автошляхівСкачать  «Дніпропетровська область - карта автошляхів»

Скачать «Карты областей и городов Украины» бесплатно, а также скачать много других карт можно в нашем архиве карт

Дніпропетровська область - найбільша область Центральної України, утворена 1932 р. Її тери­торію майже навпіл поділяє 270-кілометровий відрізок долини го­ловної ріки України — Дніпра, від якого й пішла сучасна назва ре­гіону. Природного дніпровського річища в краї не залишилося — воно спотворене водами Дніпровського (1932) і Дніпродзержинського (1964) водосховищ.

Область розташована на хвилястій рівнині, майже вщент поріза­ній досить глибокими долинами річок, балок та ярів. Правобережжя займає Придніпровська височина, поверхня якої поступово знижу­ється в південно-східному напрямку. Лівобережну частину регіону формує Придніпровська низовина та клаптик відрогів Приазовської височини.

Терени краю вкриває вигадливе мереживо долин дніпровських припливів — Орелі, Самари, Вовчої, Мокрої Сури, Базавлука, Інгульця, Саксагані та інших річок. І хоча вони істотно міліють у літній період, це не заважає створенню подекуди надзвичайно мальовничих ланд­шафтів — природної прикраси Дніпропетровщини.

Археологічні знахідки свідчать, що окремі райони сучасної об­ласті заселялися протягом ледь не усього доісторичного часу, по­чинаючи з середнього палеоліту (100 тис. років тому).

У VII—IV ст. до н. е. тут мешкали племена скотарів-скіфів. Про них розповідають численні поховання найзаможніших кочівників — царські кургани. У найвідоміших з них (Чортомлик і Товста Могила, IV ст. до н. е.), розташованих неподалік міста Нікополь, знайдені шедеври давнього прикладного мистецтва. У кургані Чортомлик — срібна амфора з рельєфними зображеннями скіфів, а у Товстій Могилі — унікальна нагрудна прикраса, золота пектораль.

За часів Київської Русі Дніпром проходив знаменитий торговий шлях «з варягів у греки». Наприкінці XV ст. за порогами Дніпра (а північний, або перший з них, — Кодацький, розташований біля сучасного Дніпропетровська) почали осідати козаки. Згодом місцем їхнього згуртування стала волелюбна Запорозька Січ, заснована в середині XVI сторіччя.

Інтенсивне і відносно системне освоєння краю розпочалося з бу­дівництва нових міст наприкінці XVIII ст. після закінчення другої русько-турецької війни (1768—1774). Тоді, захопивши пониззя Дніпра, а трохи пізніше додавши до своїх володінь Причорномор’я, Приазов’я і Крим, Росія практично ліквідувала загрозу спустошливих набігів з боку Османської імперії.

Нове обличчя краю почало окреслюватися з приходом у Малоросію капіталізму. Експлуатація родовищ Криворізького залізорудного басейну (1881) і відкриття залізничного сполучення з Донбасом (1884) поклали початок формуванню тут одного з найбільших у нинішній Україні промислових центрів. 1932 р. на базі п’яти округів створена Дніпропетровська область, а пізніше (1938—1939) периферійні час­тинки її території увійшли до складу новостворених по сусідству Запорізької, Миколаївської і Кіровоградської областей.

Завдяки відносно недавньому освоєнню цих земель на Дніпропет­ровщині збереглися світські та адміністративні споруди переважно XIX—XX ст. Значно ширшим віковим спектром (XVIII—XX ст.) пред­ставлено архітектурні пам’ятки культового призначення — лише православні храми. Пам’ятні місця Запорозької Січі відзначені мо­нументами, а простори області багаті на численні пам’ятники радян­ського періоду.

Дніпро (Дніпропетровськ) — третє за чисельністю населення місто України, що поступається лише його столицям, розташоване на берегах Дніпра у місці впадіння в нього лівого припливу — річки Самари. Катеринослав (так на честь імператриці Катерини II Дніпропетровськ називався до 1926 р.) належить до міст, що виникли під час колоні­зації Російською імперією українських земель.

Формально місто засноване 1787 р. Катериною II, коли під час подорожі приєднаними південними землями вона заклала перший камінь у будівництво Преображенського собору. Спадкоємець ім­ператриці Павло 1 1797 р. перейменував Катеринослав у Новоросійськ, але згодом (1802) місту повернули первісну назву і воно стало цент­ром найбільшої Катеринославської губернії.

Історію розвитку Катеринослава, як і більшості українських міст, заснованих у XVIII ст., можна простежити за його архітектурними пам’ятками. Від першого етапу, коли розбудовувався центр губер­нії, збереглися Потьомкінський палац (1790), будинок канцелярії головного піклувальника про колоністів південної частини Росії генерала І. Інзова (1818) та найбільша в цьому регіоні сукняна фа­брика (1794). Ближче до середини XIX ст. зведено Преображенський кафедральний собор (1835), будинки земської лікарні (1845) і гу­бернатора (1850).

На півдні регіонального центру, на крутому яружному березі Дніпра лежить село Старі Кодаки. Влітку 1635 р. на дніпровській кручі Річ Посполита заснувала фортецю Кодак, що мала перешко­джати втечам селян та ізолювати заколотну Запорозьку Січ. Місце для фортеці було обрано не випадково — поряд із першим дніпров­ським порогом, що складався із чотирьох пасм загальною довжиною кількасот метрів.

Земляну недобудовану фортецю захопили і зруйнували козаки під проводом Івана Сулими. Згодом її знову відбудували і збільши­ли гарнізон. 1648 р. козаки після довгої облоги знову заволоділи фортецею і кілька десятків років тримали в ній сторожовий загін. За Прутським миром 1711 р. фортеця була зрита, а в 1730-х роках біля її залишків виникло невелике козацьке поселення — центр Кодацького полкового укріплення (паланки). На фрагменті відновленого обо­ронного валу в 1910 р. встановлено монумент Кодацькій фортеці

Нікополь — найстаріше місто краю на великому мисі (розі), що на кілька кілометрів видається в дніпровське Каховське водосхови­ще. За спогадами, на початку XVI ст. тут оселився козак Микита, який заснував паромну переправу через Дніпро — Микитин Ріг. В 1637—1652 рр. на розі перебувала Запорозька (Микитинська) Січ, де напередодні Визвольної війни (1648—1654) Богдан Хмельницький був обраний гетьманом. 1954 р. на згадку про Микитинську Січ в цен­трі Нікополя постали обеліск і пам’ятник найвідомішому україн­ському гетьманові.

Місто Новомосковськ лежить у гирлі річки Самара. У середині XVII ст. козаки створили тут кілька хуторів-зимівників, а 1670 р. на річковій заплаві засновано Свято-Миколаївський Самарський пус­тельний чоловічий монастир. До наших днів збереглися своєрідна Миколаївська церква і великий келійний корпус (1786).

У 1687 р. на правому березі Самари для захисту півдня Московської держави від кримських татар було закладено фортецю, що згодом обросла поселенням. В 1775—1780 рр. відомий народний майстер Яким Погребняк створює тут шедевр українського дерев’яного зод­чества — Троїцький собор. Ця складна, побудована без жодного цвяха, надзвичайно велика і, втім, тендітна дерев’яна споруда де­монструє феноменальне теслярське мистецтво козацьких майстрів. Пізніше (на початку XIX ст.) перед собором постала дзвіниця, що разом із храмом утворює найвидатніший ансамбль дерев’яної архі­тектури Лівобережної України.

Китайгород біля гирла річки Оріль уперше згадується 1667 р. як форпост для захисту від татар. За указом сенату Російської імперії для убезпечення її південних рубежів 1730 р. починається формуван­ня Української лінії оборони. У Китайгороді розміщався один із багатьох редутів грандіозної фортифікації, що витягнулася лівобе­режжям майже на три сотні кілометрів. Військові успіхи Росії у проти­стоянні з Туреччиною дали змогу за півстоліття скасувати Українську лінію, а на згадку про часи розквіту Китайгорода збереглися чудові зразки культової архітектури — Свято-Успенська церква (1754), дзві­ниця церкви Святої Варвари (1756) І Миколаївська церква (1757).

За Нової Січі 1756 р. у гирлі річки Чаплинка козак Петрик за­снував зимівник, навколо якого поступово виникли хутори пере­селенців із Слобожанщини. Згодом вони об’єдналися у містечко Петриківку, де з початку XIX ст. розвивається художнє ткацтво. Килими, пояси, плахти місцевих майстрів незабаром здобувають популярність. За сторіччя тут сформувався (переважно на рос линно-тваринних мотивах) своєрідний петриківський орнамент, що застосовувався у розписах, вишиванці і при виготовленні на­бивних тканин.

Поступово творчість петриківців набуває професійного характе­ру і селище стає одним із центрів української вишиванки. За радян­ських часів тут створюється артіль вишивальниць, цех підлакового розпису, що згодом перетворилися на фабрику художніх виробів «Дружба». Її сувенірна продукція стала вельми популярною не тіль­ки в Радянському Союзі, але й за його межами.

The Dnipropetrovsk oblast, the largest in Central Ukraine, was formed in 1932. In the middle the region is divided in two by the 270-km long Dnipro valley, which accounts for the name of the region’s capital. The natural river scheme, however, was destroyed for the construction of two large water reserves, the Dnipro (1932) and the Dniprodzerzhynsk (1964).

Most of the region is undulating countryside with sloping hills in the grid of small rivers, gullies and ra­vines. On the Dnipro’s right bank is the Pre-Dnipro Upland, which gradually slants towards the south-east, while the left bank is predominantly the Pre-Dnipro Lowland, sloping into the Pre-Azov Upland.

A peculiar geographical feature of the area is the intricate latticework of the Dnipro tributaries, i.e. the Orel, Samara, Vovcha, Mokra Sura, Bazavluk, Inhulets, Saksahan and others, which contribute to the natu­ral beauty of the landscape.

According to archeological finds, some parts of the region have been jrinabited since prehistoric times, mid­dle Paleolithic period approximately 100 thousand years ago. In the 7th—8th c.c. BC the area was inhabited by Scythiari tribes: cattle breeding nomads. Numerous burial mounds of the Scythian nobility, tjie most known of which are Chortomlyk and Tovsta Mohyla (attr to the 4th c. BC) near Nikopol, testify to the high level of apiplied artis with the nomads.

During the Princely times, the Dnipro was a popu­lar trade route known as ‘from the Varangians to the Greeks’. In the mid-15th c., the Dnipro Rapids became favoured by free Cossacks who settled down in the area.

The ‘over the rapids’ settlements gave birth to the free­dom-loving Zaporozka Sich.

The end of the second Russo-Turkish war (1768— 74) gave impetus to the rapid development of the area. As Russia gained control of the lower waters of the Dnipro, the Black Sea and Azov coastlines, as well as the Crimea, it eliminated the risk of the Ottomans raids.

With the advent of capitalism, the image of the area began to change. The discovery of iron ore in near Kryvy Rih (1881) and the newly built railway that connected the area with the coal-producing Donbas (1884), made the area the industrial heart of Ukraine.

Most civic architecture of the region belongs to the 19th—20th c.c. The chronological range of church build­ings is much wider, with some of them dating back to the 18th century. The historic sites of the Zaporozka Sich are commemorated with monuments. Overall, the area displays an abundance of reminders of the Soviet era.

Dnipropetrovsk, formerly Katerynoslav (till 1926, named after Catherine 11) is the third largest city in Ukraine, situated where the Samara River flows into the Dnipro. The city was founded in 1787, when the Empress Catherine 11, while travelling around the newly acquired Southern territories, lay a foundation stone in the funda­ment of the Transfiguration Cathedral. Her successor Paul 1 renamed the city Novorosiysk (New Russian city) in 1797, but in 1802 it regained its original name, along with its status as the main city of the region.

The history of Katerynoslav can be traced in the Palace, the textile factory of 1794 and the office of the principal supervisor of Southern Russia resettlement (1818). Around the mid-19111 c., the 1835 Transfiguration Cathedral, the 1845 Zemsky Hospital and the gover­nor’s residence (1850) were built in a discemibly dif­ferent style.

South off Dnipropetrovsk, on the slope of the Dnipro valley lies the historic village of Stari Kodaky. In the summer of 1635, Rzeczpospolita founded a fortress here to prevent Ukrainian serfs from reaching the Sich, and to cut the Sich from its supplies. The choice of the site was not random, for it stood over the first cascade of the Dnipro Rapids, which was almost unnavigable.

The unfinished fortress was razed to the ground by the Cossacks under Ivan Sulyma. In 1648, after a long siege, the Cossacks managed to retake the fortress. Under the 1711 Prut Peace Pact, the fortress was com­pletely destroyed, with only a small Cossack settlement surviving until the 1730s, when it grew into a Polyanka Cossack regimental fortification. The 1910 Cossack Kodatska Fortress Monument was erected on the frag­ments of the old ramparts.

Nikopol, oldest city in the area located on a large spit protruding several miles into what is now the Kakhovka water reserve, was allegedly founded by the Cossack Mykyta, who in the 16th c. founded a ferry across the Dnipro named Mykytyn Rih (cape). In 1637—52 the place was used as a refuge by the Zaporozki Cossacks, who were at war with the Poles. It was here that Bohdan Khmelnytsky was elected Hetman of the Cossacks. Hie 1954 Khmelnytsky monument was erected in the centre of Nikopol in remembrance of the Mykytynska Sich.

Novomoskovsk lies in the mouth of the river Samara, where it flows into the Dnipro. In the mid-17th c. the Cossacks built several winter outposts in the locality and the 1670 St. Nicholas (Mykolayivsky) Samara Monastery, of which only St. Nicholas Church and Brethren’s house (1786) have survived. In 1687 a Moscovite fortress was founded on the Samara River bank to keep the Crimean Tartars away from the Southern fron­tiers of Muscovy. The fortress grew into a settlement, where an outstanding craftsman called Yakym Pohrebniak erected a true masterpiece of Ukrainian wooden archi­tecture, Holy Trinity Cathedral between 1775 and 1780. Built without a single nail, this magnificent building highlights the state-of-the-art carpentry of the Cossack builders. In the early 1800s, a belfry made using the same techniques was added to the cathedral.

Kytai-Horod (China Town) on the Oril River was first mentioned in 1667 chronicles, as a defensive out­post against the Tartars. By the 1730 Senate of the Russian Empire Decree, Kytai-Horod was turned into a fortified stronghold, one of many that formed a 300-km long defensive line stretching along the Left-bank Uk­raine, which outlived its purpose in less than 50 years. Today’s Kytai-Horod can boast of the St. Barbara Church bell tower (1756) and the 1757 St. Nicholas Church, both fine architectural examples of the period.

In 1756, under the new Sich, the Cossack Petryk set up a new winter outpost in the mouth of the Chaplynka River, which expanded as Slobozhanschyna resettlers moved into the region. By the early 1800s they had won widespread recognition for their artistic weaving. Local carpentry, traditional belts, towels and ornate, female headscarves and skirts, as well as uniquely pattern­ed Petrykiv soon became known all over the country.

With the passage of time the Petrykiv design be­came a brand-name with the city acquiring fame as one of the recognized centres of Ukrainian embroidery. In Soviet times, the dispersed, separate workshops were united into a single factory called Druzhba, specializing in the production of souvenir-type embroidered goods, well known outside the Soviet Union.